«Спочатку треба зрозуміти, що ми хочемо назвати перемогою». Російські ЗМІ про Україну

Пропагандистський рупор Кремля - агентство «РИА «Новости» - заявляє, що «Володимир Зеленський звільнив з посади головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського», тому що «голос начальства було почуто». І цим «начальством», звісно, був Захід. «Новим головнокомандувачем стане Михайло Драпатий, якого розшукує МВС Росії за звинуваченням у військових злочинах на Донбасі. Його давно вважають неформальним лідером опозиції Сирському серед генералітету, але Зеленський його цінував і тримав як пожежну команду, відправляючи на важливі ділянки фронту, де все валилося…», – заявляє «РИА «Новости».

«Про Сирського ми ще почуємо»

«РИА «Новости» впевнене, що «з тієї ж причини Драпатий, якого просувають Федоров і Захід, навряд чи влаштовує Зеленського на посаді головнокомандувача» - «сам же переконався, що це людина зі своєю думкою та здатністю до рішучих вчинків, фронди, опозиції, а криворіжцю потрібен покірний виконавець наказів, продиктованих не військовою необхідністю, а політичною доцільністю та пропагандистською мішурою».

«Очевидно, що криворіжець ревнує. Адже «людиною, яка переломила хід конфлікту» в очах Заходу та України має бути він, а не його колишній есемесник Федоров. Міністр насолоджувався своєю популярністю і, що абсолютно неприпустимо, почав фігурувати у списках найпопулярніших політиків - претендентів на президентську посаду… Його спосіб протистояння наддержаві має недолік: він передбачає, що відповіді на ескалацію не буде, а якщо раптом буде, з наслідками ударів відплати розбиратимуться інші служби. Захід тим більше не переймається втратами українців: йому потрібна картинка. Федоров давав цю картинку, але, як казала Сова Вінні-Пуху, не зважав на витрату графіту, а в Києві може світити лише одна зірка - Зеленський. Те, що на початку конфлікту з Федоровим у криворіжця було простою заздрістю, до моменту відставки Сирського мало перетворитися на параною та страх за найближче майбутнє. Він на власні очі побачив, що покровителі, лобісти та спонсори України віддають перевагу Федорову, а саме з ним пов’язують надії на завдання Росії збитків, тоді як Зеленський на його тлі - постать, що відходить у минуле, яку відсувають від управління військами та готують до ролі «козла відпущення», - «аналізує» кремлівське агентство.

«Простіше кажучи, Зеленському підібрали заміну - ту молоду шпану, що змітає з лиця Землі, - і позначили її як недоторканну фігуру. Тактика розстановки на помітних посадах безликих діячів, які не претендують на владу, на кшталт того самого Сирського, більше не є надійним захистом від змін. Вони наближаються - і незабаром, найімовірніше, не пізніше кінця зими, яка стане для України настільки моторошною й лютою, що її владі знадобиться радикальне оновлення. Захід до цього, здається, готовий. А у Зеленського забули запитати», - дратує «РИА «Новости».

Агентство впевнене, що «про Сирського ми ще напевно почуємо».

«Не так важливо, поганий він чи хороший як головнокомандувач той, кого називали «м’ясником» його ж соратники. Він у будь-якому разі має унікальний, а тому безцінний досвід протистояння російській армії, причому в режимі постійного освоєння нових технічних засобів. Таким курсом лекцій і книгою спогадів не відбудеться - доведеться ставати радником у секретаріаті НАТО або в англійців. А ось циркач не потрібен. Тепер взагалі нікому», - тішить себе надією кремлівське агентство.

«Став каталізатором»

Урядова «Российская газета» спробувала переконати своїх читачів, що протести, які прокотилися Україною після відставки Михайла Федорова, «відбувалися на тлі зниження рейтингів Зеленського та наростаючої втоми від війни».

«Відставка міністра оборони України Михайла Федорова — це не просто кадрова перестановка, а відображення глибоких розбіжностей у системі прийняття рішень у країні», - запевняє кремлівська газета.

