Війна кардинально змінила демографічну карту України. Близько 4,6 мільйона українців стали внутрішніми переселенцями, шукаючи притулок у відносно безпечних регіонах. Цей масштабний людський потік не просто змінив цифри у статистичних звітах – він перекроїв економічну географію держави, перетворивши колишні депресивні регіони на нові центри ділової активності. Трансформація регіональної економіки під впливом внутрішньої міграції: від депресивних до економічно активних областей Найбільші потоки переселенців направилися до західних та центральних областей. Найбільше внутрішньо переміщених осіб у Донецькій та Харківській областях, однак багато людей опинилися у регіонах, які раніше не могли похвалитися економічною активністю. Закарпатська та Івано-Франківська області стали яскравими прикладами такої трансформації. До початку повномасштабного російського вторгнення значна кількість населених пунктів Закарпатської та Івано-Франківської областей потерпала від браку достатньої кількості робочих місць. На початок 2024 р. ринок праці в цих областях відновився відповідно на 155 % та 146 % робочих місць. Це сталося завдяки релокації підприємств та створенню нових виробництв на територіях, віддалених від лінії фронту. Переселенці принесли з собою не лише потребу у житлі та роботі, але й споживчий попит. Це стимулювало розвиток торгівлі, сфери послуг та будівництва у приймаючих регіонах. Водночас виникли і нові виклики – конкуренція на ринку праці посилилася, а місцева інфраструктура не завжди встигала адаптуватися до зростаючого навантаження. Регіони-реципієнти отримали: Додаткову робочу силу різної кваліфікації. Зростання споживчого попиту. Надходження коштів від державних та міжнародних програм підтримки. Розвиток нових бізнес-напрямів. Проте виклики також суттєві: Перевантаження соціальної інфраструктури. Зростання вартості житла. Культурна адаптація між місцевими та переселенцями. Реструктуризація ринку праці в умовах масових міграційних потоків: виклики та можливості для роботодавців і працівників Український ринок праці демонструє парадоксальну ситуацію. Протягом 2024 року переважна більшість підприємств (88%) розширювала штат через створення нових посад, 87% організацій збільшували розміри заробітної плати співробітників, при цьому 71% роботодавців стикалися з проблемою нестачі фахівців відповідної кваліфікації. Попри зростання кількості шукачів роботи серед переселенців, роботодавці відчувають гострий брак спеціалістів у ключових сферах. Українського ринку праці у 2024 році залишався нерівномірним, проте рівно третину вакансій (33,33%) склали пропозиції роботи у столиці та Київській області. Львівська та Дніпропетровська області також залишаються привабливими для роботодавців, кожна з яких пропонує близько 8% усіх вакансій. Особливо гостро відчувається дефіцит у таких галузях: Інформаційні технології. Будівництво та інженерія. Логістика та транспорт. Медицина та фармацевтика. Водночас спостерігається надлишок пропозиції у низькокваліфікованих сферах та сфері послуг. Київ став домом для 426 тисяч внутрішньо переміщених громадян, що складає приблизно десяту частину від усіх переселенців в Україні. Водночас працевлаштуватися змогли лише 27% з них, тоді як 17% активно шукають роботу. Основними перешкодами залишаються невідповідність професійної підготовки потребам нового регіону, втрата документів про освіту та, на жаль, упереджене ставлення деяких роботодавців. Багато переселенців також потребують термінової фінансової допомоги для покриття базових потреб під час пошуку роботи. https://lovilave.com.ua/access/kredyt-srochno-bez-vidkazu допоможе тимчасово закрити фінансову дірку. Держава намагається підтримувати працевлаштування переселенців через різні програми. Кабінет Міністрів запровадив компенсації роботодавцям за працевлаштування переселенців, а міжнародні організації разом з Міністерством економіки реалізують навчальні програми для адаптації кваліфікації до нових вимог ринку. Фінансові механізми та стратегії соціально-економічної інтеграції внутрішньо переміщених осіб у приймаючих регіонах Система підтримки переселенців в Україні поєднує державні та міжнародні механізми. Держава забезпечує ВПО щомісячною фінансовою підтримкою - 2 тисячі гривень для повнолітніх громадян та 3 тисячі гривень для неповнолітніх і людей з інвалідністю. Ця базова підтримка спрямована на покриття найнагальніших потреб. Втім, гроші від держави отримають не всі. Якщо людина купила машину чи витратила понад 100 тисяч на житло або техніку після серпня 2023 року, то виплат не буде. Логіка проста – допомогу мають отримувати ті, кому вона справді потрібна. Окрім державних коштів, допомагають і міжнародні фонди. ЮНІСЕФ, Червоний Хрест та інші організації виплачують додаткові гроші найбідніших родинам. Коли влітку минулого року евакуювали людей з Харківщини та Сумщини, кожна людина отримала по 10 800 гривень на перші три місяці. Влада намагається вирішити й житлові питання – будує соціальне житло, компенсує оренду. Волонтери та громадські організації допомагають з психологічною підтримкою, адже багато хто пережив справжній шок. Основні бар'єри для успішної інтеграції включають: Нестабільне житло (тимчасове проживання, висока вартість оренди) Обмежений доступ до якісних соціальних послуг Психологічні наслідки травматичного досвіду Культурні відмінності між регіонами Найскладніше – знайти роботу та влитися в нове життя. Тут потрібен час і терпіння. Хтось перевчається на нову професію, хтось відкриває власну справу. Головне, що багато регіонів справді змогли "переварити" такий наплив людей і стали від цього сильнішими.
