Зобразити те, що важко уявити. Подорож колишніми нацистськими таборами смерті у Польщі

У березні Музей історії України у Другій світовій війні анонсував нові етапи "реновації", які включатимуть "демонтаж усіх пам’ятників та елементів радянської пропаганди". Першим етапом, про який йшлося у повідомленні музею, була заміна радянського герба на щиті Батьківщини-матері на український.

На відміну від хірургічної операції на щиті, намір демонтувати ансамбль меморіального комплексу в музеї спровокував дискусію щодо "правильної" памʼяті про Другу світову війну. Зокрема, активістська спільнота Ukrainian Modernism обурилася боротьбою музею з "радянськими наративами" у такий спосіб, адже "демонтаж ансамблю зітре історію боротьби українців у Другій світовій війні".

Історія в цілому не нова: радянські пам’ятники рясно падали в Україні на початку 1990-х, потім у 2014. Падали і пізніше, і вже не тільки Леніни. Так, у Львові протягом 2018-2021 демонтували велетенський Монумент слави (хтось здивується, що він достояв аж доти).

Українське суспільство в той час було зайняте суперечками про інші монументи: дві умовні групи впливу змагалися за вплив над територією і ідеологією місця пам’яті у Києві, у Бабиному Яру, де нацистські окупанти вбили фактично всіх киян-євреїв, які не служили в радянській армії і не змогли або не захотіли евакуюватися – переважно літніх людей, дітей і жінок.

У радянський час про Голокост не говорили. Єдиний пам’ятник у Бабиному Яру, де нацисти вбили також місцевих ромів, українських націоналістів і безліч радянських військовополонених, присвятили "Радянським громадянам і військовополоненим солдатам і офіцерам радянської армії".

Україна, Білорусь і Польща – три країни, які постраждали від нацистської окупації – зокрема, Голокосту, – імовірно, найбільше. Як і в Україні, у Польщі обʼєкти памʼяті про Другу світову війну та політика памʼяті про Голокост досі формуються. Перший варіант меморіалу табору смерті "Белжець" демонтували, памʼятники вбитим євреям на місцях колишніх нацистських концтаборів не одразу містили згадки про єврейське походження жертв, а такі випадки, як погром в Єдвабному, тривалий час приховували або заперечували.

Кореспондентка "ОстроВа" проїхала головними польськими меморіалами, присвяченими жертвам Голокосту, і розпитала польських дослідників про зміни у політиці пам’яті, які відбилися на цих меморіалах.

 

Репресована пам’ять

"Голокост був організованим нацистським злочином, але нацисти змогли знищити шість мільйонів євреїв лише завдяки місцевій підтримці, співпраці чи співучасті. На жаль, це справедливо і для країн Центральної та Східної Європи, включно з Польщею", – каже др. Янек Грита, який викладає історію Голокосту в Саутгемптонському університеті.

"У Польщі ми воліємо пам’ятати про допомогу польським євреям з боку етнічних поляків. І хоча про цей героїзм ніколи не слід забувати, образ не є повним, якщо ми не визнаємо, що одні поляки рятували, а інші — вбивали", — додає він.

Мартина Ґрондзка-Реяк, співробітниця відділу історичних досліджень Інституту національної памʼяті у Варшаві, у коментарі "ОстроВу" розповіла, що серйозно вивчати Голокост і стосунки між поляками і євреями під час окупації у Польщі почали лише після падіння комуністичного режиму. Історикам належить ще дуже багато зробити у цій царині.

У 2000 році вийшла друком книга Яна Томаша Ґросса "Сусіди" про вбивство поляками євреїв в окупованому нацистами містечку Єдвабне у 1941 році, яка викликала чи не найсерйознішу дискусію про Голокост у Польщі серед істориків і громадськості. Польський уряд ініціював нове розслідування подій в Єдвабному.

Втім, на думку деяких польських політиків та публіцистів, обговорення настроїв та поведінки поляків щодо євреїв під час нацистської окупації може бути проблематичним для іміджу Польщі за кордоном, зазначила Ґрондзка-Реяк.

Пам’ять про знищених польських євреїв почала формуватися в Польщі ще до краху комуністичної влади і публікації проривних досліджень, наголошує Грита. Наприклад, у Кракові група активістів займалася збереженням єврейського району Казімєж. "Я стверджую, що ці люди запропонували ідеї, а то і слова, як говорити про суперечливе минуле, і їх було підхоплено після 1989 року", – сказав Грита.

