Вижити без води: як окупанти довели Донецьк до гуманітарної катастрофи

В окупованому Донецьку ситуація з водопостачанням досягла критичного рівня: мешканці отримують воду раз на три дні, стоять у чергах до цистерн, несуть брудну рідину з підвалів, а в багатоповерхівках взагалі тижнями не бачать жодної краплі.

Коли на початку липня 2025 року окупаційна адміністрація в Донецьку оголосила новий графік водопостачання – раз на три дні з 17:00 до 21:00 – здавалося, що це тимчасова вимушена міра. Але для багатьох жителів вона стала кульмінацією багаторічної кризи. Основний водогін "Сіверський Донець – Донбас" був зруйнований обстрілами ще у 2022 року, а спорудження альтернативної лінії з Дону не вирішило проблему: навіть російські чиновники визнають, що новий канал задовольняє лише третину потреб агломерації. Зношені труби і великі втрати (до 60 %) перетворюють подачу на справжню лотерею – вода часто просто не доходить до верхніх поверхів.

Занадто посушливе літо, висохлі водосховища і зруйновані насосні станції змусили окупаційну владу жорстко нормувати подачу. За чотири години треба встигнути набрати запаси на три дні, наповнити всі можливі ємності, вимитися, попрати одяг і ще залишити воду для туалету. Мешканці називають це знущанням, бо вода нерідко буває відсутня або зникає через годину після запуску.

Місцеві паблики публікують чисельні відео та фото з чергами до водовозів, у яких стоять десятки людей з каністрами та відрами.

"Вода мутна, з осадом. Унітаз не змиєш, руки не помиєш. Її подають ривками, а верхні поверхи взагалі нічого не бачать", — пишуть жителі міста, яке колись приймло "Євро-2012".

"Ми живемо в XXI столітті, а ми з чоловіком гріємо воду з каністр на плиті, щоб помитися. Сусіди хворіють — йдуть кишкові інфекції. Це не життя", — пише інша жінка в Telegram-пабліку.

Про якість води, яка все ж доходить до кранів, говорити важко — вона жовта, каламутна, з характерним запахом і непридатна навіть для прибирання. Люди розповідають, що вона псує сантехніку, залишає рудий осад, а ті, хто намагається нею митися, отримують подразнення шкіри.

"Я не знаю, що це за рідина. Але ми змушені її використовувати. Фільтри забиваються за 3 дні. Діти мають висипи", — пише донеччанка в коментарях до відео на YouTube.

У XXI столітті жителі Донецька миються з пляшок, ходять у туалет у пакети та стоять по кілька годин у чергах за водою. Вода — раз на три дні, жовта, з запахом. Це не локальний збій — це повна деградація інфраструктури під російською окупацією.

 

Хронологія: як Донецьк залишився без води

До початку російської агресії Донецьк отримував 94 % питної води через канал "Сіверський Донець – Донбас". За радянських часів цей водогін забезпечував промислові центри, шахти й побутові потреби понад трьох мільйонів жителів. У 2014 році після окупації частини Донеччини ситуація почала погіршуватися: канал часто потрапляв під обстріли, насосні станції знеструмлювали, а ремонти проводилися в аварійному режимі.

У наступні роки графіки подачі неодноразово коригували: подекуди воду подавали раз на два дні, подекуди щодня по кілька годин, залежно від стану насосів і безпеки на лінії розмежування. Люди вчилися економити і облаштовувати резервуари для запасів.

При цьому треба зазначити, що Україна не припиняла подачу води на окуповану територію. А  «влада» «ДНР»  не платила за неї Києву, хоча й брала плату з місцевих мешканців.

Ситуація різко погіршилася у 2022 році, коли російські війська фактично зруйнували головні споруди каналу, намагаючись перерізати поставку води українським містам. Насосні станції на лінії розмежування були підірвані, а фільтрувальні станції на підконтрольній Україні території перестали передавати воду на окуповану. У відповідь окупаційна влада обіцяла швидко побудувати нову лінію, але навіть через три роки вона так і не запрацювала в повному обсязі.

