Вибори, які вплинули на Україну у 2025...

2025 рік не був таким «врожайним» на вибори, як, наприклад, 2024-й. Тоді вибори торкнулися половини населення планети, зафіксувавши при цьому нову політичну тенденцію: виборці розгромили або повністю витіснили «стару політичну гвардію», перейшовши на «вживання» гримучих ідеологічних коктейлів, замішаних на лівому та правому популізмі. Крім того, «суперрік» виборів вплинув на геополітику. Достатньо лише згадати повернення до Білого дому Дональда Трампа, який у 2025 році щосили ламав глобальний світопорядок.

У 2025 році також відбулось чимало важливих виборів. У Європі найбільше – 14. Майже половина з них фіксувала тенденції, що підривають лінію європейської єдності щодо України. По-перше, - зростання впливу правих і популістських сил та зниження популярності традиційних центристських партій. По-друге, - акцент на внутрішньополітичні проблеми та спекуляції на темі втоми Європи від війни.

Втім, поки, на щастя, це лише тенденція, а не закономірність. А перемога у 2025 році на президентських виборах у Румунії Нікушора Дана, результати парламентських виборів у Німеччині, Нідерландах, Молдові залишають для Києва добрі шанси зберегти позитивний статус-кво.

Зі знаком плюс…

Відкривала «хіт-парад» важливих для України виборів 2025 року – позачергова парламентська кампанія у Німеччині. Втім, реальних шансів очолити уряд та змінити стратегічний курс Берліна «друзі Путіна» не мали. Навіть, незважаючи на серйозне зростання підтримки ультраправої партії «Альтернатива для Німеччини», перспективи приходу її до влади виглядали нульовими.

Щоправда, у ході виборчої кампанії майбутній переможець виборів - ХДС/ХСС на чолі з Фрідріхом Мерцем дозволив собі один раз спертися на голоси ультраправих під час ухвалення пакету антиміграційних заходів. Це посіяло у лідера «АдГ» Аліси Вайдель надію на майбутній союз із християнськими демократами. Проте вуличні протести та неабияка критика змусили Мерця дотримуватися принципу «Брандмауера», який, виходячи з гіркого досвіду Веймарської республіки, коли до влади в Німеччині прийшли нацисти,  не допускає співпраці демократичних партій з радикальними політичними силами, до яких належить «АдГ».

Щодо другої партії, яка виступала за припинення військової та фінансової допомоги Україні – ультралівого «Союзу Сари Вагенкнехт», то її чекало повне фіаско. Вона не здолала 5% бар'єр і залишилася за бортом Бундестагу, а її лідерка взагалі залишила велику політику.

У Києві, спостерігаючи за перипетіями позачергових виборів у Німеччині, задавалися лише одним питанням: чи Німеччина й надалі допомагатиме Україні обережно – чи зробить так, щоб у Києва з'явився шанс на перемогу. Успіх на виборах СДПН означав збереження якраз обережного підходу канцлера Олафа Шольца. А перемога ХДС/ХСС на чолі з Фрідріхом Мерцем означала жорсткіший і проактивніший підхід – Україна має перемогти, а Німеччина має у цьому відігравати особливу роль.

На щастя для України, верх на виборах взяла партія ХДС/ХСС, сформувавши коаліцію з СДПН, яка після нищівної поразки на виборах увійшла до неї на правах молодшого партнера, але вже без Олафа Шольца. У 144-х сторінковій коаліційній угоді під назвою «Відповідальність за Німеччину» Україна була названа ключовим чинником європейської безпеки та стабільності. Обидві партії пообіцяли підтримувати її з позиції сили, наголошуючи на своїй прихильності до вступу України до НАТО та ЄС.

Десятим федеральним канцлером Німеччини став Фрідріх Мерц, який від початку свого правління взяв  до цього не властиву Берліну роль європейського лідера у справі протистояння агресивним планам Путіна. «Ми підтримуватимемо український народ стільки, скільки це буде необхідно. І ми хочемо зробити заморожені російські активи доступними саме для цього», - заявив Мерц.