Голокост часто асоціюють з таборами смерті, головним чином – з "Аушвіцем". Це неприпустиме спрошення, наголошує Грита. "Хоча близько половини єврейських жертв справді загинули в таборах, інша половина так і не потрапила до таборів смерті, — розповідає він. — Вони померли від голоду і хвороб у гето або були вбиті в містах і селах, де вони жили".

Але саме території і об’єкти колишніх таборів смерті стали найбільш відомими музеями Голокосту і меморіалами жертвам Голокосту. Тож у грудні 2023 року я здійснила подорож колишніми нацистськими таборами смерті, що знаходилися на території окупованої Польщі.

Я побувала у Белжеці, Майданеку, Собіборі, Треблінці, Хелмно та Аушвіці-Біркенау. Я хотіла побачити, як країна, на території якої діяли одні з найбільших нацистських таборів смерті, вшановує памʼять жертв Голокосту та сприяє суспільній освіченості щодо цієї страшної історії.

 

"Белжець" (1942 — 1943): "Земле, не покривай мою кров"

Більшість меморіалів жертвам Голокосту в Польщі встановили у 1960–х, і хоча більшість з них збереглися донині, деякі довелося демонтувати. Така історія трапилася з табором "Белжець". У 1963 році на його місці відкрили скромну скульптуру, а через понад тридцять років – побудували меморіал з музеєм.

Вид на меморіал "Белжець", грудень 2023, фото Марини Бакієвої

"Хоча оригінальний меморіал був доволі привабливим, він також був досить маленьким. Зараз меморіал Белжець охоплює значно більшу історію місця вбивств", — розповідає Янек Грита.

"Белжець" був одним з таборів, де знищували людей, зокрема, з окупованої Галичини. Вважається, що вижили там лише двоє: Хаїм Хіршман та Рудольф Редер. Останнього, як зазначив у книзі "Табір смерті у Белжеці" Роберт Кувалек, після закінчення Другої Світової війни переслідувала комуністична влада як представника буржуазії, тож йому довелося змінити імʼя на Романа Робака і втекти з Польщі.

Фотографії вʼязнів табору "Белжець", які розвішані в музеї, грудень 2023, фото Марини Бакієвої

Історикиня архітектури повоєнної Польщі Анна Цимер розповіла в коментарі "ОстроВу", що меморіал в Белжеці продовжує напрямок мислення 1960-х років.

"Це новіше втілення ідеї не говорити прямо про найжахливіші події, а шукати виразну, але універсальну, позачасову художню мову, — сказала вона. — Завдяки цьому “Белжець” та інші пам’ятники, хоч і розповідають про конкретні події саме в цьому місці, можуть бути розповіддю про драму геноциду загалом, про людську жорстокість, яка, на жаль, досі має місце в різних куточках світу".

Цитата з Книги Йова, висічена в камені, меморіал "Белжець", грудень 2023, фото Марини Бакієвої

 

"Майданек" (1941 — 1944): "Наша доля — вам застереження"

Монумент недалеко від входу до меморіального комплексу "Майданек". Він натякає на ворота до пекла з "Божественної комедії" Данте Алігʼєрі. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

"Це страшне місце", — попередив власник готелю, в якому я зупинилася. Одна з найжорстокіших за масштабом операцій по винищенню євреїв відбулася у цьому таборі і мала назву "Свято врожаю". Вона відбулася з 3 по 4 листопада 1943 року і, окрім "Майданека", охопила табори "Травники" та "Понятова". Тоді за два дні нацисти вбили близько 43 тисяч людей, зокрема 18 тисяч у "Майданеку".

Будівля крематорію у таборі смерті "Майданек". Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

Печі в крематорії у таборі смерті "Майданек". Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

Масштаб і жорсткість нацистського злочину, які важко описати будь-якою мовою чи уявити, і є найочевиднішою і головною складністю роботи з такими меморіалами, на думку Анни Цимер. Інша проблема, особливо в Польщі, пов’язана з матеріальними залишками, яких дуже мало: німці знищили більшість таборів. "Справжні залишки промовляють голосно – як в Аушвіці, де можна побачити взуття і одяг убитих людей, фотографії", – каже Цимер.

Контейнери, наповнені взуттям вʼязнів у таборі смерті Майданек. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

"Майданек" – чи не єдиний табір смерті, окрім "Аушвіцу", який знаходився в окупованій Польщі і який нацисти не встигли знищити перед втечею. Тому саме тут я вперше побачу вартові вежі, бараки з триярусними ліжками, в яких один ярус займало одразу декілька людей, газові камери, сховані у наступній кімнаті за душовою, цілий барак, заповнений взуттям колишніх в'язнів, кімнату з банками з-під "Циклону-Б" — у Майданеку для знищення в’язнів використовували саме цей газ.

