«Навіть серед промислових гігантів є історична спадщина»: що показує документальний фільм «ЄвроКривбас»

Документальний фільм «ЄвроКривбас» досліджує європейське коріння Дніпропетровщини та індустріальну спадщину міста. Автори стрічки показують, як європейські інвестиції та індустріалізація сформували Кривбас, і фіксують цю історію на тлі повномасштабної війни та руйнування історичної спадщини українського сходу. Про це розповів "ОстроВу" креативний продюсер і сценарист «ЄвроКривбасу» Корній Грицюк, говорячи про задум стрічки, роботу з архівами та майбутнє індустріальної спадщини України.

За його словами, ідея фільму виникла після роботи над попереднім проєктом «ЄвроДонбас». Команда мала значний обсяг матеріалів, архівів, контакти експертів і вже знала локації, які могли стати основою для нового дослідження.

«Після роботи над “ЄвроДонбас” і над проєктами, які були навколо цього фільму — подкастом, виставкою, проєктом з “Ізоляцією”, — в нас все одно лишалося дуже багато матеріалу, дуже багато архівних матеріалів, дуже багато знайомств з експертами, дуже розвіданих локацій», — розповів автор.

Водночас команда зрозуміла, що історія, порушена в «ЄвроДонбасі», не охоплює всієї теми європейської спадщини українського сходу.

Другим поштовхом до створення фільму стала повномасштабна війна. Автори побачили, як російська агресія знищує історичні пам’ятки та стирає матеріальні свідчення європейської історії регіону.

«Ми побачили, як було зруйновано Маріуполь, як руйнується Дружківка, як зруйнували Нью-Йорк, як росіяни зруйнували Лисичанськ. І ми зрозуміли, що просто треба знімати на Дніпропетровщині, на Запоріжжі, поки ці об’єкти ще є, поки їх не зруйнувала повномасштабна війна», — зазначив він.

Робота над «ЄвроКривбасом» тривала майже два роки. Проєкт стартував влітку 2024 року, восени розпочалися зйомки, які тривали до кінця року. У 2025-му та на початку 2026 року команда працювала над постпродакшном.

Для фільму використали архівні матеріали з різних країн, зокрема Бельгії, Німеччини, Франції, Канади та Польщі. Йдеться про десятки музеїв, приватних колекцій, фондів та організацій, які працюють із європейською, менонітською та індустріальною спадщиною.

Один із головних акцентів фільму — переосмислення самого Кривого Рогу. Автори не заперечують його промислової природи, навпаки, вважають її важливою частиною історії міста. Водночас пропонують поглянути на неї ширше.

«Ми в нашому фільмі не кажемо, що Кривий Ріг — це якась там Ніцца або маленьке італійське середньовічне місто в Тоскані. Воно і є промислове. Але просто навіть у промислових містах можна розгледіти дещо більше, ніж тільки заводи і якісь комбінати», — пояснив автор.

У стрічці показують старі райони Кривого Рогу, які формувалися навколо промислових об’єктів понад сто років тому. Колись це були окремі робітничі селища, а сьогодні вони є частинами міста, де продовжують жити люди.

«Ми додаємо, напевно, в цьому фільмі трошки інші барви до Кривого Рогу. І це стосується не тільки Кривого Рогу, це багато міст Сходу України, Центру України, Півдня України, промислових. Це і Дніпро, і Кам’янське, і Запоріжжя, і околиці Запоріжжя. Там можна знайти оцю спадщину, історичну спадщину, навіть серед цих всіх промислових гігантів», — зазначив він.

На думку творців, саме європейська індустріалізація наприкінці XIX століття значною мірою сформувала промисловий характер сходу України. Тому історію регіону важливо розглядати в ширшому європейському контексті.

Повномасштабне вторгнення вплинуло і на сприйняття авторами самої роботи. Досвід «ЄвроДонбасу» показав, що документальні кадри міст до масштабних руйнувань можуть мати значення далеко за межами кінематографа.

У 2022–2023 роках до команди зверталися медійники, кінематографісти, політики та архітекори з проханнями надати кадри Маріуполя та інших міст сходу України до вторгнення.