Видання наполягає: «За конфліктом між Володимиром Зеленським, головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Сирським і міністром оборони Федоровим стоять три ключові проблеми: боротьба за розподіл оборонного бюджету, несумісність цивільного та військового управління в умовах військових дій і вичерпання політичних ресурсів глави держави. Федоров представляв технократичний напрям, що прагне до прозорих закупівель, цифровізації та прискореного виробництва дронів. Сирський, у свою чергу, є класичним військовим, для якого пріоритетом є стабільність на фронті, а не реформи. Їхнє протистояння можна охарактеризувати як конфлікт між ефективністю та контролем. Зеленський віддав перевагу Сирському, оскільки у воєнний час армія важливіша за реформатора, однак це рішення легітимізувало право військових на вето щодо цивільних ініціатив, що створює небезпечний прецедент».

«Протести в Києві та інших регіонах свідчать про те, що суспільство більше не сприймає відставки як необхідні заходи. Гасло «Ми не лохи» виражає не лише підтримку Федорова, а й недовіру до президента. Ці акції відбуваються на тлі зниження рейтингів Зеленського та наростаючої втоми від війни. Федоров став каталізатором, але не першопричиною протестів», - переконує кремлівська газета.

І навіть хвалить Федорова: «За півроку Федоров налагодив виробництво FPV-дронів у обсязі до 200 тисяч на місяць і заощадив мільярди на контрактах. Його відхід створює вакуум у координації з західними стартапами та ІТ-сектором. Новий міністр, ймовірно, буде більш залежним від військових, що сповільнить впровадження інновацій. При цьому Сирський не запропонував альтернативної стратегії, а лише заблокував уже існуючу. Фронт може не відчути змін одразу, але через 3-6 місяців дефіцит гнучкості в постачанні може стати очевидним».

«НАТО та Пентагон вважали Федорова «своїм» - людиною, яка розуміє принципи ефективності та підзвітності. Його відставка без пояснення причин сприймається як сигнал про внутрішню нестабільність. Це може вплинути на рішення Конгресу США щодо нових пакетів допомоги, особливо напередодні виборів. Європейські партнери також стурбовані: вони інвестували в українські оборонні стартапи, і тепер їхні проєкти залишаються без підтримки», - прямо-таки стурбована «Российская газета».

«Раніше українське суспільство та еліти заявляли про консенсус: у воєнний час внутрішні розбіжності відходять на другий план. Відставка Федорова та протести, що послідували за нею, зруйнували цей міф. Політична боротьба знову вийшла на перший план, і тепер будь-яка військова поразка чи тактична невдача сприйматимуться крізь призму внутрішніх політичних конфліктів», - робить висновок урядова газета, яка давно забула, що таке «політичні конфлікти» у її власній країні.

«Піддавшись тиску»

Газета «Московский комсомолец» пояснювала своїм читачам, що генерал Сирський був для президента України «зручним «м’ясником», а його звільнення - «небезпечним для Зеленського».

«МК» нагадує, що «акції протесту, які розпочалися після звільнення з посади міністра оборони Михайла Федорова, вимагали його повернення до уряду», проте потім пролунали «заклики до відставки головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського».

«Однак цікаво, чому центральною фігурою критики стає не новий в.о. міністра оборони Євген Хмара, а головнокомандувач Сирський. Ймовірно, це сталося через те, що сам Зеленський пов’язував відставку Федорова з їхніми напруженими стосунками з головнокомандувачем… Що стосується Сирського, то одні звинувачують його в насадженні «радянських порядків» і байдужості до втрат (недарма ж він отримав прізвисько «м’ясник»). Інші - критикують протестувальників за розкол армії в такий важкий час. Але найголовніше, що в політичному плані він максимально зручний Зеленському. Сирський непопулярний у військових колах і суспільстві, не має політичних амбіцій, погано розмовляє українською, але при цьому дисципліновано виконує накази Зеленського. Через нього глава України тримає армію під контролем», - запевняла «МК» напередодні відставки Сирського.

Кремлівська газета впевнена, що відставка Сирського «несе для Зеленського ризики».

