Вижити в окупації
Прифронтовий Донбас
Корисно переселенцям
Таких подружок-розлученок, як вона – у кожній гарячій точці. Дешевше, ніж платити повіям. Винайняв квартиру, наобіцяв всякого, подарував щось, зробив широкий жест. Жінка далі вигадає сама. Їй потрібні легенди, віра у щось, а йому випити і секс.
Може, це жорстоко, але часто виходило, що допомогу отримував той, хто міг про неї написати та попросити, хто мав доступ до соціальних мереж, хто був наполегливий. Зрозуміло, що люди похилого віку до цієї категорії не належать.
"Вам хоч є кому подати склянку води?", – запитала я у знайомого, який щойно дізнався про свою хворобу. "Є", – поспішив запевнити він, соромлячись, що може бути інакше. І помер.
Звичайно, без жодного лукавства ми чекали дуже довго, що все відновиться і буде як раніше. Тих, хто вірив у це, було так багато, що на цьому тлі ті, хто думав інакше здавалися божевільними. Тільки хтось, сподіваючись, їхав, а хтось сподіваючись...
Це стало сприйматися як належне: що регіони Росії мають їх приймати і демонструвати гостинність. Нам винні! І діти часто транслюють те, що говорять у сім'ях, а у росіян, які їх приймають, які своїм дітям купують путівки самі, все це викликає...
За відрізок життя у 10 років наша вулиця вимерла. Йшли епічно: недбалість до власного здоров'я, смерть на «звільненій» території за нез'ясованих обставин, війна.
Крим став порожнім. Мало людей та багато військових. Нашим – в самий раз, а росіянам страшно. Ба більше, перельоти закриті, а їхати поїздом дуже довго.
Подруга з України питає, як ми живемо. І я відповідаю чесно: добре – їжа, робота, плани. "Хіба краще, ніж 10 років тому?" – не вірить вона. Не можна порівнювати. Не можна проводити паралелі. Це нічого не дасть. Це як порівнювати себе у 20 та 40...
Є ті, хто примудряється заочно оформляти українські пенсії та заново перераховувати російські за 6000 рублів незалежно від результату. На попит знайдеться пропозиція.
Якщо ти живеш за правилами, не намагаючись порушувати їх, ти житимеш нормально. Просто нормально. Можливо, погано, а може, добре, але ти житимеш. Якщо ж ти замахнувся своїм маленьким кулачком на систему, ти теж житимеш, але житимеш погано
Кордони особистості закінчуються на сім'ї, все що ширше – держава, і там ти собі вже не належиш: маєш бути, як усі, отже – ніким.
Як годованець у новій сім'ї, де нас усиновили, не спитавши, боязко звикаємо до її правил. Відсутність для нас звичної сім'ї, прийомні батьки компенсують новим одягом та яскравими іграшками. І ми вже забуваємо, хто ми й звідки. Життя навколо...
Нова реальність засмоктує, як потужна вирва. Якщо це був хитрий хід, щоб відволікти людей від війни і всього, що вона несе, це вийшло.
За вечерею я чую їхню розмову з бабусею: «Путін – найкраща людина на землі». І я слухаю їх мовчки, тому що в цей кумедний діалог ніяк не вписуються наші пенсійні справи, тривоги, моє чортове безсоння, подорожчання – ЧЕРГОВЕ – бензину...
Ви можете обрати мову, якою в подальшому контент сайту буде відкриватися за замовчуванням, або змінити мову в панелі навігації сайту
