Вірменія після виборів. Куди далі та які ризики?

Від виборів у Вірменії чекали відповіді на багато питань. Чи піде Єреван шляхом європейської інтеграції? Чи наблизять «історичні вибори» досягнення миру з Азербайджаном та нормалізацію відносин із Туреччиною? Як відреагує Москва, у разі програшу її кандидата?

Боротьба вийшла за межі Вірменії. До Єревану приїжджали європейські лідери на перший саміт Вірменія – ЄС. Росія розпочала торговельну війну та політичний тиск. Зафіксовано організоване перевезення російських вірмен для участі у голосуванні.

Фаворит кампанії Нікол Пашинян, наслідуючи образ «хлопця з народу», грав на барабанах, танцював, співав, їв пиріжки і навіть не соромився кричати на виборців незгодних з його позицією.

Його головний опонент лідер - "Сильної Вірменії" Самвел Карапетян - сидів під домашнім арештом. Опозиція, як мантру, повторювала, що влада «грає не чесно».

У результаті напруженої кампанії партія «Громадянський договір» на виборах перемогла, а Нікол Пашинян зміг утриматись при владі.

Щоправда, виграш, як багато хто вважає у Вірменії, виявився не «чистою перемогою», а висловлюючись спортивною термінологією, «за очками». У політичному сенсі досягнутий Пашиняном результат не означає, що суспільство вибачило йому втрату Карабаха чи беззастережно підтримало його курс. Швидше, виборці не побачили переконливої ​​альтернативи чинному прем'єру. До цього слід додати, що виборча кампанія, не відповівши повністю на старі питання, породила порцію нових, на які Пашиняну доведеться шукати відповідь найближчим часом.

Післявиборна арифметика

У середині червня ЦВК Вірменії оголосила офіційні результати виборів до Національних зборів. З 18 партій і блоків, які брали участь у виборах, до парламенту пройшли лише три політичні сили. Нікол Пашинян та його партія «Громадянський договір» набрали 49,8% (64 мандати зі 105). Цей результат дозволяє їй самостійно сформувати уряд та затвердити Нікол Пашиняна прем'єр-міністром.

Проте «Громадянський договір» не зміг, як це було на двох попередніх виборах отримати конституційну більшість у 2/3. Щоправда, при цьому, законодавство дозволяє йому, крім формування уряду, приймати конституційні закони, призначати суддів Конституційного суду, генерального прокурора та інших вищих посадових осіб.

Досягнутий партією «Громадянський договір» результат став можливим не тільки завдяки підтримці його «ядерного електорату», який проживає в селах і малих містах, а й особливостям виборчої системи Вірменії, в якій голоси партій, що не подолали бар'єр у 4%, діляться між тими, що пройшли до парламенту. Це дозволило партії Пашиняна «підрости» у кількості депутатів, але не наблизило до заповітної мети у 2/3. «Замахнутися» на зміни до Конституції чи ініціювання через парламент референдуму «Громадянський договір» без підтримки опозиції не зможе. І це для прем’єра може стати великою проблемою.

У парламент також пройшли дві опозиційні проросійські партії «Сильна Вірменія» мільярдера Самвела Карапетяна, яка набрала 23,27% та блок «Вірменія» екс-президента Роберта Кочаряна – 9,92%, у яких відповідно 29 та 12 місць у парламенті.

Опозиційні партії, порівняно з попередніми виборами, змогли збільшити своє представництво в парламенті. Головним чином – за рахунок «Сильної Вірменії» бізнесмена Карапетяна, партія якого, по суті, прийшла на зміну старій опозиції.

