«Трамп зустрівся з можливим кандидатом у президенти України». Російські ЗМІ про Україну

Газета «Взгляд» переконана: «Чим сильніші удари по Україні, тим менше козирів у Зеленського». «Навіть західні політики не можуть не розуміти, що Україна проводить терористичну кампанію проти Росії – це паралельний процес, який жодним чином не впливає на ситуацію на фронті. І чим жорстокішою та нелюдськішою вона буде, тим жорсткішою буде відповідь з боку Росії», – грізно проголошує прокремлівська газета.

«Наші цілі прості та гуманні»

«Взгляд» наполягає, що «сьогодні головне політико-інформаційне завдання Зеленського - переконати західний політикум і західних пересічних громадян у тому, що немає військових і політичних передумов для відмови України від контрольованої нею частини Донбасу».

«Українські пропагандисти, глобалісти та підконтрольні їм ЗМІ активно впроваджують в інформаційний простір два наративи: «Україна перехопила ініціативу у Росії в повітряній війні», «Україна перехоплює ініціативу у Росії на землі». Ці тези вкрай далекі від реальності, але допомагають майданному режиму затягувати мирний процес, розраховуючи на те, що команда Трампа остаточно відмовиться від просування мирних ініціатив на основі домовленостей в Анкориджі. Пропагандистську мету переслідує й відкритий лист Зеленського до Володимира Путіна. Він містить такі пропозиції й складений у такій формі, що апріорі є неприйнятним для Росії. Але Зеленський публічно може заявляти, зокрема й американцям, що запропонував зустріч Путіну, але Москва не погодилася. Крім того, висловлювання про перехоплення ініціативи Україною мають дати надію західним «яструбам» на те, що стратегічну поразку Росії можна завдати. А отже, за задумом Києва, допомогу Україні слід збільшити», - переказує «Взгляд» ситуацію з оглядом на позицію Кремля.  

І в тому ж дусі продовжує: «Удари по енергетичних та логістичних об’єктах на території Росії ЗСУ завдають не лише з метою завдати шкоди економіці країни, а й для того, щоб західні ЗМІ могли продемонструвати відео з пожежами… Як у цю логіку вписується вбивство дітей у Старобільську, знищення міжміського автобуса з людьми в Єнакієвому? Все просто. Як ілюстрація для західних ЗМІ це не підходить, низка «незалежних» журналістів із США, Великої Британії, ЄС, Японії взагалі відмовилася їхати до ЛНР і подивитися, що сталося з гуртожитком коледжу. Зате такі злочини — це послання політикам «яструбиного» спрямування та глобалістам на Заході. Суть його в тому, що майданний режим своїми діями намагається деморалізувати населення Росії: саме цього й чекають вороги Росії на Заході, сподіваючись розхитати ситуацію в країні. Майданний режим утвердився і багато в чому тримається за рахунок терору. Для його прихильників насильство - це універсальне вирішення будь-якої проблеми».

«Взгляду» не терпиться і похвалитися: «Однак чи відповідають реальності наративи про перехоплення ініціативи? Ні. На початку червня російські солдати форсували канал «Сіверський Донець - Донбас», у Костянтинівці російська армія встановила контроль над майже всією промисловою зоною. Наступ на Донбасі триває, а отже, ініціатива, як і раніше, належить російській армії. Хто володіє ініціативою в повітрі? Хіба можна порівняти удари українських безпілотників по об’єктах на території РФ із масштабними ударами відплати по підприємствах ВПК та інфраструктурі в Києві, Харкові, інших містах?.. Тим більше сам Зеленський визнав, що в України великі проблеми у сфері ППО. А як можна говорити про перехоплення ініціативи в повітрі й водночас визнавати нестачу ракет для ППО? Тому жорсткі удари по Україні й особливо по Києву вирішують не лише військові завдання, а й демонструють неспроможність пропагандистських наративів майданного режиму. Кияни, які ховаються в метро й конфліктують там за право зайняти місце на підлозі, навряд чи віритимуть у перемогу України. Західні політики теж не можуть не розуміти, що про жодне перехоплення ініціативи на фронті не йдеться, а Україна проводить терористичну кампанію проти Росії - це паралельний процес, який жодним чином не впливає на ситуацію на фронті».  