Як показало життя, слова канцлера не розходилися зі справами. Загальну суму військової підтримки, закладену у федеральному бюджеті на 2026 рік, було збільшено ще на 3 мільярди євро, довівши загальний обсяг до 11,5 мільярдів євро. Фрідріх Мерц також підтвердив свою передвиборчу обіцянку про те, що Україні нададуть ракетні системи далекого радіусу дії.

Дострокові парламентські вибори в Німеччині змінили обсяг і швидкість допомоги, що надається Україні, і зміцнили загальну рішучість більшості європейських країн підтримуватиме Київ. Втім, через 100 днів свого канцлерства, досягши незаперечних успіхів на міжнародній арені, Мерц зіткнувся з послабленням своїх позицій усередині країни. Сьогодні рейтинг схвалення його діяльності знизився до 25%. Тривожним «дзвіночком» для ХДС/ХСС стає зростання рейтингу «Альтернативи для Німеччини», яка за даними різних опитувань вже обганяє партію Мерца. Втім, нові вибори до Бундестагу відбудуться лише 2029 року, - і канцлер і ХДС/ХСС ще мають час виправити ситуацію і не допустити приходу до влади ультраправих сил. Які після опублікування нової стратегії Національної безпеки США, яка проголошує підтримку Вашингтоном правопопулістських «патріотичних» партій у Європі, явно набули «другого дихання».

З неприхованою напругою в Україні стежили і за президентськими виборами в Румунії. Бухарест – стратегічний сусід та тил України. Країна є важливим транзитним вузлом НАТО та ЄС, через її територію йдуть вантажі боєприпасів та озброєнь. На території Румунії функціонують три авіабази, задіяні у повітряному патрулюванні східних кордонів альянсу, а румунські ВПС навчають українських пілотів управлінню винищувачами F-16. Президент країни має серйозні повноваження щодо питань національної безпеки та зовнішньої політики. Тому Україні було критично, щоб Румунія й надалі підтримувала посилення східного флангу НАТО, не блокувала рішення ЄС щодо санкцій проти Росії і далі виступала за євроінтеграцію України.

Основна боротьба за пост глави держави розгорнулася між лідером ультраправої партії «Альянс за об'єднання румунів» (AUR) Джордже Сіміоном та проєвропейським політиком, незалежним кандидатом, мером Бухареста Нікушором Даном. Підсумки першого туру шокували Брюссель і Київ. Перемогу впевнено здобув Сіміон, набравши 41%, тоді як Дана отримав лише 21%.

Порядок денний лідера правих носив відверто популістський характер. Його передвиборчі меседжі лягали на благодатний ґрунт невдоволення виборців високою інфляцією, зростанням вартості життя і корупцією, що пустила глибоке коріння. Але особливо «популістський радикалізм» Сіміона виявлявся у питаннях зовнішньої політики України. Він виступав за те, щоб повернути Румунію до кордонів 1940 року, що означало б приєднання до неї Молдови та частини України. За це сусіди зробили його персоною non grata у себе у країнах. У ході передвиборчої кампанії Сіміон «вмикав» типово правопопулістську риторику: підтримка України може принести війну на румунську землю, обіцяв припинити надавати Україні військову та логістичну допомогу та блокувати антиросійські санкції.

Найкращим сценарієм для Києва було обрання президентом Нікушора Дана, який стояв на європейських позиціях. У другому турі, за підтримки Брюсселя, він унеможливив – ліквідував 10% відставання та переміг, максимально мобілізувавши проєвропейський електорат.

