«Про братній народ треба вже забути». Російські ЗМІ про Україну

Урядова «Российская газета» переконана, що візит Володимира Зеленського до Осло на зустріч зі Стівеном Віткоффом мав на меті лише «просто зберегти видимість контактів із командою Трампа». А взагалі, звичайно, зараз «програма максимум» для України - «нав’язати Віткоффу завідомо неприйнятні для Росії поправки»…

«Конвульсивно-судомний характер»

Згадані «тези» «Российская газета» починає «пояснювати» здалеку: «Прем’єр-міністр України Сергій Корецький непомітно став одним із головних «яструбів» у зграї Зеленського: саме він сьогодні активно просуває посилення мобілізації. З іншого боку Київ намагається нав’язати США свою логіку мирних переговорів, незважаючи на те, що Дональд Трамп знову демонструє неприйняття місцевого ватажка. Мобілізаційна активність Корецького розпочалася тиждень тому: 13 жовтня український уряд ухвалив постанову про зниження норми броні для оборонних та енергетичних підприємств зі 100 відсотків до 85, але через два дні у Раді її оскаржили, вказавши на ризики для українського ВПК. Прем’єр перед депутатами риторично відступив, пообіцявши вдосконалити всю систему бронювання від фронту, але постанову не відкликав, а напередодні в інтерв’ю BBC заявив, що й надалі рішуче боротиметься з ухилянтами».

«Своєю активністю Корецький, з одного боку, демонструє слухняність і лояльність до Зеленського, про що не забув окремо зазначити в інтерв’ю BBC, оскільки останніми днями українські ЗМІ почали помічати його надмірну самостійність. З іншого боку, він відводить від себе удар через погану готовність енергетики до осінньо-зимової кампанії ВКС РФ, хоча, обійнявши посаду, оцінював її «краще, ніж минулого року». Нарешті, право стандартизувати військову продукцію та вирішувати, хто є критично важливим для економіки й оборони, а хто піде захищати посадкові майданчики - це нове незаорюване корупційне поле, з якого прем’єру треба встигнути зібрати врожай», - розшифрувала «РГ».

Урядове видання РФ наполягає, що «розширення мобілізації, яка й без того набула найнелюдськіших форм, - це виконання обіцянок Зеленського перед європейською партією війни, і ознакою прагнення до миру це не є».

«Тоді навіщо київські переговірники летіли на зустріч зі Стівом Віткоффом в Осло, причому саме вони запропонували особисту зустріч і визначили місце. З огляду на те, що в переговорах мають намір також взяти участь представники Великої Британії, Франції, Німеччини, Польщі, ЄС та НАТО, а глобалістські ЗМІ обговорюють різні, але ніким не підтверджені проекти підсумкових угод, американський погляд на проблему знову спробують «озброїти» українсько-європейською, а скоріше - суто британською, оптикою», - запевняє «РГ».

Вона також переконана, що «практична мета переговорів - просто збереження видимості контактів із командою Трампа, про що й йшлося в інтерв’ю Зеленського останніх двох днів». А «програма максимум - нав’язати Віткоффу завідомо неприйнятні для Росії поправки».

У України, запевняє «РГ», є й «програма-оптимум - погодитися із загальними рамками та почати сперечатися щодо кожного конкретного пункту, як це було з Мінськими угодами, тим самим виграючи час - найцінніший і той, що стрімко спливає, ресурс для Зеленського та його європейських покровителів».

«Втім, ситуація складається так, що конкретні підсумки зустрічі в Осло, якщо такі й будуть, виявляться неважливими, оскільки сам процес мирного врегулювання в Україні впритул наблизився до головної перешкоди - особистості самого ватажка київського режиму Володимира Зеленського. Останні коментарі Дональда Трампа щодо цієї політико-комедійної особи вказують на її принципову неприйнятність для президента США», - підкреслює кремлівська газета.

