Україна після війни: без Ахметова та Коломойського

Українська економіка більше ніколи не буде такою як раніше. Війна повністю змінила її і повернення до старої структури неможливе в принципі. Велика промисловість, спадщина радянського минулого - остаточно йде у минуле.

На думку урядовців, її місце мають зайняти більш сучасні та перспективні галузі. Відповідні тези прем'єр Денис Шмигаль озвучив на вересневому форумі Yalta European Strategy у Києві.


Деолігархізація: фінал

Кабмін має намір фінансово підтримувати розвиток агросектору, військово-промислового комплексу, "зеленої" енергетики, ІТ -сфери, малого та середнього бізнесу. Серед перерахованих напрямків майбутньої бюджетної підтримки відсутні металургія та машинобудування (за винятком ВПК).

Такий підхід є логічним. Більшість українських металургійних підприємств належить групі " Метінвест " Р.Ахметова . Який нещодавно через свого топ-менеджера Ю.Риженкова (генеральний директор " Метінвесту ") оголосив, що компанія не має наміру інвестувати у розвиток української металургії. Доки його, Р.Ахметова разом із його управлінцями, не переконають, що перемога над Росією остаточна і безповоротна. Варто зазначити, що раніше Ю.Риженков говорив трохи інакше: обіцяв відбудувати зруйнований комбінат " Азовсталь " після звільнення Маріуполя.

Тепер, натомість, гендиректор " Метінвесту " повідомив про плани побудувати новий металургійний завод повного циклу (включаючи сталеплавильне виробництво) у Євросоюзі: Болгарії чи Італії.

У Р.Ахметова розраховують, що підприємство працюватиме на залізній руді з Кривбасу. Де більшість гірничо-збагачувальних комбінатів належить тому ж Р.Ахметову .

Оскільки група має такі плани і попереднє рішення можна вважати прийнятим – цілком очевидно, що переконувати найбагатшого українського мільярдера інвестувати сотні мільйонів доларів в українську економіку, а не в європейську – марна праця.

Нова бізнес-модель " Метінвесту " та Р.Ахметова гранично зрозуміла: використовувати українські ресурси (залізна руда) як сировинний придаток, а додану вартість із цих ресурсів створювати в Євросоюзі. Відповідно, там будуть основні податкові відрахування та робочі місця.

Також очевидно, що при такому розкладі і уряду немає сенсу включати металургію до пріоритетних секторів повоєнного розвитку.

Раніше " ОстроВ " зазначав, що під управлінням "ефективного приватного власника" та його менеджерів українська металургія безнадійно відстала від зарубіжних конкурентів щодо інновацій.

На зовнішніх ринках українські метпідприємства є головним чином постачальниками напівфабрикатів. І трималися за рахунок прихованого державного субсидування: занижених тарифів на перевезення вантажів, портових зборів, рентних платежів тощо.

Продовжувати цю практику президент Володимир Зеленський не має наміру. Тому рента та вантажні тарифи для " Укрзалізниці " були підвищені ще минулого року. Рішення виглядає дуже логічним: адже заощаджені гроші йшли не на впровадження інноваційних технологій, а виводились у вигляді дивідендів на прибуток.

І, мабуть, зараз можна констатувати, що шанси втрачені: ліквідувати розрив якості української сталі і прокату у порівнянні з європейськими, японськими, південнокорейськими виробниками вже нереально.

Загалом та сама ситуація з підприємствами українського машинобудування. Це теж радянська спадщина, яка за повною програмою експлуатувалася новими власниками після приватизації.

Знов-таки, - без інвестицій у нові технології. Гроші спрямовували лише на покращення існуючих. Зрозуміло, що це вимагало значних вкладень. Але до певного часу дозволяло зберігати присутність на зарубіжних ринках (головним чином СНД).

Також " ОстроВ " відзначав мовчання групи "Приват" І.Коломойського щодо перспектив відновлення Кременчуцького нафтопереробного заводу, зруйнованого рашистськими ракетними ударами.

Все це разом узяте означає втрату впливу олігархів на українську економіку та, відповідно, політичного впливу. Без якого неможливо далі одержувати від держави необґрунтовані преференції.