Ще одні вибори, які мали доленосний для України характер – вибори до парламенту Молдови, що відбулися 28 вересня. Кишинів став ареною запеклого протистояння ЄС та Росії. Поразка проєвропейських сил могла призвести до формування уряду, який би розгорнув країну в російському напрямку. Президент Майя Санду, яка презентувала проєвропейський курс, була б фактично відсторонена від впливу на державну політику. Це призвело б не лише до погіршення ситуації на південно-західних кордонах України, а й зупинило б перспективи швидкого руху Києва до ЄС.

Результати виборів стали не просто перемогою партії Санду «Дія та солідарність» (PAS), а й її справжнім тріумфом. Вдруге поспіль партія зберегла у парламенті стійку монобільшість та гарантувала збереження лояльного до України курсу. Ставку в PAS зробили на геополітику – євроінтеграційні досягнення Санду та захист країни від гібридної російської агресії під гаслом «Якщо не ми, то Путін та війна». Ставка зіграла, і виграв той, хто найбільше налякав свого виборця і змусив його прийти на дільниці.

Щоправда, перемога партії Санду залишила і "неприємний осад" у вигляді "диктатури демократії". Дії влади були далекі від демократичних стандартів і західні партнери «закривали» на це очі. Партію «Молдова Маре», яка була в «орбіті» олігарха-втікача Ілана Шора остаточно зняли з виборів у день голосування, «забувши» в бюлетенях поставити проти неї штамп «вибув», що призвело до того, що голоси проросійських виборців «згоріли». Партію "Серце Молдови", яка входила до проросійського об'єднання Ігоря Додона, зняли з виборів за день до голосування, змусивши "Патріотичний блок" переглянути свій виборчий список. Ще одна показова історія – це обмеження на голосування мешканців Придністров'я. Можливо, такі дії влади – єдиний шлях недопущення перемоги Кремля за умов гібридної війни. Але тепер Європі доведеться міцно подумати, як повернути «червоні лінії», стерті у 2025 році, щоб на наступних виборах у Молдові, а також після того, як буде відновлено виборчий процес, в Україні не виявилося бажаючих скористатися відомими «лазівками». Тож, вибори в Молдові показали Україні й інший бік медалі.

Дострокові парламентські вибори в Нідерландах, що відбулися 29 жовтня хоч і не назвеш доленосними для України, але були важливими тим, що могли вплинути на обсяг військової та фінансової допомоги, який виділяється країною. Нідерланди активно допомагають Україні винищувачами F-16, боєприпасами, засобами ППО, надають фінансову підтримку держбюджету, дають гроші на відновлення інфраструктури, об'єктів енергетики та охорони здоров'я.

Найгіршим сценарієм для України була б перемога та формування уряду під контролем лідера ультраправої Партії свободи Герта Вілдерса – «бельгійського Трампа», як його називали не лише за схожість зачіски, а й поглядів. До 2022 року він взагалі виступав за зближення з Росією та критикував західну політику щодо Кремля. Після агресії проти України пом'якшив свої заяви, публічно висловлюючи співчуття українцям, проте виступаючи проти розширення фінансової допомоги Києву. У березні 2025 року він відмовився підтримати додатковий пакет України 3,5 млрд. євро.

Підсумки виборів у Нідерландах стали приємним сюрпризом для ліберальної Європи. А разом із нею і для України. Перемогу здобула ліберально-центристська партія D66, яка побудувала кампанію на соціальному лібералізмі та європейській інтеграції. 38-річний лідер партії Роб Йеттен – політик нового покоління, якого вже називають «новим Рютте», за діловий підхід, політичну гнучкість і здатність садити за загальний стіл протиборчі партії. Тріумф Роба Єттена став продовженням зміцнення проукраїнського курсу Нідерландів. Лідер D66 відкрито заявив, що підтримка України залишається повною та безумовною.

Втім, європейські вибори 2025 року зробили сюрпризи і з негативним для України відтінком.

У зоні ризику

Зоною ризику для європейської єдності у питанні допомоги Україні стали підсумки президентських виборів у Польщі та парламентської кампанії у Чехії.