 

"Собібор" (1942 — 1943): "Радянські військовополонені"

За 12 кілометрів від найближчої залізничної станції Влодава, у глухому лісі, де не працює телефонний звʼязок і інтернет, знаходиться "Собібор". Навколо нього — лісове господарство, будинки та залізнична станція, до якої під час Другої світової війни привозили вʼязнів.

Дорога, що веде до місця, де знаходилися бараки та газові камери табору "Собібор", грудень 2023. Фото Марини Бакієвої

Біля музею — памʼятник: дитину, що притискається до змученої матері, відкрили у 1965 році. У концепції, скульптура стояла поруч з 8-метровим кубом, що нагадував газову камеру. Проте з часом скульптура почала руйнуватися, тож її замінили на гранітну і поставили поруч з будівлею музею.

Памʼятник у "Собіборі", відновлений у 1977 році, грудень 2023. Фото Марини Бакієвої

Інша частина сучасного меморіального комплексу — це сосновий ліс з алеєю, що веде до залишків газових камер, які знаходяться під склом, а також до табличок, які позначають розташування бараків. Вони розділені величезною стіною. У 2017 році завершили улаштування галявини з братськими могилами. Це місце, що знаходиться за п'ять хвилин від музею, покрили шарами геотекстилю та білого мармуру.

Янек Грита зазначає, що меморіальна "кампанія 1960-х років була відносно добре фінансована і залучала талановитих художників. Один із моїх колег назвав пам’ятник жертвам "Собібору" одним із найкращих пам’ятників Голокосту, які коли-небудь створювалися".

Речі, відібрані нацистами у євреїв та інших вʼязнів табору смерті "Собібор". Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

Але хоча самі пам’ятники заслуговували на збереження, додав дослідник, таблички на них довелося замінити: "Вони часто фальсифікували історію. Наприклад, більшість меморіалів у таборах смерті не згадували євреїв". У “Собіборі”, зокрема, у 1965 році встановили меморіальну дошку, яка розповідала тільки про вбивство в таборі радянських військовополонених.

Її замінили у 1993 році. Відкриття нової меморіальної дошки присвятили 50-річниці повстання в “Собіборі”. У жовтні 1943 року у таборі смерті вибухнуло повстання, яке очолили Олександр Печерський, уродженець Кременчука, і Леон Фельдгендлер. Після цього повстання нацисти ліквідували табір.

Повстанці допомогли втекти приблизно половині вʼязнів – в таборі знаходилися близько трьохсот людей. Решта загинули або від рук нацистів і радянських військовополонених-охоронців, або від мін, тікаючи мінними полями. У 2019 році помер останній учасник повстання в “Собіборі” — уродженець села Тернівка Вінницької області Семен Розенфельд.

 

"Хелмно" (1941 — 1943, 1944 — 1945): "Ми просимо, щоб наші майбутні брати покарали наших вбивць"

Янек Грита відзначає, що окрім памʼятників, встановлених польською соціалістичною владою, є інші:

"Поряд з урядом, який прагнув вшанувати пам’ять про війну, над спорудженням пам’ятників, присвячених саме стражданням євреїв, працювали поляки-євреї. Ці пам’ятники зазвичай були невеликими, дешевими та простими за дизайном, але також безпомилково єврейськими. Їх часто прикрашали зірками Давида або іншими єврейськими символами. На них часто були написи польською та івритом. У польському тексті писали "євреї", чого майже ніколи не траплялося у випадку з державними пам’ятниками. Такі памʼятники є на територіях табору смерті "Хелмно" та концтабору "Плашув"".

Памʼятник із зіркою Давида на території колишнього табору смерту "Хелмно", встановлений єврейськими громадами Влоцлавека та Лодзі. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

"Деякі з цих "єврейських" пам’ятників досі позначають місця знищення в польських містах і селах, – додає Грита. – Але після 1968 року поляків-євреїв залишилося недостатньо, щоб піклуватися про них".

Музейний комплекс Хелмно складається з відреставрованого зерносховища, де примушували працювати євреїв, і в якому наразі демонструють відібраний у них посуд та археологічні знахідки.

