Владислав Селезньов: "Російський наступальний потенціал вичерпується, а плани Путіна щодо Донбасу залишаються нереалістичними"

Російська армія продовжує наступальні дії на кількох напрямках, однак темпи її просування сповільнюються навіть попри значну перевагу в живій силі на окремих ділянках фронту. Водночас Кремль не відмовляється від планів повної окупації Донеччини та встановлює нові терміни їх реалізації.

На Донбасі українські війська продовжують стримувати спроби противника створити умови для оперативного оточення Слов'янсько-Краматорської агломерації та просування до ключових населених пунктів.

На півдні увагу привертає ситуація в районі Олешок на Херсонщині: використання перемир'я російськими військами для ротації та підвезення боєприпасів може призвести до посилення артилерійських обстрілів і атак на українські позиції.

Додаткові виклики для України пов'язані з обмеженнями Starlink і доступу до американських розвідувальних даних, які продемонстрували залежність українського війська від західних технологій. На цьому тлі знову активізувалися розмови про тристоронні переговори, однак питання реальних передумов для домовленостей із Кремлем залишається відкритим.

Про ситуацію на фронті, російські плани щодо Донбасу, загрози на Херсонському напрямку, гуманітарну ситуацію в Олешках та перспективи переговорного процесу "ОстроВ" поговорив із воєнним експертом, колишнім речником Генштабу ЗСУ Владиславом Селезньовим.

- Як ви можете прокоментувати ситуацію на фронті станом на сьогодні?

- Ситуація залишається складною й достатньо динамічною. Вона визначається насамперед стійкістю українського війська: наші воїни у складних умовах виконують бойові завдання. Я навіть не наголошуватиму на тому, що за минулий місяць ми знищили понад 54 тисячі російських військовослужбовців убитими й пораненими. Крім того, за останній період маємо щонайменше два рекордні показники щодо бойових втрат ворога.

Думаю, варто говорити про суттєве сповільнення російського просування порівняно з аналогічним періодом минулого року. Загалом ворог знову, розраховуючи на певні результати на полі бою, не досяг навіть малої частини запланованого. Хоча, звісно, прагнучи реалізувати хоча б частину свого весняно-літнього плану кампанії, зараз він активніше діє на окремих територіях.

- Із чим ви пов'язуєте це сповільнення просування росіян?

- Думаю, тут працюють три фактори. Перший - навчені та мотивовані українські військові, які виконують бойові завдання на передовій. Другий - грамотно побудовані оборонні позиції та належним чином облаштована інженерно-фортифікаційна інфраструктура. Вони насправді серйозно стримують, а подекуди навіть зупиняють рух ворожих сил.

Третій фактор - дрони. Саме вони кардинально змінюють ситуацію на полі бою і певною мірою компенсують брак особового складу українських Сил оборони безпосередньо на передовій. Це три ключові фактори, на яких тримається наша оборона.

- Чи можна сказати, що росіяни вже досягли свого максимуму і без додаткової мобілізації більше ні на що не спроможні?

- Думаю, ситуація на полі бою є чітким маркером вичерпання ворожого наступального потенціалу. Звичайно, у них ще є артилерійські системи, боєприпаси, чимало авіаційних носіїв, які застосовують керовані авіабомби. Ворог масштабує виробництво дронів, зокрема реактивних, які створюють чимало проблем у прифронтовій зоні.

Але без проведення масштабних мобілізаційних заходів, повного переведення російської економіки на військові рейки та масштабної мобілізації якихось значних зрушень на полі бою російська армія не досягне.

Часто люблять використовувати тезу, мовляв, Росія завжди грає вдовгу. Але вже понад чотири з половиною роки триває повномасштабна війна. За цей час, як відомо, Велика Вітчизняна війна розпочалася і завершилася: радянська армія спочатку відступила на схід аж до Волги, а потім повернулася аж до Берліна. Російська ж армія весь цей час просувається переважно територією Донеччини та Запорізької області.

