«А навіщо вони взагалі приїжджали?». Російські ЗМІ про Україну

Прокремлівська газета «Московский комсомолец» вважає, що візити американських перемовників до Москви та Києва мають «невтішний результат», оскільки Європа залишиться «під владою тих, хто “хоче воювати”». «Для нас війна — «не на життя, а на смерть», а для «колективного Заходу» — лише один із конфліктів… За такої різниці в мотиваціях перемога неминуча», — заявляє «МК».

«Не було і не могло бути»

«А навіщо вони взагалі приїжджали?» — питання, яке після завершення місії американських перемовників навіть не витає в повітрі. Усім і так усе зрозуміло, — пояснює зі своєї дзвіниці «МК». — Тільки не треба ставити його самому Віткоффу. У нього завжди купа хороших новин: «Я думаю, ми досягли значного прогресу... Ми почули нові ідеї...». Песимісти ж вважають, що проривів не було, та й не могло бути. Зеленський не віддасть Донбас добровільно… Він продовжує наполягати, що територіальні питання можуть вирішуватися лише під час особистих переговорів глав воюючих сторін. Або під час тристоронніх переговорів за участю Трампа (цією ідеєю він заразив навіть Віткоффа). І в підсумку всі чекають. Що війна триватиме й цієї зими».

«Тож вони мають рацію? Звісно, мають. Тільки вони не песимісти, а оптимісти. Бо за два дні переговорів дещо все ж змінилося. Наприклад, стала очевидною ще одна досить неприємна річ. З самого першого дня СВО непохитна впевненість у нашій перемозі ґрунтувалася, серед іншого, на тому, що цей конфлікт має для Росії екзистенційний характер. Він надто важливий для нас, щоб думати про будь-який інший результат, окрім перемоги. Це розуміли й наші супротивники. Наприклад, той самий Бжезинський зі своєю знаменитою цитатою, що Росія без України перестане бути «євразійською імперією». А отже, втратить свою природну державність. Для нас війна «не на життя, а на смерть», а для «колективного Заходу» — лише один із конфліктів. Який зараз вигідно роздувати й підтримувати, а завтра можна й кинути. За такої різниці в мотиваціях перемога неминуча. Частково ці очікування виправдалися. У США, наприклад, вже давно знайшлися справи, набагато важливіші за підтримку Києва», — підкреслює прокремлівська газета.

І продовжує: «З Європою ж сталася дивна річ. Здавалося б, європейські країни найбільше страждають від конфлікту, що триває. 1. Без дешевої російської нафти та газу їхня промисловість неконкурентоспроможна. 2. Через збільшення військових витрат доводиться скорочувати соціальні. 3. Можливо, доведеться відмовитися від невеликих професійних армій і повернутися до призову. Економіка та суспільство всього цього не витримують. Одразу в кількох європейських лідерів, які перебувають при владі, рекордно низькі рейтинги схвалення. Але дивна річ. Чим гострішими стають проблеми Європи, тим впевненішими стають її лідери в тому, що єдиний спосіб їх вирішення — це «стратегічна поразка Росії». Знайти тут якусь логіку неможливо. Можливо, європейцям просто шкода вже витрачених на Україну грошей? Але їх усе одно вже не повернути».

«Можливо, «ірраціональний страх» перед нападом Росії спонукає їх захищати Україну до останнього. Але як побоювання щодо могутності Росії, яка нібито здатна самотужки розгромити все європейське НАТО (навіть якщо США не втрутяться на їхній бік), поєднуються з переконанням, що її можна перемогти силами самих лише українців? Тим більше що ризик переростання конфлікту, який уже триває, у загальноєвропейську війну набагато більший, ніж розпочати її з нуля. Проте віднедавна для європейських еліт український конфлікт теж став екзистенційним. Вони вже не можуть навіть подумати про поразку в ньому… Але зараз остаточно стало ясно, що все це «наставництво» стало постійним. Що «першокласнику Зеленському» вже не доведеться кликати «старшого брата» на розбірки. «Старший брат», та ще й з друзями, тепер сам завжди ходитиме за маленьким засранцем, дозволяючи йому грубіянити кому завгодно», — уїдливо зауважує «МК».

«А ще стало зрозуміло, чому Зеленський зовсім не хвилюється, що у відповідь удари російських ПКС закрили всі чорноморські українські порти, зруйнували більшу частину промислових підприємств, порушили логістичні зв’язки, що вже призвело до порожніх полиць у магазинах. Зеленському до цього байдуже. Адже Україна воює не за свої гроші. І нехай її ВВП впаде хоч до нуля, гроші на зброю завжди знайдуться. Їх йому надасть та сама «коаліція охочих». Охочих воювати. І це дуже сумно», — невдоволений «Московский комсомолец».

