Відставка Олексія Резнікова і призначення Рустема Умєрова

В більшості урядових ротацій присутні два взаємопов’язаних виміри: персональний та політично-інституційний. Не є виключенням і запланована заміна Олексія Резнікова на Рустема Умєрова на посаді міністра оборони України. У пересічних громадян України ця заміна асоціюється передусім із звинуваченнями Міноборони в корупції під час закупівель, які затьмарили здобутки міністра (в питаннях забезпечення міжнародної допомоги нашій країні, наприклад). Сам Резніков наполягає, що його відставка не обумовлена  будь-якими корупційними скандалами, і що президент приймав рішення з інших міркувань. До того ж Володимир Зеленський, повідомляючи про відставку міністра оборони, завив про необхідність "нових підходів та інших форматів взаємодії як із військовими, так і з суспільством загалом".   

Проте низка обставин надає підстави припускати, що справа не лише у пошуках «нових підходів і форматів». Відставка Резнікова ініційована на фоні візиту керівників антикорупційних відомств України до Вашингтона. У вересні планується поїздка президента Зеленського до Нью Йорка для участі в заходах ООН. Рустам Умєров, претендент на посаду міністра оборони, має у західних партнерів репутацію реформатора і достатньо ефективного менеджера, якою завдячує залученню до переговорів щодо поставок західної зброї, в рамках Чорноморської зернової ініціативи, участі в перемовинах стосовно обміну полоненими. Якщо додати до цього зрушення в питанні відновлення електронного декларування, то можна говорити про роль іміджевого фактору в рішенні влади замінити міністра оборони. Причому йдеться про антикорупційний імідж в очах як українців, так і західних союзників.

Таким чином, в питанні заміни міністра оборони, скоріше за все, ключову роль відіграють не персоналії Олексія Резнікова і Рустема Умєрова, не їхні професійні та менеджерські якості і не актуальність «нових підходів та інших форматів». Існуючий інституційний формат української влади, коли реальні повноваження належать ОП, а уряд має вигляд хронічної «кульгавої качки», не залишає шансів для суттєвої кореляції між особою міністра (будь-якого) і впровадженням «нових підходів і форматів». А це означає, що серед мотивів, які вплинули на заміну міністра оборони, визначальним виглядає репутаційний інтерес влади. Хоча це той випадок, коли дуже хотілося б помилятися у висновках.  

Записав: Данило Вереітін