«Є три варіанти». Російські ЗМІ про Україну

Урядова «Российская газета» уїдливо повідомляє, що «після скасування США санкцій щодо російського дизельного палива та низки зневажливих висловлювань американського президента на його адресу лідер київської зграї Зеленський пішов у контрнаступ єдиним доступним йому способом: говорити часто й багато, щоб затьмарити самого Трампа у світових ЗМІ». Газета запевняє, що «Зеленський не погодиться на подальше скасування США економічних санкцій проти Росії і загалом прагне дорожче продати американцям певні свої переговорні поступки».

«Коли він встигає?»

«Российская газета» посилається на підрахунки певних «спостерігачів», які стверджують, що за 13 днів Зеленський дав «13 розгорнутих - тривалістю до двох годин - інтерв’ю європейським та американським телеканалам, авторитетним виданням і блогерам, а деяким, як-от ABC і FOX, - двічі, і це крім коментарів своїм придворним ЗМІ та щовечірніх звернень до нації».

«Працівники медіа знають, що подібні бесіди вимагають підготовки й займають щонайменше половину робочого дня. І оскільки Зеленський у ці дні ще активно подорожував Європою, питання, коли він встигає керувати українською державою, - скоріше для фізіологів і фахівців із неспортивної фармакології. Втім, іншого президента у безпритульної держави бути й не може», - так само уїдливо пише урядова газета.

І продовжує: «Екстенсивні балачки Зеленського, його оцінки мирного процесу, претензії, скарги, образи, вимоги, натяки, болісні фантазії та взаємосуперечливі обіцянки мають дві практичні мети: по-перше, вплинути на результат проміжних виборів у США, тому його істерику навколо Starlink, яку синхронно підтримали демократи та внутрішньопартійна опозиція Трампу, інакше як втручання у справи США не назвати. По-друге, максимально заспокоїти, буквально «засушити» українську політику, чиї більш-менш впливові учасники традиційно гостро реагують на сигнали від світових лідерів, які виступають гарантами влади Зеленського, і починають механічно готуватися до виборів. Трамп більше не хоче бути таким гарантом, тому Зеленському довелося посилити свою присутність в американських та європейських ЗМІ, кожне слово яких ретранслюється як істина в останній інстанції в Україні, до небезпечної для психіки аудиторії дози».

«Цю спробу Зеленського просунути себе у світові ЗМІ можна назвати частково успішною: Трамп не став ставитися до нього краще, але Starlink повернувся до ЗСУ, а внутрішня політика заспокоїлася до такого стану, що навіть група підтримки НАБУ та САП забула про корупцію в його оточенні, ніби її й не було», - додає «РГ».

«І навіть серед загального набору нісенітниць у його безперервній двотижневій промові можна виокремити те, що називається політичною або переговорною позицією, - колюче зауважує «РГ». - Найяскравіше вона проявилася в останньому, чотирнадцятому інтерв’ю, яке Зеленський дав українському телеканалу «1+1» у неділю, 25 жовтня, ввечері. «Наші гарантії безпеки - це наші гарантії безпеки», - з розумним виглядом промовив Зеленський і спробував роз’яснити цю нісенітницю. Отже, на тристоронніх експертних переговорах, що відбудуться в листопаді, київська делегація не збирається обговорювати позаблоковий і нейтральний статус України - членство в НАТО залишається актуальною «морквиною перед носом осла», так само не буде дискусій і про післявоєнну чисельність ЗСУ - це його, Зеленського, «червоні лінії». І вони, до речі, суперечать базовому плану Трампа щодо врегулювання конфлікту».

«Також Зеленський не погодиться на подальше скасування США економічних санкцій проти Росії і загалом прагне дорожче продати американцям певні свої переговорні поступки, на кшталт милостивої згоди зупинитися на лінії розмежування та тимчасової відмови від спроб військового повернення «територій», а вже ніяк не обговорювати контури реального миру в Україні та Європі». Чи варто було заради констатації своєї відомої нездатності домовлятися витрачати гроші на купівлю шпальт і ефірного часу в західних ЗМІ, якщо все можна безкоштовно сказати своїм - питання, яке сьогодні ставлять собі київські спостерігачі», - роздратована «РГ».

«Скільки ж коштує Україна?»

Кремлівський телеканал «Царьград» підрахував, «скільки коштує Україна?», і вже рахує «трильйони на майбутнє».

«Україна, площа якої в 28 разів менша за площу Росії – всього 603,5 тисячі квадратних кілометрів, – має приблизно 33 млн гектарів орних земель, які займають близько 57% території країни. Причому значну їхню частину становлять знамениті чорноземи… В останньому передвоєнному 2021 році Україна експортувала сільськогосподарської продукції на 27,7 млрд доларів – близько 41% усього свого товарного експорту, входила до числа найбільших світових постачальників соняшникової олії, кукурудзи та пшениці. Росія має приблизно 122 млн гектарів орних земель, поступаючись лише Індії (153,9 млн га) та США (151,6). Українські землі збільшили б її площу більш ніж на чверть, вивівши на перше місце у світі», - жадібно підраховує «Царьград».

