«Чиї ресурси вичерпаються раніше, той і програє». Російські ЗМІ про Україну

Так звана «Свободная пресса» вирішила з'ясувати, «як трактувати миротворчі ініціативи Лукашенка і його готовність до посередницької місії». «Лукашенко - ідеальний варіант, щоб донести думки російської сторони до Зеленського», - заявляє виданню один з прокремлівських експертів. Інший погоджується: «Є в появі Лукашенка з посередницькою місією і глибинний сенс: Америка і Захід нам нічого, крім «Мінська-3» запропонувати не можуть»...

«Зеленський зараз із шашкою на коні»

«Олександр Лукашенко захотів зустрітися з Володимиром Зеленським. За словами президента Білорусі, на столі лежить «хороша пропозиція» про врегулювання конфлікту, умови якої «почув Дональд Трамп» на Алясці. «Думаю, настав час, коли ми повинні вступити в консультації», - заявив Лукашенко. А якщо Україна не погодиться з пропозицією, «буде ще гірше», ніж на самому початку бойових дій. «Втратять всю Україну», - пояснив Батька. Якщо Київ продовжуватиме конфлікт з Росією - Москва просто відмовиться від нинішньої тактики і перейде до тих же темпів наступу, що були на початку СВО», - лукаво вводить своїх читачів в курс справи «Свободная пресса».

Якийсь «провідний науковий співробітник» російського Інституту США і Канади Володимир Васильєв заявляє «СП», що через Лукашенка «США намагаються використовувати всі способи тиску на Росію».

«Через Китай і Індію - як батіг, а через Білорусь - як пряник. Але і ставлення до Лукашенка у Трампа відповідне: запонки дешеві, як аборигену надіслав. Не зайве згадати і такий факт: до закриття Варшавою польсько-білоруського кордону до 90% всього залізничного вантажопотоку між Китаєм і Євросоюзом проходило саме через нього. Це була критично важлива ділянка артерії, по якій заводи ЄС отримували комплектуючі. Щорічний обсяг транзиту оцінювався в 25-30 мільярдів євро. Так що позицію Мінська я вважаю подвійною. Думаю, переговорити з Зеленським Лукашенко попросив Трамп», - вважає Васильєв.

Він упевнений, що «міст від Москви до Києва лежить не через Стамбул, а через Мінськ». «Але є в появі Лукашенка з посередницькою місією і глибинний сенс: Америка і Захід нам нічого, крім «Мінська-3» запропонувати не можуть. Всі інші формули врегулювання або непрохідні, або не реалізуються на практиці», - додає «провідний співробітник».

Імовірність зустрічі Лукашенка із Зеленським Васильєв оцінює як «досить велику, до 50%», тому що «Лукашенко теж не проти показати себе «світовим лідером» - а то все Ердоган та Ердоган».

Ще один прокремлівський «експерт» -  «заступник директора Інституту країн СНД, член Ради з національної стратегії» Володимир Жаріхін для початку з уїдливою іронією зауважує, що «з ким би не поговорив Трамп, нехай навіть коротко, той стає чомусь помітною політичною фігурою».

І поблажливо продовжує: «З іншого боку, чому б і не використовувати Лукашенка в цьому питанні - адже він наш військовий союзник, хоча безпосередньо і не бере участі в російсько-українському конфлікті. Підходить для посередницької місії як ніхто інший».

Жаріхін згоден, що Лукашенко використовує «тезу Трампа»: «Чим довше Україна відмовляється від переговорів - тим більше територій вона втрачає». Про це не раз заявляли і в Кремлі. Оскільки Москва не має на сьогодні прямих контактів з Києвом, Лукашенко - ідеальний варіант, щоб донести думки російської сторони до Зеленського. Я не думаю, що це чиєсь доручення. Лукашенко - наш партнер. Швидше за все, він просто намагається допомогти, як може».

