«Змусити Київ капітулювати до весни 2027 року». Російські ЗМІ про Україну

Офіційна «Парламентская газета» не може натішитися - «зима 2027 року стане апокаліпсисом для Києва», адже «частка збитків для ВВП країни від системних ударів ЗС Росії по енергетичній, логістичній та портовій інфраструктурі буде зростати». Проурядове видання не розуміє, «з якою метою Захід продовжує фінансувати Київ, навіть не вірячи в його перемогу над нашою країною», але все ж хоче дізнатися, «скільки ще протримається режим в Україні».

«Таке фінансування навряд чи врятує»

«Парламентская газета» розпитала про долю України якогось «члена ради при президентові РФ з міжнаціональних відносин» Богдана Безпалько. Той починає зверхньо - з позиції Дональда Трампа, у якого «є бажання врегулювати конфлікт, але немає можливості».

«Антиросійський потенціал санкцій, якщо не повністю, то в переважній своїй частині Вашингтоном вичерпано, а всі інші ресурси для впливу на цей конфлікт американці делегували європейцям… Треба враховувати, що на тлі відвертого провалу Трампа в Перській затоці імідж Америки похитнувся. Так, це, як і раніше, потужна держава, але очевидно, що Штати сьогодні вже не можуть навіть застосуванням військової сили домогтися того, чого раніше домагалися лише погрозами. Ми бачимо це на прикладі Ірану», - заявляє Безпалько.

Водночас він упевнений, що «Білий дім за Трампа не може повністю відійти від ситуації в Україні».

«Для США Україна - це нав’язлива, настирна периферія, яку, на жаль, неможливо просто так викреслити з порядку денного. Справа в тому, що українська тема стала предметом внутрішньополітичного конфлікту в самих США. І якщо Трамп відмовиться від неї, його одразу ж звинуватять у зраді інтересів країни, ідеалів демократії, у тому, що він працює на Москву тощо. Україна сьогодні - це інструмент проти Трампа в руках його політичних супротивників», - наполягає Безпалько.

Він не сумнівається: «Щоб вдалося досягти мирного врегулювання, Росії мають запропонувати якісь суттєві компромісні умови. А хто має запропонувати? Напевно, США, оскільки Україна все-таки виступає більше в ролі «молодшого партнера» США та Євросоюзу, який явно не здатний до переговорів із Москвою. Але поки що такі умови нам ніхто не пропонує. І для того, щоб це сталося, очевидно, мають відбутися якісь катастрофічні події для самої України. А вони зараз для неї тільки починаються». 

Член путінської «ради» впевнений, що Володимир Зеленський нещодавно приїжджав до Нью-Йорка, «щоб просити не просто зенітних ракет, а того, щоб Трамп натиснув на Росію з метою домогтися повного припинення наших ударів по енергетичній та логістичній, а найголовніше - по портовій інфраструктурі України».

А «відмінність нинішнього періоду від минулих років», на думку Безпалько, «полягає насамперед у тому, що Росія ще не завдавала таких масштабних ударів по українській інфраструктурі, в основному атакувала по лінії бойового зіткнення».

«А зараз ЗС Росії повністю змінили структуру ударів: вони стали, по-перше, системними та постійними, по-друге, наносяться по об’єктах, які є вкрай важливими для української економіки. Руйнуються і нафтопереробні заводи, і логістичні хаби, шляхи сполучення, заправки, нафтобази, склади, де зберігалися і запчастини для безпілотників, і товари народного споживання… І все це почалося відносно недавно, лише у 2026 році», - спокійно нагадує член путінської «ради» про російські удари по цивільній інфраструктурі України.

«Варто також зазначити, що зараз запас міцності, який був закладений в українській інфраструктурі ще за радянських часів, вичерпується. Адже значною мірою радянська інфраструктура будувалася з урахуванням можливості ведення глобальної війни - звідси й подвійний, а то й потрійний запас міцності об’єктів. Зараз усе це почало руйнуватися, і навіть українські експерти сьогодні визнають, що у війні на виснаження Київ програє», - запевняє Безпалько.

Він вважає, що й «ЄС загалом рухається до позиції Трампа: бажання допомагати Києву є, а можливостей - дедалі менше».

«Тут доречно звернутися до історичних аналогій. Сьогодні ми можемо говорити про те, що нацистська Німеччина, за великим рахунком, програла війну СРСР у 1942-1943 роках - після поразки у Сталінградській битві, битві за Кавказ і, звичайно, на Курській дузі. Але після цього ми ще воювали з Німеччиною майже два роки до Перемоги. Тому в наші дні можна припустити, що Україну її спонсори із Заходу підтримуватимуть для того, щоб вона хоча б якийсь час, але якомога більше забирала у нас ресурсів. І на це гроші, напевно, вже виділені. Хоча, впевнений, таке фінансування нинішню Україну навряд чи врятує», - зарозуміло підсумовує кремлівський «член ради».