2022 – 2024 рр. пройшли під знаком тимчасових рішень: бурили свердловини, перекачували воду з шахт, запускали малі локальні системи. У червні 2023 року почали будівництво так званого каналу "Дон – Донбас" – труби протяжністю понад 200 км із Ростовської області. За будівництво водоводу відповідав заступник міністра оборони Тимур Іванов, який пізніше був заарештований за отримання хабаря. Кошторис проекту оцінювали в десятки мільярдів рублів, але ні суми, ні графіка робіт не розкривали. За словами місцевих "активістів", роботи затягувалися, техніка простоювала, а труби довго лежали на полях. У 2024 році "влада" рапортувала про запуск каналу, але фактично він дає лише третину (в кращому випадку) від потрібного обсягу.

Паралельно почали висихати водосховища. Волинцевське та Ханженківське резервуари, з яких черпала воду Донеччина, втратили більшість об'єму: рівень впав на кілька метрів. Посушливі зими й спекотні літа прискорюють випаровування, а без підживлення з Сіверського Дінця водойми перетворилися на мілкі озера. Саме тому графік подачі довелося скорочувати до разу на три дні.

 

"Струмінь із комашиного члена" і пакети в туалеті

Відсутність води перетворилася на меми та жарти, які приховують реальний розпач. Телеграм‑канал зрадниці Тетяни Монтян називає воду, що тече з кранів, "струменем із комашиного члена", а користувачі додають: "добре, що хоч з членом". Ці висловлювання набули популярності навіть у проросійських Z‑блогерів. "Воєнкор" Стешин саркастично зауважує, що у Донецьку "залишається тільки член, який нема в чому навіть намочити".

Ще більш відверті пости з'явилися в телеграм‑каналі колишнього депутата Олега Царьова. Він визнав, що в Донецьку змивати туалеті немає чим – люди вистилають пакети, роблять у них свої справи, а потім викидають їх на смітники, або просто під вікна. У тому ж пості він пише, що новий донський водогін забезпечує лише третину потреб, а промислові підприємства через це не можуть працювати.

 

Черги, відра і "водні переклички"

Соцмережі перетворилися на центр координації і взаємодопомоги. Мешканці створюють чати з назвами "Перекличка вода Донецьк" і буквально чергують, щоб вчасно повідомити: "вода пішла!".

Свої історії люди супроводжують фотографіями: багатоповерхівки з пластиковими каністрами біля під'їздів, черги за водою, що тягнуться на квартал, бабусі з відрами. Деякі жителі приходять задовго до початку роздачі й стоять по кілька годин. Вода часто має іржавий колір та пахне болотом. У таких умовах електричні пральні машини залишаються без роботи – люди перуть одяг в тазиках.

На околицях ситуація ще гірша. За повідомленнями з каналу "Патріот Донбасу", мешканці селища Кринички біля Тореза не бачили воду більше місяця. Донетчани з 3‑го Східного  (селище в облцентрі)  пишуть, що 80 % чоловіків звідси воювали проти України, але тепер вони благають про елементарне: "Дайте воду, її немає з 18 червня!". Декілька постів показують повну відсутність каналізації: нечистоти витікають на вулиці, а запах поширюється по району.

Спостерігачі відзначають, що список населених пунктів, де вода подається раз на три дні, постійно розширюється. До нього входять не лише Донецьк і Макіївка, але й Маріуполь, Харцизьк, Іловайськ, Зугрес та інші міста. В окремих районах Маріуполя графік дуже жорсткий: воду дають по дві години раз на три дні, а чим ближче до моря, тим більше солоного присмаку.

Водні черги стали новою реальністю. Люди з різних частин міста об'єднуються в міні‑кур’єрські групи: ті, хто має автомобілі, возять воду родичам і сусідам. Молодь допомагає літнім людям переносити важкі бутлі. Деякі місцеві підприємці почали організовувати приватні водовози – воду продають за високими цінами, непосильними для більшості сімей.

Телеграм‑канали стали не лише майданчиком для скарг, але й для інструкцій. Блогери радять завчасно кип'ятити технічну воду та відстоювати її впродовж 24 годин, використовувати активоване вугілля та марганцівку. Деякі жителі навіть влаштовують саморобні фільтри з піску, вугілля та тканини. Поширюються лайфхаки: зібраний дощ можна зберігати в ваннах, а для миття голови користуватися вологими серветками.