«І чим жорстокішою та нелюдськішою буде ця терористична кампанія, тим жорсткішою буде відповідь з боку Росії. Іншого шляху просто немає, наші цілі прості й гуманні - зупинити нацистський терор і домогтися миру», - цинічно й лицемірно підсумовує кремлівська газета.

«Перетравити не зможе»

У газеті «Известия» висловив свою «думку» черговий кремлівський «політолог» - якийсь Єгор Сергєєв - «кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Інституту міжнародних досліджень МГІМО МЗС РФ». Сергєєв розмірковує, «чому шанси України на вступ до ЄС мінімальні і навіщо Брюссель регулярно порушує цю тему».

«Дискусії щодо потенційного вступу України до Європейського Союзу демонструють дивовижну динаміку: їм властиво інтенсифікуватися в періоди, коли окремим (насамперед європейським) учасникам політичної взаємодії здається, що в українському конфлікті настає важливий або рубіжний момент. Або принаймні у ньому з’являються якісь додаткові значущі параметри… У цій динаміці та заявах немає нічого нового. Ймовірно, все це - непрямі свідчення того, що питання членства використовується насамперед як інструмент впливу не лише на ситуацію на міжнародному рівні, а й на самого кандидата, а також на баланс інтересів усередині ЄС. І, по суті, не дуже важливо, про що саме й про кого йдеться - чи про Україну напередодні саміту «сімки», чи про Вірменію напередодні виборів, - головне, що перспектива наблизитися до членства, яка висить у повітрі, видається цілком реальною. І неважливо, що сама реальність і технічна сторона питання набагато складніші», - повчає Сергєєв.

Звісно, він намагається всіляко «спростити» плани Європейського Союзу, який «розглядає перспективи вступу України як цілком реальну опцію, однак за такого підходу залишається відкритим питання щодо доцільності такого кроку».

«Проблема з оцінкою реальних перспектив вступу України полягає в тому, що в експертному та бюрократичному середовищі ЄС це питання стало одним з ідеологічних елементів загальної політичної конструкції (поряд із «зеленим курсом» та низкою інших ініціатив). У результаті незліченні аналітичні публікації з цього приводу складаються переважно зі штампів і кліше, які нічого реально не говорять про події, що відбуваються», - запевняє «політолог» Сергєєв.

І продовжує «аргументувати»: «Достатньо поглянути на перелік аргументів, які наводять прихильники вступу (не дивно, що більшість таких експертів - випускники європейських вишів з українським корінням). Ці аргументи зводяться до найпростіших ідеологічних конструкцій, так чи інакше розрахованих насамперед на емоційний відгук того, хто з ними знайомиться. «ЄС стане сильнішим, коли до нього приєднається Україна, оскільки вона має армію, більшу, ніж французька, німецька та польська разом узяті», «Розширення ЄС на Україну вигідне для вирішення проблеми зовнішньоекономічної вразливості, оскільки в країні зосереджені колосальні запаси рідкоземельних металів», «ЄС випередить Росію за експортом зерна, коли до нього приєднається Україна», - все це аргументи, які реально використовуються в аналітичних публікаціях».

На переконання Сергєєва, «ще смішніше виглядають спроби кількісно оцінити, яких саме витрат вимагатиме приєднання України».

«Ці оцінки коливаються від 150 млрд євро до майже 3 трлн євро за п’ять років. І чим оптимістичніше налаштований аналітичний центр, тим менший масштаб витрат він прогнозує. Загалом, поки що дискусія не виглядає змістовною, а отже, і перспективи членства не надто реальні. Наприклад, можна поглянути на пропонований проект нового багаторічного фінансового плану ЄС на 2028–2034 роки, який зараз обговорюється. У ньому передбачено близько 100 млрд євро, які, за заявами, можуть бути витрачені на підготовку України до вступу в ЄС. Однак наскільки ця сума є достатньою, з огляду на вкрай низький рівень економічного розвитку України та нинішній стан її економіки? Питання риторичне. А якщо додати до нього той факт, що в черзі на вступ до ЄС стоїть ціла група країн, питання стає ще цікавішим», - щосили намагається довести Сергєєв «неготовність» України до вступу в Євросоюз.