«Вибір вимагає жертви»

Телеканал «Царьград» опублікував два розлогі «дослідження» під назвою «Як правильно зруйнувати Україну: справжні цілі та інструменти СВО» та «Як здобути військову перемогу. Головні сценарії».

У першій публікації «Царьград» розбирає «теорію» завдання Україні «неприйнятних збитків».

«У випадку з Україною основним чинником неприйнятної шкоди зараз є, безсумнівно, припинення зовнішньої допомоги. У якийсь момент, після приходу Трампа до влади в США, частину цього завдання вдалося миттєво вирішити. Але для того, щоб ефект став повним, було необхідно, щоб така паралізація відбулася й з боку Євросоюзу. Однак через сегментацію інтересів ключових політичних еліт Заходу щодо російсько-української тематики, а також через відсутність у Росії достатніх важелів, такої мети досягти поки що не вдалося», — нарікає «Царьград».

«Така місія має лише два варіанти розв’язання: страх та інтерес, і краще, коли ці процеси поєднуються. У такому разі щодо західної коаліції мають бути або такі стимули, які роблять співпрацю з Росією вигіднішою, ніж підтримка України. Більше того, це вимагає й роботи з суспільною свідомістю. Або необхідний страх перед неприйнятними втратами — насамперед своїх інтересів, чого теж можна домогтися, про що свідчить досвід того самого Ірану. Але для цього Росія має бути готовою вже до власних збитків, близьких до критичних, насамперед серед еліт та в національній економіці, зокрема ведучи вогонь по штабах і переламуючи власну реальність вчорашнього дня. Поки що повноцінної готовності до цього не спостерігається», — констатує прокремлівський телеканал.

Аналізуючи реальність довго й ретельно, з цифрами та розрахунками, «Царьград» доходить вельми показових висновків: «Ми свідомо не будемо відштовхуватися від проголошених на початку СВО цілей у вигляді демілітаризації та денацифікації, тому що вважаємо, що їхнє формальне проголошення було способом оформлення реальної мети. Якою, безсумнівно, була ліквідація загрози з боку України та західної спільноти, що використовує Україну проти стратегічних інтересів Росії. На той час, імовірно, вважалося, що кінцевим результатом може стати встановлення в Києві уряду, дружнього до Росії, а денацифікація та демілітаризація в такому разі стануть інструментами цього процесу. Більше того, і цей етап був проміжним, скоріше як важіль перезавантаження правил «глобальної гри» із Заходом уже з позиції сили. Захід правильно визначив загрозу для себе й, як і очікувалося, відповів нарощуванням підтримки свого «лімітрофа», щоб не допустити такої ситуації. Тому наразі ознак такого плану не спостерігається. Ми будемо виходити з реальності та розглянемо сценарії завдання неприйнятної шкоди в ході СВО, оцінюючи критичну (неприйнятну) шкоду як вимушений захід, а також постараємося у своїй роботі знайти альтернативу».

У другій частині своїх «досліджень», присвячених пошуку сценаріїв «як здобути військову перемогу», путінський телеканал проводить «розрахунок сил і засобів, виходячи з кінцевої мети».

І знову, спираючись на цифри, пропонує «чотири варіанти» досягнення «перемог».

«Варіант 1 — повне звільнення Донбасу. Ця мета вимагає прориву підготовленої оборони ЗСУ на суттєво укріплених рубежах (Слов’янськ, Краматорськ, Дружківка, Красний Лиман)… Варіант 2 — захоплення Лівобережної України (уздовж русла річки Дніпро). Цей варіант передбачає вихід до Дніпра, включаючи захоплення великих промислових центрів (Харків, Запоріжжя, Дніпро), форсування найбільшої водної перешкоди… Варіант 3 — повна зачистка України (контроль над усією територією)… Варіант 4 — вихід до Придністров’я», — пропонує «Царьград».

Однак, підрахувавши цифри матеріальних і людських витрат у мільярди рублів і мільйони людей, він доходить висновку, що «військова перемога у СВО, незалежно від кінцевого сценарію, вимагає значної, а у низці сценаріїв і докорінної перебудови економіки, системи управління, мобілізації внутрішніх промислових, технологічних, економічних і людських можливостей».

