14 квітня 2016 року Євген Нищук вже вдруге очолив Міністерство культури. Однак міністерські обов’язки не стали на перешкоді «голосу Майдану» продовжувати роботу в театрі. Нещодавно за його участі вийшла прем’єра «Три товариші», яка співзвучна з українським сьогоденням: війна і людина. Нищук виконує головну роль Роберта Локампа – бійця-романтика, який пройшов пекло війни. А вже в міністерському кабінеті він змушений не грати, а «воювати» на культурному фронті країни. В інтерв'ю "ОстроВу" Євген Нищук розповів, яких мистецьких заходів потребують жителі Донбасу і яким чином буде відбуватись їхнє фінансування. Яких результатів за 2016 рік вдалося досягти в політиці розвитку культури на Донбасі? Ми повністю заперечуємо тезу, що коли розриваються гармати, то музи повинні мовчати. Навпаки, музи мають не мовчати, і вони не мовчать. Варто зробити комплімент як нашим митцям, які до певної міри є в державному підпорядкуванні (Міністерства культури – ред.), так і багатьом волонтерським організаціям, що добровільно зголошуються на великі мистецькі вояжі. Завдання Міністерства допомагати не лише коштами, а й адміністративно. Ми вдячні, що коли, артисти їдуть, наприклад на Схід, в рамках державних проектів, то ними не ставляться умови щодо гонорарів, такі виступи – їх громадянська позиція. Можна відзначити цілу низку заходів, проведених минулого року. Наприклад, у Старобільську, Волновасі, Маріуполі, Великій Новосілці побувала Національна заслужена капела бандуристів ім. Г. Майбороди, Національний заслужений академічний український хор ім. Г. Верьовки, Харківський національний академічний театр опери і балету ім. М. Лисенка. Також на День Конституції на Луганщині був представлений спільний проект Національної філармонії України та Львівської опери. З виставами на Донбасі побували Національний драматичний театр імені І. Франка («Шельменко денщик»), Театр російської драми ім. Лесі Українки («Свічка на вітрі»). До ряду містечок Донецької області з концертами завітала група акторів Львівського національного драматичного театру ім. М. Заньковецької і соліст Львівської опери, народний артист Олег Лихач. Українські артисти, які зголошуються сесійно їздити на схід: «От Вінта», «Тартак», «ТНМК», «СКАЙ» та багато інших. Мешканці Донбасу завдяки ним мають можливість почути сучасну українську музику у виконанні наживо. Під кінець року нам вдалося акумулювати певні кошти – 300 тисяч грн., завдяки чому фольклорно-етнографічний колектив «Калина» дав концерти в містах Сватове, Лисичанськ, Бахмут, Слов’янськ. Також перед новорічними святами багато дітей з Донбасу приїхали у столицю та відвідали святкові вистави у театрах та Цирку. Якщо на Донбас приїздять артисти, співаки, музиканти, то митці сходу теж мають гідні вистави або цікаві проекти, про які не знають глядачі в інших областях. Яким чином вони мають можливість презентувати своє мистецтво за межами східного регіону? Митці з Донбасу довгий час наголошували, що вони мають і прагнуть презентувати свій творчий доробок. Так, минулого року навесні в столиці відбувся проект «Донбас UA: перезавантаження». В його рамках в Українському домі проходила виставка «Сіль», Маріупольський театр представив дві вистави. Також у березні 2016 року в рамках мистецької акції «Нескорена Луганщина» протягом кількох днів в Києві проходили виставки, концерти симфонічного оркестру обласної філармонії. І свої вистави показав Луганский драматичний театр, що наразі знаходиться у Сєвєродонецьку. Також у жовтні в Києві був представлений проект «Мистецтво із зони АТО», а в грудні тут відбувся проект «Війна не забере твою мрію». Ми намагаємося дати можливість митцям з Донбасу реалізувати свої задуми на теренах всієї України. Які програми чи проекти не вдалося реалізувати у 2016 році? Є проекти, які ми плануємо поновити. У 2014 році ми започаткували програму «Взаєморозуміння», в межах якої виділили більше двох мільйонів гривень для організації конкурсу та реалізації ідей проектів з Донбасу. І оскільки я очолив міністерство у квітні 2016 року, коли вже був сформований бюджет, то через брак фінансування ми не змогли повноцінно поновити цю програму. Я сподіваюсь на її відновлення у 2017. Ця програма стосується музичного чи театрального мистецтва? Вона охоплює різни сфери: виставки, дискурси, вокал, театр, фестивалі, як дитячі, так і дорослі. Сенс в тому, щоб митці зі сходу відчули увагу. Крім того, є декілька проектів волонтерської ініціативи, яку ми хочемо продовжувати у 2017 році, можливо з дофінансуванням. Це, наприклад, «Потяг єднання України «Труханівська Січ». Ми вже частково надавали адміністративну допомогу цьому проекту. Я вважаю, що він справді цікавий і його варто підтримати коштами. Потяг зупиняється на станціях і розгортає свою діяльність в різних напрямках. Це можуть бути «круглі столи» з психологами, так званий кінолекторій, фільми, а також роздача книжок до бібліотек або дитячих організацій. У багатьох містах на сході немає зараз повноцінних кінотеатрів. Хотілося б, щоб фільми, що наразі випускаються та беруть участь у фестивалях, такі як «Гніздо горлиці», «Плем’я», «Брати», «Поводир» могли побачити у хорошій якості. І цей потяг спеціально облаштовано так, що там буде база для кінопоказу. Зараз у всеукраїнський прокат вийшов фільм “Гіркі жнива”, де історія розгортається на тлі одного з найстрашніших злочинів проти людства – Голодомору, влаштованого в Україні у 1932-1933 роках Радянською владою. Це те кіно, яке має обов’язково побачити глядач по всій Україні. Багато волонтерів та громадських активістів ініціює культурні проекти, орієнтовані на дітей, особливо у прифронтовій зоні. Які проекти в цьому аспекті підтримує Міністерство культури? Планується проект з творчої освіти для дітей «Жовтий автобус». Це ініціатива провідного оператора Ярослава Пілунського. «Жовті автобуси» будуть їздити по містечках сходу, а одні з найкращих фотографів, режисерів та кінооператорів будуть проводити майстер-класи для дітей. В яких напрямках представники Міністерства співпрацюють з Міністерством з питань окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб? Наразі є ідея про спільний проект. Ми розмовляли з декількома організаціями переселенців, щоб створити соціальні ролики з подальшою їх трансляцією на телебаченні. Представники міністерства з питань окупованих територій дали нам сценарії цих роликів. Також воно частково бере на себе фінансування. Ми зі своєї сторони будемо мати клич до наших режисерів. Можливо, це можна подати на фінансування до Держкіно, яке є при Міністерстві культури. На мою думку, цей проект має важливе значення, тому що він стосується не лише Донбасу, але й окупованого Криму. Сподіваюсь на подальшу плідну співпрацю в наповненні функціоналу Кримського дому, який знаходиться під нашим управлінням. Буквально днями конкурсна комісія більшістю голосів визнала переможцем конкурсного добору на посаду директора ДП «Кримський дім» – режисера, актора, волонтера, члена Координаційної ради з питань міжнаціональних відносин і кіно при Президентові України Ахтема Сеітаблаєва. Переконаний, у співпраці ми зможемо досягнути значних результатів. Ви згадали Кримський дім, що функціонує в Києві. А як щодо створення аналогічного закладу в культурному просторі Донбасу? Згоден з вами, що в Україні повинен з’явитись культурний центр Сходу. Наразі багато митців виїхали з окупованої частини Донбасу – музейники, актори, художники, музиканти. Наприклад, деякі актори з Донецького драмтеатру працюють зараз у Києві – в театрі імені І. Франка (народна артистка Олена Хохлаткіна, заслужені артисти Андрій Романій і Любов Доброноженко), в театрі драми і комедії на Лівому березі (заслужений артист – Віктор Жданов), у Дрогобичі, Чернігові та в інших театрах. І якщо такий центр буде існувати, то можна буде залучати митців, що виїхали звідти. Щодо театрів, то майже всі, в тому числі два національних, залишились на окупованій території. Лише один театр переїхав на підконтрольну Україні територію. Що наразі з ним відбувається? Луганський український драматичний театр переїхав з окупованого міста у Сєвєродонецьк. Театр мав досить успішні гастролі у Києві, зокрема презентував виставу “Маклена Граса”. У Херсоні на фестивалі “Мельпомена Таврії” я бачив їх чудову постановку «Ніч на полонині». Театр запрошує гідних режисерів. Наприклад, зараз один із них, Сергій Павлюк, який ставить у Херсоні і в Києві, поїхав туди ставити свої вистави. Також художній керівник театру ім. І.