- Можете детальніше розповісти про ситуацію саме на Донеччині?

- На Донеччині ситуація зараз стабілізована неймовірними зусиллями української оборони. Насамперед маю на увазі дії Третього армійського корпусу, який у межах оперативної кампанії під назвою "Вівальді" ліквідував північний виступ ймовірного оперативного оточення нашого угруповання, яке обороняє Слов'янсько-Краматорську агломерацію. Думаю, загрозу на цьому напрямку повністю знято. Це насправді дуже хороша новина.

Звісно, варто відзначити мужність і героїзм воїнів Першого армійського корпусу, який зараз проводить оборонну операцію в районі Добропілля в надскладних умовах - і погодних, і природно-географічних, і за тотальної переваги ворожих сил та засобів.

На ділянці фронту завширшки приблизно 10 кілометрів, можливо, трохи більше, ворог зосередив угруповання військ чисельністю до 160 тисяч осіб. Уявіть собі: від Олешок до Оріхова - досить протяжна ділянка фронту, і там у ворога приблизно 120–125 тисяч військових, а тут, на відстані 50 кілометрів, - 160 тисяч.

Тобто величезна сила ворога зосереджена на відносно невеликій ділянці фронту. Але навіть це угруповання не спроможне докорінно змінити ситуацію на полі бою. Мартиролог російських втрат зростає, а територіальні здобутки відсутні навіть на тих ділянках, де ворог має тотальну перевагу в живій силі.

- Водночас з'явилися інсайдерські повідомлення про те, що Путіну доповідають: до весни 2027 року весь Донбас буде окупований. Чому такі плани досі озвучуються, хоча карта бойових дій демонструє зовсім іншу картину?

- Путін уже рятує власне его. Адже, починаючи історію з так званою спеціальною військовою операцією, я наголошую: йшлося про окупацію України за три тижні. Де-факто він не може реалізувати навіть початковий план і намір щодо так званої СВО - повної окупації Донеччини та Луганщини.

І, звісно, російська патріотична спільнота та прихильники війни не пробачать Путіну, якщо він спробує поступитися своїми амбіціями. Думаю, російський диктатор прагнутиме в будь-який спосіб отримати повний контроль над цими територіями.

Хоча сподіватися на те, що російська армія зможе це зробити, не варто. Думаю, тут варто згадати заяву заступника керівника Офісу президента, генерала Паліси. Десь пів року тому він говорив: "Так, Росія може окупувати всю територію Донеччини, але для цього їй потрібно ще щонайменше півтора-два роки".

А масштаб втрат російських сил уже обчислюється сотнями тисяч убитих і покалічених військовослужбовців. Здається, прогноз генерала Паліси цілком очевидний.

Трохи менше ніж 20% території Донеччини перебуває під нашим контролем. Але ключова проблема для росіян на цьому напрямку полягає в тому, що це суцільна міська та промислова забудова. Військова наука вважає бої в містах із забудовою одним із найскладніших видів бойових дій. З огляду на те, що там є досить серйозна мережа інженерних споруд і укріплень, це точно не буде легкою прогулянкою для ворога.

Думаю, не просто так ворог намагався не штурмувати в лоб, а створити умови для оперативного оточення, просуваючись у напрямку Барвінкового з півдня через Добропілля і, відповідно, з північного сходу - з Лиманського напрямку. Але і там, і там ворога викрили та певною мірою заблокували. Північний виступ повністю ліквідовано. Там Третій корпус тримає оборону.

На півдні, поблизу Добропілля, ситуація складніша. Я бачив повідомлення російських пабліків про те, що вони нібито повністю контролюють Добропілля. Так, є інфільтровані групи ворога, навіть не підрозділи, а окремі групи. Але про сталий повноцінний контроль над населеним пунктом не йдеться.