«Якщо в Україні консолідація задля військового протистояння стала основним способом виживання держави, і навіть більше — завдяки потужній зовнішній підтримці дозволила сформувати модель перезавантаження економіки, промисловості та суспільного устрою, то в Росії ситуація виглядає інакше… Вибір — між військовою доцільністю та потребами в суттєвих реформах, а з іншого боку — спробою збереження відносно звичного суспільного устрою (компроміс «гармати й масло»). Це означає не лише економію, а й перерозподіл та заміщення, зокрема й навіть насамперед в елітних групах. Кінцевий вибір на користь військового сценарію в трикутнику «військова перемога — економіка — стабільність» вимагає жертв», — підсумовує «Царьград», обіцяючи незабаром продовжити свої «дослідження».

«Після важкої розмови з узурпатором»

Урядова «Российская газета» вирішила з’ясувати, «якими наслідками загрожує Зеленському операція “Карфаген”».

«У понеділок ввечері, після важкої розмови з узурпатором Володимиром Зеленським і головою парламентської більшості Давидом Арахамією, керівник офісу генерального прокурора України (ОГП) Артем Кравченко написав заяву про відставку за власним бажанням. Це лише перші, очевидні наслідки операції НАБУ та САП «Карфаген» для київської верхівки. Але кінцева мета антикорупційної діяльності — не конкретні особи, а вся система влади Зеленського», — вважає «РГ», називаючи Руслана Кравченка чомусь Артемом.

«Підозри у корупції щодо Кравченка поки що не висунуто, але він їх заздалегідь рішуче заперечує, а свою відставку пояснює небажанням, щоб «посада генерального прокурора використовувалася як інструмент політичного протистояння». Подальша доля кар’єрного корупціонера Кравченка, чиє піднесення з посади рядового прокурора в Севастополі почалося після державного перевороту 2014 року, а також доля заарештованих Кропиви, його коханки та водія у цій справі не мають значення. Вже колишній генпрокурор не входить до найближчого оточення Зеленського, він — лише персонаж, обраний на цю посаду Андрієм Єрмаком і Веронікою «Феншуй». І в цьому полягає головна відмінність справи «Карфаген» від попередніх — «Мідас», «Династія» та «Форест Гамп». Вперше дискредитації зазнали не друзі Зеленського, а цілий орган влади, ключовий для режиму. Справа в тому, що, незважаючи на всі реформи останніх десяти років, під час яких Генеральна прокуратура України, крім іншого, змінила назву та втратила функції слідства й загального нагляду, вона все одно залишається важливою лінією оборони злодійського режиму», — сміливо навішує ярлики газета російського уряду.

«Прийнято вважати, що метою всіх сенсаційних розслідувань НАБУ та САП є особисто Зеленський, мовляв, ще трохи — і його заарештує повсталий український народ, шокований масштабами розкрадання. При цьому забувають, що поки Зеленський, хай і сумнівно з погляду конституції, але зберігає президентську посаду, ніхто не може висунути проти нього звинувачення — лише він у країні має законний імунітет від кримінального переслідування. Та й український народ після державного перевороту важко чимось шокувати, тим більше елітним розкраданням, до якого всі звикли ще за часів Порошенка. Втім, це не означає, що західні друзі Зеленського, які обіймають і цілують його на камери, нічого не знають або готові миритися з українськими національними особливостями», — переконана «РГ».

«Усі знають, що до українських політиків і чиновників ставляться з презумпцією вини, і вживають відповідних заходів. Не випадково останніми днями група підтримки НАБУ в українських ЗМІ дружно згадує про «план Качки-Коса»: меморандум, укладений дев’ять місяців тому, присвячений «відновленню довіри країн-членів ЄС до реформаторських намірів України», виконання якого пов’язане з наданням подальшої допомоги. З десяти пунктів плану два присвячені ОГП і передбачають передачу контролю над цим органом влади в руки європейських керівників. І певне уповільнення з виділенням коштів — недарма прем’єр Корецький скаржиться, що отримано лише чверть обіцяних Європою 45 мільярдів, — можна вважати інструментом стимулювання Зеленського до прийняття неминучого: перетворення особисто його на номінальну фігуру, яка має бути символом європейської війни з Росією, а привласнення українських активів, надр, приватизацію решти монополій і секторів економіки, що залишилися, делегувати реальним господарям, які вкладають кошти в цю війну. Це й називається зовнішнім управлінням, фіналізація якого в Україні почалася через балаканину прокурорської дрібноти зі своєю коханкою», — уїдливо підсумовує «Российская газета».

«Крісла, дивани, дзеркала…»

Опозиційне до Кремля видання The Insider опублікувало статтю, в якій розповіло, як ватажок так званої «ДНР» Пушилін «приватизує захоплений в Ахметова готель Donbass Palace». «У Криму його майно за такою самою схемою дісталося структурі «Газпрому», — одразу уточнює The Insider.