Франка Станіслав Моісеєв має бажання поставити в Маріупольскому театрі виставу. Крім цього, з виставами та творчими зустрічами на Донбас їздить легендарна актриса Ада Роговцева разом з молодшими колегами – Світланою Орліченко, вже згаданим мною Ахтемом Сеітаблаєвим, Катею Стєпанковою та іншими. Їх ніхто не примушує їздити на Схід, бо це власна ініціатива акторів. Нещодавно ми отримали звістку, що в Ади Миколаївни було загострення, пневмонія, і коли ми говоримо, будь ласка, утримайтесь від поїздок, вона відповідає: «Ні, я зараз там потрібна, на мене люди там чекають». Аду Миколаївну пам’ятає старше покоління за її фільмами - «Вечный зов», «Варшавська мелодія», і тому до неї є довіра пересічних громадян, зокрема, на сході. Вона допомогає на рівні культури сприяти розумінню та об’єднання, всіх мешканців багатонаціонального і багатокультурного сходу. Серед людей, які розмовляють різними мовами не може бути ніяких утисків, ніякого насаджування. Це має бути культурний простір, сповнений великої поваги і великої любові. Якщо говорити про артистів, то багато з тих, хто залишився на окупованій частині Донбасу, мають звання «Заслужений артист України», «Народний артист України». І іноді в різних спільнотах активісти порушують питання щодо позбавлення акторів вказаних регалій. Чи вирішується воно на рівні Мінкульту і наскільки це є доречним? Надання або позбавлення того чи іншого звання – виключно в компетенції Президента України. Механізм позбавлення звання розробляється депутатським корпусом і нашими фахівцями у випадках гучних подій, пов’язаних з тим чи іншим відомим артистом, який паплюжить культуру, звання якої надавалося. Але треба бути обережним по відношенню до тих людей, які мають ці звання, перебуваючи на окупованих територіях. Вони там залишились через свої обставини. Інша ситуація – негідна поведінка та висловлювання цієї людини. У цьому випадку справою повинна зайнятись СБУ. А скільки музейних цінностей, експонатів залишилось і нині перебуває на окупованих територіях Донбасу? Проблема в тому, що музеї з їх фондами не могли переїхати на контрольовану частину території України на початку конфлікту в 2014 році. На відміну, від театрів. У нас є офіційні довідки про дані музейних фондів. Але що саме зберігається у музеях зараз ми не можемо знати на 100%. І в цьому руслі ми працюємо з міжнародними організаціями. Ми їх просимо здійснювати моніторинг, у тому числі і в музеях на окупованих територіях, залучаємо наших незалежних фахівців. Який обсяг фінансування на 2017 рік передбачено держбюджетом на розвиток культури Донбасу? На один з пріоритетних напрямків Мінкультури, а саме заходи, спрямовані на підтримку військовослужбовців, населення в зоні АТО та тимчасово переміщених осіб на 2017 рік передбачено мільйон гривень, які будуть розподілені на конкурсній основі. Також частину з тих коштів, які передбачені загалом на всеукраїнські мистецькі проекти, ми спрямовуємо на проекти, пов’язані зі Сходом, або митцями звідти. Втім, це не означає, що ми забуваємо про інші частини України. Коли минулого року проходив великий з’їзд начальників обласних управлінь культури – ми закликали всіх до певної солідарності і розуміння, що східному регіону, який зараз є в зоні ризику, необхідно приділяти більше уваги. І нас підтримали. У грудні у вас відбулась прем’єра вистави «Три товариші» у якій порушується тема війни. Яким чином розглядається можливість показати цю виставу на Донбасі? Це саме той матеріал видатного Е.-М. Ремарка, який дуже співзвучний з ситуацією на Сході. На прем’єрі вистави серед глядачів були Герої, які захищали Україну на Сході. Вони казали, що це той матеріал, який би хотілося показати і людям з тих областей. Я думаю, попри на певні труднощі (складна декорація, до постановки залучено багато персоналу), ми зробимо такий виїзний варіант вистави і спробуємо показати її, наприклад, у Маріуполі. Чи тих містах, де є відповідна сцена для цієї вистави. Також з українськими театрами у нас є негласна домовленість – керівництво має сприяти тому, щоб їх вистави відвідували переселенці, учасники АТО, щоб для таких категорій людей були відведені безкоштовні місця. Ми завжди раді вітати в театрі ветеранів, бійців з зони АТО, поранених, переселенців з Донбасу. Ірина Голіздра, «ОстроВ» * Проект осуществляется при финансовой поддержке Правительства Канады через Министерство международных дел Канады