Однак, на відміну від вищезгаданого Васильєва, Жаріхін оцінює ймовірність зустрічі Лукашенка із Зеленським як дуже малоймовірну. «У нинішній ситуації ймовірність такої зустрічі оцінюю не високо, в 5%. Не впевнений, що Зеленському це вигідно. Він зараз з шашкою на коні, оголосив про наступ, а тут - розмова про миротворчість. З точки зору Зеленського, зустріч з Лукашенком може означати «заниження рівня»: він з самим Трампом на короткій нозі, Путін його в Москву запрошує, а тут - Білорусь. Але найближчі події покажуть, від прогнозів поки утримаюся», - на ходу перестраховується Жаріхін.

«Разом з тим, сам факт посередництва Лукашенка - дуже великий плюс. Це означає, що у нас знову з'являється непублічна дипломатія. Діалог завжди краще, ніж конфронтація. Навіть через посередників», - філософськи підсумовує прокремлівський «експерт».

«На Україну чекають щоденні масовані атаки»

«Московский комсомолец» насолоджується черговими російськими ударами по Києву. «Нічний удар - тільки початок», - заявляє прокремлівська газета, стверджуючи, що «ЗС РФ приступили до тотального знищення ВПК України».

«Рекордний комбінований удар, який тривав майже 12 годин, був завданий в ніч на 28 вересня по військових об'єктах України. У бік Незалежної було відправлено понад 600 ударних безпілотників і 60 ракет. За даними Міноборони Росії, були вражені підприємства військово-промислового комплексу, які використовують в інтересах ЗСУ, а також інфраструктура військових аеродромів», - пафосно радіє «МК».

Якийсь «військовий аналітик, історик військ ППО» Юрій Кнутов обнадіює «МК», що «цей наліт - тільки початок щоденних ударів по противнику, який пригрозив ударами по Москві і «блекаутом» у великих містах».

«Не виключено, що нічний удар став підготовчим. Попереду на Україну чекають щоденні більш масивні атаки, тим більше що Зеленський після неспокійної ночі анонсував «відповідь», - заявляє Кнутов.

Йому явно не подобається, що «після зустрічей з Трампом і європейськими лідерами Зеленський почав поводитися, скажімо так, більш войовничо, намагаючись довести, що Україна має потужний потенціал».

«Свої аргументи він обґрунтовує тим, що Україна підписала угоди на будівництво спільних заводів із США, Великою Британією, Данією. Крім того, підписано угоди з низкою країн про спільне виробництво високоточної зброї та безпілотників, дуже схожих на наші «Герані» та «Ланцети». Виходячи з того, що приблизно через півроку, а то й кілька місяців, почнуться масові поставки безпілотників і ракет, Зеленський пригрозив ударами по Москві, по урядових установах столиці, а також заявив, що має намір організувати «блекаут» у багатьох великих містах Росії. Але, на мій погляд, Зеленський все ж переоцінив свої сили і можливості. У той же час, з огляду на потужну підтримку з боку країн НАТО, ігнорувати погрози Зеленського не можна», - зарозуміло і одночасно обережно заявляє «аналітик» Крутов.

Він погрожує, що «Росія має дуже серйозний потенціал для того, щоб повернути Україну в кінець XIX століття, позбавивши енергетики і промислового виробництва» - «Всі заводи діють тільки завдяки електроенергії. І якщо нами будуть ще більш інтенсивно виводитися з ладу підстанції, то всі або переважна більшість військових підприємств опиняться без електроенергії, і виробляти на території України буде нічого».

«Єдина проблема для нас - це доставка зброї в Україну, - нарікає Кнутов. - В основному зброя з Європи поставляється через Одесу і Бескидський тунель в Карпатах. Наше основне завдання зараз - знищувати транспортні ланцюжки, з таким розрахунком, щоб крилатих ракет і безпілотників, доставлених з-за кордону, у ЗСУ було якомога менше. Знищувати поодинокі дрони літакового типу простіше, ніж відбивати інтенсивні нальоти або удар».

«Війна йде на виснаження: чиї ресурси вичерпаються раніше, той і програє. Тому ми повинні це усвідомлювати і розвивати зв'язки з країнами ШОС, БРІКС для того, щоб наш економічний потенціал не вичерпувався, а дозволяв не менше двох, а то й трьох років вести бойові дії в Україні. І не факт, що економіка Євросоюзу витримає витрати, які їй доведеться нести в ході СВО», - сподівається Кнутов, забувши, що РФ веде війну в Україні вже четвертий рік.