Наразі у двох опозиційних партій – 41 мандат. Їхній сумарний результат міг би бути ще кращим, якби до парламенту пройшла партія бізнесмена Гагіка Царукяна «Процвітаюча Вірменія». Здавалося, спочатку ця політична сила подолає 4%. Однак, навіть після перерахунку голосів на окремих дільницях, які провели на вимогу опозиції, результат «Процвітаючої Вірменії» залишився незмінним - 3,996%, тобто для подолання бар'єру їй не вистачило кількох десятків голосів. У місцевих ЗМІ з цього приводу навіть ходила конспірологічна версія, ніби спочатку «Процвітаюча Вірменія» пройшла поріг, після чого їй запропонували угоду: перепустка до парламенту за умови підтримки правлячої партії в голосуванні з важливих для Пашиняна питань. Однак у партії на пропозицію нібито відповіли відмовою. У результаті «Процвітаюча Вірменія» «пролетіла». Царукян подав позов до суду на Нікола Пашиняна за фальсифікацію виборів, а у відповідь отримав від генпрокуратури заборону на виїзд із країни за раніше заведеною кримінальною справою про несплату податків…

Влада та опозиція…

Політика у Вірменії дуже закручена довкола персоналій. Незважаючи на те, що у міжнародному інформаційному порядку вибори, які відбулися 7 червня, представляли, виключно як протистояння Росії та Заходу, для вірменського виборця це було швидше протистояння Пашиняна проти Карапетяна, Кочаряна та Царукяна. Свідомо чи інтуїтивно, але Пашинян «геополітичну» конструкцію конвертував у запеклу суперечку щодо ставлення до нього особисто. Зрештою, моделлю вибору стало: за Пашиняна чи проти. Він зміг запакувати цю модель у наратив, що показує його конкурентні переваги. Перше: війна та мир. «Громадянський договір» заявляв, що якщо буде обраний хтось інший, то буде війна. Друге – «ми за демократію, решта – олігархи». Ті олігархи, які підтримують правлячу партію, зовсім не олігархи, а великі бізнесмени, а ті, хто підтримує опозицію, ті - олігархи. І третє – «ми за Європу, решта – це проросійські сили».

Однак основний наголос у своїй кампанії Пашинян робив не на виборі між Росією та Європою, а на виборі між війною та миром. Він заявляв, що після поразки у війні за Карабах Вірменії слід переосмислити свій шлях. Незважаючи на всі образи, необхідно відновити відносини з сусідами, незважаючи на те, що з Азербайджаном були дві криваві війни за Карабах, а Туреччину вірмени звинувачують у геноциді, під час якого було вбито півтора мільйона вірмен. «Це забезпечить мир. Інакше – одвічна війна. А нам потрібний мир, розвиток, спокійне життя», - таку ідею пропагував Пашинян.

Це шокувало багатьох вірмен, для яких пам'ять про геноцид та боротьба за Карабах були найважливішою частиною національної ідентичності. Тим більше, що Туреччина не тільки не вибачилася за геноцид, а й заперечує сам його факт.

Опозиційні партії також переконували виборця, що вони не за війну, а за мир. Але мир – «справедливий». У їхньому розумінні він спирається на непорушність міжнародно визнаних кордонів. Вони критикували Пашиняна за процес делімітації та здавання деяких прикордонних територій, вимагаючи повного виведення азербайджанських військ із суверенних земель Вірменії.

Проте лозунги і новації, що пропонувалися опозицією, або вже давно були скомпрометовані разом з їх носіями, або морально застаріли Запевнення Кочаряна в тому, що формула порятунку Вірменії, як і раніше: «Навіки з Росією», - після Карабаху переконувала не багатьох. Обіцянки Карапетяна взаємовигідно перевибудувати відносини з РФ лише підкреслювали відсутність у «Сильної Вірменії» хоч якоїсь політичної ідеї. У результаті, мирний порядок денний Пашиняна виявився «мирнішим» і переконливішим для виборця, давши йому підтримку близько 50%.

Водночас, нинішня кампанія била всі рекорди з політичного озлоблення суспільства. Саме Пашинян задавав цьому тон, нетерпимо реагуючи на будь-яку інакодумство. Особливо примітним був скандал під час зустрічі з виборцями у травні, коли він не зміг впоратися з нервами та ображав біженця з Карабаху Артура Осипяна, який посперечався з прем'єр-міністром про долю територій. «Поки було карабахське питання, йшли б і гинули, а ти чому лишився живим?» і «Гей подонок, йшов би і гинув» - кричав Пашинян на хлопця, який воював на передовій під час Другої Карабахської війни. Того ж дня Осипяна було затримано, а пізніше суд заарештував його на два місяці.