І робить очевидний лише для Кремля висновок: «Тому прагнення Зеленського не розривати остаточно контакти зі США з точки зору глобальних процесів має конвульсивно-судомний характер».

«З люттю»

«Парламентская газета» цитує голову Ради Федерації РФ Валентину Матвієнко, яка голосно заявляє, що «Євросоюз не має морального права брати участь у переговорах щодо України».

Відповідаючи на запитання газети, «чи не стане реалізація «дизельної угоди» працювати лише на інтереси Білого дому напередодні листопадових проміжних виборів до Конгресу США і чи точно в ній будуть враховані інтереси Росії», Матвієнко запевняє: «Вигода в даному випадку взаємна».

«Очевидна комерційна вигода для Росії від угоди» полягає, за її словами, у тому, що «ми повертаємося до цивілізованого та безсанкційного поля торгівлі енергоресурсами, чого дуже чекають усі країни світу».

Окремо Матвієнко прокоментувала «реакцію Зеленського, який навіть після попереджень Трампа продовжував завдавати ударів по російських НПЗ». На думку Матвієнко, «голова київського режиму «пішов ва-банк», оскільки йому вже немає чого втрачати і він не хоче президентських виборів в Україні, а його посилання на військові дії не витримують критики».

«Спікер зазначила, що в Росії за роки проведення СВО відбулися і вибори Президента РФ, і вибори нового складу Держдуми. 60 днів «передвиборчого» перемир’я потрібні Зеленському та його кураторам, щоб переозброїтися. При цьому Москва вже заявила, що готова зупинити бойові дії, але лише на один день - день голосування», - переказує «Парламентская» заяву Матвієнко.

«Мирних переговорів він не хоче, бо для нього це - політична смерть. Президент Трамп правильно сказав Києву: припиніть бомбити нафтопереробні заводи, щоб стабілізувати світовий паливний ринок. А він не просто продовжує, а й робить це з якоюсь озлобленістю, з оскаженінням. Тому реакція адміністрації Сполучених Штатів Америки цілком зрозуміла», - зазначає Матвієнко.

Вона нагадує путінські тези, що мир в Україні «може бути досягнутий лише на тих умовах, які запропонувала Росія».

«Ми вже «виклали їх на стіл» і жодного разу, на відміну від інших, не змінювали. Ми не можемо дозволити собі, щоб поруч із Росією була ворожа держава, «анти-Росія» в особі України. Це буде постійною загрозою для нашої країни, нашої безпеки», - стверджує Матвієнко.

А «поведінка єврокерівників», які «постійно заявляють, що переговори між Росією та Україною не можуть відбутися без участі Євросоюзу», викликає у Матвієнко здивування: «А до чого тут вони? Вони вже зробили свою чорну справу - влаштували кривавий державний переворот в Україні. Тому ЄС не має морального права брати участь у переговорах».

«Європі немає чим йти на переговори, крім своєї озлобленості та жорсткої русофобії», - підсумовує соратниця Путіна.

«Знищувальні удари»

У газеті «Известия» якийсь московський «політолог» Ілля Ухов пафосно розмірковує про «стратегічну далекоглядність президента Росії».

«У контексті «дизельної угоди» та різкого посилення російських ударів по логістиці та військовому потенціалу України важливо відзначити кілька принципових моментів. По-перше, сам факт домовленостей щодо нафтопродуктів в умовах безперервних спроб ЗСУ (та радників із «Глобального Лондона», які стоять за ними) вивести з ладу російські НПЗ і паливні сховища свідчить про в рази вищий рівень стійкості нашої економічної системи, промисловості та енергетики. Щодо того самого дизеля ми не тільки повністю задовольняємо внутрішні потреби, а й маємо можливість експортувати сотні тисяч і навіть мільйони тонн палива на світовий ринок», - розвиває свою глибоку думку «політолог» Ухов.

