Європейський Союз, Україна і Орбан: дива не сталося, стався дивовижний прецедент

Саміт ЄС 14-15 грудня обіцяв бути “історичним” і “важким”. Обидва ці слова постійно звучали у коментарях і заявах європосадовців перед початком і на початку саміту.

Саміт дійсно виявився історичним, але радше з причини дещо іншої, ніж всі думали. Обов'язкове одностайне рішення лідери держав-учасниць вперше прийняли за добровільно-примусової відсутності одного з них. Не зумівши переконати прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана проголосувати за початок переговорів про вступ України до ЄС, очільники інших держав Союзу переконали його вийти з зали перед голосуванням.

Як пояснили здивованим журналістам згодом, делегувати когось на місце відсутнього на голосуванні лідера неможливо, а всі присутні проголосували “за”, тому технічно голосування було одностайним.

Початок переговорів про членство – це другий з трьох етапів входження країни до ЄС, після отримання офіційного статусу кандидатки і перед офіційним визнанням обома сторонами виконання нею всіх умов вступу. Україна планує розпочати переговори вже наступного тижня, але триватимуть вони не один рік – а можливо, що і не одне десятиліття.

Тож перспективи членства України в ЄС при нинішній системі прийняття рішень залишаються туманними, бо Угорщина, або будь-яка інша країна, матиме ще десятки нагод заблокувати процес вступу. Але прецедент 14 грудня дав оглядачам ще один привід вказати на потребу і повірити в можливість зміни цієї системи.

Європейські посадовці відверто демонстрували роздратування поведінкою Віктора Орбана. Факт, що найважливіші рішення ЄС приймаються виключно одностайно лідерами країн-учасниць, дав йому неабияку владу, а також вказав на неабиякий небезпечний приклад для інших нинішніх і майбутніх лідерів.

“Позиція Європейського Парламенту дуже зрозуміла: розширення зміцнює наш континент, це вкладення в мир і це вкладення у безпеку. …З іншого боку, нам, Європейському Парламенту, також зрозуміло, що якщо ми готові до розширення, нам потрібно самим бути готовими для реформ, – сказала на прес-конференції 14 грудня президентка Європарламенту Роберта Мецола. – Тому ми наполягаємо на активізації обговорення того, яким має бути майбутнє Європейського Союзу: як ми функціонуємо, як ми приймаємо рішення. Ми не можемо дозволити підривати нашу здатність діяти”.

Євросальто Віктора Орбана

Перед початком саміту розширення Євросоюзу здавалося найбільш контроверсійним питанням порядку денного. Конкретніше, йшлося про новий крок на шляху євроінтеграції України, бо стан справ і заслужений статус жодної іншої країни-кандидатки – Молдови, Грузії, і кількох держав колишньої Югославії – не викликав дискусій.

Парадоксально, бо хоча саме напад Росії на Україну у 2022 році підштовхнув ЄС до більш рішучих кроків у напрямку розширення, Україна мала найменше шансів на успіх. До того ж вона тягнула за собою Молдову, чи то вверх, чи то вниз, бо просування двох країн розглядали “пакетом”.

14 грудня в Брюсселі очікували президента України Володимира Зеленського. За кілька днів до того він відвідував Аргентину і США, а потім зупинився у Норвегії: багато хто повірили, що не випадково в якійсь годині польоту від Брюсселю.

13 грудня новообраний прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск, який на той час вже перебував у Брюсселі, повідомив журналістів про зустріч з Зеленським наступного дня.

Але наступного дня президент України виступив перед Єврорадою по відеозв'язку з Норвегії, а потім вирушив у Німеччину. За інформацією, яку оприлюднили медіа, Зеленський не отримав запрошення приїхати в Брюссель, бо європейські партнери побоювалися роздратувати Віктора Орбана.

Віктор Орбан, здається, ще ніколи так не насолоджувався своєю владою в ЄС.

З відеозвернення Віктора Орбана після прийняття рішення Європейської Ради щодо розширення ЄС

Напередодні саміту стало відомо, що Союз розблокував €10 з €30 мільярдів фінансової  підтримки Угорщині, яку було заморожено рік тому через систематичні порушення чи невідповідну, за стандартами Єврокомісії, роботу уряду Орбана.

Хоча формально розблокування частини фінансування від ЄС пояснювали демократичним поступом країни, усім було зрозуміло, що прем’єр-міністр Угорщини фактично отримував плату за звільнення 40 з чимось мільйонів заручників, яких він тримав силою свого права блокувати будь-який рух Європейської Ради, де рішення приймають тільки одностайним голосуванням.

Перед початком саміту добра половина запитань журналістів до європосадовців стосувалася позиції Орбана щодо вступу України до ЄС. Приголомшлива увага.

Щойно ступивши на червону доріжку на вході до будівлі Євроради, очільник угорського уряду дав зрозуміти, що заходи не вповні подіяли. Притому він відверто брехав.

Орбан повторив кілька разів, що Україна виконала тільки чотори з семи рекомендацій Європейської Комісії для початку переговорів про вступ до ЄС. Насправді, вже 8 листопада, коли Єврокомісія оприлюднила свої звіти з відповідними оцінками щодо країн-кандидаток, український прогрес оцінювався на чотири з семи, в той час як, наприклад, грузинський, на три з дванадцяти.

Україна з тих пір виконувала своє єврозавдання – в тому числі стосовно мовних прав угорської меншини, на яких роками спекулював Віктор Орбан, – більш сумлінно, тож на момент саміту до неї майже не залишилося зауважень. У Комісії і інших євроінституцій, але не у Орбана.