 

Відкритий лист до Путіна: "Ми не просимо, а вимагаємо"

Після запровадження тридобового графіка жителі Донецька відчули, що їхні голоси не чують. 22 липня на каналі "Военкор Котенок" з'явився відкритий лист до Владіміра Путіна. Автори нагадують, що з 2022 року вода подається лише раз на дві доби, а тепер – раз на три, при цьому якість – жахлива: вона каламутна, має брудний осад і не піднімається вище другого поверху. Люди звертають увагу, що донський водогін забезпечує лише 6 % потреб міста, постійно рветься, а воду доводиться купувати по 5 руб. за літр, що вдвічі дорожче, ніж у Ростові. Лист завершується словами: "Ми не просимо – ми вимагаємо. Ви обіцяли нам воду, а отримали лише гарні фонтани".

А нещодавно з'явилося звернення до Путіна від дітей Донбасу…

Цей лист став не тільки криком душі, а й лакмусовим папірцем настроїв. Коментарі під постом свідчать, що навіть прихильники "русского мира" обурені – занадто великі черги, занадто дорогі тарифи, занадто багато брехні.

 

Кого винуватити?

На кого жителі спрямовують свій гнів? Версії різні. Частина дописів повторює офіційні наративи про "диверсії ЗСУ", які нібито обстрілюють водогін, – хоча він знаходиться на окупованій території. Інші звинувачують місцевих чиновників і будівельників, які розікрали мільярди на будівництві нового водогону – саме про це пише Царьов, називаючи проект "епічною крадіжкою". Дехто нарікає на корупцію: труби зношені на 100 %, латати їх ніхто не збирається, бо бюджети давно освоєні.

Російський воєнкор Котенок у своєму каналі зазначає, що люди чекали на приєднання до Росії вісім років, але отримали гірші умови, ніж мали до "спецоперації".

Деякі користувачі обурюються, що на тлі колапсу влада відкриває фонтани й влаштовує світлові шоу. "Як же так? – запитує учасник групи "Типичный Донецк". – Ми тижнями не бачимо води, а вони розбризкують її в центрі міста!". У той час, коли люди економили кожну краплю, окупаційна адміністрація відкрила світломузичний фонтан на площі Леніна і заливала каток.

Існує й інша категорія постів – відверта пропаганда. Деякі канали звинувачують у водному дефіциті Збройні сили України, називаючи це "водною блокадою". Такі дописи часто супроводжуються фейковими картами, де водозабори позначені на підконтрольній Україні території, хоча фактично вони зруйновані на окупованій частині.

Інші канали пропонують "терпіти й чекати" до остаточної перемоги, застосовують гасло "потерпимо заради Росії". Водночас реальні коментатори під цими постами пишуть, що чекати більше неможливо й проблема – в корупції та безгосподарності.

 

Наслідки для здоров’я та економіки

Відсутність чистої води – це не лише дискомфорт, а й загроза здоров’ю. Медики в Донецьку повідомляють про спалахи кишкових інфекцій, подразнення шкіри та алергій. Лікарні змушені обмежувати водні процедури, а персонал використовує одноразовий посуд та серветки замість миття рук.

"Сусідка похилого віку знепритомніла на п’ятий день без води. Її врятували діти, що приїхали з іншого району з каністрами. Це все схоже на облогу", — йдеться у повідомленні користувача з Петровського району.

Промислові підприємства, особливо хімічні, не можуть працювати без великого обсягу води. Олег Царьов визнає, що обмеження подачі вже зупиняє окремі фабрики та шахти. Енергетика теж під загрозою: Зуївська ТЕС працює на межі можливостей, і без достатньої кількості води для охолодження може зупинитися.

 

Що далі?

Мешканці Донецька нині живуть за календарем, де головні дати – день, коли "йде вода". Вони заповнюють пластикові пляшки, дбайливо підписують їх і зберігають у ванних кімнатах. Хтось купує фільтри й намагається робити запас дощової води. Але всі розуміють: поки не відбудують канал "Сіверський Донець – Донбас", або не знайдуть альтернативне джерело, водний колапс триватиме.

Місцеві Телеграм‑канали стали не лише джерелом інформації, а й індикатором настроїв: у них видно, коли терпіння перетворюється на гнів. Навіть під жорсткою цензурою люди знаходять спосіб сказати правду – й дати зрозуміти, що брехливі сюжети про "водну блокаду" не перекриють реальний запах каналізації під вікнами.

"Я живу на четвертому поверсі, але вже два роки не користувалася краном – від нього лише повітря, – розповідає Олена, мешканка Петровського району. – Ми з чоловіком носимо воду від сусідів з першого поверху. У нас маленька дитина, тому доводиться купувати бутильовану воду для пиття і готування. Це великі витрати, і ми не знаємо, як довго ще так триватиме".