На одному із передвиборних мітингів Пашинян не соромився сипати образи на адресу своїх критиків. "Всіх нагну і знищу!", - кричав він, називаючи за іменами лідерів головних опозиційних партій.

Опоненти скаржилися на репресії з боку влади: кримінальні справи, арешти, обшуки та погрози відібрати бізнес через нібито порушення під час приватизації. Пашинян запевняв виборця, що Самвел Карапетян, Роберт Кочарян та Гагік Царукян будуть позбавлені майна. За його словами, необхідно повернути «вкрадене у народу» тими, хто «роздавав передвиборчі хабарі».

Зрозуміло, що вірменська опозиція – теж не «хор хлопчиків-зайчиків». За підкуп виборців справді було заарештовано сотні активістів «Сильної Вірменії». Антикорупційний комітет регулярно розповсюджував записи перехоплених телефонних  розмов, на яких співрозмовники обговорюють ціну за голоси. Ресурсів у російсько-вірменського олігарха багато, а виборців у Вірменії лише 2.5 млн. чоловік, і успішний підкуп кожної тисячі виборців міг би вплинути на загальний результат голосування.

Новий етап конфронтації

Новим фронтом післявиборного протистояння мають стати зміни до Конституції та призначення референдуму з цього питання. Конституційний суд визнав зміну преамбули Конституції настільки важливим питанням, що парламентськими поправками її змінювати заборонив — лише референдум. А зміна преамбули з посиланням на Декларацію незалежності, в якій сказано про возз'єднання з Карабахом, є умовою Азербайджану для підписання мирного договору.

Оскільки всі конкуренти Пашиняна вважають цю поступку зрадницькою, домогтися їхньої допомоги буде непросто. Тільки якщо справді шантажувати всіх кримінальними справами. І, схоже, Пашинян намагається в цьому досягти успіху. Втілюючи в життя свою тезу «всіх нагну і знищу», він заганяє опозицію «під плінтус». Після виборів він заявив: «кримінально-олігархічна система має бути остаточно викорінена». Він мав на увазі саме трьох своїх опонентів: Самвела Карапетяна, Гагіка Царукяна та екс-президента Роберта Кочаряна, якого можна вважати головним політичним ворогом Пашиняна.

До речі, кожен із них уже отримав від прем'єра «чорну мітку». Гагіку Царукяну заборонили виїжджати із країни. Також не зміг залишити Вірменію екс-президент Роберт Качарян, який зібрався виїхати за кордон у «особистих справах». Прокуратура, на доручення Пашиняна, запросила у ЦВК дозвіл на порушення проти нього кримінальної справи. Самвел Карапетян і так перебуває під домашнім арештом. Проти його племінника Нарека, який очолював передвиборчий список партії «Сильна Вірменія», також заведено кримінальну справу. За клопотанням генпрокуратури Центрвиборчком Вірменії позбавив недоторканності кандидата в депутати від «Сильної Вірменії» Давида Газіняна. У минулому він обіймав посаду гендиректора «Електричних мереж Вірменії», які належать бізнесмену Самвелу Карапетяну.

Незважаючи на те, що Нікол Вовійович любить поговорити про прихильність до демократичних цінностей, за останні роки фігурантами кримінальних справ стали не лише опозиціонери, а й громадські діячі, блогери і навіть голова Вірменської апостольської церкви та єпископи, які критикували владу. Сьогодні Пашинян відмовляє опозиції навіть у праві на політичне існування. «Парламентська опозиція, яка формується у парламенті дев'ятого скликання, є політичною одиницею, сформованою внаслідок абсолютно незаконних дій, та легітимне право Вірменії позбавити ці кола можливості подальшої політичної діяльності. Республіка Вірменія має вжити заходів», - заявив Нікол Пашинян у парламенті.

Крім того, очевидно, пам'ятаючи про те, що майбутня виборча кампанія починається наступного дня після підрахунку голосів, Пашинян заявив про необхідність заборонити громадянам, які не проживають у країні на постійній основі, голосування на виборах: «Очевидно, що є громадська вимога щодо встановлення цензу на проживання. Я вважаю, що ми маємо дати якусь реакцію на цю вимогу».