Тож попередньо передбачалося, що Орбан проголосує за чотирирічну фінансову допомогу Україні в розмірі €50 млрд, але блокуватиме просування її європейської інтеграції. Орбан піддався тискові інших лідерів країн ЄС і дозволив їм проголосувати за переговори з Україною і Молдовою, натомість заблокував фінансову допомогу, яку планували виплачувати протягом 2024-2027 років.

Втома, але інша, і трохи надії

Виглядає на те, що питання розширення стало фетішем цього саміту, і то не тільки і, можливо, не стільки для Віктора Орбана. Вся увага і всі зусилля лідерів ЄС зосередилися саме на позиції Угорщини щодо просування України на шляху до вступу.

Як наголосила на прес-конференції Роберта Мецола, рішення про початок переговорів про вступ з Україною і Молдовою мало стати "сигналом людям на місцях, а також, що особливо важливо, тим країнам, які воюють".

"Глобальна геополітична ситуація означає, що є також ціна за бездіяльність. Якщо ми залишимо її невизначеною, її заповнять інші діячі, порядок денний яких відрізняється від нашого", – сказала вона.

Тож навіть новина про те, що лідери не змогли домовитися про фінансову допомогу Україні і перейшли до іншого питання порядку денного у першій половині дня 14 грудня, здається, не викликала підозри у оглядачів, що щось пішло не так. Переговори тривали, вся увага була надалі зосереджена на питанні розширення, до питання фінансування лідери збиралися повернутися згодом. Завершилися переговори пізно вночі, домовитися з Орбаном про подальшу фінансову підтримку України їх учасники так і не змогли.  

Для кого рішення Європейської Ради щодо розширення мало стати історичним і тріумфальним, так це для її президента Шарля Мішеля. Наступний рік буде останній для нього у цій ролі, в якій він доклав чимало зусиль для підтримки України. Тож Мішель, очевидно, йтиме з посади як той, хто залишив значний слід в історії ЄС – можливо, чи не найбільший наразі після падіння Берлінського муру, шматок якого якраз стоїть між кількома будівлями євроінституцій у Брюсселі. Бо ж Україна була не просто частиною полюсу біполярного світу, який цей мур репрезентував, вона була його основоположною частиною – такою, без якої СРСР просто не міг існувати, і ідея повернення якої під владу Москви доводить до божевілля російського диктатора Владіміра Путіна.

Фрагмент Берлінської стіни у Брюсселі. Фото Юлії Абібок

Власне Мішель першим повідомив світ – через свій Х-акаунт – про позитивне для України і Молдови рішення, а потім вийшов до журналістів, ставши зіркою вечора, хоча чи не найбільшу заслугу у переконанні Орбана оглядачі все ж таки віднесли до президента Франції Еммануеля Макрона і канцлера Німеччини Олафа Шольца.

Також Мішель доклав чимало зусиль, щоб переконати публіку у продовженні фінансової підтримки України з боку Євросоюзу. Як і президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, він кілька разів наголосив на тому, що так чи інакше, Україна отримає протягом чотирьох років ті €50 млрд, які їй пообіцяли. Переконувати Орбана розблокувати їх будуть до січня і в січні, коли лідери ЄС планують знову зустрітися, щоб обговорити це питання.

Прес-конференція за підсумками саміту за участі прем’єр-міністра Іспанії, яка зараз головує у Раді ЄС, Педро Санчеса, президента Євроради Шарля Мішеля, і президентки Європейської Комісії Урсули фон дер Ляєн. Фото Сантьяго Вергари

Як Мішель, так і фон дер Ляєн наголошували, що якщо прем'єр-міністр Угорщини залишиться на своїх позиціях, лідери застосують один з "альтернативних шляхів" передачі Україні обіцяної допомоги.

Деталей вони не розкрили, але П'єр Беназе, журналіст з великим досвідом роботи в європейських інституціях, на прохання "ОстроВа" довідався зі своїх джерел, що наразі йдеться або про виділення фінансування окремо кожною з решти 26 держав ЄС, або про голосування за кожний річний транш, що давало б Орбану тільки в цьому випадку вчетверо більше можливостей для торгів і шантажу.

“Жоден з них не подобається більшості лідерів країн ЄС, тому що обидва суперечать їхнім намірам продемонструвати здатність Союзу взяти на себе і виконати довгострокові фінансові зобов’язання перед Україною”, – зазначив Беназе.

Добра новина для України, яку підтвердили події саміту і висловлювання його учасників, що принаймні в керівництві ЄС втома від угорського уряду наразі значно більша, ніж від війни в Україні. І це повертає лідерів Євросоюзу до питання реформи.

"Те, що вони зробили вчора (14 грудня. – "ОстроВ"), може бути знаком: "Добре, перейдімо до іншої системи прийняття рішень". …Світ зараз рухається настільки швидко, що якщо дозволяти одній маленькій країні блокувати важливі шляхи розвитку, єдність ЄС буде втрачено і переможе геополітика", – зазначив у коментарі "ОстроВу" Кьорт Дебьоф, професор Брюссельської школи управління, який спеціалізується на міжнародній політиці.

Теоретично, такі зміни можливі, зазначив він, але процес їх внесення непростий, і формально, і з огляду на різні погляди всередині ЄС, адже йдеться також про зменшення впливу найбільших і наразі найвпливовіших держав, як-то Німеччина і Франція.

Роберта Мецола на прес-конференції припустила, що Союз обговорюватиме це питання після виборів Європарламенту, які відбудуться у червні 2024 року.