Чому досвід психіатрів Луганщини вивчають колеги з країн НАТО

«Доводиться констатувати, що після закінчення війни в Україні психіатри будуть дуже затребувані. Молоді люди, наші студенти ще навіть не усвідомлюють, наскільки вони будуть затребувані», – каже «ОстроВу» доктор медичних наук, завідувач кафедри неврології, психіатрії та наркології Луганського державного медуніверситету (ЛДМУ)  і головний лікар Центру відновлювального лікування та реабілітації учасників війни при Луганській ОВА Микола Овчаренко.

За словами науковців-психіатрів з ЛДМУ, провідні українські фахівці порахували, що після війни в Україні буде близько 5 мільйонів комбатантів, які потребуватимуть послуг з психіатрії та психосоціальної підтримки. Тільки вдумайтесь: це більше, ніж населення Естонії й Литви, разом узятих (1,349 млн і 2,832 млн відповідно, разом 4,181 млн)!

Крім того, 38 відсотків населення регіонів, які максимально постраждали від війни (активні бойові дії, обстріли, вимушене переселення, перебування в окупації й полоні тощо) потребуватимуть допомоги через різні ступені проявів посттравматичного стресового розладу (ПТСР). Тобто, в більш-менш «мирних» регіонах відсоток таких людей буде менше. Але  мешканців повністю зруйнованої й окупованої Луганської області це стосуватиметься (навіть вже стосується) максимальною мірою.

Досвід психіатрів з Луганщини, який напрацьовується в умовах війни починаючи з 2014 року, а в останні два роки ще й в умовах війни, не схожої на жодну іншу, є передовим і саме тому цікавить колег – військових психіатрів країн НАТО.

«До війни, яка зараз іде в Україні, питання військової травми у світовій науковій літературі навіть подавалось під іншим кутом, – каже Овчаренко. – Я б не сказав, що український досвід війни є унікальним… Але, скажемо так, він є останнім на даний період у новітній історії».

Професор Микола Овчаренко у період роботи в Рубіжному 

 

Практичний досвід там, де військові психіатри країн НАТО здебільшого обмежуються теорією

У квітні 2024 року в литовському місті Друскінінкай відбулась міжнародна конференція за участі військових психіатрів з Великої Британії, Німеччини, Нідерландів, Польщі, Латвії. До заходу онлайн долучились професор Микола Овчаренко, а також завідувач відділення психіатричної та психологічної допомоги Центру відновлювального лікування та реабілітації учасників війни  Євген Вербицький. Вони виступили перед колегами з доповіддю «Організаційні та технологічні аспекти надання послуг з психічного здоров'я учасникам бойових дій».

Євген Вербицький і Микола Овчаренко під час міжнародної конференції поділились досвідом із військовими психіатрами країн НАТО

Мова у доповіді йшла саме про допомогу комбатантам – тобто, людям, які брали й беруть безпосередню участь у бойових діях починаючи від 2014 року, і яких, як було вже сказано, після війни в Україні буде близько 5 мільйонів. Як зазначили науковці, вже зараз для вирішення цієї проблеми практично в усіх регіонах України створюються спеціалізовані реабілітаційні установи, центри психічного здоров'я, відділення тощо.

«Ми акцентували, що важливим фактором успіху у відновленні психічного здоров'я комбатантів є індивідуально підібрані інтервенції, ефективний терапевтичний стосунок, уважність до пацієнта та динаміки зміни його психічного стану, а також комбінування різних підходів», – кажуть науковці ЛДМУ.

Їхня доповідь великою мірою базувалась на досвіді, який напрацьовувався в Луганському обласному Центрі відновлювального лікування та реабілітації учасників війни. Заклад – по суті, дітище професора Овчаренка – був створений після 2014 року, а в 2022 році його релокували до Дніпра. Релокували юридично. Проте у Рубіжному лишилась вся матеріальна база, унікальна надсучасна апаратура, яку Овчаренко збирав по всьому світу,  й приміщення, яке ідеально підходило для такої роботи.

Окупанти й колаборанти від медицини навіть скористатись всім цим не змогли.

 

Грабувати надсучасний заклад колаборанти приїхали …з дискетою

«Просто штрих до їхнього «рівня»: так званий «ректор» так званого «ЛГМУ імені Святителя Луки» Олександр Торба після захоплення Рубіжного приїхав з Луганська у Центр з дискетою… Пам’ятаєте, що це? З дискетою – у заклад із найсучаснішим обладнанням…», – розповідає Овчаренко.