В умовах тотального тиску з боку Пашиняна майбутній референдум – це, можливо, останній шанс для опозиції дати йому бій. Лідер партії «Сильної Вірменії» Самвел Карапетян закликав інші опозиційні сили об'єднатися. На його думку, перед виборами до парламенту опозиційні партії припустилися помилки - не сформували коаліцію.

Між Заходом, Азербайджаном та Росією

Головна зовнішньополітична інтрига після виборів - як вибудовуватимуться стосунки Єревана з Москвою та Брюсселем. Не секрет, що і в Україні, і в Європі, і в Росії голосування у Вірменії 7 червня здебільшого сприймалося як плебісцит на тему геополітичного вибору країни. А перемога Пашиняна сьогодні сприймається саме як тріумф курсу «геть від Москви». Однак тут є нюанси.

Незважаючи на те, що дрейф у бік Заходу виглядає начебто незворотним, Вірменія поки що не збирається відмовлятися від партнерства з РФ і залишається в ЄАЕС. Нагадаємо, що під час виборчої кампанії Росія заборонила імпорт із Вірменії цілої низки товарів: від мінеральної води «Джермук» до фруктів. Володимир Путін натякнув Єревану на український сценарій. Крім того, він не випадково згадував про «європейську» ціну на російський газ, розуміючи, що вона неприйнятна і розорить більшу частину вірменських сімей.

Москва стала набагато жорсткіше реагувати на те, що відбувається у Вірменії. І не лише тому, що Пашинян попрямував до ЄС. РФ більше не потрібні ілюзії щодо останнього союзника на Кавказі. Її більше турбує доля важливих активів у країні. Наприклад, бажання Пашиняна забрати в Росії концесійне управління вірменськими залізницями та передати їх іншій країні. Нині у цьому списку кандидат номер один – Казахстан. Не випадково президент Токаєв одним із перших привітав Пашиняна з перемогою на виборах. Будь-який неузгоджений крок – червона лінія для Росії, яка не готова відмовлятися від цього концесійного договору.

Крім того, Росатом має види на будівництво нової атомної електростанції у Вірменії. Єреван не поспішає віддавати йому цей контракт і веде переговори зі США та Францією. Ймовірно, якщо Пашинян залишить ці активи у розпорядженні Росії, то й Кремль піде назад, якщо ні – розрив поглиблюватиметься.

Очевидно, що на короткій дистанції погрози Кремля зможуть створити Єреванові труднощі. А от у грі в довгу, швидше за все, для самої Москви від них буде більше шкоди, ніж користі. Навіть за кілька передвиборних тижнів їхньої дії ефект вийшов негативним. ЄС заявив, що виділить Єревану фінансову допомогу та тимчасово зніме імпортне мито на вірменські фрукти та овочі. Декілька європейських країн влаштували парад солідарності, обіцяючи свої торгові майданчики для вірменських товарів. Іміджево все це виглядало набагато краще, ніж погрози Москви, і могло лише додати популярності проєвропейському курсу. Тим більше, що сама РФ у Вірменії перебуває на піку непопулярності, і російські погрози зіграли лише на руку Пашиняну.

Проте на прес-конференції після виборів Нікол Пашинян оголосив: «Ми продовжимо курс на зближення з Євросоюзом, але також продовжимо свою участь та членство в Євразійському економічному союзі, продовжимо розвивати відносини з Росією та іншими країнами-членами Євразійського економічного союзу».

Без сумніву, Пашинян не може не враховувати, що Росія, як і раніше, залишається головним торговим партнером Вірменії. Членство в ЄАЕС означає безмитну торгівлю, полегшені умови для трудових мігрантів та супроводжується значною знижкою на газ. Сам вірменський прем'єр неодноразово наголошував, що вступ до Європейського Союзу – це далека перспектива, а тому на даному етапі Єреван не хоче залишати Євразійський економічний союз. Насамперед, виходячи з економічних вигод. Бо поки що невідомо, які будуть умови інтеграції від ЄС, які треба буде ще довго погоджувати, щоб пробитися на європейський ринок (на прикладі України всі побачили, як це непросто). Невипадково після виборів Пашинян заявив, що готовий зустрітися Путіним і «…врегулювати всі поточні питання у братній, дружній обстановці». І в Кремлі, схоже, його охоче приймуть.

