Роман Світан: Росія спішно формує нові резерви, щоб активізувати наступ до кінця літа

Фронт залишається активним практично на всіх ключових напрямках — від півдня до півночі. Російська армія не припиняє спроб наступу в районі Часового Яру, тисне на позиції ЗСУ в Донецькій і Луганській областях, а також активізувала удари по Харківщині та Сумщині. Паралельно посилюється інформаційно-психологічний тиск — Кремль просуває тези про "буферну зону" в Сумській і Дніпропетровській областях і ще більшу ескалацію війни. Уздовж всієї лінії зіткнення фіксується висока інтенсивність боїв і масовані атаки з використанням авіації, керованих авіабомб, безпілотників та артилерії.

На тлі цих процесів відновилися розмови про можливий наступ росіян на Київ з території Білорусі під час спільних навчань "Захід 2025".

Про ці та інші актуальні питання в інтерв’ю "ОстроВу" розповів військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Роман Світан. Він дав оцінку поточній оперативній обстановці, пояснив логіку дій російських військ, розібрав сценарії розвитку подій до кінця літа та окреслив основні загрози, на які вже зараз слід звернути увагу.

— Як ви можете охарактеризувати те, що зараз відбувається на фронті? Це активний наступ росіян?

— Це невдалий початок літньої військової кампанії з боку російських військ.

— Чому невдалий?

— Частину ресурсів, які були накопичені для активного старту цієї кампанії, росіяни спалили перед 9 травня. Причому спалили даремно — не зайняли жодного нового оперативного рубежу. Вони просто стерли свої резерви в пилюку, виконуючи політичне замовлення. Жодна з політичних цілей не була досягнута: не захопили Луганську й Донецьку області, не витіснили нас із Курського та Бєлгородського напрямків, не зайшли в Дніпропетровську область. Тобто росіяни практично нічого не досягли, марно спалили свої сили. Резерви, накопичені для літньої кампанії, просто були втрачені. Але у будь-якому разі літня кампанія почалася — і з їхнього боку, і з нашого.

Зараз росіяни у поспіху формують нові резерви, щоб хоча б встигнути до середини кампанії — десь до серпня або навіть вересня. Швидко підготувати їх вони не зможуть — їм потрібно хоча б кілька місяців. Тобто реальне посилення наступу в межах літньої кампанії — ще попереду. Цей зсув ми прогнозували, ми про нього говорили. Тому активну фазу літньої кампанії ще очікуємо — не раніше серпня-вересня.

— Якщо повернутися до нинішньої лінії фронту — які напрямки, на Вашу думку, зараз є найкритичнішими?

— З огляду на завдання росіян, у них залишилася лише одна реальна мета — розширити сухопутний коридор. Політичні цілі вже зняті, 9 травня минуло, і політика відійшла на другий план.

Основна мета — розширення сухопутного коридору шляхом захоплення лівобережної частини Запорізької області та південного заходу Донецької. Напрямок Запоріжжя–Покровськ–Костянтинівка буде найважливішим з погляду стратегічних цілей РФ.

Допоміжний напрямок — Куп’янськ–Лиман, потрібний для захоплення всієї Луганської області. Це також стратегічна мета. А тактичні дії залежать від того, де у них зараз знаходяться резерви, які можна швидко перекинути ближче до лінії фронту. Куди зможуть їх підтягнути — туди й будуть спрямовувати зусилля.

Головний акцент — це Костянтинівка.

— Чому саме Костянтинівка?

— Костянтинівський напрямок стримує наступ росіян на Слов’янськ. Зараз вони намагатимуться брати Костянтинівку. Це і все, що навколо — Торецьк, Часів Яр. Базовим центром тиску буде саме Костянтинівка.

Також росіяни намагатимуться південніше Покровська витіснити наші сили до кордонів Донецької області — район Богатир під особливою увагою.

— А що зараз відбувається безпосередньо в районі Покровська?

— Там іде посилення на напрямку Покровськ–Велика Новосілка. Основна мета — підтягнути хоча б один фланг — південний або південно-західний. Тиск не безпосередньо на Покровськ, головна мета — витіснити наші війська з Богатиря і вирівняти фронт по лінії Новосілка–Покровськ.

— На Вашу думку, найближчим часом вдасться утримати цю ділянку?

— Якщо не буде введено додаткових сил — навряд. Зараз у нас дуже велика нестача особового складу, точніше — добре підготовленого особового складу. Співвідношення сил на Покровському напрямку — в середньому один до семи, не на нашу користь. А нам потрібно хоча б один до трьох — тоді можна більш-менш нормально оборонятися. Це стандарт. Зараз — удвічі гірше. Але при правильному перерозподілі сил у нас є всі шанси утримати район Покровська. У нас є 100%-ва можливість утримати цю ділянку, якщо буде співвідношення 1 до 3.