Те саме стосується і Костянтинівки, про яку Путін уже кілька разів доповідав, що нібито російська армія контролює цей населений пункт. Певний відсоток території Костянтинівки, мабуть, до 20%, точно перебуває під нашим контролем. Ще приблизно 30%, можливо, навіть більше, - це так звана сіра зона. І лише в окремих районах у ворога є можливість діяти безперешкодно.

- Не можу не запитати про перемир'я в районі Олешок. Генштаб України повідомляє, що Росія використала його для ротації та підвезення боєприпасів. Яких наслідків цього можна очікувати? Уже з'явилися повідомлення, що можна очікувати нового наступу на Херсон.

- Відкриваємо Google Maps і дивимося на карту, щоб переконатися: у ворога навіть у віддаленій перспективі не буде достатньої кількості ресурсів для проведення операції з форсування Дніпра та висадки десанту на правому березі.

Ширина Дніпра перевищує кілометр. Водночас українські Сили оборони мають достатньо ресурсів, щоб звести нанівець будь-які спроби та наміри провести таку масштабну операцію. Досвід бойових дій під час вторгнення Росії до України є тому свідченням. Навіть за наявності мужності та героїзму реалізувати таку операцію неможливо без сталого логістичного забезпечення, наведення мостів та утримання плацдармів на березі, який контролює противник.

За умов абсолютного панування артилерії, авіації та бронетанкових частин противника форсування Дніпра, ширина якого становить понад 1000 метрів, у нічних умовах технічно неможливе.

Звісно, історія з перемир'ям дозволила росіянам завести додаткові ресурси, артилерію та боєприпаси до неї. Тому думаю, що зараз ми побачимо суттєве посилення ворожих атак із використанням мінометів та артилерійських систем. Звідси ворог намагатиметься висаджувати диверсійно-розвідувальні групи, зокрема в районі острова Корабел у Херсоні. Але Сили оборони протидіятимуть цьому, виявлятимуть такі групи та знищуватимуть їх. У межах контрбатарейної боротьби й артилерійських дуелей знищуватимуться також ворожі артилерійські підрозділи.

У будь-якому разі це дозволило вивести кілька сотень українців із території, яка тривалий час перебувала під ворожою окупацією. Це вже позитив. Щодо інших питань, то, на превеликий жаль, інших варіантів і можливостей домовитися з росіянами у нас немає.

Єдине, що мене в цій історії насторожує: якщо така кризова ситуація в Олешках, то що відбувається у інших населених пунктах Херсонщини, Запорізької області, на Харківщині, Сумщині, Донеччині та Луганщині? Думаю, є про що ще турбуватися, зокрема щодо регулювання гуманітарних питань. Адже, на превеликий жаль, навіть найповажніший міждержавний інститут ООН демонструє свою абсолютну неспроможність впливати на дії російської влади.

Єдине, що має вплив на Путіна, - сила української зброї. Саме цей чинник змушує його реагувати, а інші підходи не працюють. Тому президент Зеленський постійно просить у світових лідерів: дайте нам зброю. Це єдина мова, яка може змусити Росію поступитися.

- Наскільки, на вашу думку, нещодавні обмеження Starlink та доступу до розвідувальних даних зі США продемонстрували вразливість України? Наскільки це було критично?

- Звісно, ми критично залежимо від стабільного інтернет-зв'язку за допомогою супутникового угруповання Starlink. Ви бачите: щойно відбулися обмеження, суттєво зменшилася кількість уражень, стало набагато менше знищеної ворожої техніки на трасі Р-280.

Навіть російські пабліки почали писати про те, що траса стала безпечною для руху. А ми знаємо, що цю трасу насамперед використовують для масштабного переміщення ворожих сил. Вона з'єднує важливі логістичні напрямки противника.

