«Завдаємо ядерний удар, а потім влаштовуємо публічні страти». Російські ЗМІ про Україну

Російський «православний» олігарх Костянтин Малофєєв на сайті свого пропагандистського телеканалу «Царьград» опублікував роздуми під заголовком «Час закінчувати цю війну»… Ні-ні, не подумайте, він не закликає Кремль негайно вивести російські війська з України і проголосити мир, все значно простіше - Малофєєв закликає просто завдати ядерного удару по Україні. «Дуже важливо, щоб у наших генералів вистачило волі віддати наказ», - з надією проголошує Малофєєв.

«Віддати наказ льотчику Іванову»

«У Києві прямо заявили - поки що вустами виробника зброї Штілермана - про те, що балістичні ракети з дальністю 850 км практично готові. Що «треба стерти з лиця землі Луб'янку, Генштаб Міноборони, московський НПЗ, «Алмаз-Антей». Більше ніяких моральних і юридичних меж. Вони знають: той, хто програв, заплатить за все. Дехто платить досі», – пише Малофєєв.

І повідомляє, що нещодавно, під час візиту до США, «через 80 років після закінчення Другої світової війни японська прем'єрка Санае Такаїті присягнула Штатам». «Вона поклала квіти до Могили невідомого солдата на Арлінгтонському меморіальному кладовищі… Там спочивають тисячі солдатів і офіцерів, які 80 років тому воювали з Японією. І своїм жестом Такаїті публічно визнала їхню правоту. Фактично подякувала американцям за перемогу над Японією, за ядерне знищення Хіросіми та Нагасакі», - заявляє Малофєєв.

Він упевнений, що «бомбардування Хіросіми та Нагасакі після майже чотирьох років війни на Тихому океані дозволило зберегти десятки тисяч життів американських і, не забуваймо, радянських солдатів».

«Перенесімося в наші дні. Тактична ядерна зброя і зараз має приблизно таку ж потужність, як скинуті на Японію «Малюк» (15 кілотонн у тротиловому еквіваленті) і «Товстун» (21 кілотонна). В арсеналі Росії понад півтори тисячі таких боєголовок. І якщо одна з них може покласти край чотирирічній війні – вона повинна це зробити», – прямо заявляє російський олігарх.

І цинічно продовжує: «Чарльз Свіні, який скинув бомбу на Нагасакі, говорив: Як людина, що командувала останньою атомною місією, я молюся, щоб зберегти цю виняткову честь. До кінця життя він цю сумнівну честь зберіг. Але тепер настали інші часи. Нова війна, яку треба закінчити. Прямо зараз. Тому що Штілерман дійсно вже готує ракети. Тому що Зеленський поставив завдання мобілізувати ще мільйон простих російських хлопців у 2026 році. Не можна допустити їх загибелі».

«Не можна допустити й моральної загибелі – її ще називають «європейським шляхом України». Аж до початку військових дій країна була центром секс-туризму: низькі ціни та «висока якість» живого товару. У 2024 році легалізовано канабіс. Поки що – медичний. З того ж року дозволено продавати українську землю іноземцям. У січні 2026 року прийнято закон про множинне громадянство, що знецінює український паспорт. Місяць потому Верховний суд України вперше визнав содомітську пару «сім'єю де-факто», і ось-ось ухвалять закон про «реєстровані цивільні партнерства», тобто одностатеві шлюби», – обурюється путінський олігарх-пропагандист.

Його дружина, Марія Львова-Белова, ще у 2023 році заочно заарештована Міжнародним кримінальним судом у Гаазі за незаконну депортацію українських дітей, але цього Малофєєв не пам’ятає, зате дуже обурюється, що нібито «десятки тисяч українських дітей були вивезені на Захід і просто «розчинилися» – відомостей про їхню долю немає».

«Їх вивозили не батьки, а «благодійні фонди», яким протегує Олена Зеленська. І не випадково саме в Україні, де діють кілька біолабораторій США, Епштейн планував реалізувати диявольський проєкт з виробництва «дизайнерських дітей». З усім цим теж пора закінчувати», – очевидно з хворою фантазією заявляє Малофєєв.

І «конкретизує» свій жахливий заклик: «За 72 години до ядерного удару по Західній Україні Росія попереджає населення. Часу на евакуацію достатньо. Удар потужністю 20–25 кілотонн спричиняє критичні руйнування та паніку по всій Україні. Війна закінчується за місяць. По всій Україні відбувається денацифікація. Аж до публічних страт бандерівських лідерів та керівництва ТЦК - втомлене від поневірянь населення це гаряче підтримає. Далі – післявоєнне відновлення: як територій, які відійдуть до Росії, так і України в її нових кордонах».