— Як цього досягти?

— Щоб цього досягти — треба поставити в стрій правоохоронців. Інших варіантів просто не існує. Ми не можемо закупити північнокорейських солдатів. Але у нас є свої — сотні тисяч правоохоронців і силовиків всередині країни, які навчені як мінімум оборонним діям. Їм не потрібно наступати — тільки тримати оборону. Вони це вміють.

Якщо буде прийнято політичне рішення, то потрібно просто реалізувати статтю 24 закону про Національну поліцію. Потрібно поставити в стрій всю "поліцейську рать" — не тільки Нацполіцію, а й усі спецслужби: СБУ, ГУР, інші силові структури. Причому не просто відправити їх на лінію фронту, а саме ввести до складу Збройних сил України, включити до складу військ, в бойові підрозділи — як в якості рядових, так і відповідно до звань.

— Тобто звичайні методи мобілізації вже не вирішують проблему?

— У нас звичайна мобілізація вже перетворилася на так звану "бусифікацію" — з різних причин, зокрема через те, що механізм рекрутингу було запущено надто пізно. Коли нарешті його запустили — було вже пізно. Негатив у суспільстві був настільки сильний, що рекрутинг не спрацював. А примусова мобілізація — це вже інший механізм, який дає негативний результат.

— Чому?

— Люди, яких силою заштовхують у автобуси, які потім вистрибують із них по дорозі на передову — точно воювати не будуть. Більше того — вони просто розмиють основу бойового складу. Ось чому для нас критично важливо ввести в стрій не "бусифікованих", а готових до бою людей — наших правоохоронців.

Вони ж із самого початку прийшли в систему, щоб захищати державу й народ. А зараз маємо справу із зовнішньою агресією. І вони готові. Вони вміють стріляти, знають, що таке зброя, і найголовніше — знають, що таке наказ. Це люди, які з дитинства виховані в дисципліні, підпорядкуванні команді. А ті, хто потрапив до армії силоміць — часто навіть не розуміють, чого від них хочуть. Щоб підпорядковуватись наказу — потрібна відповідна підготовка. Це цілий процес. У військових училищах на це йде до чотирьох років. Це окремий етап психологічної адаптації до виконання бойових завдань.

У цьому контексті я можу назвати тільки одну категорію, яка по-справжньому готова — це правоохоронці. Інших варіантів у нас поки що немає.

Більше того — вони зобов’язані це робити за законом, це передбачено мобілізаційними приписами. Це не моя думка — це норма. У нас у законах це прописано. У тій самій статті 24 Закону про Національну поліцію чітко зазначено: в умовах воєнного стану поліція виконує військові завдання (стаття 24 Закону про Нацполіцію визначає, що у разі загрози державному суверенітету, територіальній цілісності України або у разі збройної агресії поліція бере участь в обороні, виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні й реалізації заходів правового режиму воєнного стану на всій території України або в окремій місцевості, – "ОстроВ").

Те саме стосується й інших спецслужб. Вони мають бути включені до складу Збройних сил України. Не повинно бути окремо СБУ, окремо ГУР. Усе це має бути частиною армії. Залежно від звання, рангу — але всі вони мають виконувати бойові завдання у складі ЗСУ.

— Як ви ставитесь до ініціативи створення добровольчих загонів з боротьби з безпілотниками?

— Вкрай негативно.

— Чому?

— Система протиповітряної оборони перш за все зав’язана на авіацію. А в авіації жодна партизанщина неприпустима. Інакше ці добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ), по суті партизани з кулеметами, почнуть збивати наші ж літаки.

Жоден пілот не злетить у небо, знаючи, що внизу по ньому можуть відпрацювати свої ж із кулемета. Це неприпустимо. Такий механізм може існувати тільки в зоні наближеній до лінії фронту — там, де наша авіація не працює. А вона, як правило, не підходить ближче, ніж на 50 км до лінії фронту. От у цій п’ятдесятикілометровій зоні такі групи можна застосовувати. Але й у цьому випадку — лише у складі Збройних сил України, щоб було централізоване управління. Інакше сама ідея — не просто утопічна, а катастрофічна. Все закінчиться в той момент, коли хтось із ДФТГ з кулемета зіб’є, наприклад, F-16, Mirage чи МіГ-29.

— Яка може бути альтернатива, з огляду на масовані нальоти "Шахедів"?

— Справа не в альтернативі, а в правильному структурованому підході. Має бути фронтальна ППО вздовж усієї лінії фронту — від Одеси і до кордону з Білоруссю. І глибина має бути приблизно 50 км. Там мають працювати зенітно-ракетні комплекси малої дальності й ті самі ДФТГ із кулеметами проти БПЛА. І цю 50-км зону не повинен перетнути жоден дрон. А ті, що прорвуться — далі працює авіація. Але там, де працює авіація — не повинно бути жодної мобільної групи. У них немає системи загального контролю "свій — чужий".

