Вижити в окупації
Прифронтовий Донбас
Корисно переселенцям
Новий і дуже дивний вимір життя - без електрики. Втім, такому життю вже 10 днів, і можна говорити про певну адаптацію до нових реалій, які, як кажуть, тепер з нами надовго. Щодня вибивають підстанції. Але ми дізнаємося про це дедалі менше, бо офіційні новини дуже скупі й здебільшого про загиблих цивільних - водіїв, трактористів, пішоходів...
Спочатку ми чекали, що це тимчасово, що світло дадуть і от-от усе буде як раніше. Але коли переступили межу в три дні без електрики - стало зрозуміло, що треба або звикати, або шукати вихід. Вихід, власне, на кожному кроці - інвертори, станції, генератори. Усе залежить від бюджету й моральної готовності приймати ситуацію чи ні. Ми протрималися тиждень. Без світла вимикався опалювальний котел, тобто звикати до темряви означало звикати й до холоду в домі. Через тиждень захворіла дитина, і замість школи без електрики залишилася без світла вдома, в холодному домі. І якщо спочатку була позиція чекати, то тепер з'явилося бажання купити перший-ліпший генератор, аби тільки зігрітися. А на вулиці одразу було видно, хто готувався до блекаутів заздалегідь - вікна в цих будинках світилися яскравим світлом, а пекельний шум генераторів трощив тишу на всю вулицю.
Купити генератор виявилося не проблемою - за період блекауту їх почали продавати всюди, хіба що не в продуктових магазинах. Маленькі, потужні, газові - будь-які. Ті, хто моніторив ситуацію, казали, що за пару тижнів ціна на генератори зросла на 20 000 рублів. Складніше виявилося знайти стабілізатор напруги. На ринку їх розбирали як гарячі пиріжки на вокзалі.
Але генератор добрий для приватного будинку, а як бути людям у квартирі? І тут виявилося, що найбільш завбачливі почали замовляти станції, які у великому розмаїтті пропонували маркетплейси. І хтось безперечно злетів на цих продажах, подібно до того, як у 2014 році на гребінь хвилі піднялися ті, хто «розбирався» з українськими пенсіями: оформлював, знімав готівку, привозив, допомагав пройти звірки та ідентифікації... Зараз таку хвилю створив попит на генератори.
А наступним відкриттям стало те, що генератор - не лише предмет першої необхідності, а й розкіш: користуватися бензиновим генератором за таких цін на бензин і його дефіциту... Так, на кілька годин на день: підзарядити гаджети, повечеряти при світлі. І все. Не цілодобово, не так, як здавалося до моменту купівлі.
Увечері в Луганську не горить жоден ліхтар. Ніде. Віялові відключення світла. Не працюють ліфти в багатоповерхівках. Напору води не вистачає на верхні поверхи та приватний сектор, що розташований на підвищенні. Вимкнено світлофори. Почастішали аварії. Їхати в темряві таким містом - самогубство. При цьому комунальні служби активно розвішують на вулицях новорічну ілюмінацію. Мабуть, в очікуванні різдвяного дива електрифікації...
У години, коли дають світло, ми екстрено перемо, прибираємо, прасуємо. Усе одразу. Якщо раніше ми вважали романтикою вечір зі свічкою, то зараз це ознака бідності - ти не розжився нічим іншим. Хоча свічки, як і генератори, зараз продають усюди.
Так, так жити не подобається. До цього дуже складно звикнути. Але за 10 днів ми перестали питати одне одного про світло. Ми живемо, як і раніше, не ставлячи жодних запитань одне одному. Говорити про електрику - ознака поганого тону. І на тлі темного кварталу дуже кумедно бачити освітлену музичну школу, в якій займається дитячий ансамбль. Хоча й навчальні заклади через день у темряві та з евакуаціями.
Кумедно, що цирк і театри працюють. Працює філармонія. Наче нічого не відбувається. Але пишу я все це в темряві, і світла в нас немає вже понад добу. І якщо рівнятися на минулий раз - не буде ще три дні. Але при цьому ніхто не скасовував роботи й домашніх завдань. І дуже літня знайома питає в мене: "Чому Бог дає мені стільки прожити?". І набирає воду в усі ємності із запасом. Хоча багато хто вже поставив накопичувальні баки для води. Це теж данина часу.
Ви можете обрати мову, якою в подальшому контент сайту буде відкриватися за замовчуванням, або змінити мову в панелі навігації сайту