«В Україні такого немає». Луганський щоденник

Іноді мені здається, що мені сто років. Нескінченні сто років. Я взагалі думаю, що якщо людина не вмирає від хвороб, вона вмирає від втоми боротися за себе.

У МФЦ (багатофункціональний центр – ред.) заходить охайний старий. Знаєте, з тих, хто щось із себе представляв у минулому житті. Видно, що перед тим, як вибратися в люди, довго збирався. Зараз так уже не одягаються – підкреслено акуратно. Нам давно начхати на думку оточуючих і свій зовнішній вигляд.

МФЦ, до слова – це «космічна» структура. Те, що зайшло до нас разом із Росією. В Україні такого немає. Там роблять усе: СНІОРи (страховий номер індивідуального особового рахунку – ред.), Росреєстр, ОМС (обов'язкове медичне страхування – ред.)... Якщо ви не в темі – вам не зрозуміти цього. Це дуже зручно. Складно тільки зрозуміти, як записатися на прийом. Усе розраховано на те, що ти розумний: умієш користуватися комп'ютером або телефоном, можеш сам себе обслужити, щоб подати заявку.

Так от, на їхній ресепшен підходить такий охайний дідусь – ставний, високий. Запитує: «Як з українським паспортом подати документи в Росреєстр?». Щоб ви розуміли, це дамоклів меч – цей Росреєстр. Це все ілюзія, що я поїхав, а захочу – повернуся, тут у мене дім і що хочу з ним, те й зроблю. Ні фіга подібного! Поки ти не отримаєш російського паспорта і свою нерухомість (чи то земля, чи то будинок, чи то квартира) в Росреєстрі не зареєструєш – ні фіга ти зробити не зможеш зі своїм багатством.  

Ось старий, розуміючи все це, прийшов питати. Хоча відповідь прекрасно знає. Це він так, з надією на якусь альтернативу поцікавився. Йому, не особливо заморочуючись на ввічливість, відповідають, видно, не вперше: «Потрібно отримати російський паспорт». Він відповідь теж заготовив: «З ізраїльським паспортом, отже, можна подавати документи в Росреєстр, а з українським не можна?» Дівчата відверто іржуть: «Не можна з українським. Нам це недружня держава». Старий не вгамовується: «Якщо не російський паспорт, з яким ще можна?» – «З білоруським можна». Я вже приготувалася слухати міркування старого про складнощі, але він несподівано йде, видно, вже консультувався з усіх цих питань. А ось дівчата не вгамовуються і розмову зі старим переказують комусь невидимому про те, що людям легше погодитися на ізраїльське громадянство, ніж на російське.  

Вам, напевно, нічого з цього не зрозуміло. Навіть не знаю, з чого почати. Потрібно насамперед оформити російський паспорт, щоб тут жити або вирішити якісь свої питання. Без російського паспорта навіть із горою власності ти тут ніхто і ніщо: у спадок вступити не зможеш, продати своє не зможеш, навіть пенсію із січня 2025 року тут отримувати не зможеш.

І виходить, що твоє – тут нібито вже й не твоє. Точніше твоє, але, щоб щось із ним зробити, потрібно спочатку буде пройти сто кіл або сто інстанцій.

У мого приятеля син в Україні. А прописаний тут. Їм потрібно його виписати. Без нього це неможливо. Він сюди не приїде, а без нього цю процедуру зроблять тільки через суд, а для цього потрібно приготувати 40 000 російських рублів і купу часу і сил.

Таких ось випадків навколо – сотні й тисячі: коли помер батько і треба вступити у спадок, а для цього треба приїхати, потім оформити російський паспорт, потім оформити все на себе... Це на словах коротко і швидко, а на ділі майже нереально.

З України, щоб сюди приїхати, потрібно витратити від 250 до 300 доларів. Дорога забере тиждень в один бік. Порахуйте, скільки в людини піде часу, щоб змотатися сюди і залагодити всі питання. І скільки грошей. Це з урахуванням пройденої фільтрації. Тому більшість питань просто заморожено до якихось кращих часів, і всі ті, хто ще кілька років тому кричав, що йому тут нічого не потрібно, шукають шпарини приїхати й розв'язати питання, сильно цього не афішуючи, або журно сумують про те, що думати потрібно було раніше, коли сюди ще можна було приїжджати і це майже нічого не коштувало.

У якийсь момент різко злетіли ціни на нерухомість. Стало зрозуміло, що інвестиція в замкнені квартири – найкраща. Зняти кімнату зараз – 30 000 + комуналка. Для тих, хто може здавати квартири, це золоте дно. І все за рахунок відряджених і людей зі звільнених територій. Студенти, військові, відряджені. Хтось залишився без житла, хтось знайшов тут роботу.

