«Залишається два основні варіанти дій». Російські ЗМІ про Україну

Указ Володимира Зеленського "Про історично населені українцями території Російської Федерації", а також внесення президентом України до Верховної Ради законопроєкту про множинне громадянство викликали в російських ЗМІ очікувано їдку реакцію. Голова комітету Держдуми РФ "з безпеки і протидії корупції" Василь Піскарьов на шпальтах "Парламентской газеты" заявив, що вчинок Зеленського "підтверджує смертельну шкоду здоров'ю від вживання наркотиків, однак президенту України вже не допомогти". "До того ж слова "президента України" підпадають, як мінімум, під дію КК РФ за статтею "Публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ", - пригрозив Піскарьов. Ще один депутат Держдуми РФ - такий собі Дмитро Новіков - на сторінках урядової "Российской газеты" заявив, що згадані українські документи свідчать про "переддень повної агонії київського режиму"...

"Укази від безсилля"

Не залишився осторонь і вірний кремлівський служака "Московский комсомолец". За допомогою спеціально запрошених "експертів" він "розкрив причини підписання скандального указу Зеленським".

"Є кілька версій, навіщо Зеленський вирішив підписати цей указ. Перша - для обґрунтування необхідності обстрілів жителів прикордонних російських територій. Мовляв, ми так захищаємо етнічних українців. Сенс другої версії полягає в тому, що подібні укази видаються від безсилля. Зеленському вже нічого протиставити на фронті, тому він намагається створити видимість боротьби подібними рішеннями", - заявляє "МК".

А якийсь Володимир Жаріхін - "заступник голови інституту країн СНД" - у розмові з "МК" наполягає, що "головна мета цього законопроєкту - подражнити Росію".

"Вони здатні на вигадки всяких нестандартних ходів, що пахнуть нацизмом. Навіть захищати права людини тільки за етнічною ознакою - це не дуже здорово. Вони прекрасно розуміють, що ніколи не зможуть реалізувати цей законопроєкт. Але треба ось так "подражнити" Росію. Як уміють - так дражнять", - ображається Жарихін.

Не подобається "комсомольцю" і законопроєкт Зеленського про запровадження інституту множинного громадянства. "Він дозволить мати українське громадянство всім етнічним українцям та їхнім нащадкам із різних країн світу, а також іноземним найманцям, які беруть участь у СВО на боці Києва (як вам таке формулювання? - "ОстроВ"). При цьому зараз 4 стаття конституції України забороняє мати подвійне громадянство. Звісно, видача громадянства українцям із РФ не передбачена, що має контрастний вигляд на тлі вищевказаного законопроєкту. Громадянство не дамо, але навчимо бути справжніми українцями в Росії", - уїдливо пише газета.

Вона цитує такого собі Юрія Московського - "політолога, директора ІАЦ "Прогноз" і проєктів Фонду розвитку міжнародних зв'язків "Добросусідство", що обережно стверджує, що "сенс цього законопроєкту - у передвиборчій декларації Зеленського": "У багатьох країнах світу дозволяється мати множинне громадянство. Зокрема, в Російській Федерації. Але в Україні була і є заборона. Це було пов'язано з тим, що значна кількість громадян України були готові прийняти інше громадянство, зокрема російське. Наскільки цей законопроєкт має перспективи бути ухваленим - складно сказати. Тут і Конституцію треба змінювати, оскільки там міститься пункт про єдине громадянство...".

"Люди, які живуть в Україні і поза Україною, зможуть отримати статус і не піддаватися кримінальному переслідуванню. Зараз за фактом ті люди, у яких є інше громадянство, крім українського, за законодавством є кримінальними злочинцями. Уявіть, над вами висить кримінальний злочин, а тепер не висить - уже добре. А зараз є значна кількість людей, які прийняли румунське, польське громадянство. Мало не мільйон людей. Він і його партія зможуть отримати додаткові голоси цих людей", - підсумовує "політолог", який явно не розуміє українських реалій.

"А замість подяки..."

На сторінках газети "Известия" черговий "політолог" Олександр Ведруссов розлого розмірковує про те, "яким бачиться 370-річчя історичного возз'єднання України з Росією з позицій дня сьогоднішнього".

Починає він з того, "як відреагував російський цар у 1648 році на перше прохання Богдана Хмельницького взяти Малу Русь "під свою руку", потім оповідає, як "запорізьке козацтво на Переяславській раді ухвалює історичне рішення про возз'єднання з русскім царством", і як, зрештою, "волелюбні малороси пішли під опіку русскіх царевичів на правах широкої автономії"...