«Віденський вальс»

Урядова «Российская газета» переконана, що «нервова і навіть агресивна поведінка українського диктатора Зеленського після зустрічі з президентом США Трампом у Нью-Йорку пояснюється не лише шкідливими звичками цієї особи та пов’язаною з цим деградацією мозку. Справжні причини істерики, яку він ледь стримує, можуть виявитися у Відні та Монако».

«РГ» наполягає, що якщо на початку недавнього візиту до Нью-Йорка Володимир Зеленський «був енергійним і збирався буквально в бою здобути для ЗСУ ракети ППО в обмін на свою згоду не наносити ударів по російських НПЗ, і до такого результату готували свою аудиторію українські ЗМІ, то після зустрічі, яка явно не виправдала українських сподівань, кураж зник і він випав із фокусу світових ЗМІ».

«РГ» вдається до міркувань: «Спроби грубіянити з трибуни ООН у порожньому залі та просто так виказували не лише образу артиста на невдячну публіку, а й погано приховану стурбованість чимось, про що не можна говорити. Наприклад, небажанням екс-генпрокурора Кравченка повертатися до Києва. Коли Зеленський летів до Нью-Йорка, до Відня, де з комфортом влаштувався Кравченко, вирушило керівництво СБУ на чолі з Олександром Покладом і кількома заступниками, а також надзвичайно впливовий заступник голови офісу Олег Татаров, куратор судової та силової вертикалі. Делегація мала вмовити Кравченка повернутися й надалі грати в одній команді. Вони могли пообіцяти йому імунітет від арешту НАБУ і, безперечно, безперешкодний збір судової застави, якщо «план А» не спрацює. Ось тільки невідомо, чи пішов він на зустріч із такими небезпечними людьми взагалі. Саме ця невідомість, напевно, мучить сьогодні українського диктатора».

Урядовій газеті вже «відомо, що Кравченко вже оплачує послуги відомих австрійських юридичних фірм і подає прохання про політичний притулок, а моральну та не лише моральну підтримку йому надають видатні представники української бізнес-спільноти, які за останні роки масово переїхали до австрійської столиці, подалі від Зеленського».

«Як носій найбрудніших таємниць режиму, на тлі яких шахрайські кол-центри - це поважний бізнес, Кравченко їм потрібен для спілкування з диктатором на рівних, і, напевно, не тільки їм. Варто нагадати, що Відень для української політики та історії - місто особливе: саме тут 24 березня 2014 року зустрічалися олігархи Дмитро Фірташ, Петро Порошенко, тоді ще просто боксер Віталій Кличко та колишній голова адміністрації президента Януковича Сергій Льовочкін. За підсумками зустрічей було вирішено, хто стане президентом після державного перевороту, а хто - мером Києва», - повчально нагадує «РГ».

«Не виключено, що подібні питання обговорюються прямо зараз українськими олігархами й у Монако, принаймні інформація про очні консультації між ними, що розпочалися там днями, існує. Обговорити є що: безповоротні втрати для бізнесу через війну при збереженні відкату в «чорну касу» Зеленського; свавілля «антикорупціонерів», від якого диктатор не здатний захистити; плани ЄС через зміни в податкових і митних правилах обмежити їхні заробітки, на що Зеленський може піти заради збереження влади; його непередбачуваний психічний стан і багато іншого, про що болить душа у бездушних українських мільярдерів, які опинилися при Зеленському в одному дірявому човні», - заявляє газета уряду РФ.

Вона також переконана, що «у той момент, коли Зеленський, очевидно, слабшає на зовнішній арені, перед колишніми господарями України відкривається можливість повернути вплив на процеси всередині країни, для чого потрібно підготувати фінанси, наявні ЗМІ, мотивувати «своїх» депутатів, чиновників і спонсоровані нацистські банди, виробити лінію поведінки та вимоги, узгодити план захоплення влади».

«Зеленський, якщо й не знає подробиць, то напевно здогадується про зміст розмов, що ведуться за його спиною. Від цього нервує, зловживає і навіть страждає на епілептичні напади, якщо вірити його колишній прес-секретарці Мендель», - підсумовує «Российская газета».

«Чи витримає, чи ні - питання відкрите»

Газета «Московский комсомолец» знову потирає руки - «Київ завмер у очікуванні «Орешника»: прилетить чи не прилетить».

«Очікування страти, кажуть, страшніше за саму страту. Очікування «Орешника» - теж страхітливий психологічний фактор. До цього він прилітав на дніпропетровський ракетний завод «Південмаш» і до Львова. Можливо, тепер настала черга Києва. Тим більше, якщо наша розвідка здобула важливі відомості про розміщення заглиблених командних пунктів ЗСУ або бункерів Зеленського», - відверто радіє «МК».

І надає можливість розповісти, «що чекає на Київ далі», якомусь «полковнику у запасі Тимуру Сиртланову - члену президії загальноросійської організації «Офіцери Росії».

За словами відставного полковника, «із завданням знищення цифрової інфраструктури та логістики в Києві та інших регіонах «незалежної» чудово справляються невловимі для української ППО реактивні «Герані» - особливо цінні удари по дата-центрах».