«Ми зрозуміли, що навіть проєкти повоєнної відбудови можуть ґрунтуватися на таких матеріалах. Наприклад, в “ЄвроДонбасі” ми багато знімали з дронів — там є і загальні кадри, і детальні кадри будівель», — розповів автор.

Тому під час роботи над «ЄвроКривбасом» команда вже усвідомлювала, що створює не лише кінематографічну історію про регіон.

«Ми розуміли, що це не просто фільм, а що це дійсно важлива фіксація Сходу і цієї спадщини в тому вигляді, в якому вона є», — наголосив він.

Окремою темою для авторів є майбутнє промислових територій України. В європейських країнах колишні промислові об’єкти часто перетворюють на культурні та туристичні простори. Як приклад автор наводить Польщу та Рурський регіон Німеччини, де закриті промислові комплекси отримують нове призначення.

В Україні, за його словами, повноцінно говорити про такі сценарії поки складно через війну.

«Коли війна закінчиться, я думаю, що Україні доведеться взагалі себе переосмислювати як індустріальну державу. Ми, напевно, маємо зрозуміти, які об’єкти мають лишатися і мають працювати, якщо їх модернізувати, а які треба буде або закрити, або якось знайти їм інше застосування», — сказав він.

На його думку, після війни частину промислових об’єктів, імовірно, не відбудовуватимуть — через економічні та екологічні причини. Водночас окремі підприємства можуть бути модернізовані або на їхньому місці можуть з’явитися нові виробництва.

Вирішальними для такого планування стануть реальні дані про стан територій, населення та економічні потреби після завершення війни.

Автор також наголосив, що «ЄвроКривбас» створювався як продовження попереднього дослідження, але команда свідомо запросила іншого режисера. Режисеркою-постановницею стала Марина Ткачук.

«Мені хотілося, якщо ми вже робимо ще один проєкт-продовження, новий фільм, щоб цей фільм був трошки по-іншому знятий, з іншим режисерським баченням», — пояснив автор.

Він зазначив, що Ткачук вдалося створити стрічку, яка розповідає про складні історичні теми доступною для глядача мовою.

«Мені здається, нам дуже не вистачає документальних фільмів, які б були і не занудні, але в той же час розповідали українцям про якісь небанальні моменти нашої історії», — сказав він.

Однією з таких малодосліджених тем автор вважає європейську індустріалізацію сходу України.

«Всі ми знаємо, що Захід України був довгою частиною західної цивілізації, західних країн, західних імперій. Але, як виявляється, і Схід був так само частиною цього світу», — зазначив він.

За його словами, такі проєкти допомагають позбутися стереотипного уявлення про схід України як винятково промисловий, радянський або проросійський регіон.

Головний меседж «ЄвроКривбасу», за словами автора, стосується способу, у який українці сприймають власні міста та регіони.

«Ми часто сприймаємо міста і цілі регіони стереотипно — як Донбас, як Кривбас, як Подніпров’я, як такі конгломерати промислових гігантів, як міста, де немає на що подивитись, там немає нічого цікавого», — розповів він.

Фільм пропонує звернути увагу на історії, архітектуру та людей, які виникали навколо промисловості.

«Треба вчити історію, треба дізнаватися більше про рідні міста, про рідні регіони і навіть у нібито стереотипних і зрозумілих на перший погляд регіонах вчитися бачити щось більше, ніж просто фабрики і заводи, бо воно там є», — наголосив автор.

За його словами, навіть самі фабрики та заводи мають власні історичні наративи, які допомагають зрозуміти походження та розвиток регіону.

«З цим наративом важливо працювати для того, щоб зрозуміти взагалі, хто ми, звідки ми і куди нам далі рухатись», — підсумував він.

Над «ЄвроКривбасом» працювала велика команда. Окрім креативного продюсера і сценариста, до створення фільму долучилися продюсерка та співрежисерка Анна Паленчук , режисерка-постановниця Марина Ткачук, монтажер Олександр Вітранюк, оператори, колорист та звукорежисер Михайло Закутський.

Автор підкреслює, що тому йдеться про спільний стиль команди, яка працює над документальними проєктами про українські регіони та їхню історію.