При цьому «аналітик» сподівається, що удари РФ по Україні «будуть зараз завдаватися з ще більшою інтенсивністю».

«Крім того, вражати все, що пов'язано з енергетикою та забезпеченням військових заводів. На жаль, ми не так активно працюємо над логістичними ланцюжками - залізничними вузлами, мостами, автодорогами. А їх в Україні зараз використовують не тільки в цивільних цілях, а в першу чергу для поставок зброї, боєприпасів, перекидання особового складу. Наприклад, виведення з ладу тих же мостів через Дніпро мало б колосальний ефект, тому що тоді Україна розділилася б на лівобережну і правобережну. І лівобережна Україна отримувала б у десятки разів менше зброї і боєприпасів, ніж отримує зараз», - з досадою підсумовує «військовий аналітик».

«Є ще один важливий момент»

Телеканал «Царьград» схвильований зворотним – українськими атаками на РФ: «Ворог завдав удару по важливому підприємству в Брянській області крилатими ракетами «Нептун» і навіть опублікував кадри пожежі. Цей інцидент, ймовірно, покликаний показати «наступальний потенціал» України після заяв президента США Дональда Трампа. Ворог поки не зламаний і демонструє волю до опору. Крім того, залишається питання: звідки саме запускали ракети?».

Телеканал уточнює, що «під приціл противника потрапив Карачевський завод «Електродеталь» у Брянській області - підприємство, яке, як стверджується, виробляє компоненти для військової техніки».

«Звідки могли вдарити?», - задається питанням «Царьград» і висуває версії: «Сумська область. Ідеальний варіант - всього 100-150 км до Карачева. Звідти «Нептун» міг пролетіти над прикордонням, використовуючи рельєф для маскування... Харківська область. Близько 200-250 км, що вкладається в заявлену дистанцію. Пуск міг бути з позицій ближче до Бєлгорода, але це ризиковано - російські війська контролюють прикордоння... Можна зустріти думку, що «Нептун» запускали з акваторії Чорного моря. Теоретично з кораблів або берегових позицій в Одеській області (наприклад, із Затоки або Очакова), але дистанція до Брянська - близько 600-700 км, що, звичайно, перевищує можливості «Нептуна».

«...Пуск, швидше за все, був наземним - з Сумської або Харківської області: там у ЗСУ є залишки інфраструктури для таких операцій», - не довго мучаючись заявляє «Царьград», поспішаючи заявити, що «Нептун» не змінює баланс сил: дальність 1000 км звучить вражаюче (теоретично досягає Москви), але на практиці ракета повільна, помітна і дорога у виробництві».

Так званий «перший міністр держбезпеки ДНР, полковник запасу, політичний оглядач «Царьграда» Андрій Пінчук звертає увагу, що атакований Україною завод «Електродеталь» - «досить відоме підприємство, у них є замовлення як від ВПК, так і на виробництво дронів ФПВ».

«Тому ЗСУ вразили саме ціль, пов'язану з позбавленням чергової позиції виробничого циклу... Що стосується політичного значення, ви самі розумієте, що головна мета зараз (крім прикладних моментів, пов'язаних з ударами, створенням паливної кризи і поразкою інфраструктури) - всупереч останнім заявам Трампа показати, що Україна має наступальний потенціал», - вважає «оглядач» Пінчук.

Він заявляє, що «ракетний удар по брянському заводу «Електродеталь» слід розглядати скоріше як політичний жест відчаю, ніж як військовий успіх».

«Незважаючи на тактичне влучання, стратегічний ефект близький до нуля: підприємство продовжує роботу, а ЗСУ безповоротно втрачають дефіцитні ракети. Цей інцидент наочно демонструє виснаження можливостей противника, змушеного використовувати застарілі системи для демонстрації «наступального потенціалу». Київ хвалить «Нептун» як заміну західним ATACMS, але без реального серійного випуску це більше піар. Війна показала: імпортозаміщення на папері - не те саме, що на полі бою. Реальний перелом у конфлікті досягається не поодинокими ударами, а планомірною військовою та економічною перевагою», - зарозуміло заявляє Пінчук.