Інший співрозмовник, 70‑річний Микола з Макіївки, розповідає, що раніше працював на насосній станції. "Я бачив, як руйнували канал, і як тепер обіцяють невідомо що. Ми пили воду із Сіверського Дінця всі роки, а тепер нас змушують радіти, коли раз на три дні тече жовта рідина. Наші діти виїхали, бо не можуть жити без води".

У телеграм‑каналі "Донецк 24" читачка ділиться: "У нас вода була годину. Ми не встигли набрати. Тепер чекаємо ще три дні. Чоловік змушений ходити в туалет у пакет, а потім викидати його на смітник. Соромно про це писати, але нехай усі знають, як ми живемо". Такі історії повторюються з району в район, під постами сотні співчутливих коментарів.

"Чому глава ("ДНР", - ред.) не домагається прокласти водоводи на Донбасі, старі, інваліди, негода, які ємності, що ви робите з Донбасом, досить брєда, дайте воду з крана. Мені 65, ледве собі ношу на 3 поверх, у мене 2 члени сім'ї неходячи. У мене немає сил носити 88-річним одиноким сусідкам, а їх дуже шкода. ВОДУ В КРАН!", - зазначає Наталія Є.

 

Регіональні особливості

Дефіцит води торкається не лише Донецька. У Горлівці, Ясинуватій та Сніжному воду подають за схожим графіком – раз на дві, або три доби. У Маріуполі, де інфраструктура знищена майже повністю, ситуація також непроста: єдиним джерелом води для міста наразі залишається Старокримське водосховище, рівень якого критично знижується. У місті вже запроваджено режим економії — воду подають лише близько чотирьох годин раз на два дні, дуже часто графік не працює.

"Але навіть ці мізерні графіки не дотримуються. Води або немає зовсім, або вона тече ледь помітними цівками, або ж її колір жахає – вода кольору крові... Місцевих жителів обурює абсурдна ситуація: води немає, а пориви, зокрема каналізаційні, – постійні. Вода тече вулицями, фонтани  включають. Щоб якось справитися, деякі шукають природні джерела води, як, наприклад, у районі парку Петровського", - зазначив екс-радник мера міста Петро Андрющенко.

За оцінками експертів, якщо рівень води у водосховищі знизиться ще більше, до кінця літа місто може опинитися в умовах повномасштабної водної кризи.

Разом з тим у підконтрольних Україні містах Донеччини, таких як Краматорськ або Слов'янськ, ситуація значно краща. Тут воду подають без перерв, хоча через близькість фронту трапляються аварії та обстріли. Це ще раз підкреслює: головна причина водного колапсу на окупованих територіях – не відсутність ресурсів, а війна та свідомі дії окупаційної влади.

Ситуація в окупованому Донецьку із водою вже не є побутовою проблемою. Це — гуманітарна криза, що набуває рис екологічного колапсу. Влада не реагує належним чином, населення залишається сам на сам з трагедією, а міжнародні організації фактично заблоковані в наданні допомоги.

"Це не локальна аварія. Це — тотальна деградація всього, що ще залишилось від колишньої міської інфраструктури", — коментує донеччанин у коментарі одному з пабліків.

 

Раніше «ОстроВ» підтримували грантодавці. Сьогодні нашу незалежність збереже тільки Ваша підтримка

Підтримати

Статті

Світ
30.07.2025
10:00

«Зеленський може змусити нас на непропорційно жорстку відповідь». Російські ЗМІ про Україну

У підсумку Зеленський зміцнив вертикаль влади, а західні партнери на першому етапі «з'їли» атаку на свої інтереси, але це, мабуть, тільки попередня реакція.
Донецьк
29.07.2025
11:16

Вижити без води: як окупанти довели Донецьк до гуманітарної катастрофи

За чотири години треба встигнути набрати запаси на три дні, наповнити всі можливі ємності, вимитися, попрати одяг і ще залишити воду для туалету. Мешканці називають це знущанням, бо вода нерідко буває відсутня або зникає через годину після запуску.
Донбас
27.07.2025
16:50

Водну кризу в «ДНР» оперативно вирішують... красивими обіцянками. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Другий тиждень головною темою в інформаційному полі так званої «ДНР» залишається тема водопровідної води, точніше її повної відсутності. Обговорення ведеться у звичному для Росії стилі «Хто винен?» і «Що робити?». На перше запитання відповідь давно...
Всі статті