«Отже, на даний момент питання потенційного включення України та Молдови до складу ЄС залишаються переважно в полі політичної дискусії. По суті, мабуть, не варто їх навіть розглядати в тому ж контексті, що й перспективи вступу країн, скажімо, Західних Балкан - надто вже різний клубок інтересів і суперечностей у кожному з цих випадків. Однак сам факт цих дискусій свідчить про одну важливу обставину: в ЄС чітко усвідомлюють, що в нинішньому вигляді, без внесення якихось змін до інтеграційної конструкції, об’єднання не зможе прийняти нових учасників», - знову намагається довести кремлівський «політолог» Сергєєв. 

«Не зацікавлені у прямому погіршенні»

Перший заступник голови комітету Ради Федерації РФ з міжнародних справ Володимир Джабаров радує читачів «Парламентской газеты» тим, що «Болгарія, Угорщина та Польща заявили про відмову постачати озброєння Києву», і запевняє, що «до них можуть приєднатися інші країни Європи».

«У Болгарії, як відомо, змінився глава уряду - ним став колишній президент Радев, який завжди був досить лояльним до нашої країни. І все ж головним тут є розумне неприйняття владою тієї ситуації, коли Болгарія, яка сама потребує і озброєння, і кредитів, і фінансової допомоги, має ділитися всім, що в неї є, з Україною. Тим більше, що така допомога, як то кажуть, не коням корм: скільки туди не кидай, все з’їсть, а користі ніякої не буде. Крім того, болгари добре розуміють: усі гроші, витрачені на Україну, - це гроші на вітер, жодних повернень чи відшкодувань від ЄС не буде», - переконує російський «сенатор».

«Усі ці країни, до яких, на мій погляд, трохи пізніше приєднається й Румунія, а також Словаччина та Чехія, - це «молоді європейці» зі Східної Європи, країни колишнього Варшавського договору. Вони розуміють, що в умовах, які складаються навколо українських подій, сподіватися вони можуть лише на себе. І можуть у підсумку залишитися один на один з Росією. Тому думаю, що вони не зацікавлені у прямому погіршенні відносин з нашою країною», - заявляє Джабаров так упевнено, ніби засідає в Єврокомісії.  

І запевняє також, що до зими в країнах ЄС настане «справжня криза»: «Треба розуміти, що кожна з так званих держав-«молодих європейців», тобто країн, які вступили до ЄС після розпаду СРСР, має свої інтереси. І, звісно, вони самі, по суті, живуть на подачки Євросоюзу, а їм пропонують ще й ділитися своїми квотами з Україною. Тому поки що, гадаю, говорити про системний розкол усередині ЄС передчасно - там ще не було справжньої кризи. На мій погляд, він почнеться пізніше, ближче до осені-зими, коли виникнуть критичні перебої з постачанням нафти, газу, добрив. Це все у них попереду, це їх чекає. А ті проблеми, які вже зараз є в країнах Європи, - це, що називається, ще квіточки».

Джабаров переконаний також у тому, що «відмови перелічених вище країн у постачанні озброєння Києву вплинуть на боєздатність ЗСУ - навіть попри те, що зараз усі «дірки» київського режиму за будь-яку ціну затикатимуть британці, французи, німці разом із данцями чи голландцями».

«Але найголовніше, чого зараз бракує ЗСУ, - це особового складу… Втрати відбуваються щодня, і вони серйозні. Звісно, вони базікають, що нібито щодня гине по кілька тисяч російських солдатів, - усім, хто розбирається у військовій тематиці, зрозуміло, що це блеф. А насправді Київ кидає, наче в топку, свої елітні підрозділи на допомогу краматорському угрупованню, яке все одно розвалюється на шматки», - проголошує російський «сенатор». Але розвинути цю «думку» чомусь не наважується…

«Нагадує промову політика»

Газета «Московский комсомолец» чомусь раптом вирішила, що президент України Володимир Зеленський «розлютився», дізнавшись, що «Трамп зустрівся з можливим кандидатом у президенти України». І цей кандидат - ніхто інший, як боксер Олександр Усик. Мовляв, поки Зеленський «робив наполегливі спроби домовитися про особисту аудієнцію з Дональдом Трампом на саміті G7, у Вашингтоні вже приймали іншого українського гостя, чий візит до Білого дому виглядає набагато результативнішим».

Усика в Білому домі «зустріли з явною привітністю», запевняє «МК».

«Однак візит боксера до Сполучених Штатів аж ніяк не обмежувався протокольним рукостисканням. Перебування Усика в столиці США було включено до розважальної програми, приуроченої до святкування 250-річчя незалежності Америки. У неділю, 14 червня, на південній галявині Білого дому відбулися поєдинки зі змішаних єдиноборств. Формально боксер прибув заради турніру, проте його активні контакти з політичним істеблішментом США явно виходять за межі спортивного інтересу», - наполягає «МК».