Посуд, відібраний у вʼязнів, що зберігається у колишньому зерносховищі біля музею. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

Поруч з зерносховищем, на стенді відтворені короткі історії в'язнів. Я прочитала слова Берека Гімельфарба: "28 липня 1944 року я покинув гето з десятим транспортом, щоб працювати — так вони сказали. Я залишив свою дружину і двох дітей в гето. Мене обрали серед інших у тому транспорті, і відправили працювати чоботарем, всі інші з того транспорту були вбиті. Я був єдиним свідком, але що я мав зробити? Слабка, беззахисна людина. Я такий же, як і ті, кого вони послали на смерть. Через декілька днів, коли мене відправили до табору, всі євреї з гето в Лодзі були депортовані. І тепер я один, без своєї коханої родини, і що мені тепер робити? Я всім ставлю це запитання, але ніхто не має відповіді…"

У музеї працівник провів мені екскурсію, де акцентував, зокрема, на історії Станіслава Кашинського — "тихого героя" і громадського діяча Хелмно, який співпрацював з польським підпіллям. У 1942 році він намагався передати Червоному Хресту в Швейцарії інформацію про злочини нацистів у таборі смерті. Однак лист перехопили ССівці, Кашинського увʼязнили у таборі, а при спробі втекти — застрелили. Памʼятник йому відкрили у 1991 році у Ржуховському лісі за пʼять кілометрів від музею.

Цей памʼятник та пам’ятник із зіркою Давида, який встановили єврейські громади Влоцлавека та Лодзі у 1964 році, – лише маленька частина меморіального комплексу, що знаходиться на місці "лісового табору" у Ржуховському лісі.

На вході — брама з написом "Памʼятай" та барельєфом з зображенням шляху жертв до смерті, а з іншого боку — фрагмент звернення "Оголошення нашій майбутній нації" Ісаака Зигельмана, одного з в’язнів табору: "Нас, від старого до немовляти, перевезли між містами Коло і Домбе. Нас вивезли в ліс і там отруїли газом, розстріляли і спалили... Ми просимо, щоб наші майбутні брати покарали наших вбивць. Ми ще раз просимо свідків наших утисків, які живуть на цій території, розголосити про це вбивство по всьому світу". Проте напис сфальсифікували: з цитати вилучили інформацію про єврейське походження жертв.

Фрагмент звернення "Оголошення нашій майбутній нації" Ісаака Зигельмана на брамі у Ржуховському лісі. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

Хоча більшість інших споруд в Ржуховському лісі вшановує памʼять вбитих в "Хелмно" євреїв, там є також памʼятники неєврейським жертвам: 82 чеським дітям, депортованим з протекторату Богемії та Моравії, що ймовірно були вбиті тут, а також 56 польським заручникам, вбитим у цьому лісі у 1939 році.

Надгробки зі зруйнованого єврейського кладовища в Туреку (місті за 40 кілометрів від Хелмно) слугують нагадуванням про знищену громаду міста. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

 

"Треблінка" (1941 — 1944): "Ніколи знову"

Зі станції Малкінія потяги з єврейськими в’язнями слідували до табору "Треблінка". Це був найбільший нацистський табір смерті, що діяв в межах "Операції Рейнгард": його територія сягала близько 17 гектарів. У "Треблінці" не було звичних для таборів смерті крематоріїв: нацисти використовували відкритий метод спалювання тіл, просто на землі. Як і в "Собіборі" та "Белжеці", у газових камерах "Треблінки" вбивали вихлопними газами від роботи дизельних двигунів, в той час, як в інших таборах смерті використовували "Циклон-Б".

Меморіал на місці газових камер у "Треблінці", грудень 2023. Фото Марини Бакієвої

Тепер на місці трудового табору "Треблінка-I" діє музей, а по дорозі до місця колишнього нацистського табору смерті "Треблінка-II" знаходяться меморіальні споруди. Між ними — близько 3,5 кілометрів. Дорогу збудували вʼязні з використанням надгробків (мацев) з найближчого єврейського цвинтаря.

Недалеко від музею знаходиться меморіальний комплекс. Семиметрова скульптура, що зображує газову камеру, оточена 17 тисячами символічних могильних плит з назвами міст, звідки були депортовані в'язні концтабору. Це проєкт 1964 року скульптора Францішека Душенько і архітектора Адама Гаупта. Душенько був до арешту солдатом Армії Крайової. Він також був вʼязнем концентраційних таборів Гросс-Розен і Заксенхаузен-Оранієнбург у нацистській Німеччині.

Памʼятники з назвами міст, звідки походили євреї, вбиті у таборі смерті Треблінка, грудень 2023. Фото Марини Бакієвої

"Ці небуквальні місця смерті, позбавлені матеріальних останків, можуть бути особливо потужними, — сказала Анна Цимер. — Можна порівняти, відвідавши "Аушвіц" і "Треблінку": в одному справжні речі жертв, у "Треблінці" – каміння, ліс, самотність, порожнеча, темрява".