Але й цього йому замало, перелік чужих багатств триває: «Особливо цінним є південь України… Лише одна Херсонська область до війни забезпечувала близько 12 % українського виробництва овочів у відкритому ґрунті, зокрема приблизно третину кавунів і понад чверть помідорів… Але родюча земля й сприятливий клімат - лише частина українського багатства. Під чорноземами приховані родовища корисних копалин, потенційна вартість яких обчислюється трильйонами доларів… Донбас - 40 млрд тонн розвіданих запасів кам’яного вугілля, Кривий Ріг - 8,8 млрд тонн балансових запасів залізної руди, Нікопольський басейн - 2,2 млрд тонн марганцевих руд. Крім того, Україна має запаси титану - близько 8,4 млн тонн, графіту - 17,9-19 млн тонн, літію - до 500 тисяч тонн, урану - близько 210 тисяч тонн, а також природного газу - 1,1 трлн кубометрів доведених запасів».

А ще «Царграду» дуже подобаються українські збагачувальні фабрики, металургійні комбінати, машинобудівні заводи та об’єкти енергетики і, звісно, річка Дніпро, Азовське море, Кримський перешийок та глибоководні порти Чорного моря.

«Втрата контрольованого доступу до цих портів і терміналів перекриває прямі логістичні маршрути для хімічної та металургійної промисловості Росії, змушуючи перенаправляти вантажі дорожчими або перевантаженими шляхами. Контроль над ними - це контроль над найважливішими каналами експорту продовольства та добрив на ринки Близького Сходу, Африки та Азії», - підкреслює «Царьград», додаючи, що «порти Азовського моря, Бердянськ і Маріуполь, стають прямими морськими воротами для вугілля Донбасу, металу та зерна з нових територій без необхідності перевантаження на далекі залізничні магістралі».

«Скільки ж коштує Україна? Трильйони доларів у надрах, десятки мільйонів гектарів чорнозему, порти, гігантські заводи та ключові логістичні вузли. Однак ці цифри не можна просто додати й назвати підсумкову ціну. Є ще багато складових, які при такому підрахунку залишаються поза увагою. Рідкісні метали та глибоководні порти - поки що лише потенціал. Щоб перетворити їх на економічний двигун, що працює на користь Росії, потрібно завершити СВО перемогою. І при цьому не можна забувати, що головний і найвразливіший ресурс будь-якої країни - це люди. Інженери, агрономи, шахтарі, лікарі та будівельники - той самий «чарівний» множник, який перетворює економічний потенціал на валовий продукт. Справжній виклик і головне завдання Росії сьогодні полягають у тому, щоб не лише приєднати квадратні кілометри, а й забезпечити на них грамотне управління, залучити інвестиції та створити світ, у якому люди захочуть жити, працювати й будувати своє майбутнє. Виправдавши тим самим ціну, яка вже сплачена за це майбутнє», - цинічно розпоряджається багатствами України кремлівський телеканал.

«Виносити під нуль»

Улюблена путінська «Комсомольская правда» разом із якимось «політологом-міжнародником» Геворгом Мірзаяном назвала «три можливі результати українського конфлікту за участю НАТО».

«Щоб Україна вступила до НАТО безпечно для всіх, вона повинна не просто передати Донбас Москві. Київ повинен юридично визнати Донбас частиною Російської Федерації», - заявляє кремлівський «політолог».

А позицію Зеленського, «який каже, що «ми ніколи нічого не визнаємо» щодо «втрати територій», пояснює так: «Це означає, що, якщо ви вступаєте до НАТО, то ви вступаєте в альянс із частиною вашої території, окупованою третьою країною. І будь-які ваші дії щодо «деокупації» вже розглядатимуться як самооборона альянсу».

Тобто, продовжує Мірзаян, «Альянс буде зобов’язаний допомагати Україні «захищати свої землі», і це «автоматично запускає сценарій війни НАТО з Росією».

«Як тільки ви вступаєте в альянс, не визнавши Донбас частиною території сусідньої країни, це автоматично означає початок війни з Росією», - повчає «політолог», підкреслюючи, що «зрозуміло, жодних територіальних конфліктів у країни, що вступає, бути не повинно».

«А тут маємо ситуацію, коли, крім частини Донбасу, є ще частини Запорізької та Херсонської областей. А також Крим. І що — ви не визнаєте все це частиною Російської Федерації? Причому частину Російської Федерації ви ще й окупуєте - у даному випадку, частини Запоріжжя та Херсона? Це питання до Києва», - міркує Мірзаян.