І продовжує: «По-друге, треба усвідомлювати, що за допомогою «дизельної угоди» Путін вирішує й стратегічні завдання щодо фрагментації єдиного антиросійського західного фронту: вбиває потужний клин у відносини країн Заходу між собою, а також у їхні відносини з режимом Зеленського <… >Трамп, до речі, чудово все бачить і промовляє: тут і репліки про те, що Україні потрібен новий керівник, і прямі звинувачення лідера київського режиму в тому, що саме він не бажає завершення конфлікту».

«А по-третє, підрив режиму санкцій щодо російських енергоносіїв - на тлі агресивної риторики країн ЄС - загрожує вже внутрішнім конфліктом безпосередньо в самому західному таборі. Уявімо на хвилину, що танкери з російським дизелем, призначені для США, затримуватимуть європейські сили, які борються з «тіньовим флотом». Тоді ж виникне пряме зіткнення економічних інтересів Вашингтона та Брюсселя. Варто зазначити, що подібні інструменти роздроблення єдиного західного антиросійського фронту можна застосовувати й на інших напрямках: щодо тих самих калійних добрив, щодо поставок рідкоземельних матеріалів тощо», - «аргументує» Ухов.

І вихваляє Путіна, який, звісно ж, «діє на досить широкій геополітичній «шахівниці» і робить це віртуозно»: «США «по самі вуха» загрузли на Близькому Сході, активність Ірану та його проксі в регіоні підняла ціни на нафту - без російських енергоносіїв світова економіка ще сильніше рушить по спіралі рецесії. Путін бачив це, передбачав, розумів, що західний «натиск» на Росію неминуче зміниться прийняттям реальності».

«На президента Росії завжди можна покластися: якщо Путін дав слово, щось пообіцяв, то це буде зроблено. Взяти ту саму «дизельну угоду» - ясно, що ніхто у світі не зміг би запропонувати, причому з залізною гарантією, таких обсягів палива. Але справа не обмежується лише питанням палива - на порядку денному залишаються ширші проблеми українського врегулювання, побудови нової системи стримувань і противаг у Євразії та простору неподільної безпеки на континенті за умови безумовного забезпечення інтересів Росії», - продовжує захоплюватися кремлівський «політолог».

Але й це ще не все: «Граючи із Заходом у багатоходову комбінаційну гру на економічному полі, Путін не послаблює тиску на київський режим, завдає йому справді нищівних ударів. В умовах санкційних обмежень, яких не бачили ніде у світі, та спроб зруйнувати нашу енергетику, російський ВПК демонструє значні успіхи, нарощуючи виробництво та забезпечуючи Збройні сили технікою, яка дозволяє буквально «відключати» цілі регіони України та Київ зокрема».

«Усе це, по суті, є ланцюгом «путінських ударів» по київському режиму, які наближають українське керівництво до прийняття неминучого. Україна має врахувати реалії на місцях, покинути території нових регіонів Росії, гарантувати свій позаблоковий статус і забезпечити захист російської мови та канонічного православ’я. Київський режим тримається на «підтримці» західної військової та фінансової допомоги, поставок озброєння та розвідданих. Путін системно підриває ці канали підтримки київського режиму, на ділі демонструючи, що лише з російським лідером можна зараз вести суттєвий діалог і доходити конкретних рішень, які будуть виконані, а не забалакані й зневажені, як це роблять псевдолідери київського режиму та їхні ляльководи з Євросоюзу», - суворо підсумовує «політолог» Ухов.

«Глибока історична помилка»

Так звана «Свободная пресса» роздратовано заявляє, що «про братній народ треба вже забути». І пропонує Кремлю діяти просто: «Те, що візьмемо, стане Росією, а те, що не візьмемо, доведеться визнати державою, ворожою до нас».