За всієї загрозливої ​​риторики вірменський прем'єр залишається лідером, з яким Путін готовий спілкуватися. Не як із союзником, але як із партнером, хай і проблемним. Російське керівництво поки не відносить Пашиняна до найненависнішої категорії політиків на зразок Михайла Саакашвілі, Володимира Зеленського чи Майї Санду. За вісім років Москва навчилася працювати з Пашиняном, незважаючи на його неодноразові випади на адресу Росії.

Можливо, ще один нюанс, який зупиняє Єреван від остаточного розриву з Москвою – невизначеність геополітичних ситуацій. Як зазначають експерти, політика Пашиняна щодо ЄС та США, а також спроба примирення з Туреччиною та Азербайджаном вписана у дві глобальні стратегії. Перша – створення прямого транспортного коридору між Туреччиною та Азербайджаном через так званий Зангезурський коридор у Вірменії. Друга – політика Заходу щодо мінімізації впливу РФ на Південному Кавказі. Обидві концепції перебувають одна з одною у взаємодії, оскільки Захід сприймає турецько-азербайджанський коридор як потенційний маршрут транспортування енергоносіїв та інших товарів з Азії в обхід Росії. Власне, в цьому і є суть презентованого ще минулого року проекту Маршруту імені президента США Дональда Трампа. 

Згідно з цими стратегіями, Єреван отримає інвестиції, безпеку (завдяки миру з сусідами під гарантії США та ЄС), а також у перспективі євроінтеграцію. Однак, красива на вигляд ідея має свої вразливі місця.

Наприклад, присутність США у регіоні – це особиста ініціатива Дональда Трампа. Не факт, що за наступного президента ця тенденція буде продовжена. Вашингтон за великим рахунком не має стратегічних інтересів у регіоні, крім можливо кордону Азербайджану та Вірменії з Іраном. Втім, ані Баку, ані Єреван не хочуть бути проксі Америки і навіть не беруть участь у санкціях проти Ірану.

Щодо Євросоюзу, то він багато років був присутній на Південному Кавказі як «м'яка сила», спонсоруючи численні економічні, освітні та культурні проекти. Сьогодні ми бачимо, як ЄС перетворюється з економічного союзу на геополітичного гравця. І Вірменія бачиться у Брюсселі, передусім, як пострадянська республіка, яка відколюється від Росії та йде у бік Заходу, що вписується у геополітичну стратегію ЄС. На цьому майстерно грав Пашинян. При цьому проголошуючи західний вибір, він уникає питання про західні цінності, ту ж демократію. Однак у Брюсселі заради «вищих» геополітичних інтересів готові дотримуватись заданих Пашиняном параметрів і навіть підкреслюють, що Єреван – нова надія Європи на Південному Кавказі.

У той же час, коли голова європейської дипломатії Кайя Каллас каже, що європейське майбутнє Вірменії відкрите та «лежить на столі» - це не означає, що країна стане членом Євросоюзу чи не завтра. ЄС навіть не розглядає Вірменію як країну-кандидата. Йдеться лише про запровадження безвізового режиму, який не є гарантією членства.

Крім того, якщо ЄС не буде серйозно допомагати Вірменії, а США «обросте» в регіоні проблемами або втратить інтерес до Південного Кавказу – це може поставити під питання гарантії Заходу  безпеки республіці у разі погіршення відносин з Туреччиною та Азербайджаном. Особливої ​​любові до вірмен ні в Баку, ні в Анкарі не відчувають.

Азербайджан у процесі переговорів щодо нормалізації відносин виставляє Вірменії досить жорсткі умови. І якщо вплив ЄС та США падатиме, то для Вірменії є ризик, що Азербайджан вирішить пробити Зангезурський коридор силою.

Крім того, у Єревані та Баку побоюються, що в разі закінчення війни в Україні, на Південний Кавказ може знову вернуться Росія. Спільно з Іраном вона може спробувати вплинути на реалізацію планів на Південному Кавказі. Тобто ситуація для Вірменії є невизначеною. А тому питання про те, куди саме вона розвернеться у нинішній турбулентний час - залишається відкритим.