Колаборант від медицини Олександр Торба хотів вкрасти напрацювання Центру, скинувши їх на «старорежимну» дискету

Обладнання, яким користувались у Центрі, обслуговали висококласні фахівці, та й електроенергії воно потребувало чимало – до повномасштабного вторгнення «комуналку» для закладу фінансувала Луганська ОВА. Отже, окупанти могли б скористатись апаратурою лише як «тумбочкою», щоб вазу з квітами на неї поставити чи тарілку з супом… Але й того не зробили.

Вивезти апаратуру можливості не було.

Як згадує професор Овчаренко, у перші дні після повномасштабного вторгнення у приміщення закладу базувались українські військові – місце біло для цього зручним, і ця частина міста трималась, протистоячі російській навалі, досить довго.

Зрештою заклад зник з лиця землі – як і безліч усього іншого в Луганській області.

У процесі підготовки цієї статті авторка знайшла свій матеріал про Центр відновлювального лікування та реабілітації учасників війни, який був написаний до 24 лютого 2022 року і так і не був опублікований – бо втратив актуальність через руйнування й окупацію міста. Тепер він знов набув актуальності.

 

…Отже, запрошуємо читачів на невеличку екскурсію закладом, який припинив існувати.

Написано в мирному українському Рубіжному

Якщо дивитись ззовні, він здається двоповерховим. Але насправді тут три поверхи: частина кабінетів знаходиться у напівпідвальному приміщенні. Це кабінет лікувальної фізкультури (ЛФК), лікувальні ванни тощо.

Ззовні Центр здавався двоповерховим

Кабінет лікувальної фізкультури обладнаний не гірше найсучасніших дорогих тренажерних зал, які працюють у великих містах.

Апаратура настільки сучасна й «продвинута», що нефахівцю її навіть важко описати. Наприклад, псоріаз тут успішно лікують апаратом, якого немає навіть у дорогих салонах краси.

Обладнання потребувало фахового обслуговування й споживало багато електрики

Щодо економічної складової: дорогими є не лише апарати, але й їхня експлуатація, адже вони споживають багато електроенергії. З урахуванням цього, відкриваючи Центр, треба було робити додаткову лінію електропостачання.

…Стаціонарне відділення тут – із ніби традиційними для медичного закладу палатами та харчоблоком – схоже не на лікарню, а на міні-готель домашнього типу. На цей ефект працює все – від планування приміщень до типу меблів, кольору стін та лінолеуму. Тут є навіть невеличка бібліотека (а це тренд для сучасних так званих готелів-бутиків).

Невеличка бібліотека була витримана у стилі готелів-бутиків

Іноді реабілітацію проходять сім’ями – тобто не лише людина, в якої похитнулося психічне й фізичне здоров’я, але й його/її дружина/чоловік. Здебільшого такі пацієнти перебувають у стаціонарі в палаті підвищеної комфортності (у день нашого відвідування тут якраз перебувала сімейна пара).

Важливо, що в одному із зручних приміщень в Центрі передбачена навчальна аудиторія для студентів-медиків, адже тут розташована кафедра неврології, психіатрії та наркології ДЗ «Луганський державний медичний університет». Микола Овчаренко – завідувач кафедри. До речі, частина співробітників центру – колишні його студенти. Центр для них – база для наукових досліджень та професійного зростання. Наприклад, завідувач відділення Євген Вербицький – кандидат медичних наук, і його дисертація підготовлена й захищена саме на базі цього Центру.

Євген Вербицький підготував і захистив кандидатську дисертацію саме на базі Центру

Пацієнти закладу – це не лише учасники бойових дій на сході України, але й учасники Другої світової війни, і чорнобильці, й учасники війн на території інших держав, більшість із яких – «афганці», і внутрішньо переміщені особи.

Для ефективності наукової роботи та освітнього процесу до центру можуть брати на лікування не лише представників згаданих вище соціальних категорій, але й до 20 відсотків профільних хворих, які до цих категорій не належать.

…На цьому досить спогадів.

 

Повертаючись в реалії сьогодення: що дала реформа від ВООЗ і від МОЗ

«Близька мені людина потребує психіатричної допомоги ще з тих часів, коли ми жили в Луганській області», – розповідає переселенка з Луганщини Наталія Вербецька, яка певний час після повномасштабного вторгнення разом з родиною прожила у Львові, а згодом переїхала в Тернопіль.