«Однак є ще один важливий момент. Подібні атаки підтверджують необхідність посилення систем протиповітряної оборони прикордонних регіонів», - все ж тривожно підсумовує він.

«Палиця з двома кінцями»

«Политнавигатор», не на жарт турбуючись «розгойдуванням сепаратизму в Росії», одразу ж погрожує кулаком у бік Києва – «це палиця з двома кінцями для України».

«Бандерівський режим визнав «незалежність Ічкерії», «геноцид черкесів», у Києві приймають і проводять конференції сепаратистів, які втекли з Росії. Так Україна намагається експлуатувати тему так званих «колоніальних народів», сподіваючись знайти в їх особі «корисних ідіотів» у своїй сліпій ненависті... Ця затія, однак, носить відверто популістський характер. Переважна більшість «деколонізаторів», з якими працює Київ, ховається в житі за межами Росії і не має реального впливу та авторитету серед своїх співвітчизників. Їхня здатність мобілізувати скільки-небудь значущий внутрішній опір або чинити серйозний тиск на кремлівське керівництво виглядає вкрай сумнівною», - заспокоює когось «Политнавигатор».

«Особливої пікантності проведеній Києвом «антиколоніальній» політиці надає ситуація з гнобленням національних меншин всередині самої України. Навіть якщо залишити осторонь вкрай незручне для Банкової питання дискримінації російського і російськомовного населення, Київ стикається з постійними претензіями з боку своїх європейських сусідів. Влада Угорщини, Словаччини, Румунії та Болгарії неодноразово і на різних рівнях звинувачувала Україну в утиску прав своїх співвітчизників. Йдеться про угорців і словаків у Закарпатській області, румунів у Чернівецькій області та болгар в Одеській області. Основні претензії стосуються положень закону «Про освіту» та «Про державну мову», які обмежують можливості для вивчення рідної мови та отримання на ній освіти. Ці суперечки вже створюють значні дипломатичні труднощі для Києва на шляху його прагнень до ЄС», - намагається «підняти тему» «Политнавигатор».

І запевняє: «У цьому світлі активне просування Україною законодавства про підтримку сепаратистських рухів всередині Росії видається не тільки казуїстикою, але й стратегічно ризикованим планом. Братислава, Будапешт, Бухарест і Софія отримають у свої руки потужний додатковий аргумент. Вони можуть справедливо вказати на подвійні стандарти: якщо Київ так стурбований правами притягнутих за вуха «колоніальних народів» у Росії, чому він ігнорує конкретні претензії своїх європейських партнерів щодо прав їхніх співвітчизників, які компактно проживають на території України? Такий хід може бути використаний для посилення тиску на Київ і подальшого ускладнення і без того провального процесу євроінтеграції».

«Цікаво, що західні і навіть українські спостерігачі, які не розгубили залишки розуму, відзначають, що політика «розділяй і володарюй» по відношенню до Росії могла б спрацювати в «святі дев'яності», коли єдність країни випробовували на міцність «паради суверенітетів» і налаштовані на сепаратизм «еліти» в деяких автономних республіках. Але сьогодні, пройшовши загартування в двох чеченських війнах, у війні з міжнародним тероризмом, а тепер ще й боях у СВО, неозброєним оком видно спільність народів Росії у справі захисту єдиної Батьківщини від зовнішніх і внутрішніх ворогів, від чого ставка київського режиму на купки одіозних відщепенців оцінюється як безглузда», - з пафосом наполягає «Политнавигатор».

«Таким чином, політика підтримки сепаратистських націоналістичних рухів всередині Росії є для України палицею з двома кінцями. З одного боку, вона намагається створити додатковий інструмент гібридного протистояння. З іншого боку, ця стратегія ігнорує внутрішні проблеми України і створює серйозні зовнішньополітичні ризики, підживлюючи аргументацію тих країн ЄС, які скептично, якщо не сказати, негативно, налаштовані по відношенню до Києва», - очевидно по-кремлівськи підсумовує «Политнавигатор».