Вижити в окупації
Прифронтовий Донбас
Корисно переселенцям
Кордони особистості закінчуються на сім'ї, все що ширше – держава, і там ти собі вже не належиш: маєш бути, як усі, отже – ніким.
Як годованець у новій сім'ї, де нас усиновили, не спитавши, боязко звикаємо до її правил. Відсутність для нас звичної сім'ї, прийомні батьки компенсують новим одягом та яскравими іграшками. І ми вже забуваємо, хто ми й звідки. Життя навколо...
Нова реальність засмоктує, як потужна вирва. Якщо це був хитрий хід, щоб відволікти людей від війни і всього, що вона несе, це вийшло.
За вечерею я чую їхню розмову з бабусею: «Путін – найкраща людина на землі». І я слухаю їх мовчки, тому що в цей кумедний діалог ніяк не вписуються наші пенсійні справи, тривоги, моє чортове безсоння, подорожчання – ЧЕРГОВЕ – бензину...
Так поводиться вітчим, який прагне задарувати подарунками дітей своєї нової дружини, дітей від її першого шлюбу, щоб привернути їх до себе. І ми також спідлоба дивимося на все і не віримо.
Потрібно змінювати права та номерні знаки. Їхати. Ставати у чергу. Дізнаватись. Чергове нововведення. Нещодавно ми проходили все те саме, переробляючи документи на "республіканські" з українських - шукали знайомих, платили. Для чого? Навіщо? І так...
Російські лікарі проводять медогляд наших дітей… - Навіщо? Для чого? Чому ми підписуємо на це дозвіл? Чому не можна відмовитись? Для чого їм це потрібно? У слух ніхто не питає – ми звикаємо до всього.
До натовпу підходять російські військові. Національність видно у всьому – у говірці, у круглих обличчях. Вони ледве стоять на ногах від випитого та чіпляються до бабусь у черзі. Беруть інтерв'ю щодо їхнього ставлення до цієї війни. Хтось...
І на тлі впевнених людей у формі, які затарюють у свої бронемашини пакети з провіантом із місцевих супермаркетів, ти здаєшься гостем у власному будинку. Поки наші чоловіки ховаються, вони воюють. Поки ми придивляємось і обережничаємо, вони – живуть.
А я думаю, що це для дорослого ця війна - лише частина життя, на тлі чогось хорошого з минулого, не така вже й велика частина. А от для підлітка чи дитини це взагалі все їхнє життя, цілком. "Коли розпочалася війна, мені було 12 років"...
...Простіше не спілкуватися, ніж спілкуватися так. Запитуючи, як справи, ти отримуєш у відповідь петицію про їхню ненависть до Росії. І розумієш, що для всіх друзів із України ти єдиний, кому вони можуть усе це написати чи сказати. Наче через тебе...
Грішити на життя не виходить – десь там, за лінією горизонту, капає українська пенсія, а тут, на твоїх очах, твориться справжнісінька історія. Тільки ти в ній не ключова фігура, а масовка, від думки якої не залежить зовсім нічого.
Будь як буде, але ховати чоловіків півроку та боятися весь час – важко. Від цього якась глобальна втома. Від прогнозів, змін, перспектив, хитких надій. І якщо в 2014-му ти готовий був щось робити, - бігти або залишатися, підлаштовуватися під...
Всі, з ким був зв'язок по Водафону стали недоступні. Вайбер оголосили ворожим і кудись зникли всі ті, з ким ти спілкувався тільки по Вайберу. А разом із ним Фейсбук та Інстаграм. І твоє коло спілкування раптово звузилося лише до абонентів місцевого...
Ви можете обрати мову, якою в подальшому контент сайту буде відкриватися за замовчуванням, або змінити мову в панелі навігації сайту