"...Так уже виходить, що прагматика, а також найрізноманітніші особисті мотиви часто впливають на перебіг історії сильніше, ніж проголошувані в урочистих деклараціях ідеї та принципи... Україна взагалі територія складна, перманентно нестабільна. З цим доводилося і ще не раз доведеться рахуватися. Це Богдан Хмельницький вперто гнув свою лінію на союз із Росією, а ось уже після нього з невеликими за історичними мірками перервами пішли настільки типові для України "гетьмани на годину" на кшталт Петра Дорошенка, які регулярно бігали змовлятися проти нас із турками (поляками, шведами - потрібне підкреслити). Москва теж не залишалася в боргу, періодично скорочуючи автономні права запорожців. Зрозуміло, це певне публіцистичне спрощення, але на детальний історичний екскурс у нас із вами зараз просто немає часу. Важливо чесно визнати, що взаємини Москви з Києвом занадто часто були, м'яко кажучи, не безпроблемними", - пише "політолог".

На його думку, "мабуть, найкраще згладити протиріччя між росіянами та українцями вдалося в рамках СРСР, який задав високу інтернаціональну планку для всього світу".

"Однак і тоді Москва зробила низку неочевидних у контексті єдиної країни помилок, які, однак, болісно проявилися вже після розпаду Радянського Союзу, - хмурить брови Ведруссов. - Починаючи від надмірної "українізації" російськомовних територій УРСР і закінчуючи хрущовською амністією нацистських колаборантів, багато з яких, як ні в чому не бувало, повернулися на територію Західної України".

"Ще більш очевидну помилку Москва зробила вже після здобуття Києвом незалежності, довгі роки субсидуючи українську економіку на мільярди доларів так, нібито ми все ще залишалися єдиною державою. У підсумку замість подяки за російську щедрість і дружніх стосунків із ключовим сусідом ми отримали агресивну "анти-Росію", сенс існування якої зводиться до нанесення нам максимальної шкоди. Держава-камікадзе, що самогубно "косплеїть" історичних невдах - мазеп, петлюр, бандер і шухевичів", - уже обурюється кремлівський "політолог".

Ну, і тут, його, звичайно, понесло: "За ким спадщина Богдана?" - задається питанням Пушкін у далекому 1831 році. І якщо тоді відповідь ще не була очевидною і настільки важливою, як зараз, то сьогодні можна впевнено сказати: за Росією. Так само як і пам'ять про 1,3 млн українців, які загинули в боях з нацистами на фронтах Великої Вітчизняної війни. Тому що Київ зрадив і продав цю пам'ять. Безславно промарнував історичну спадщину, що дісталася йому від предків, звівши своє минуле і сьогодення до сумбурного набору антиросійських наративів. І позбавивши себе тим самим майбутнього".

Раптом на очах Ведруссова навертаються сльози: "Головне питання - як грамотно розпорядитися етнокультурною спадщиною зовсім не чужого нам народу? Не виплеснути її разом із деструктивним "політичним українством" на звалище історії. Добре, що в Росії на тлі загострення конфлікту з Києвом не почалася низка імпульсивних перейменувань усього і вся. Імена Богдана Хмельницького, Тараса Шевченка, Лесі Українки були і залишаться на карті нашої країни. Тільки цього мало. Мабуть, було б правильним рішенням створити повноцінний академічний інститут української мови і культури. І, щойно дозволять вимоги безпеки, розмістити його на території Запорізької області".

"Хоча б для того, щоб для 46% учнів регіону, які виявили бажання вивчати українську мову, була відповідна навчально-методологічна база. А якщо ставити перед собою зовсім вже амбітну мету, то й для того, щоб допомогти українцям відокремити їхню справжню історико-культурну спадщину від "накипу" і "байок львівського лісу". Думаю, що не поставити самим собі таку високу планку в рік 370-річчя возз'єднання України з Росією було б історичним упущенням", - дбайливо підсумовує московський "політолог".

"Прирече українців на голод і холод"

Урядова "Российская газета", не маючи жодної можливості міркувати про ймовірні кадрові перестановки в Кремлі, вирішила сміливо проаналізувати, "чим обернуться можливі відставки і призначення в Києві".

"Українські верхи пучить передчуття кадрових перестановок, а кількість чуток про відставку головкома Валерія Залужного наближається до межі, після якої вона стане неминучою. І це буде не єдиною кадровою перестановкою. Немов персонажам божевільного чаювання з казки Льюїса Керролла, метушливо пересідати доведеться прем'єр-міністру, голові СБУ, МВС, МЗС... Список учасників недолугої гри далеко не повний. Якщо підсумувати анонімні та персоніфіковані джерела, близькі до українських центрів ухвалення рішень, Залужного на посаді головкому ЗСУ замінить Кирило Буданов, глава військової розвідки (ГУР). Опальному генералу запропонують посаду секретаря або заступника РНБО. За компанію із Залужним передбачається звільнення командувача об'єднаних сил ЗСУ Сергія Наєва, який зберігає за старою пам'яттю дискредитуючі контакти з Петром Порошенком, і начальника генерального штабу Сергія Шаптали. Штабне крісло нібито вже гріється для милого серцю Зеленського командувача сухопутними військами Олександра Сирського", - розкриває "РГ" усі секрети.