Обрання президентом правоконсервативного кандидата Кароля Навроцького викликало у Польщі політичний «землетрус», поштовхи від якого почули у Києві. Під час виборчої кампанії риторика Навроцького була відверто антиукраїнською. Після закінчення виборів багато хто вважав, що Навроцький так і обмежиться риторикою і жодних антиукраїнських кроків не буде. Однак після своєї перемоги він знову почав тягнути в політику «історичне минуле», подавши до Сейму законопроект про запровадження кримінального покарання за пропаганду так званого «бандеризму» та діяльності ОУН-УПА.

На ставлення Навроцького до України впливає «війна» з урядом Дональда Туска. Нещодавній приклад – рішення уряду про передачу Києву радянських винищувачів МіГ-29, про яке головнокомандувача збройних сил, президента Навроцького навіть не повідомили. Дії уряду можуть спровокувати Навроцького загальмувати цю ініціативу, доки він розбиратиметься в бюрократичних процедурах.

Проте саме кабінет Туска залишається головним центром влади у Польщі. Перемога Навроцького на виборах не покращила польсько-українські відносини та «розпалила» апетит правих сил повернутися до влади на наступних парламентських виборах у 2027 році. Тому найбільший ризик для українсько-польських відносин становитиме не геополітика, а внутрішні передвиборчі розклади у поляків.

Ще одним неприємним сюрпризом для України стали підсумки парламентських виборів у Чехії, на яких перемогла правопопулістська партія ANO-2011 на чолі із ще одним «місцевим Трампом» – Андрієм Бабішем. У ході виборчої кампанії він критикував чеську владу за надмірну допомогу українським біженцям, виступав проти подальшої військової допомоги Києву, просував наративи «втоми від війни» та пріоритет внутрішніх проблем. Щоправда, після оголошення результатів голосування він став обережніше коментувати питання, пов'язані з Україною. Говорячи про неготовність України до членства в ЄС, Бабіш, проте, не виступав як Віктор Орбан за блокування переговорів про вступ України до Євросоюзу. Теж саме і у питаннях військової допомоги. Він уже не збирається зупиняти комерційні постачання озброєнь ЗСУ, не говорить про відміну чеської «боєприпасної ініціативи» для України.

Втім, після створення парламентської більшості та затвердження Бабіша на посаді глави уряду для України знову пролунали тривожні «дзвіночки». Нова коаліція в парламенті відмовилася підтримати опозиційну резолюцію на підтримку України, запропонувавши власну – на підтримку «віртуального» мирного плану Дональда Трампа.

Інший сигнал – небажання нового прем’єр-міністра голосувати за додаткову фінансову підтримку України. На його думку, Єврокомісія має знайти інші спосіб фінансування, оскільки Чехія не має грошей для інших країн. Та й «вишнею на торті» стала заява прем'єр-міністра про можливість Чехії приєднатися до «коаліції небажаючих» видавати Україні «репараційний кредит» за рахунок заморожених російських активів. Андрій Бабіш заявив, що Прага не надасть жодних фінансових гарантій Бельгії. Так, що перемога Бабіша на виборах, яка здавалася спочатку лише неприємним сюрпризом, цілком може обернутися для україно-чеських відносин – серйозною напругою.

Президентські вибори в Польщі та парламентські в Чехії автоматично не «відвернули» ці країни від України, але посилили там політичні сили, які не лише обмежують допомогу Києву, а й руйнують єдність ЄС у критичний момент війни.

У 2026 році для України пройде низка важливих виборів, які стануть для неї новим політичним випробуванням. У Києві з напругою стежитимуть за проміжними виборами до Конгресу США, Держдуми Росії та парламенту Угорщини. Кожна з цих електоральних кампаній здатна доленосно вплинути на Україну. Зі знаком плюс, чи зі знаком мінус, - про це ми вже незабаром дізнаємося.

Ігор Алєксєєнко, для "ОстроВа"