Мешкаючи на Луганщині, член родини Наталії звертався по допомогу, зокрема, й до Центру відновлювального лікування та реабілітації учасників війни – адже в закладі приймали не лише військових.

«Після переїзду до Львова у нас не було жодних проблем з тим, щоб потрапити на прийом на продовжити лікування, – розповідає Наталія. – По-перше, до психіатра не потрібне електронне направлення сімейного лікаря. По-друге, з жодною дискримінацією як переселенці ми не стикались – нас приймали в загальній черзі на рівні з місцевими».

Єдиною проблемою, за словами жінки, є те, що потреба у психіатричній допомозі – питання дуже делікатне. У пацієнта чи його близьких завжди може виникати незадоволення лікуванням, і через це він може відмовитись від лікування до його закінчення, просто вирішивши, що тобі щось роблять «не так». Член родини Наталії через різні причини за ці два роки змінив кілька медичних закладів, зрештою в цілому він соціалізований, і він сам, і родина допомогою задоволені.

Як зазначає лікарка-терапевтка Центру первинної медико-санітарної допомоги Рубіжанської міськради, кандидатка медичних наук Марія Криворучко, можливість потрапити до психіатра без направлення сімейного лікаря з’явилась в Україні внаслідок реформи.

«Це дуже зручно, – каже Наталія Вербецька. – З урахуванням того, що до психіатра ти майже завжди звертаєшся у стресовій ситуації».

За словами Марії Криворучко, галузь психіатрії в Україні почали реформувати одночасно з запровадження реформи медицини, ініційованої міністеркою охорони здоров’я Уляною Супрун.

«За кілька років до того, як у нас почалась реформа, певні зміни у наданні психіатричної допомоги почали відбуватись завдяки програмі Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ)», – розповідає Криворучко.

Мова йде про програму В. Mental Health Gap Action Programme (скорочено mhGAP). Як зазначає Український медичний часопис, це глобальна програма ВООЗ, спрямована на підвищення доступу до послуг з охорони психічного здоров’я шляхом залучення медпрацівників первинної ланки медичної допомоги до надання послуг пацієнтам із психічними розладами.

«Спрощено кажучи, це програма для бідних країн, її мета – зробити психіатричну допомогу більш доступною» – розповідає лікарка.

За словами Марії Криворучко, коли програма ВООЗ почала працювати в Україні, вона сама й всі без винятку лікарі/лікарки та медсестри/медбрати, які працювали у первинній ланці медицини у Рубіжанській громаді (сімейні лікарі, терапевти та середній медперсонал відповідної ланки), пройшли відповідне навчання.

Чому ВООЗ в цьому питанні робила й робить ставку саме на сімейних лікарів?

«У нашому суспільстві все ще є стигматизація людей з певними розладами, і їм буває нелегко звернутись по психіатричну допомогу. При цьому переважна більшість таких людей не представляють загрози для суспільства, піддаються лікуванню, адаптуються, соціалізуються й можуть вести цілком якісне життя. І саме сімейний лікар – це той фахівець, якому пацієнт максимально довіряє, який надає первинну допомогу, контактує з соціальними службами й іншими немедичними організаціями. Тому саме до сімейного лікаря пацієнтові простіше звернутись із делікатною проблемою», – розповідає Марія Криворучко.

За словами Криворучко, у роботі лікаря сімейної медицини з пацієнтом, який потребує допомоги у сфері психічного здоров’я, дуже важливу роль відіграє просвітницька, роз’яснювальна робота.

«Наприклад, людям треба пояснювати, що не варто боятись антидепресантів, які, всупереч міфам, на викликають залежності – на відміну від заспокійливих засобів на спиртовій основі», – каже лікарка.

Пані Марія легко говорить про це на власному прикладі. Після початку активних бойових дій на Луганщині вона переїхала до Львівської області, але згодом перебралась у Харків – і це співпало з активним масуванням у медіа теми «захоплення Харкова», наступу ворога в Харківській області і регулярними обстрілами.

Марія Криворучко

 «У сусідньому кабінеті зі мною працює психіатр, я звернулась до нього, і він призначив мені антидепресанти… Зрештою я сплю вночі, нормально функціоную вдень і в цілому нормально себе почуваю. Так, я не стаю абсолютно щасливою, бо триває війна, але ж – минає тривожність, я живу нормальним звичайним життям. Люди бояться антидепресантів, і це погано. До речі, їх зараз за певними програмами можна отримати безкоштовно», – каже лікарка.