І повідомляє, що Усик «виступив головним доповідачем на форумі з промовистою назвою «Противники Америки: реальність Росії», організованому консервативною організацією «Незалежні жінки», яка відстоює традиційні цінності».

«У залі серед слухачів були такі особи, як колишній спеціальний посланник з питань України Кіт Келлог та Олександр Сорос. До речі, саме Келлог, за наявною інформацією, курував організацію поїздки та особисто був присутній на зустрічі з Трампом, назвавши те, що відбулося, «зустріччю двох чемпіонів». На тлі цих подій особливо помітно, що Трамп, який запланував на полях саміту «Великої сімки» у Франції окремі зустрічі з лідерами Катару, Єгипту, Індії та ОАЕ, від особистої розмови із Зеленським поки що ухиляється…», - заявляв «МК» напередодні зустрічі Трампа із Зеленським.

«Сам спортсмен у своїх публічних виступах продемонстрував риторику, яка дедалі більше нагадує промову політика, аніж спортсмена. Виступаючи перед американською аудиторією, він зізнався, що довгі роки «жив у пропаганді» і більшу частину життя спілкувався російською мовою, але тепер усвідомив, що мова - це зброя і ключ до самовизначення. Усик висловив упевненість, що Україна ніколи не погодиться на втрату територій, але наполягає на дипломатичному врегулюванні», - переказує «МК» нібито сказане Усиком.

«Втім, відомого боксера вже давно пророкують як кандидата на президентську посаду, причому з його ж ініціативи. Ще у 2023 році він оголосив, що після завершення спортивної кар’єри має намір балотуватися на найвищу державну посаду. Рік по тому він спробував відступити від своїх слів, але було пізно: образ Усика-політика вже міцно вкоренився у масовій свідомості. У березні 2026 року Усик повідомив, що через пару років, завершивши активну кар’єру, планує працювати на державу, однак виключно на найвищій посаді. «Нижче, ніж президент, я нікуди йти не збираюся», - підкреслив він. Однак, за словами самого Усика, найближчі два роки він має намір присвятити боксу. Проте експерти припускають, що в будь-який момент спортсмен здатний оголосити про участь у найближчій виборчій кампанії, пославшись на «волю народу», - переконує московська газета щодо президентських амбіцій Усика.

«Як підкреслюють експерти, поїздка до Вашингтона стала класичним «показом». На думку екс-нардепа Олега Царьова, американській стороні Усика презентують як компромісну фігуру: російськомовний православний уродженець Сімферополя, який виступає за припинення вогню. Однак, вважає експерт, його курують британці, тож незалежно від того, хто стане наступним президентом України - Усик з умовною програмою миру чи Залужний з програмою продовження військового протистояння, - обидва вони залишаться провідниками впливу Лондона», - робить «МК» «сумний» висновок.

«Рятуємо наших братів»

Ну, і наостанок - цитата колишнього голови російської ФСБ, а нині «помічника президента Росії та голови Морської колегії РФ» Миколи Патрушева з інтерв’ю урядовій «Российской газете».

Інтерв’ю вийшло досить розлогим, у ньому Патрушев розмірковував про «силу й велич» Росії, розсипаючись у похвалах на адресу своєї Батьківщини та суворо засуджуючи «країни Заходу» за їхню «ворожу політику». Звісно, не обійшлося й без України.

«У ході СВО ми ведемо, зокрема, боротьбу за майбутнє українського населення. Воно поставлено буквально на межу виживання. Країна наполовину перетворилася на величезну казарму, а наполовину - на концтабір. Населення скоротилося з п’ятдесяти двох до двадцяти двох мільйонів. Більшість українців не хочуть воювати й не вважають Росію противником, але права голосу в них немає. Спонсоровані Лондоном і Брюсселем неонацистські банди тримають населення в страху й повністю контролюють Зеленського», - заявив Патрушев.

І підсумував: «По суті, сьогодні в Україні ми виконуємо місію з порятунку наших братів, які потрапили під неонацистську окупацію. Звісно, спадкоємці Геббельса за звичкою перевертають усе з ніг на голову й розповідають казки про те, що Москва нібито веде завоювання України».