Луганськ уже не той, яким його знали в проміжку з 2014 до 2022 року. І річ не в тім, що ми радіємо всьому або що ми відвикли від усього і нас тепер легко здивувати. Луганськ справді став іншим: парки, школи, дитячі садочки, покрівлі будинків, споруди, які з недобудов за місяці перетворюються на надсучасні об'єкти, ілюмінація, нове дорожнє покриття, лавиці, сквери... Це просто треба побачити, бо коли читаєш перелік всього цього, повірити в масштаби неможливо.

Дороги ремонтують цілодобово в будь-яку погоду. Уже цей процес схожий на диво. Ми не бачили такого, ми самі не можемо так. І ми не віримо, що це все для нас: нові дахи старих будинків, нові ліфти, нове обладнання в шкільних їдальнях, огорожі шкіл, нові спортмайданчики, новобудови по всьому місту. Нові будинки від російських забудовників. І це не точкове щось, а повсюдне.

Навколо будинку подружки, яка виїхала в Україну, проклали нову автомобільну розв'язку, зробили зону відпочинку, доріжки для велосипедистів, посадили дерева. Її батьки за все їхнє життя не бачили стільки нового в їхньому районі, і все це вони надсилають доньці, яка поїхала, у фотографіях: нові дороги, шезлонги для всіх охочих, вуличні тренажери, нові бордюри, велосипедні доріжки, лавочки через кожні кілька метрів.

Донька відповідає: «Не подобається, все чуже, було краще, звичніше». І її «не подобається» я розумію – це прикрість, що Луганськ їй заказаний тепер назавжди. І місто її дитинства залишиться для неї містом спогадів і не більше. І це про те, що було звично жаліти своє місто, а коли воно перестало бути жалюгідним, стало шкода себе – наче в тебе вкрали спогади.

Коли мої друзі їхали, ніхто ж не думав, що це розтягнеться на роки. І що за ці роки помруть близькі, постане питання спадщини, допомоги тим, хто залишився в живих, купи побутових питань і своєї цілковитої безпорадності їх вирішувати. І якщо раніше здавалося, що виїхати було єдино правильним, то зараз запитань від друзів, які виїхали, дедалі більше: «Як би я жила, якби залишилася» і «Як думаєш, я вчинила правильно?». Або «Луганськ і справді став красивим?».

Щоправда, майже одразу йде спіч про те, що діти тут жити не захочуть, а без дітей повертатися немає сенсу... Але кожне таке ось питання про те, що Луганськ перестав бути жалюгідним. І часто жалюгідними почуваються друзі, які виїхали: сплять у чужих ліжках, платять незліченні гроші за орендоване житло, не бачать перспектив...

Я не знаю відповідей на більшість запитань. Я знаю, що справа не в тому, що я залишилася, а в тому, що я не розлучалася з близькими і позбавила себе почуття провини, що не можу бути з ними. Але ж навіть банальна грошова допомога батькам – з України це проблема. Тут немає гривні, немає валютних операцій, і грошей звідти сюди ви ніяк не переведете. Те, що було простим, стало складним і неможливим. І питання про те, як далі, не відійшли. Вони стали гострішими, а сама ситуація стала болючішою в рази.

І якщо раніше все, що відбувається, здавалося випробуванням, яке потрібно пережити, то в якийсь момент настає ранок, коли хочеться опинитися у себе вдома і прокинутися у своєму ліжку, пити каву зі своєї чашки і дивитися з вікна на свій сад. І слухаючи ці несміливі запитання друзів, які виїхали, про те, як ми тут, я розумію, що ми помінялися ролями – вони перестали жаліти нас, вони стали жаліти себе.

Ольга Кучер, Луганськ, для «ОстроВа»

 

Статті

Світ
11.02.2025
23:37

«Американський план означатиме кінець військового конфлікту на умовах Москви». Російські ЗМІ про Україну

«Сі Цзіньпін прийняв запрошення Путіна приїхати до Москви на День Перемоги, якщо вони домовляться про військовий союз, то Дональд Трамп програє не тільки Україну».
Країна
10.02.2025
16:00

БЗВП у закладах вищої освіти та вступники з окупованих територій: у чому є небезпека

Занепокоєння викликає базова загальновійськова підготовка (БЗВП), яка впроваджується в Україні для студентів вищих навчальних закладів з вересня 2025 року, – зокрема, як вона може вплинути на безпеку абітурієнтів з окупації.
Донбас
09.02.2025
13:27

Бездомним жителям окупованого Донбасу пояснили, що їм не світять навіть «віджаті» у сусідів квартири. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Місцеві ЗМІ розповіли, що всю «безгосподарну» нерухомість буде поділено на три частини. Більшість квартир, найімовірніше, дістанеться відрядженим Кремлем управлінцям і силовикам, потрібні окупаційній владі фахівці рангом нижче теж отримають дах над...
Всі статті