Так, у Р.Ахметова , В.Новинського , І.Коломойського є активи також в агросекторі. Але тут вони не є безумовними лідерами – якими були у металургії чи нафтопереробці. І навряд чи зможуть ними стати – з огляду на небажання інвестувати у передові технології.



Агросектор: не наступити на граблі

Повоєнний розвиток агросектору також виглядає дуже логічним. Ця галузь останніми роками перетворилася на справжній локомотив економіки, потіснивши металургію. При цьому саме тут робилися серйозні інвестиції.

І не лише на купівлю нової високоякісної сільгосптехніки, а й у розвиток супутньої інфраструктури: елеваторного господарства, портових перевалочних потужностей тощо. Частка агропродукції в експортних доходах постійно зростала і зараз, за умов війни – це їхнє головне джерело.

Водночас слід зазначити, що структура агроекспорту багато в чому схожа на металургію. На зовнішні ринки вирушає переважно зерно, тобто, сировина. А не, припустимо, борошно чи макарони.

На жаль, поки що в цьому напрямку особливих зрушень не видно. Наприклад, на початку вересня міністр агрополітики Микола Сольський повідомив про спільні плани з польською владою побудувати транскордонний маслопровід завдовжки близько 600 км.

Передбачається, що по майбутній трубі до польських портів зможе надходити до 2 млн т соняшникової олії на рік. При цьому раніше " ОстроВ " зазначав, що до війни та портової блокади одним з основних покупців української соняшникової олії була Туреччина.

Бізнес турецьких компаній гранично простий: вони закуповують танкер української олії та розливають по пляшках на власних потужностях. Надалі продають гуртові партії торговим мережам.

Зрозуміло, така продукція в дрібній розфасовці, призначена для кінцевого споживача - коштує набагато дорожче, ніж те саме масло, але в танкерах.

У зв'язку з цим Мінагрополітики та Кабміну краще було б подумати, як стимулювати розвиток таких розфасувальних виробництв в Україні, а не над будівництвом нафтопроводу.

Аналогічно й у зерновій галузі. Наразі світовим лідером з експорту борошна є Туреччина. Там збудовано велику кількість борошномельних заводів. Які працюють на українському зерні.

Відповідно, турецька економіка генерує додану вартість, а українська просто виступає як піднощик снарядів. Тобто, постачальник сировини для неї.

Нагадаємо, що першим про необхідність стимулювати експорт продукції із високою доданою вартістю заговорив ще прем'єр Володимир Гройсман. Але якихось особливих зрушень досі не видно.

Тим часом риторика нинішнього глави уряду насторожує. Виступаючи на форумі Yalta European Strategy, він дослівно заявив таке: "Підтримка українських виробників може стати нашою національною філософією".

Ключове слово тут "може". Може стати, а може не стати. Якби прем'єр сказав "буде нашою національною філософією" – це звучало б набагато обнадійливіше. Поки що, наприклад, український агросектор, незважаючи на вражаюче зростання обсягів виробництва, залишається переважно сировинним експортером.

Щоправда, перший заступник голови Мінагрополітики Тарас Висоцький 26 вересня заявив, що "точку неповернення до сировинної моделі (агроекспорту) пройдено". За його словами, розпочато проекти з виробництва борошна та макаронних виробів. Але результат з'явиться не раніше, ніж через 2-3 роки.

Хочеться вірити, що так буде. Принаймні портова блокада України стимулює аграріїв до експорту готової продукції навіть більше, ніж державні програми підтримки. Оскільки для експорту тих самих макаронів не потрібні океанські балкери, як для зерна. Достатньо ж.-д. вагонів.



ІТ керує

Ставка на розвиток ІТ-галузі має абсолютно логічний вигляд. Це сектор, що найбільш динамічно розвивається, і не варто бентежитися якоюсь "віртуальністю" такого бізнесу.

Достатньо поглянути на фінансову звітність найбільших інтернет-компаній Google , Amazon , Microsoft , Meta (раніше Facebook ) та інших.