Стверджує урядова газета і те, що "раптово згустилися хмари над главою МЗС Дмитром Кулебою, останні заяви якого породили сумніви в його осудності".

"Кулебу нібито відправлять на вакантну посаду посла в Лондон або, що також не виключено, у Вашингтон. Ім'я наступника не називають, напевно, через незначність самої посади в українській ієрархії, де зовнішньою політикою цілком відає глава президентського офісу Андрій Єрмак", - уточнює "РГ".

"Нарешті, очікується повернення до Києва нинішнього посла України в США та екс-міністра фінансів Оксани Маркарової - вона має очолити кабмін України. Уперше про це призначення заговорили ще в жовтні, після першого візиту до Києва уповноваженого США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер, а вже в Давосі воно нібито було остаточно погоджено із Зеленським", - ділиться чутками газета.

На її думку, "у всій цій чехарді персонажів і стільців є внутрішня логіка".

"Наприклад, відрядження Малюка в МВС свідчить про страх Зеленського перед масовими протестами, і той повинен відповідним чином підготувати до смути розкладений особовий склад. Але ключовими і показовими видаються тільки зміни головкому ЗСУ і прем'єра. З прийдешньої конфігурації української влади випливає, що США і Великобританія знову переділили сфери впливу на Україні - першим дісталася українська економіка, другим - війна з Росією", - робить висновок "РГ".

"Креатура Пентагону Залужний і лояльні до нього генерали в нових умовах стають зайвими, і Зеленський, судячи з усього, отримав нарешті згоду Вашингтона на їх звільнення. Припустимо, що указ про це буде опубліковано в день відходу ЗСУ з Авдіївки", - прикидає урядова газета.

"Свого протеже Залужного Вашингтон змінив на покірного Зеленському Дениса Шмигаля. Оксана Маркарова, яка йде тому на зміну, вважається всередині України громадянкою США і комісаром світових глобалістів. Це людина того типу, що рішуче і без вагань ліквідує в рамках бюджетної економії залишки соціальних гарантій, підвищить податки і тарифи на все, прирече українців на голод і холод і загалом виконає найнелюдськіші рекомендації МВФ, за реалізацію яких Зеленський раніше нахабно торгувався. Маркарова ж буде оператором переходу українських активів у власність американських інвестиційних компаній", - стверджує "Российская газета".

"Два варіанти"

Московська "Независимая газета" теж любить "політологів" і "експертів", але обов'язково "незалежних". Саме такий "незалежний військовий експерт" Олександр Храмчихін на сторінках "НГ" спочатку визнає, що "брак ресурсів поки що не позначився на загальному прагненні Заходу відірвати Україну від Росії"...

"Економічні труднощі вплинули на військову активність і інших країн Заходу. Вони не виконали дані Україні обіцянки... Згідно з підрахунками Кільського інституту світової економіки, загалом за весь час конфлікту США та їхні союзники дали Києву обіцянку передати 814 танків, 79 зенітних ракетних комплексів, 97 ударних ракетних систем і 810 важких знарядь польової артилерії. Однак до січня 2024-го передали лише 519, 45, 78 і 585 відповідно. Водночас нестача ресурсів поки що не позначилася на загальному прагненні Заходу відірвати Україну від Росії, що впродовж багатьох десятиліть носило майже параноїдальний характер. Це завдання збігалося з прагненням еліт самої України домогтися максимальної незалежності від Росії", - пише Храмчихін.

Він робить "історичний" екскурс, озвучуючи побиті кремлівські наративи про те, як "пострадянська Україна до останнього часу була олігархічною державою... для українських олігархів їхня країна була лише джерелом отримання доходу... ба більше, радянські комуністи створили Українську РСР в абсолютно штучних межах, включивши до її складу велику кількість суто російських територій...", і підводить до "логічного" висновку, що "в пострадянський період найважливішим завданням українських еліт була максимальна українізація східних і південних регіонів країни на антиросійській і антиросійській основі".

"Цей процес отримав повну підтримку Заходу. Однак, оскільки Україна цілеспрямовано будувалася як "анти-Росія", це призвело до неминучої конфронтації з Москвою. Вважати дії Москви 24 лютого 2022 року "нічим не спровокованою агресією проти мирної демократичної держави" абсолютно абсурдно. Насправді ці дії стали закономірним підсумком ланцюга подій, що почалися щонайменше ще в 1920-ті роки", - запросто стверджує Храмчихін.

Наполягаючи, що "економічна залежність України від Заходу на даний момент є майже абсолютною", "експерт" не заперечує, що "військова залежність України від Заходу вже набагато менша".