Ось це і є правильна структура: фронт — для мобільних кулеметних груп, тил — для авіації. Тоді буде результат. Бо авіація зможе працювати спокійно, не ризикуючи бути збитою своїми. А мобільні групи перекриють фронт — не дозволять дронам проходити глибше.

І знищувати потрібно не лише іранські "Шахеди", а й фронтові БПЛА, FPV-дрони, "Ланцети", оптоволоконні платформи — усе, що працює на передовій. Ці групи з кулеметами цілком можуть знищувати такі цілі.

— Тобто проблема не в нестачі людей, а в системі?

— Звісно. Усе впирається не в кількість, а в систему. Зараз у нас такої системи просто немає. А якщо її вибудувати правильно — тоді й пілоти не боятимуться літати над своєю територією, і дрони майже не зможуть проникати вглиб.

Якщо наситити фронтову зону мобільними групами з кулеметами — і вони будуть збивати все: і "Шахеди", і "Ланцети", і FPV, і все інше — це одразу вирішить дві задачі: по-перше, посилимо ППО на фронті, по-друге — дамо авіації можливість спокійно виконувати завдання в тилу.

Для цього, до речі, створюються спеціальні коридори: у певний час, у певному азимуті — робота всіх мобільних груп призупиняється, і заходить авіація. Так авіація діє вже сто років.

— Чому Росія просуває ідею наступу на Дніпропетровську область?

— Це виключно піар. Нікуди вони заходити не збираються — це в них такий фетиш. Їм потрібно хоч щось показати, створити ілюзію успіху. Насправді в них два варіанти: або заявляти, що повністю захоплять Донецьку область і вийдуть на кордон із Дніпропетровською, або — що зайдуть у Дніпропетровську, не завершивши захоплення Донеччини.

Але Донеччину вони не можуть узяти, із Запоріжжям — те саме. Тому вони зміщують акцент: мовляв, зайдемо в Дніпропетровську область і таким чином відвернемо увагу від провалу на інших напрямках. При цьому вони самі себе загнали в правову пастку — адже і Донецька, і Запорізька області вже "вписані" в російську Конституцію, а захопити їх не можуть.

— Тобто реальної загрози для Дніпропетровщини ви не бачите?

— Я взагалі не бачу загрози ні для Дніпропетровської, ні для Сумської, ні для Харківської областей. І ці розмови розганяють не лише російські, а й, на жаль, наші медіа та політики. Це ІПСО.

— Щодо Сумщини — наприклад, Deep State показує нібито просування росіян, захоплення якихось населених пунктів…

— Насправді ніякого реального просування там немає. Там відбувається те саме, що і минулого року на Харківщині. Тоді вони зайшли до Липців і Вовчанська, вперлися в наші редути — і зупинилися. Основні лінії оборони в нас не на кордоні. Вони збудовані в глибину — на 5, 10, 15 км. І до них ворог ще не дійшов. Те саме відбувається на Сумщині. Це все — російське ІПСО, яке частина нашого інформаційного поля підхоплює.

Зараз ніхто не згадує, що минулого року росіяни зайшли у Вовчанськ. А тоді вони зайшли глибше, ніж зараз на Сумщину. Але й тоді все закінчилося — вперлися в оборону й стали. Те ж саме буде і цього разу: потопчуться — й зупиняться. Ми їх уже зупинили, хоча вони ще навіть не дійшли до головної лінії оборони.

— Останнім часом посилилися розмови про можливе вторгнення росіян з території Білорусі в рамках навчань "Захід 2025". Наскільки реальною є така загроза?

— Такої загрози немає. Цю тему навіть обговорювати не варто — це чергове ІПСО. Саме проговорювання таких тем створює проблему. Загрози з території Білорусі немає вже четвертий рік. І не буде. Лукашенко чудово розуміє: варто звідти прилетіти бодай одній кулі — і в нього одразу згорять обидва нафтопереробні заводи, комбінати — і вся економіка ляже. Наші засоби ураження дістають до будь-якої точки в Білорусі. На відміну від Росії, де ми не дістаємо до Уралу. І Лукашенко це знає. Тому вважаю, що тема загрози з Білорусі висмоктана з пальця — як російськими, так і українськими силами.

— Навіщо це робиться з боку України?

— Щоб налякати українське суспільство, створити атмосферу страху. А потім на цьому тлі подати зупинку бойових дій як велику перемогу. Мовляв, урятували від нападу з Білорусі, урятували Київ, Суми, Дніпро. Хоча ніхто нікуди й не збирався нападати. Деякі політики лякають людей "цеглинами з неба", щоб потім сказати: "от бачите, не впала — отже, ми перемогли".