Вона зауважує, що їй як медику легше розпізнати в собі певні симптоми й зрозуміти, що час звернутись за певною допомогою. Людині ж, за родом діяльності далекій від медицини, тут потрібна допомога фахівця.

Говорячи про те, що дала українській психіатрії саме вітчизняна реформа, запроваджена профільним міністерством кілька років тому, Микола Овчаренко зауважує: «Завдяки реформі швидше виграли багатопрофільні лікарні. Вона дозволила їм розпоряджатись своїми бюджетами, і у випадку з релокованими закладами Луганщини - саме це дало їм можливість якось обжитись на нових місцях. Навіть обладнання й меблі закупити».

Якщо ж говорити про вузькопрофільні заклади, яким є релокований з Рубіжного Центр відновлювального лікування та реабілітації учасників війни, тут картина інша.

«З того часу, що відводиться на одного пацієнта, наші лікарі змушені 90 відсотків витрачати на введення в комп’ютерну базу інформації про послугу, і лише 10 відсотків часу працювати безпосередньо з пацієнтом. І це проблема. Взагалі можна сказати, що нами зараз керують «хлопці-програмісти». Проте це не означає, що реформа – це погано. Вона вже відбувається кілька років, це вже реальність, а не щось нове. Зміни є поступовими, вони не можуть дати результат одразу», – каже професор Овчаренко.

 

Ще раз про ПТСР військових: практичні поради

Люди, які потребують послуг з охорони психічного здоров’я просто через тривожність, бо ми всі живемо в реаліях війни, і комбатанти з ПТСР, про яких йшлося на початку статті – це зовсім різні категорії пацієнтів. І у другому випадку допомога є багатоетапнішою й складнішою.

«Бойова психічна травма – це чинник, який запускає руйнування всього організму. Крім того, треба брати до уваги, що ПТСР зараз модифікується, ускладнюється залежностями – наприклад, гральною», - каже Микола Овчаренко.

За його словами, людині з такою травмою в першу чергу треба лікувати душу. Професор наводить приклад: так звані «афганці» навіть у Незалежній Україні вперше побачили психологів у 2018 році, а до того їм лікували все що завгодно – серце, суглоби, тиск, псоріаз, алкоголізм – лише не психіку. Хоча поняття «афганський синдром», чи «югославськи синдром», яким тоді називали ПТСР, вже існувало.

Досвід, напрацьований на практиці психіатрами-науковцями ДЗ «ЛДМУ» з 2014 року, дозволяє стверджувати: лікувати ПТСР військових цілком можливо.

Чим відрізняється людина, яка має ПТСР і потребує тривалої комплексної допомоги саме психіатра,  від від того, кому може допомогти психолог чи сімейний лікар.

«У першу чергу це розлади соціальної адаптації», – каже професор Овчаренко.

Хто має помітити ці розлади? За словами Овчаренка, це можуть бути близькі, сама людина, сімейний лікар чи психолог – якщо людина користується послугою психолога.

Раніше «ОстроВ» писав про те, як Україна продовжує напрацьовувати досвід психологічної підтримки поранених і тих, хто повернувся з полону.

 

Фото з архіву авторки

Статті

Донбас
23.06.2024
18:44

Жителям "ДНР" обіцяють будинки з басейном і люксові курорти на морі. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня інформаційні стрічки окупаційних ЗМІ Донбасу були щедро наповнені повідомленнями і заявами про небувалий приплив в економіку "республік" багатомільярдних інвестицій. Однак, якщо уважно вчитатися в бравурні звіти, то стає зрозуміло, що...
Країна
21.06.2024
13:55

Економічне бронювання: що пропонують нові законопроєкти

"І тепер уявіть реакцію військового керівництва на економічне бронювання. Вони категорично проти, про це знають усі депутати, тому не розумію, на що розраховували автори законопроєкту"
Країна
19.06.2024
11:41

Підвищення податків: забуті обіцянки

Йдеться про податки, які сплачують зі своєї кишені звичайні громадяни. Ніхто не пропонує підвищити податок на прибуток підприємств, дивіденди акціонерів (податок на інвестиційний дохід), рентні платежі за надрокористування, екологічний податок. Це...
Всі статті