ХТО ПОЦУПИВ… МОРЕ?

ХТО ПОЦУПИВ… МОРЕ?   Півсотні років тому у такому собі місті Єнакієвому, що на Донеччині, і яке з певного часу іронічно іменували «Янукович-град», себто поміж старих степових гір шарового пісківника, узяли та й збудували не аби що – ні якесь підприємство чи культурний центр, - а ціле … море, себто велику-превелику калюжу на місті колгоспних корівників, приватних осель тощо, які «не встигли» вивезти та детоксикувати. А може, просто й не захотіли, бо у помісних князьків саме на момент «пуску моря у експлуатацію» саме з’явилися більш нагальні турботи про раптово зведені особисті новобудови. Натак, «Єнакіївське море» під впливом протитуберкульозних стоків сусіднього диспансеру та віддалених стоків сумновідомого Горлівського хімзаводу розпочало самоочищуватися й доходити до певних кондицій. Й невідомо скільки сторіч зайняв би цей творчий період його самовдосконалення та укондиціонування», якщо б так звана «перебудова» не дозволила вільно поводити себе забороненим християнським конфесіям, деномінаціям тощо. А останні почали регулярно проводити у цьому морі свої водні хрещення, безумовно, перед цим просячи Господнього благословення й на себе (авжеж, майже у отруту входити й занурюватися!), й на цю водойму. Коротше кажучи, по збігу відомої кількості десятків років, коли «приморські мешканці» переконалися, що не лише з новоохорещеними баптистами не відбувається нічогісінько лихого, риба не плава пузом догори, а водна поверхня й узбережжя стають усе привабливіші, то й самі стали сміливішими: або вудку закинуть й потім вилов з'їдять самі, а не віддадуть котам-дегустаторам, а то й сяк-так, але ж поплескаються у ньому. А за ними навколо Моря почали зростати усілякі бізнесові «Три піскарі» й інші комерційні точки. Та, як казали давні римляни: «Tempora mutant моres et raro in meliores», - себто: часи змінюються й рідко на краще. Натак, одного разу прокинулась приміська корівка від якихось дивних шумів – то із сусіднього селища Корсуня щось гримить, а то й з рідного Старопетровського так гахкає, аж землю трусить, і ніяких тобі пояснень: парторги, політбійці та інших такий люд до пастухів поготів не ходили, у коров'ячій школі таких див не викладали… як намислиш, так себе й поводь. А молоко ДА-ВАЙ! І пішла громадська коров'яча череда разом із пастухом освоювати нові умови переробки травки на молоко без снарядних осколків, динамітної вибухівки та усіляких інших неїстівних припасів. І ходили вони так останні два з лишком роки, намагаючись підходити поближче до «морського узбережжя», де й травичка смачніша, й сонечко під вербами миліше, та й шумок водички, як у далекі вже мирні й тихі часи! … Аж гульк, де не посій, там вродиться, - й над цим морем вискочили чи то з табакерки, чи то з конопель, чи ще від якогось дива якісь нові камуфляжні типи, перегородили море вздовж і впоперек своїми сітями, почали тягати рибу, потім повиганяли з берегів усіх місцевих рибалок з вудками, затрясли на усіх своїми стрілялками… ґвалт розвели несамовито, аж луна котиться!… Коротше – казна-що діється! І називають вони себе якимось «денеерівцями»-орендаторами моря, вгорі та вдалині махають якимось клаптиком, який нікому не дають не то прочитати – навіть розгледіти, й буцімто він від найбільшого єнакіївського пахана, що з ними в долі, бо доводиться він якимось там родичем чи свояком їхньому найновітнішому курячому пахану «Знахару», чи то «Захару»…, ага, сусідка розчула, – самому Захарченку. (Злиняв, мабуть, «Вітя-пятачок-Хам-Янек-Янукович…» до своєї московії від нашого Моря, яке й він якось та будував, а не лише після тюрми по закордонах їздив)… А потім…, ой лишенько! Не дарма говорять: Саме лихо не ходить, з собою інше водить! Вони добралися й до корів: наставили на діда-погонича автомати, заторами клацають, кажуть: «Ми тут на березі пузогріїв покладемо, а ти тут корів вигулюєш?!.. А ну геть звідси, поки ми їх не перестріляли без суду й слідства!» Ну то й рвонули від берега геть чисто усі, як олімпійські чемпіони: авжеж по одному лише «Янукович-граду» за якихось два роки стільки нових могил насіялось, як за десятиріччя не з’являлось – у окремі місяці по кілька сотень без чуми, холери або іншої пошесті! Ось тільки як далі бути?...

Червона Степова, за дорученням коров’ячого гурту