На закінчення Малофєєв пропонує «перенестися в майбутнє»: «Через 80 років глава вільної України приїжджає до братньої Росії і дякує нащадкам льотчика Ту-160 Іванова, який закінчив кровопролитну війну, де гинули наші брати, де ми вбивали самих себе, де епштейнівські сатаністи чинили геноцид російського триєдиного народу. Дуже важливо, щоб у наших генералів вистачило волі віддати наказ льотчику Іванову. Давайте закінчимо цю війну Перемогою. Війну пора закінчувати».

«Тактичні рішення стратегічних проблем»

Якийсь московський «політолог», «експерт» путінського клубу «Валдай» Андрій Кортунов на сторінках газети «Известия» розмірковує про те, «як атаки бойовиків ЗСУ на газову інфраструктуру створюють загрозу для світової енергетики та союзників Києва».

За словами Кортунова, «ЗСУ в ніч на 6 квітня атакували об’єкти морського перевалочного комплексу та цивільної інфраструктури в Новоросійську. Серед іншого дії України завдали шкоди майну міжнародної нафтотранспортної компанії «Каспійський трубопровідний консорціум» (КТК): були пошкоджені трубопровід і зливно-наливний причал, загорілися чотири резервуари з нафтопродуктами».

«Від українських ударів постраждали не тільки російські власники КТК: до числа найбільших акціонерів консорціуму входять також компанії США та Казахстану, а серед міноритарних власників присутні юридичні особи з Нідерландів, Великої Британії, Італії та інших країн…», - нарікає кремлівський «політолог».

І вказує, що «дії українських військових щодо російської трубопровідної системи не обмежуються виключно чорноморським Новоросійськом. Наприкінці березня протягом чотирьох діб ЗСУ провели серію масових нальотів БПЛА на портову інфраструктуру балтійської Усть-Луги (Ленінградська область) - іншого найважливішого хабу російського енергетичного експорту».

Кортунов по-кремлівськи філософствує: «Все це свідчить про те, що в сучасному світі звичне поняття регіонального конфлікту безповоротно відходить у минуле. Будь-яке хоч трохи помітне військове зіткнення неминуче має глобальні наслідки, в тому числі й у країнах, які намагаються максимально дистанціюватися від кризових ситуацій, що розгортаються. Зрозуміло, мова йде не тільки про нафтогазову інфраструктуру. Наприклад, будь-які серйозні руйнування Запорізької або Бушерської атомних електростанцій мали б наслідки, що далеко виходять за межі окремих держав і навіть цілих регіонів. Як російсько-українське військове протистояння, так і війна на Близькому Сході мають глибокий вплив на світові ринки продовольства, різко підвищуючи ціни на мінеральні добрива та ускладнюючи їх доставку кінцевим споживачам. Як перший, так і другий конфлікт завдає значної та довгострокової шкоди світовій фінансовій системі, підстьобує гонку озброєнь, порушує цілісність найважливіших транспортно-логістичних ланцюгів тощо».

Кремлівський «політолог» підкреслює, що «на Заході робляться спроби знайти якісь тактичні рішення виникаючих стратегічних проблем» - «Справа дійшла до того, що Україна почала отримувати від деяких своїх партнерів і союзників настійні прохання припинити атакувати нафтову інфраструктуру Росії, зокрема порти, нафтопроводи та нафтопереробні заводи, щоб у контексті конфлікту, що триває в зоні Перської затоки, не підштовхувати світові ціни на вуглеводні ще вище за нинішні, близькі до рекордних рівнів».

Кортунов нарікає, що «адміністрація Трампа в середині березня навіть пішла на тимчасове скасування заборони на купівлю російської нафти та похідних продуктів, вже завантажених на танкери. Міністр фінансів США Скотт Бессент також оголосив про видачу генеральної ліцензії, що дозволяє експорт і продаж сирої нафти та нафтопродуктів іранського походження, які були завантажені на судна до 20 березня».

«Виходить своєрідний парадокс: з одного боку, у Вашингтоні начебто готові йти на поступки Москві та Тегерану в ім'я стабілізації світової енергетики, з іншого — прагнуть максимально применшити значення своїх рішень і запевняють усіх навколо, що тиск США як на Росію, так і на Іран триватиме», - незадоволений кремлівський «експерт».

«Наслідки ударів по іранській та російській нафтогазовій інфраструктурі для світової енергетики ще раз підтверджують давно відому істину: безпека в сучасному світі залишається неподільною. Неподільною як у просторі, так і в часі. Неподільність безпеки в просторі означає, що не можна ізолювати регіональний конфлікт межами одного регіону світу; конфлікт неминуче тягне за собою численні глобальні наслідки», - лицемірно заявляє Кортунов.