Річний дохід Amazon - $469,8 млрд, Google - $257,6 млрд, Microsoft - $168 млрд, Meta - $85,96 млрд. Для порівняння: річний дохід найбільшого у світі металургійного концерну ArcelorMittal (2021 р.) - $76,5 млрд.

За підсумками 2021 р. експортні доходи України від роботи ІТ-компаній сягнули $6,7 млрд, за даними Мінекономіки. І що важливо, ІТ-сектор найменше постраждав від війни : падіння обсягів продажів лише 10%.

Знову ж таки для порівняння. Експорт залізняку за січень-серпень 2022 р. впав на 60,9% у тоннах і на 77,9% у доларах. Тож ІТ-сектор справді може стати новим "становим хребтом української економіки". Якою раніше була металургія.

Щодо ставки на "зелену" енергетику, то вона також логічна. Це глобальний тренд і було б дивно продовжувати акуентуватись на вугільній енергетиці – на тлі відмови від неї розвинених країн.

І ухвалення там законів, які роблять невигідним використання екологічно "брудної" електроенергії під час виробництва промислової продукції. Йдеться насамперед про новий європейський екоподаток СВАМ, який почнуть стягувати з таких виробників уже з 2023 р. – під час експорту їхньої продукції до ЄС.

До війни "зелена" енергетика в Україні розвивалася стрімкими темпами, в цю галузь заходили реально великі інвестиції – близько $12 млрд.


Зростання забезпечувалося державним стимулюванням. Однак настав момент, коли держава далі вже не могла виконувати раніше взяті зобов'язання (купувати "зелену" електроенергію за найвищими в Європі тарифами).

І 2020 р. "зелені" енергетики підписали з Кабміном меморандум про тимчасове зниження тарифів. Цього ж року ці умови були закріплені на законодавчому рівні: Верховна Рада ухвалила відповідний закон.

Таким чином, перешкоду для подальшого розвитку виробництва електроенергії з вітру та сонця в Україні вдалося прибрати.

І, нарешті, абсолютно виправдано виглядає ставка на майбутній розвиток малого та середнього бізнесу, а не великих корпорацій. По-перше, треба повністю погодитися з Д.Шмигалем , що тільки малий та середній бізнес здатний швидко створити велику кількість робочих місць.

А проблема зайнятості на тлі повоєнного повернення мільйонів біженців справді стоятиме дуже гостро. По-друге, акцент на малий та середній бізнес означає зниження економічного впливу олігархів .

Які зараз загрожують уряду зупинкою небагатьох великих заводів – якщо не отримають нових преференцій.

Варто зазначити, що ще до війни було багато зроблено саме для малих та середніх підприємств. Кабміном та парламентом проведено серйозну роботу з дерегуляції – скорочення адміністративних процедур для відкриття та ведення такого бізнесу.

Потужним трампліном для нього є і прийнятий пакет законів про індустріальні парки, що набрав чинності в 2021 р.. Тобто, всі передумови зростання малих та середніх підприємств, збільшення їх частки в українській економіці є вже сьогодні.

У такому разі пострадянські олігархи-"прихватизатори" остаточно втрачають свою економічну вагу та вирушають до історичного архіву.

Віталій Кримов, " ОстроВ "

Статті

Світ
26.02.2024
17:24

"Це також наша війна, хочемо ми того чи ні". Західні медіа про Україну

"У міру того, як Україна виснажує свою протиповітряну оборону, вона все частіше буде змушена обирати між захистом військ на фронті і захистом міст від атак російських ракет і безпілотників".
Донбас
25.02.2024
19:06

"Масштабні проєкти "будівництва від фундаменту ми поки що притримуємо". Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня ЗМІ окупованого Донбасу старанно грали роль досвідченого таксидерміста. Місцеві пропагандисти всіма силами намагалися представити розстріляну, побиту, зруйновану Авдіївку не мертвим, а звільненим містом. Як то кажуть, хоч...
Країна
23.02.2024
13:25

За що воює росія, або «Хрестовий похід» владіміра путіна

Як відомо: імперія або розширюється, або гине. Звідси і ідея «світової революції» і герб СРСР, накладений на всю планету, без окреслених кордонів радянської держави, і «Інтернаціонал» як гімн країни, що хоче захопити весь світ.
Всі статті