«Тут подвійна логіка, - повчає «експерт». - З одного боку, це центри управління. Сучасна війна - це війна даних: розвідка, цілевказівка, координація дронів, ситуаційна обізнаність командирів на передовій. Усе це проходить через серверні потужності. За даними Міноборони Росії, удари завдаються по об’єктах, які забезпечували обмін розвідувальною інформацією та роботу сервісів ЗСУ. Ці центри фактично інтегровані в систему управління військами - через них відбувалася передача даних для наведення безпілотників. З іншого боку - це тиск на повсякденне життя. Відключення інтернету, збої зв’язку, зупинка телеканалів - усе це б’є по тилу».

На запитання, «чи призведуть ці удари до капітуляції Києва», відставний полковник відповідає думкою якихось «аналітиків», які вважають, що «саме на це й розраховують: змусити Україну капітулювати до весни 2027 року через комбіновані удари по енергетиці та інфраструктурі».

«Розрахунок на «зимовий колапс» - це ставка на те, що цього разу інфраструктура не витримає. Витримає чи ні - питання відкрите», - ствердно заявляє відставний полковник.

«А якщо не капітуляція, то що? Який реальний ефект від наших ударів, зокрема «Орешніком»?», - запитує «МК».

Сиртланов заспокоює: «Кратне уповільнення військової машини. Уявіть: оператор дрона не отримує оновлених координат, розвіддані надходять із затримкою, координація між підрозділами погіршується. Це не обвал фронту, але це «пісок у механізм». Плюс економічний удар: заміна обладнання, перенесення серверів за кордон, зростання вартості інтернету для споживачів. Це стратегія пошуку «альтернативних механізмів ураження». Росія не може зламати Україну на полі бою так швидко, як хотілося б, тому що їй активно допомагає військовими ресурсами Захід».

«Фронт рухається, але повільно. Тому тиск переноситься на тил - на енергетику, логістику, цифрову інфраструктуру. Мета - не захоплення території, а створення умов, за яких утримання цієї території стає для Києва нестерпним. Можливо, це найкоротший шлях до капітуляції київського режиму», - якось непереконливо запевняє відставний полковник.

«Можуть покарати будь-якого порушника»

Газета «Комсомольская правда» висловлює подібну радість: «Київ став «прифронтовим містом», а до 90 % українських територій залишилися без захисту».

«КП» звернулася до свого «військового експерта» - якогось «голови Міжрегіональної громадської організації «Вече» Володимира Орлова.

Той запевняє, що навіть Захід погоджується з тим, що «Київ став «прифронтовим містом», і додає, що «строго кажучи, сьогодні прифронтовою зоною є вся територія, яка перебуває під контролем київської влади».

«Ми своїми безпілотниками та ракетами, своїми комбінованими ударами створили таку ситуацію для Києва. Вони розуміють, вони бачать: ми досягаємо будь-якої точки на цих територіях. Будь то Львів чи порт Рені на Дунаї. Для нас немає закритих зон», - пафосно проголошує Орлов.

Він визнає, що «був період, коли ЗСУ пристосувалися до наших «звичайних» безпілотників літакового типу «Герань-2», українці боролися з ними досить ефективно, зокрема, за допомогою мобільних вогневих груп перехоплювали їх».

«А проти реактивних «Гераней-4» їхні системи ППО не працюють. Дрон-перехоплювач може перехопити безпілотник, який летить із порівнянною швидкістю. Наші нові БПЛА летять зі швидкістю 500-600 км на годину. Кінетичне перехоплення на таких швидкостях неможливе. Та й МОГи, що літають на низькій висоті, на таких швидкостях дрони теж перехопити не можуть», - хвалиться Орлов.

І підкреслює, що навіть американські системи Patriot і німецькі IRIS-T не всесильні проти російських «Гераней» - «у них радіус прикриття невеликий, кілька кілометрів, біля кожного стовпа в Києві чи Одесі їх не поставиш».

«Українці, звичайно, встановлюють найкраще з того, що є, на критично важливі об’єкти. За низкою оцінок, зараз до 90 відсотків їхньої території залишаються незахищеними», - наполягає Орлов.

На запитання, «яка наразі реальна ефективність української протиповітряної оборони», прокремлівський «військовий експерт» заспокоює: «Якщо йдеться про звичайну моторну «Герань» - там відсоток їх збиття буде досить високим. Що стосується перехоплень, наприклад, «Іскандерів», гіперзвукових ракет, аеробалістичних - навіть ЗСУ визнають, що вони не в змозі їх перехопити. Щодо реактивних безпілотників - відсоток перехоплень низький».

«Зазвичай це виходить, коли вони піднімають F-16 або МіГ-29, які з цими БПЛА грають у наздоганялки. Але ж вони знають, що у нас постійно чергують наші Су-35 - з дуже хорошим радаром і дуже хорошими ракетами «повітря-повітря». Вони на відстані до 250 кілометрів можуть покарати будь-якого порушника повітряного простору, який з’явиться в полі зору їхніх радарів», - хвалиться «військовий експерт» Орлов на п’ятому році війни.