«Неподільність безпеки в часі передбачає, що безпеку (військово-стратегічну, енергетичну, продовольчу та будь-яку іншу) не можна забезпечити за рахунок ситуативних тактичних кроків, залишаючи на невизначене майбутнє часом болючі, але абсолютно необхідні стратегічні рішення», - підсумовує кремлівський «експерт».

«Психологічно важливо відповісти»

Так звана «Свободная пресса» плескає в долоні: «В Україні починається паніка: Київ і Львів готуються зустрічати «Орєшнік».

А все тому, що «протягом останніх тижнів Зеленський робив усе, щоб напроситися на відповідь».

«…По-доброму, пора б уже, справді, «запустити». Поки що було лише два випадки застосування «Орєшніка». Це дає підстави припускати, що таких ракет у Росії дуже мало. У підсумку противник вважає, що Москва може лише погрожувати», - заявляє «СП».

І цитує якогось «політичного аналітика» Кирила Озімко, який заявляє, що «теоретично ми цілком можемо застосувати цю зброю, тому що давно назріли всі підстави - київський режим не вгамовується, атакує наші об’єкти та міста, зокрема використовуючи територію Польщі та Прибалтики».

«Росія вже використовувала «Орєшнік». Ймовірно, Києву цього було замало - там нічого не зрозуміли і продовжують курс на загострення, на знищення перспектив переговорів і тим більше укладення мирних угод. Але в тому, що «Орєшнік» полетить саме зараз і противник виявив ці плани - у мене великі сумніви. Там уже було чимало «інсайдів», які насправді виявлялися нісенітницею. Не виключено, що так само буде і цього разу», - водночас побоюється «аналітик».

На запитання, чому Росія лише двічі завдавала ударів «Орєшніком» по Україні, він відповідає: «Росія діє надзвичайно обережно. Як казав Путін, хірургічним способом. Гадаю, логіка нашого керівництва полягає в тому, що нам ще доведеться жити з населенням України, сусідити. Тому міркують у дусі: сім разів відміряй, один раз відріж».

Перекручуючи назву вулиці Банкової, де розташований Офіс Президента України, «СП» запитує Озімко: «Чи не час уже вдарити по Банковскій?». «Скільки можна миндальничати? А то противник перебуває в упевненості, що ми можемо загрожувати лише постами Медведєва в соцмережах», - обурюється «СП».

«Згоден. Найпотужнішим сигналом для прийняття наших умов була б загроза ударів по центрах прийняття рішень», - коротко відповідає «аналітик».

Ще один «військово-політичний експерт» Володимир Сапунов погоджується з «СП», що «настав час «Орєшніку» нагадати про себе».

«Безумовно, час, причому бажано з бойовою частиною. Цілей на території України достатньо. І психологічний удар по Києву ще вчора треба було зробити. Але поки, мабуть, бере гору гуманний підхід, що «ми не такі» і так далі. А противник цього не цінує. Ні колективний Захід, ні Київ», - обурюється Сапунов.

«Скільки у нас БРСД «Орешник», ніхто не скаже, але думаю, що він увійшов у конвеєрне виробництво. На мій погляд, запас ракет у нас достатній, а обмеження на застосування мають політичний характер. Удари, які наносилися, - по «Южмашу» і по ремонтному заводу у Львові, - мали більше показовий характер. Можливо, бережуть для важливіших цілей. Але й сьогодні противник щодня нас активно атакує. Навіть психологічно важливо відповісти», - впевнений «експерт».

«Обіцяли прибити цвяхами до п’ят»

Урядова «Российская газета» опублікувала слізливий репортаж про те, як художній музей ім. Ісаака Бродського в Бердянську «пережив українську владу і повернув Леніна з останнього заслання».

Про те, що для музею «український період виявився найскладнішим», «Российской газете» розповідає якась Алевтина Криванова, співробітниця музею, яка за часів окупаційної влади стала його «завідувачкою».

На запитання газети, «що було найважче?», Криванова відповідає: «Декомунізація. Це саме по собі жахливе слово, а стосовно предметів мистецтва - тим більше. Коли вона почалася, керівництво наказало прибрати до фондів картини, пов’язані з соціалістичним минулим СРСР. Серед них, наприклад, була одна з найвідоміших хрестоматійних робіт Бродського «Ленін у Смольному в 1917 році». Це класика жанру, вона вважається однією з найкращих в історії ленініани. Багато поціновувачів мистецтва спеціально приїжджали до нашого музею з інших регіонів і країн, щоб побачити цю картину. Але для нової влади вона була як кістка в горлі. У 2014 році її вирішили прибрати з очей геть. Я пояснювала, що на прикладі цієї картини ми говоримо зовсім не про Леніна, а про чудового художника, засновника нашого музею Ісаака Бродського та його талант. Але нічого не допомогло».