Він переконаний, що «у більшості країн альянсу чудово розуміють, що це означає - тому за таких умов не включатимуть Україну до альянсу».

«Та й ми не погодимося на це. Нам теж ядерна війна не потрібна», - зарозуміло судить «політолог» і пропонує «три варіанти».

«Перший, на який сподіваються Україна та Захід. Росія виключає зі своєї Конституції претензії на ті території, які зараз окупує Україна. Натомість Україна визнає ті території, які сьогодні займає Росія. Так демілітаризуються колишні регіони України. Після чого вона вступає до НАТО. А ми отримуємо офіційне визнання того, що належить нам», - пропонує Мірзаян.

На його думку, «другий варіант - Україна не вступає ні до якого НАТО - і всі існуватимуть за принципом: хто що контролює - той і контролює, без взаємних визнань».

Нарешті, третій варіант - «ми забираємо те, що в наших силах, виходимо на конституційні кордони, змушуємо Україну визнати ці території».

«Натомість київський режим отримує можливість у тих кордонах, в яких він перебуває зараз, коли-небудь, у майбутньому, обдуривши нас, вступити до НАТО», - погоджується кремлівський «політолог».

І так само зарозуміло продовжує: «Усі розуміють, що українській державі в нинішньому вигляді жити недовго. Але не треба недооцінювати рішучість умовного Заходу. Україна все-таки не найменша держава. Там є якийсь потенціал. Можливо, її візьмуть під зовнішнє управління. Є шанс, що її не розірвуть нацики - і вона не перетвориться на гетьманщину».

І суворо застерігає від «навіювання самозаспокоєння: давайте зараз зупинимо війну, а через 10–15 років нам усе само собою впаде в руки».

На переконання Мірзаяна, «це можна припинити просто - знести українську економіку під нуль».

«Щоб у київського режиму не залишилося можливості воювати. А у Європи не вистачило грошей і сил фінансувати київський режим», - жорстко підсумовує кремлівський «політолог».

«Жорстко ми, звичайно, з ними»

Ще одне кремлівське видання - газета «Взгляд» - задоволена: «Для масованих ударів по Україні обрано вдалий момент».

Газета нагадує, що в жовтні 2022 року Путін заявив, що «зараз немає необхідності в масованих ударах, зараз стоять інші завдання», а ось тепер, «у другій половині 2026 року настав «свій час» для тих масованих ударів по Україні, які чотири роки тому Путін вважав передчасними і поки що не дуже потрібними» .

«Одна з причин нинішніх масованих російських ударів вписується в русло тієї самої логіки: режим Зеленського дедалі більше робить ставку на відверто терористичні методи боротьби з нашою країною. І раз є така «дія», то офіційний Київ отримує у багато разів більш значущу «протидію», - повчає «Взгляд».

«Росія не просто відповідає на дії ЗСУ та інших українських «відомств мокрих справ», а послідовно підводить їх до неминучої поразки. Ця послідовність ґрунтується на своєчасності тих чи інших дій та заходів… Зараз російське політичне та військове керівництво «вловило» саме такий найбільш вдалий момент для нанесення масованих військових ударів по режиму Зеленського», - додає кремлівська газета.

І продовжує радіти: «Росія накопичила значний ударний потенціал і використовує його, не даючи режиму Зеленського перепочинку та можливості відновитися. Та що там «відновитися». Офіційний Київ не має можливості навіть парирувати російські удари. З відомих усім причин українські системи ППО зараз або функціонують не на повну потужність, або не функціонують взагалі. Ми, звичайно, жорстко поводимося з ними. Але, як то кажуть, «на війні як на війні»… Якісь сили для опору у режиму Зеленського поки що залишилися. Але в результаті масованих російських ударів обсяг цих сил, засобів і ресурсів скорочується найдраматичнішим чином. І це змушує представників української еліти - особливо тих, до кого не можуть дотягнутися «щупальця» репресивної машини Зеленського - виступати із закликами, які ще недавно здавалися немислимими».

«Вадим Новинський, колишній депутат Верховної Ради України, який нині проживає за кордоном, нещодавно висловився щодо доцільності та навіть нагальної необхідності компромісу з Росією: «Укладення угод не стане зрадою ані українських інтересів, ані українського народу, ані пам’яті бійців, які загинули на фронті. Навпаки, заради них і потрібно домовлятися, щоб запобігти новим жертвам. Головна гарантія безпеки для України - це повністю врегульовані відносини з усіма сусідами». Яке тверезе політичне судження - тверезе і таке, що явно свідчить про правильність обраної Росією стратегії масованих ударів по київському режиму», - із задоволенням підсумовує кремлівський «Взгляд».