Тому, незалежно від обставин, певні альтернативні можливості та дієві варіанти комунікації в української армії мають бути. Наскільки я знаю, за добу, точніше, трохи більше, до того, як сталося обмеження зв'язку, були відповідні формуляри та розпорядження, щоб перевірити альтернативні засоби зв'язку для українських військових підрозділів. Тому, звісно, Starlink — це добре, але в разі виникнення проблем із ним ми використовуватимемо інші варіанти зв'язку.

- Зараз знову активізувалися розмови про переговори, готується нова тристороння зустріч. Які перспективи переговорного процесу і чого загалом можна очікувати?

- Ми прагнемо вижити, але точок спільного взаєморозуміння немає. Тому перемовини заради перемовин відбудуться. Можливо, буде опрацьоване питання Кремлем щодо обміну військовополоненими. На більше розраховувати не варто.

Путін розуміє лише силу української зброї, з якою він мусить рахуватися. Вмовляння, переконання, абсолютно дієві та логічні аргументи на Путіна не впливають. Думаю, що результату з цього не буде.

- А удари України по НПЗ, на вашу думку, впливають? Підштовхують Путіна до якихось більш конструктивних дій?

- Так, це впливає на життя пересічних росіян: там зникає паливо. Але пріоритетні напрямки забезпечення паливом і матеріальними ресурсами - це військова сфера. Тут Путін точно не пересяде на велосипед. Росія велика, об'єктів, які займаються переробкою нафти на нафтопродукти, чимало. До того ж є запаси. Тому принципово на позицію Кремля наші удари не вплинуть. Звісно, певною мірою це знизить можливості Росії, але не настільки радикально та кардинально, як нам хотілося б.

Думаю, що нам насамперед варто зосередити увагу на об'єктах російського оборонно-промислового комплексу, особливо тих, які виробляють дрони та ракети. Ну і, звісно, знищувати ворожі військові об'єкти.

Що стосується знищення командних пунктів управління та зв'язку, зокрема в столиці РФ, тут я повністю погоджуюся з позицією Юрія Касьянова, який зараз серед тих, хто найгостріше критикує владу, але логіка його міркувань абсолютно очевидна. Використання дронів, які спроможні долати ворожі системи протиповітряної оборони, - це наше майбутнє. Відносно недорогі системи, здатні це робити, - саме той кейс, який реалізовував Касьянов зі своєю командою. На превеликий жаль, інші варіанти, навіть найбільш розпіарені в нашій країні, не працюють.

Навіть у межах масштабних ракетно-дронових атак нам не вдається подолати багаторівневу систему протиповітряної оборони, яку росіяни створили в центральних регіонах.

- А українську балістику ви чекаєте?

- Чекаю, але розумію, що ця історія надзвичайно складна. Вона за своєю суттю набагато складніша, ніж розробка крилатих ракет.

Я свого часу мав розмову з директором КБ "Луч". Він досить раціонально оцінює всі ці процеси. Для того щоб наші крилаті ракети були ефективнішими та далекобійнішими, потрібні ресурси - часові, людські, матеріально-технічні. Нашвидкуруч таку історію не зробиш. Що б там не розповідали, це так не працює.

Ракета, зроблена з другорядних матеріалів, - це можливо. Але, знову ж таки, її ефективність буде досить обмеженою. Можна говорити про ймовірність прориву ворожої системи протиповітряної оборони лише за умови масованого застосування таких ракет.

Усі інші варіанти - це вже інша історія. Я віддаю належне компанії Fire Point. У них потужна інформаційна кампанія, вони мають відповідну державну підтримку своїх дій. Але, знову ж таки, я ставлю на тих, хто тривалий час працює в галузі ракетобудування. Якщо компанія КБ "Луч" виробляє ракети, які точно і влучно потрапляють у ціль, це вже показник.

У Fire Point непогані дронові системи, але знову ж таки є питання щодо їхньої стійкості до систем протиповітряної оборони та радіоелектронної боротьби. З ракетами поки що у нас справи не настільки добрі, незважаючи на численні оптимістичні заяви Fire Point.