Щоденник матері 18-річного добровольця: стосунки «місцеві – військові» й «жінки – чоловіки»

Від нових окулярів у нього болять очі й голова, а контактні лінзи окуліст носити тепер не радить. Ніби це через контузії – а контузії зараз, каже, у кожного без винятку.

- Від яких більше болить – від звичайних чи від тактичних?

- Однаково, бо в них однакові лінзи. Я все одно весь час в окулярах, зараз у звичайних, а коли знімаю ввечері – як сліпий.

Рецепт на ці окуляри виписали в міській поліклініці, коли був  у відпустці.

А під час чергової ВЛК вже інший окуліст, який працює з військовими, з’ясовує, що рецепт виписали неправильно, без урахування астигматизму! А він за ті «неправильні» окуляри – звичайні й тактичні – чергові 7 тисяч відвалив!

У нових окулярах, виписаних вже цим лікарем, все нормально.

«Тут мені лише хороші лікарі зустрічались, правда», – каже.

Між виходами на позиції їх розквартирували в прифронтовому населеному пункті. Весь час чимось зайняті, як на звичайній роботі. Але таке відчуття від його розповідей, що найбільше всі зайняті походеньками по медичних закладах, по лікарях, проходженням безкінечних ВЛК і збором безкінечних документів, які засвідчують поранення.

Мені складно вірити його словам про те, що зараз «трьохсотяться» всі без винятку. А йому складно вірити мені – коли кажу, що дехто з моїх знайомих обійшовся без поранень. Ми ніби про різні війни розмовляємо – настільки все змінилось за 11 років, а за останні три поготів. В мою голову досі вбито такий стереотип про війну: діди-айдарівці з автоматами в гумових капцях на босу ноги, й «ополченці», на яких стрьомно сидить протертий російський камуфляж, і які тримають автомати, як парасольки, у черзі в АТБ.

Каже: «Тут на городах огірки підв’язують до сіток для дронів».

А я не розумію, що таке сітка для дронів! Ледве розібралась.

Таке враження, що все змінюється похвилинно.

Про енергетик як камертон цінової політики

- Можна до тебе приїхати?

- Не треба.

- Чому?

- Просто не треба. Мамо, тут (у прифронтових населених пунктах, де розквартировані військові. – «ОстроВ») банка енергетика за сотню продається – мінімум.

- Нащо мені банка енергетика???

- Це просто приклад! Тут несусвітні ціни. Тут дрони в хати залітають! І їхати треба з трьома пересадками цілий день через блокпости.

Він все-таки почав пити енергетики.

«Тут все завалено банками з-під них».

Після цієї розмови цілеспрямовано подивилась, скільки вони коштують у нас – дійсно, дешевше, аж смішно зробилося від такого «показового» прикладу.

Вдома, під час відпустки кожен його похід у магазин закінчується словами: «Капець, як тут все дешево».

- Місцеві нас не люблять. А ми  їх. Крадуть бензин, крадуть речі з машин…

- Це ж, мабуть, там просто такі люди позалишалися, інші виїхали.

- Різні позалишалися… Сьогодні йшов по вулиці, бабця город сапала – мало не кланялася мені. А багато хто наживається на нас… А ще кажуть, що через нас їх обстрілюють. Навіть всерйоз з такими скаргами приходять.

- Мої знайомі айдарівці казали в 2014 році: нікому не подобається бачити солдата на своєму подвір’ї.

- Але ми так не поводилися в 2014 році!

Ох…

 Про проституцію й «професійних вдів»

Ще в тему «наживаються» й без нього знаю – місцеві колеги кажуть, що там буйним цвітом буяє проституція. Він про це здебільшого мовчить.

Це накладається на інформацію від досвідченої психологині, що давно працює з людьми, які постраждав від війни. Виявляється, для жінок у проституції, особливо тих, що задіяні «там», передбачена фахова психологічна допомога від певних громадських організацій. І така допомога їм дійсно потрібна. І ці жінки заробляють (дозволю собі вжити саме це слово) до п’яти тисячі доларів у місяць.

Це не про гроші (про гроші там взагалі міркують в інших масштабах), це про реалії. Знаю, як на цю тему можна дивитись. Знаю, що можна гратися в ханжество, або й щиро бути ханжею. Але це реалії.  

«Проституток на днях поганяли, й правильно. Такого не повинно бути», – каже.

Боже, звідки така категоричність… Це ж ніби я, мати, повинна в цьому бути категоричною, повинна боятися цього, застерігати, що там ще... Але я чомусь тут толерантна. І менше за все на світі боюся, що він стане «клієнтом».

Знайомі «звідти» кажуть, що жінок у проституції іноді викликають, щоб поговорити. Ну тобто, випити й поговорити… Пам’ятаю, така точно інформація була про російських військових на Луганщині.

Мені як матері огидніше на тему «жіночо-чоловічих стосунків» інше. Останнім часом з’явилась якась мерзотна тенденція писати в пабліках про те, що деякі дівчата/жінки, мовляв, виходять заміж за молодих штурмовиків аж по тричі: одного поховають, виплату отримають, за другого підуть… І так – поки світу й сонця. Таке саме й про росіянок пишуть. Тільки про росіянок – давно, бо там у військових давно великі виплати. А у нас ось нещодавно об’явилися експерти з одружених штурмовиків – як про мільйони заговорили і як почали активніше мотивувати добровольців.

Оце - про «професійних вдів військових» - викликає страшну агресію.

Моя фантазія взагалі відмовляється уявити, як і коли він зараз може надумати одружитись – у проміжках між пораненнями, фортифікаціями, історіями з окулярами і тілами загиблих товаришів…  А надумає – буду щаслива.

Поки жінки в його оточенні – це кілька інструкторок, лікарки, медсестри, ще якісь фахівчині… А співслуживиця, з якою разом був на позиціях – рівно одна. Старша. Вона штурмовик-санітар (до штурмовички-санітрки наш офіційно-діловий стиль не дійшов). Досвідчена, старша. Їй треба нести на позиції не лише звичайну екіпіровку, а й медичне обладнання. Жіночий організм інший – тому її ношу несуть вони, хлопці. Це об’єктивно – серед штурмовиків немає або майже немає жінок. Її дуже поважають... Каже, вона хороша, але занадто добра.

І - ой, немає в цьому короткому списку моєї майбутньої невістки, матері моїх майбутніх онуків… Точно знаю це, відчуваю.

Ганна Гамова, для «ОстроВа»