І сміливо заявляє: "Головне ж у тому, що в Європі зараз тільки українська армія здатна протистояти російській армії. Жодна європейська армія не витримала б навіть двох-трьох (а більшість армій - і одного) місяців тієї війни, яку вже майже два роки веде Україна...".

"Зараз цілком очевидно, що шансів на успіх наступу ЗС України не мали за жодного варіанту через брак ресурсів. Але наступ за кількома напрямками дав змогу українській армії розтягнути російську оборону і домогтися хоча б мінімального просування на окремих ділянках. У разі наступу на одному напрямку українське угруповання, напевно, зазнало б флангових ударів з боку російських військ і було б повністю розгромлене - тобто українська поразка стала б набагато болючішою, ніж вийшло в реальності....", - немовби виправдовується "експерт".

"За всіма зазначеними обставинами адміністрація та уряд українського президента Володимира Зеленського зацікавлені в продовженні війни. Москва теж абсолютно не зацікавлена в перемир'ї, оскільки в нинішніх умовах їй вигідна війна на виснаження. Єдиною стороною конфлікту, яка бажає його припинення без укладення остаточного миру, є Захід. З політичних причин він категорично не готовий погодитися на поразку України, а з військових та економічних причин не здатний забезпечити військову перемогу України. Найбільшою проблемою Заходу зараз є важка криза з виробництвом озброєнь і боєприпасів. Це виробництво абсолютно не компенсує ні потреби України, ні виснаження власних арсеналів", - упевнений Храмчихін.

На його переконання, "оскільки ні Москва, ні Київ у тимчасовому перемир'ї не зацікавлені, Заходу буде винятково складно його домогтися".

"А якщо перемир'я неможливе, то залишається два основних варіанти дій, до яких Захід може спонукати Україну, - пропонує Храмчихін, - Перший варіант - відхід української армії в глуху стратегічну оборону, тобто прагнення дзеркально повторити дії Росії у 2023 році - у надії вимотати Збройні сили РФ, завдати їм максимум втрат і змусити-таки Москву до переговорів про перемир'я. Щоправда, ні з чого не випливає, що Москва теж діятиме дзеркально і спробує організувати великомасштабний наступ "в лоб" через організовану українську оборону на нинішній лінії фронту. Другий варіант - почати ще один масштабний наступ ЗС України, причому приурочити його до президентських виборів у РФ з метою максимальної дестабілізації внутрішньої обстановки в Росії. Напрямків у цього наступу може бути кілька, до того ж навряд чи це будуть ті самі напрямки, що й 2023 року".

"Независимый эксперт" припускає, що "українська армія може спробувати форсувати Дніпро в Херсонській області і почати наступ на Крим. Також Київ може вибрати варіант удару по Білорусі та/або Придністров'ю, що радикально змінить хід війни, відкривши нові її напрямки не тільки у військовому, а й у політичному аспекті. Нарешті, не виключений прямий наступ українських військ на Бєлгород і/або Брянськ".

"Якщо буде обрано варіант нового українського наступу, це стане наслідком повного нерозуміння Заходом російського менталітету. Прагнення примусити Росію до миру шляхом нанесення їй повної або часткової військової поразки завідомо дасть абсолютно зворотний ефект і призведе до вкрай жорсткої позиції російського керівництва та суспільства загалом. Ба більше, російське суспільство неминуче і відкрито зажадає від Кремля нанесення супротивникові максимально швидкої та повної військової поразки за будь-яку ціну, включно з великими власними втратами та навіть застосуванням ядерної зброї. Це створить ризик неконтрольованої ескалації конфлікту з непередбачуваними наслідками", - лякає "незалежний" кремлівський "експерт".

Обзор подготовил Михаил Карпенко, «ОстроВ»

Статті

Країна
20.02.2024
15:30

Спротив системи, спроби і помилки: Кілька актів української антикорупційної драми

Успіхи дій влади важче доносити до суспільства, аніж негатив, – тим більше, коли влада втрачає популярність, а її окремі представники продовжують потрапляти в корупційні скандали
Світ
20.02.2024
08:36

«Україна переходить до нової фази бойових дій. Вони становлять для нас реальну загрозу». Російські ЗМІ про Україну

"Твердження про те, що всі військові конфлікти завершуються миром, далеко не завжди відповідає дійсності. Війни можуть також завершитися "гіршим миром", який лише перенесе зіткнення держав у майбутнє"
Донбас
18.02.2024
18:06

"Два роки перебіжками ходили, малюки два роки дитинства втратили". Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Без сумніву, ТОП темою ЗМІ окупованого Донбасу минулого тижня було взяття російськими військами того, що залишилося від багатостраждальної Авдіївки, колись процвітаючого міста-супутника Донецька. Очевидно, що окупанти мають право сурмити перемогу,...
Всі статті