Молоді дерева, висаджені у памʼять про вбитих у Треблінці, грудень 2023. Фото Марини Бакієвої

 

"Аушвіц" (1940 — 1945): "Нехай буде навіки криком розпачу й застереженням для людства це місце"

Зокрема, такі вагони нацисти використовували для депортації вʼязнів. Цим згодом вшанували пам'ять угорських євреїв, яких депортували до "Аушвіц-Біркенау" 1944 році. На цій платформі лікарі СС проводили відбір прибулих євреїв: кого одразу відправляти до газової камери, а кого працювати. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

На воротах "Аушвіцу" – та сама глузлива нацистська фраза "Праця звільняє". Це, мабуть, найвідоміший об’єкт в "Аушвіці", але багато інших справляють значно страшніші враження: шибениці, де вʼязнів публічно вішали, колючий дріт, що тоді був під напругою, – деякі в’язні самостійно кидалися на нього, щоб швидше вмерти. В одному з бараків – купа валіз та крісел для людей з інвалідністю, що відбирали у тих, хто тільки прибули. Далі – місця, в яких не можна фотографувати: наприклад, кімната зі скляним контейнером, заповненим жіночим волоссям.

Протези, милиці та інші речі, які нацисти відібрали від в'язнів з інвалідністю. Фото Марини Бакієвої, грудень 2023

"Аушвіц-Біркенау" – це частина комплексу, де знаходився колишній нацистський табір смерті. На меморіалі написано різними мовами, зокрема, й українською: "Нехай буде навіки криком розпачу й застереженням для людства це місце, на якому гітлерівці вбили майже півтора мільйона чоловіків, жінок і дітей, головним чином євреїв з різних країн Європи".

Нацисти зруйнували крематорій, але деякі бараки збереглися. Нас заводять в один із них, де наполегливо просять не писати нічого на стінах, адже вони і так розписані величезною кількістю туристів. Щороку Аушвіц відвідують близько мільйона людей. Піковим був доковідний 2019 рік, коли комплекс таборів відвідали понад два мільйони людей.

 

Мʼяке заперечення та "легка" памʼять про Голокост

Окрім агресивного, існує "мʼяке заперечення Голокосту". Цей термін 2007 року використала історикиня та дослідниця Голокосту Дебора Ліпштадт.

"У Польщі сьогодні мало хто намагається повністю оминути згадуванням або заперечити Голокост, — пояснює Янек Грита. — Скоріше, там була розроблена версія пам’яті про Голокост, яка, через відсутність кращої роботи, є "легкою". Легкою не в тому сенсі, що Голокост, мовляв, не був жахливим злочином, а в тому, що цей новий наратив позбавлений будь-яких суперечок. Вона знімає провину та відповідальність з поляків і приписує її лише нацистам".

Мартина Ґрондзка-Реяк зазначає, що багатьом полякам важливо також говорити про страждання польського населення під час Другої світової війни, про польських солдатів, убитих, наприклад, у Катині. "У цьому контексті не вистачає місця, щоб відкрито говорити про польсько-єврейські стосунки того часу", – сказала вона.

Ґрондзка-Реяк вважає, що Голокост і стосунки між поляками та євреями під час радянської і нацистської окупацій є темами, які все ще потребують дослідження та широких дебатів. "Важливо як вивчати та досліджувати історію цього періоду, так і робити висновки для сьогодення. Це важливо для побудови громадянського суспільства. Це також важливо для протистояння націоналістичним і тоталітарним тенденціям, які все ще присутні у світі".

Марина Бакієва, для "ОстроВа"

Матеріал створено за підтримки International Press Institute

 

Статті

Луганськ
17.05.2024
10:41

 «Розумні люди зберігають свою думку при собі». Луганський щоденник

Якщо ти живеш за правилами, не намагаючись порушувати їх, ти житимеш нормально. Просто нормально. Можливо, погано, а може, добре, але ти житимеш. Якщо ж ти замахнувся своїм маленьким кулачком на систему, ти теж житимеш, але житимеш погано
Країна
16.05.2024
14:18

Від ідей до конкретних проектів: війні не вдалося зупинити бізнес Дніпропетровщини

Прифронтова Дніпропетровська область увійшла в трійку лідерів серед регіонів за кількістю нових бізнесів. Упродовж першого кварталу 2024 року в області відкрито майже 7 тисяч ФОПів. Водночас, за чотири місяці регіон має економічні втрати: тут...
Країна
16.05.2024
10:35

Коломойський: розмова продовжується

Реанімувавши старі звинувачення щодо співвласника групи "Приват" І.Коломойського, влада виклала свій останній та вирішальний козир у діалозі з опальним олігархом. Але чи призведе це до бажаного результату – велике питання.
Всі статті