«Голова анексованої Росією частини Донецької області Денис Пушилін підписав закон, який включає будівлі та майно п’ятизіркового готелю Donbass Palace у Донецьку, що належало структурам українського бізнесмена Ріната Ахметова, до плану приватизації «ДНР» на 2026 рік для подальшої передачі у приватні руки. Закон, підписаний 2 вересня, вносить зміни до затвердженої в лютому програми приватизації майна «ДНР». До неї додано новий розділ — перелік майна, яке влада планує приватизувати до кінця року. До переліку увійшли дві нежитлові будівлі в Донецьку на вулиці Артема, 80, площею 13 059,9 та 73 кв. м, а також понад 1,8 тисячі одиниць рухомого майна, що знаходяться за тією ж адресою. Саме на вулиці Артема, 80 розташований «Donbass Palace», — пише The Insider.

І уточнює, що затверджений окупантами Донецька «документ фактично є докладним описом майна готелю: до нього входять сотні крісел і диванів, міні-бари, дзеркала, картини, вітрини, ресторанне та готельне обладнання. Деякі позиції прямо позначені як майно Donbass Palace — наприклад, чотири грилі з позначкою «Готель «Донбас Палас». У переліку є й картина під назвою Donbass Palace».

The Insider нагадує, що «Donbass Palace до російської окупації Донецька входив до готельного бізнесу групи ESTA, яка керувала нерухомістю SCM Ріната Ахметова».

«Юридичним оператором готелю було ТОВ «Готель «Донбас Палас». У 2009 році SCM передала 89% компанії під управління своєї кіпрської дочірньої структури ESPV Limited. У березні 2017 року представники «ДНР» усунули менеджмент Donbass Palace від управління готелем і захопили будівлі та обладнання. Контроль за введенням тимчасової адміністрації в ТОВ «Готель «Донбас Палас» влада «ДНР» поклала на своє «Міністерство економічного розвитку». ESTA тоді заявила про повну втрату контролю над готелем. Готель після захоплення продовжив працювати. Наразі Donbass Palace входить до готельної мережі державного підприємства «ДНР» «Туризм.Донбас», яке також керує донецькими готелями Park Inn і «Централь», — пояснює The Insider.

І продовжує: «Подібна історія раніше трапилася з нерухомістю Ахметова в анексованому Криму. До анексії структурам SCM належала садиба «Новий Кучук-Кой», розташована в селищі Паркове поблизу Ялти. Після анексії російська влада Криму «націоналізувала» об’єкт, а потім через російські суди зареєструвала право власності на нього за республікою. SCM не визнавала ані вилучення нерухомості, ані подальші дії російської влади і продовжувала вважати її своєю власністю. У 2019 році влада Криму виставила комплекс на приватизацію з початковою ціною близько 1,98 млрд рублів. Єдиним учасником торгів стало ТОВ «Еколого-туристичний центр у Парковому», пов’язане з «Газпромом». Через єдиного учасника аукціон було визнано таким, що не відбувся, проте російське законодавство дозволяло продати об’єкт цьому претенденту. У грудні 2019 року компанія придбала колишню власність Ахметова майже за 2 млрд рублів».

«Для мешканців району Donbass Palace показовою може бути ще одна історія з кримського Паркового. Після того, як структури «Газпрому» придбали «Новий Кучук-Кой», поруч із їхніми володіннями опинився багатоповерховий комплекс апартаментів «Паркове», збудований і введений в експлуатацію ще за часів української влади. Висотка розташовувалася між колишньою садибою Ахметова та п’ятизірковим готельним комплексом «Кримський бриз», також пов’язаним із «Газпромом». Російська адміністрація Ялти через суд вимагала визнати багатоповерхівку самочинним будівництвом та знести її за рахунок власників квартир. Формально влада посилалася на порушення під час будівництва, зокрема на проведення робіт після закінчення терміну дії дозволу та на обмеження, пов’язані з прибережною територією. Самі власники квартир пов’язували вимоги про знесення з інтересами «Газпрому». Вони вказували, що будинок розташований безпосередньо між двома елітними об’єктами компанії і що з його верхніх поверхів проглядається їхня територія. У 2021 році суд ухвалив рішення про знесення будівлі. Згодом розпочався її демонтаж. При цьому структури «Газпрому» продовжили розширювати свої володіння в Парковому: пов’язана з компанією структура отримала там десятки гектарів землі в довгострокову оренду», — констатує The Insider.