«Дідусь Ленін був відправлений у фонди до 2022 року, як у чергове заслання. Взагалі Володимир Ілліч викликав якусь люту ненависть у націоналістів. У нас у місті на Приморській площі був прекрасний пам'ятник Леніну. Його знесли, і куди після цього поділи - досі неясно», - дивується «завідувачка».

Та й взагалі, курортний Бердянськ, на її переконання, до російської окупації «жив у напруженій обстановці».

«Ставало все гірше й гірше. Я, наприклад, була в шоці, коли практично щороку почали перевидавати підручники з історії, причому жахливо спотворюючи історичні факти. А діти мали все це вивчати. Уявляєте, яка в них була каша в голові? А коли 1 січня оголосили вихідним днем, я здивувалася - навіщо, адже це ж Новий рік і так святковий день. Виявилося, 1 січня в Україні тепер стало «святом», тому що в цей день народився Степан Бандера. У мене волосся стало дибки, коли в перший день Нового року я раптом побачила по телевізору факельну ходу з величезним портретом нового українського «героя». А ще я не могла зрозуміти, чому на 9 Травня у бабусь відбирають квіти та георгіївські стрічки. Потім почалася мовна «ломка», - і бреше, і скаржиться «завідувачка».

І нарікає, що «нас почали змушувати проводити екскурсії українською мовою». «Звичайно, у школі я вивчала й українську, але щоб вільно нею розмовляти, треба нею мислити. А в нашому місті таких людей дуже мало. Практично всі відвідувачі музею - російськомовні. Але наші співробітники, як змогли, перейшли на українську. Я ж принципово продовжувала проводити екскурсії російською. Зрештою до мене підійшла директорка й ультимативно заявила: «У травні будеш мені здавати екскурсію українською». Я відповіла, що до травня ще треба дожити. Ця розмова відбулася за два тижні до початку СВО», - каже Криванова.

І знову скаржиться: «Мене іноді запитують, чи погано мені жилося в Україні. Я відповідаю чесно: погано. По-перше, загальна атмосфера викликала страх і нерозуміння, а по-друге, я, доросла, працююча людина без шкідливих звичок, не могла себе утримувати на свою зарплату. Виживала лише завдяки допомозі сина, який поїхав працювати за кордон. І зараз я інколи замислююся, а що б було, якби не почалася спецоперація? І мене охоплює жах».

І розповідає, з якою радістю зустріла російську окупацію: «24 лютого почалася СВО, а 26-го директорка зібрала нас і запитала, хто буде працювати, якщо в місто увійдуть росіяни. Питання прозвучало просто жахливо. Я підняла руку. Більше ніхто не підняв, усі втупилися в мене. Довелося багато чого вислухати від колег. Мене називали і колабораціоністкою, і окупанткою. Але ж мене в школі вчили, що столиця нашої Батьківщини - Москва, і коли в Україні оголосили незалежність, я губилася в здогадах - від кого? Усі ці роки я жила з незрозумілим, гнітючим тягарем на серці. І коли нарешті Бердянськ став російським, прийшло розуміння того, що відбувається, я плакала від щастя, усвідомлюючи повною мірою, що означає повернутися додому, в єдиний історичний простір».

Криванова радісно повідомляє, що «коли в місті вже встановилася нова влада, мені зателефонували і запросили попрацювати». «Як виявилося, обдзвонювали всіх співробітників, але ніхто не хотів виходити на роботу. А для мене це було щастя! Мені запропонували стати завідувачкою музею».

«Почалася інвентаризація. Як виявилося, частину картин уже зняли з рам, але, мабуть, не встигли вивезти. Найцінніші полотна постаралися сховати у фондах. Я їх знайшла. Але поки, на жаль, не всі. І в мене болить серце: де і в яких умовах зберігаються тепер ці картини? Зараз триває пошук зниклих картин», - заявляє Криванова, вдаючи, що російські окупанти ніяких картин з Бердянська не вивозили.

На запитання газети, чи погрожували їй, Криванова гордо відповідає: «Ще й як, досі з того боку надходять погрози».

«Мене внесли до списків забороненого в РФ «Миротворця» з усіма особистими даними, мені обіцяли прибити цвяхами до п’ят російський паспорт. Але про це думати ніколи, занадто багато роботи, яку я люблю і якою живу», - гордо заявляє колаборантка.