«По-перше, поступившись тиску з боку вулиці щодо ключового кадрового питання, він де-факто перестане бути повноцінним верховним головнокомандувачем. По-друге, будь-який новий головнокомандувач, пам’ятаючи долю свого попередника, почне оглядатися на сили, які домоглися відставки, і Зеленський поступово втратить контроль над армією. По-третє, якщо на цю посаду прийде медійна фігура, процес виведення ЗСУ з-під контролю Офісу президента багаторазово прискориться, а новий головнокомандувач швидко перетвориться на самостійного гравця, як це вже траплялося з Валерієм Залужним. Причому цей процес може спровокувати й переворот», - переймається московська газета.

І цитує якогось «політтехнолога» Михайла Павліва, який «проводить паралелі з Євромайданом 2013–2014 років, коли вимога відставки міністра внутрішніх справ Захарченка була лише першим кроком у ескалації, і попереджає: поступка щодо Сирського не вгамує протест, а лише викличе нові вимоги».

«Втім, навіть сам факт масових протестів є характерним для нинішнього київського режиму. Мітинги навколо звільненого міністра показують, що внутрішні загрози для Банкової все ще існують, а «соросята», грантові структури та західні ЗМІ можуть завдати Зеленському неприємностей. І результати цих «неприємностей» залежать лише від того, наскільки далеко вони захочуть зайти», - філософськи підсумовує «МК».

«Порочне коло»

Шовіністичний телеканал «Царьград» на своєму сайті пояснює, чому «відповідати» на удари Києва більше не можна. 

«Київ направив на Москву армаду з 400 дронів. Російські системи ППО «розібрали» її, а військові пообіцяли «окрему відповідь» за замах на столицю. Звучить грізно. Звучить впевнено. Але саме в цьому слові - «відповідь» - криється головна помилка нашого мислення. Між нами не поєдинок, а бій за перемогу. І доки ми продовжуємо грати в «удар-відповідь», війна тягнеться роками, забираючи життя наших солдатів і мирних жителів», - хмурить брови «Царьград».

І пояснює свою глибоку думку: «Що таке «відповідь» у військовій термінології? Це реакція. Це дія, яка слідує за чужою дією. Це позиція того, хто наздоганяє, а не домінує. Коли ми «відповідаємо» на кожну атаку точковими ударами, ми фактично визнаємо право супротивника визначати порядок денний. Він б’є — ми відповідаємо. Він знову б’є — ми знову відповідаємо. Це не стратегія перемоги. Це стратегія нескінченного реагування. Зеленському не потрібна перемога — йому потрібен терор. Йому потрібні атаки на цивільну інфраструктуру, щоб виправдати продовження західного фінансування. Кожна атака на російські міста — це демонстрація для Вашингтона та Брюсселя: «Дивіться, ми все ще воюємо, ми все ще небезпечні, продовжуйте платити». І кожна наша «відповідь» лише легітимізує цю гру. Ми підтверджуємо: так, вони атакують, так, ми захищаємося, отже, війна триває, отже, треба продовжувати фінансувати Київ».

«Поки ми «відповідаємо», Київ продовжує отримувати західні гроші та технології для нових армад. Поки ми граємо в пінг-понг ударами, супротивник відновлює свою військову інфраструктуру, отримує нову зброю та готує нові атаки. Це порочне коло, з якого немає виходу в рамках поточної стратегії. Ми не перемагаємо - ми просто не програємо. А війну так не виграти», - повчає кремлівський «Царьград».

Він погоджується з якимось «політологом» Володимиром Кірєєвим, який вважає, що «наша тактика має суто реактивний характер і майже завжди вписується в логіку наших опонентів». 

«Слово «перемогти» у такій логіці взагалі не фігурує. Йдеться лише про затягування конфлікту, про якісь мікроскопічні тактичні переваги для того, щоб досягти якогось вигідного для Росії результату. Я не вживаю слова «перемога», бо теж незрозуміло, про що йдеться в даному випадку. Це ж не шахи, в яких можна перемогти опонента. Війна передбачає досягнення вигідніших умов для однієї зі сторін», - тлумачить Кірєєв.