«…До перемоги в будь-якому разі ще дуже далеко. І надзвичайно важливо, перемігши у військовому конфлікті, не програти потім мир. <…> Нам важливо не припускатися нових помилок сьогодні й заздалегідь чітко розуміти, до якого результату українського конфлікту слід прагнути. <…> Судячи з усього, у Москві досі не можуть правильно розставити пріоритети й досі носяться з ілюзією про можливість побудови дружньої проросійської України. Хоча за 34 роки вже можна було б зрозуміти, що це неможливо в принципі. Сьогодні ми розхльобуємо наслідки ще однієї глибокої історичної помилки - створення штучної «УРСР» у цілком довільних кордонах (з приєднанням споконвічно російських земель) та її насильницької українізації. Сьогоднішня Україна - єдиний можливий наслідок того кроку. Україна - або наша частина, або наш ворог, третього не дано. Тому незалежна Україна завжди будуватиме себе як анти-Росія, Захід лише скористається цим», - проголошує прокремлівська газета.

І наголошує: «Набагато краще мати в особі України відкритого ворога (як зараз), ніж фальшивого друга, який гарантовано виявиться зрадником. З огляду на ці сумні, але абсолютно очевидні факти, немає жодного сенсу в наших вимогах щодо денацифікації України та дотримання прав російського населення. На територіях, які ми не контролюватимемо, ці вимоги все одно не будуть виконані за жодних обставин, оскільки ці території все одно залишаться антиросійськими. Крім того, чим далі, тим менш зрозуміло, за яке російське населення ми вбиваємося в прямому й переносному сенсах цього слова? За ту «вырусь», яка в перших рядах біжить відбивати «російську агресію»? Це, м’яко кажучи, дивно».

«Більше того, - продовжує «СП», - все менш очевидними стають вимоги демілітаризації та нейтрального статусу України. Ми що, досі боїмося НАТО, яке остаточно продемонструвало, що воно справді «навіть не паперовий тигр, а мильна бульбашка»?.. Демілітаризацію України слід провести фізично, а післявоєнну Україну ніхто не «завалить зброєю» просто тому, що на це не буде ресурсів (ні грошей, ні зброї) ні в України, ні у Заходу».

«Мабуть, єдина сувора вимога до післявоєнної України - не розробляти й не виробляти жодної власної зброї масового знищення та не розміщувати на своїй території жодної іноземної зброї масового знищення. Причому в разі порушення цієї умови Росія усуне це порушення силою. Таким чином, стає остаточно зрозуміло, що єдине принципове питання, від якого не можна відступати ні в якому разі, - це територіальне. Лише на тій території, яка перейде під юрисдикцію Росії, можна буде по-справжньому провести денацифікацію, яка, насправді, майже еквівалентна деукраїнізації», - продовжує «інструктувати» шовіністична газета.

І не забуває підкреслити: «Так, ми не можемо заборонити людям розмовляти українською в побуті, але ця мова має однозначно зникнути зі сфер освіти та діловодства на всій території РФ. Також держава не повинна вкладати жодної копійки у розвиток української культури та історії в Росії. У кращому разі це може бути приватною справою ентузіастів, та й то не факт».

Крім того, підкреслює «СП», «у жодному разі не можна автоматично надавати російське громадянство мешканцям приєднаних територій».

«Вони мають проходити таку саму перевірку, як зараз українці в Шереметьєво. З негайною депортацією всіх нелояльних та з довічною забороною для них на в’їзд до РФ. При цьому цілком зрозуміло, що чим більше територій втратить Україна, тим слабкішою (і марнішою для Заходу) вона буде після настання миру… Москва зобов’язана ставити це питання максимально жорстко й однозначно: до реалізації цієї вимоги ЗС РФ не припинять бойові дії, тобто чим швидше супротивник погодиться на ці вимоги, тим менше територій втратить. В іншому разі, якщо не домогтися юридичного визнання зміни статусу територій, рано чи пізно ми гарантовано отримаємо новий військовий конфлікт», - суворо зазначає кремлівська «Свободная пресса».