Китай обрав війну

КНР тепер уже й офіційно стала на бік РФ. 12 пунктів «про мир» є нічим іншим, як пропозиція Києву передати Росії біля 20% власної території й посадити Україну за «стіл переговорів», аж доки останній українець там не денацифікується, а в його хату не приїде жити бурят чи дагестанець. Крім того, Пекін уже оголосив про надання агресорці матеріальної і, зокрема, військово-технічної допомоги. Те, що (поки що) йдеться про зброю нелетальну, означає, що армія агресорки матиме все, крім, можливо, цілих танків (частини танків не є зброєю), винищувачів і авіаносців. Хоча поняття «летальна зброя» настільки умовне, що все може бути. Тим більше, якщо мова йде про китайських комуністів, які вчилися в російських комуністів.

Те, що китайці підтримають російських шовіністів і оберуть шлях світової війни, легко прогнозувалося з того, що Пекін – постійний член Ради Безпеки ООН! – не дуже переживав, коли Росія окупувала Крим, зовсім не переймався війною 2014 року на Донбасі, не помічав 8 років агресії РФ й з цікавістю чекав поразки «прозахідної» України після 24.02.22. Занепокоїлася Китайська комуністична партія (КПК) лише тоді, коли постала загроза поразки РФ у війні з Україною, загроза перемоги західної зброї, організації й менталітету над зброєю, якою оснащені російська й китайська армії, над авторитарним режимом і імперіалістичною експансією непогамовних шовіністів і комуністів (тут: одне й те саме).

У ближчій і середній історичній перспективі КНР зацікавлений у перемогах і зміцненні РФ, оскільки розраховує, що Росія сковуватиме НАТО на Європейському потенційному ТВД, поки китайці денацифікуватимуть тайванців, малайців, індонезійців…

Перемога України (Заходу) над Росією (Азією) означала б для КНР неможливість планованої агресії проти Тайваню, під сумнів ставляться плани на блокування головного світового судноплавства у Тайванській протоці й Східно-китайському морі й проголошення колись у майбутньому суверенітету на низці територій Малайзії, Філіппін, Індонезії й Австралії, які зараз посилено заселяються китайцями («де китайці, там і Китай», «кордони Китаю ніде не закінчуються» тощо). І все це має рухнути через якусь «бунтівну російську провінцію»? Із цим китайські імперіалісти, що дочавлюють Гонконг і уйгурів, ніколи не погодяться, а, отже, нас таки чекає Третя світова війна.

«Світова війна» термін не юридичний, а умовний. За взаємною згодою істориків і публіцистів, або й без неї. Оголошувати війну, як це передбачено міжнародним правом і традиціями воєн, як бачимо, ніхто поки що не збирається. Хоча у війні на боці України так чи інак беруть участь понад 50 країн світу, а з боку Росії – невідомо, проте мова може йти принаймні поки що про кілька.

Україна з допомогою Заходу могла б перемолоти на власній території зброю РФ, Ірану й Північної Кореї, проте військовий арсенал і ВПК, в цілому, КНР може й не переварити. За нелетальною неодмінно прийде летальна, а за зброєю – китайці. Хто ж погодиться на програш? Програти в Україні – це втратити не лише «обличчя», а й відмовитися від «китайських національних інтересів». Нічого нового. Рівно сто років тому Китай уже надавав Росії допомогу у війні з Україною, - тоді китайці допомагали придушувати наші селянські повстання.

Досі Третьої світової можна було б запобігти щонайменше двічі: 1) Аби весною 2014 Україна виконала внутрішнє законодавство в області оборони, а члени ООН (НАТО) допомогли їй, відповідно до норм і принципів міжнародного права. 2) Аби після 24.02.22 НАТО миттєво ввело в Україну миротворчий контингент (КНР, якби побачила таку рішучість НАТО, ніколи б не стала допомагати очевидному лузеру).

Тепер маємо останній шанс. Зараз, якби НАТО негайно ввело в Україну миротворчі війська, це ще зупинило б Пекін, оскільки поразка РФ була швидкою й неминучою, а китайські комуністи ще не влізли в цю війну безповоротно. Проте, зрозуміло, зараз цього не станеться. Але якщо цього не станеться ніколи, то РФ й КНР мають поважні шанси на результат, який зможуть оголосити перемогою і готуватися до наступних агресій. Що в Україні, що в Південно-Східній Азії й Океанії.

Отже, від того, як швидко буде припинено агресію в Україні (і чи її буде припинено, взагалі) й поновлено міжнародне право, залежить доля й майбутнє світу. І це – без перебільшення.