«Царьград» суворо продовжує: «Чому Росія досі не перейшла від «відповідей» до тотального придушення? Відповідь проста й цинічна: ми продовжуємо озиратися на «занепокоєння» Вашингтона та Брюсселя. Ліберальні технократи в дипломатичних відомствах і частина політичного керівництва досі сподіваються на «переговори», на «розрядку», на те, що якщо ми будемо «достатньо стриманими», Захід це оцінить і піде на поступки. Це ілюзія. Захід не зацікавлений у швидкому завершенні конфлікту. Йому вигідно, щоб війна затягувалася якомога довше: щоб Росія виснажувалася, щоб європейські країни продовжували купувати дорогий американський СПГ замість російського газу, щоб військова промисловість НАТО отримувала нескінченні замовлення. Кожна наша «стримана відповідь» - це подарунок для західних еліт. Ми даємо їм час і можливість продовжувати гру на виснаження».

«Друга причина - страх ескалації. Нам кажуть: якщо ми завдамо удару по критичній інфраструктурі, якщо ми знищимо мости, якщо ми відключимо електропостачання, це «згуртує західне суспільство проти нас». Але давайте подивимося правді в очі: західне суспільство вже згуртувалося проти нас… Страх ескалації – це міф, яким виправдовують бездіяльність. Третя причина – інерція мислення. Ми звикли діяти «в рамках міжнародного права», «з урахуванням гуманітарних норм», «пропорційно». Але війна – це не суд. Це боротьба за виживання. І в цій боротьбі перемагає не той, хто діє «правильно» з точки зору чужих правил, а той, хто діє ефективно. А ефективність вимагає тотального придушення військової інфраструктури супротивника, а не точкових «відповідей» на його атаки», – нервово продовжує «Царьград».

І рішуче закликає: «Час перестати реагувати й почати діяти. Не «відповідати» на удари, а методично й нещадно знищувати те, що робить ці удари можливими. Мости, якими проходить логістика. Залізничні вузли, через які постачається західна зброя. Командні центри, звідки координуються атаки. Енергетична інфраструктура, без якої неможлива робота військової промисловості. Усе це - законні цілі, і їхнє знищення - не «ескалація», а необхідна умова перемоги».

«Царьград» впевнений, що «це позбавить Київ можливості продовжувати атаки».

«Без логістики, без енергії, без командних центрів армади дронів перетворяться на марний металобрухт. По-друге, це зруйнує ілюзію «нескінченної війни». Коли західні спонсори побачать, що їхні гроші не перетворюються на нескінченні атаки, а згорають у вогні російського придушення, бажання фінансувати цей конфлікт різко зменшиться. По-третє, це скоротить тривалість війни. Чим швидше ми знищимо військову інфраструктуру супротивника, тим швидше закінчаться смерті - і наші, і їхні», - переконує кремлівський телеканал.

І знову цитує «політолога» Кірєєва, який наполягає, що «українці просто затягують конфлікт, руйнують нашу інфраструктуру, перевантажують економіку, створюють психологічний тиск на російське суспільство».

«Власне, приблизно так само діє й Росія, але це не створює жодних умов для того, щоб ми в цьому напрямку досягли якогось вигідного для себе результату. А для капітуляції, обвалу фронту, руйнування економіки супротивника необхідно спершу зрозуміти, що ми хочемо назвати перемогою. І цих цілей необхідно досягти, розробляючи власну логіку, яка ґрунтуватиметься на наших власних інтересах, наших можливостях та слабких місцях супротивника», - осінило Кірєєва на п’ятому році війни.

З усієї цієї філософії «Царьград» робить пафосний «підсумок»: «Ми перебуваємо в ситуації, коли тактика «відповідей» перетворилася на стратегію нескінченної війни. Поки ми «відповідаємо» на кожну атаку, супротивник отримує час і ресурси для нових атак. Це порочне коло, з якого немає виходу в рамках поточної стратегії… Поки Київ може запускати армади дронів, поки західні гроші продовжують надходити, поки військова інфраструктура працює – війна триватиме. І кожен день цієї війни – це смерть наших солдатів і мирних жителів. Пора перестати «відповідати» і почати діяти. Мости, логістика, командні центри, енергетика - усе це має бути знищено методично й нещадно, не зважаючи на «занепокоєння» тих, хто хоче, щоб ми не перемогли. Чим раніше ми це зрозуміємо, тим швидше закінчиться війна. І тим менше наших людей загине. Війна - це не дуель джентльменів. Це бій на знищення. І перемагає в ньому не той, хто «правильно відповідає», а той, хто тотально придушує. Пора це зрозуміти. І пора діяти».