“Війна в Судані дала українцям можливість закріпитися на африканському континенті”. Огляд західних медіа

Небагато західних медіа наголосили на свіжих досягненнях українських військ. Складається враження, що останнім часом іноземні оглядачі намагаються не тільки критикувати темп, напрям і тактику контрнаступу, але й применшувати його здобутки. Щоб критика не виглядала ще більш несправедливою? Заголовок відповідного тексту The New York Times виглядав як пародія: “Українська бронетехніка прорвала деякі російські укріплення, продемонструвавши незначний прогрес у кульгавому конрнаступі”.

На успіх, втім, вказали у The Wall Street Journal. Там написали, що “українські війська подолали протитанкові перепони, в тому числі рови і бетонні блоки, які називають зубами дракона, біля села Вербове в Запорізькій області, що дозволило просування бронетехніки, сказав офіцер українських десантно-штурмових військ на цій території. Оцінка інформації з опублікованих російських відео, на яких показано артилерійські удари по українській техніці, схоже, підтверджують прорив. Прорив маленький і за нього йдуть важкі бої. Росіяни б’ють по цій території артилерією і проводять конратаки. Українські підрозділи несуть великі втрати. Але якщо українцям вдасться закріпитися, вони можуть намагатися провести через цей пролом більше бронетехніки і вдарити по менш укріплених територіях. “Ми прориваємося, – сказав український офіцер. – Ми нищимо їх. Але ціна…”

“Росія відповіла на українське просування задіянням на фронті деяких зі своїх найсильніших повітряно-десантних підрозділів, розповіли кілька українських офіцерів на цій території, – продовжувався текст американського видання. – Український офіцер-десантник сказав, що, згідно з радіоперехопленнями, Росія перекинула резерви з Токмака, російського логістичного хабу і ключової цілі українців на півдні, залишивши там тільки невеликий гарнізон. Російська оборона під Вербовим особливо запекла. Вони застосовують фосфорні боєприпаси, які вибухають в небі, як феєрверки, а потім випадають на землю, спалюючи все, на що приземляються. Росіяни використовують їх, щоб спалювати лісосмуги там, де українські війська захопили окопи, змушуючи їх залишити позиції під артилерійським вогнем, сказав офіцер”.

“Але українці просуваються. Їх піхота атакувала окопи противника і зачистила їх, утримуючи їх під артилерійським і танковим вогнем і контратаками піхоти, свідчать українські солдати звідти і відео, які вони поширюють онлайн. Безпосередній результат прориву бронетехніки неясний. Деякі броньовані автомобілі знищено або пошкоджено, сказав офіцер. Україна втратила багато броньованих машин, які передав Захід, але їх броня захистила військових всередині, дозволивши їм продовжувати бої. Якщо українські підрозділи зможуть закріпитися на плацдармі, вони будуть намагатися розширити його, щоб провести більше бронетехніки, а потім перекинути артилерію, щоб пробити ширший канал”.

“Шлях попереду залишається складним для України, – наголосили у The Wall Street Journal. – Її війська виснажені тривалими і кривавими боями у відкритих полях. Росія посилює укріплення, в тому числі окопи, за територіями, де українці концентрують свої атаки. “Ми б’ємося всім, що маємо”, – сказав інший український офіцер на тій території”.

“Українські спецслужби полюють за групою Вагнера”

На інші українські військові успіхи вказували також інші видання. Але дещо з вказаного таки вигладяє наразі радше сумнівно.

The Economist  звернув увагу своїх читачів на недавні українські удари по військових об’єктах у Криму, і це про успіхи доведені. У британському виданні зазначили, що “українські стратеги давно вважають Крим ахілесовою п’ятою Росії. Він має вирішальне значення для її здатності перекидувати війська і техніку і утримувати окуповані території, але може бути відрізаний. Стаття, опублікована у вересні 2022 року, співавтором якої є український головнокомандувач Валерій Залужний, наголошувала на потребі зробити “відчуття (дискомфорту в Криму) більш гострими, природними і відчутними”. Нові обставини додали актуальності цій меті. Контрнаступ ще не здійснив прориву, на який багато хто сподівалися, – зокрема, він не привів Крим у зону досяжності артилерії з півночі. Тиск вимагає досягнення результатів іншим чином”.

При цьому українські стратеги вже мають нові можливості: повітряні і морські безпілотники і ракети, в тому числі українського виробництва, і розробки тривають, говорилося далі у тексті The Economist. “Ганна Шелест, експертка з безпеки з Одеси, каже, що Україні не доведеться далеко ходити за досвідом. Колишня ракетна наддержава має низку “божевільних… світового рівня” проєктів на рівні розробки з 2014 року, каже вона.  Їх законсервували через брак фінансування або, в деяких випадках, саботаж. “Було багато випадків, коли документи зникали або не підписувалися”. Про деякі з цих проєктів згадали. Створення нової ракети зазвичай забирає близько десяти років, але виведення на ринок старих прототипів буде набагато швидшим”. 

“Але хоча Україна продовжує нараховувати бали проти потужного супротивника, неясно, чи настане коли-небудь переломний момент. …Росія пристосовує свою тактику до нових загроз. Вона переправила деякі зі своїх суден у більш безпечні порти як Новоросійськ на протилежному березі Чорного моря. Але психологічна важливість Криму для Путіна означає, що він, імовірно, чіплятиметься за нього. Україна суттєво погіршила російське “співвідношення войськово-морських сил” – оперативний показник, який вона використовує для вирахування безпілотників, радарів, берегової артилерії тощо, а також суден, хоча до паритету все ще далеко. На початку війни її військово-морські сили оцінювали це співвідношення як 12:1. Сьогодні воно – 4:1”, – підсумував The Economist.

А от висновки кореспондента Le Monde виглядали дуже спекулятивно, хоч і не менш приємно. У французькому виданні стверджували, що “українські спецслужби полюють за групою Вагнера і африканський континент є зручною ціллю. Українці вказали на свою присутність – цілком неочікувано – в Судані серією атак FPV-безпілотників у серпні і вересні проти Сил швидкого реагування генерала Хеметті, союзника російських найманців. Відео, зняті дронами-камікадзе, які пірнають у пікапи на околицях Хартума, потрапили в соціальні мережі і шокували публіку. Такий спосіб дій, який проявився наприкінці 2022 року на українських полях бою, ніколи раніше не спостерігали на африканському континенті. На деяких знімках, які зробив анонімний керувальник безпілотника, видно літери українського алфавіту”.

У Le Monde зазначили, що “Київ не взяв на себе відповідальність за атаки, але зустріч українського президента Володимира Зеленського і генерала Абделя Фаттаха аль-Бархана, очільника правлячої хунти в Хартумі, у суботу 23 вересня, описана як “незапланована”, виглядала як підтвердження. Двоє чоловіків у супроводі їхніх міністрів оборони зустрілися в залі очікування аеропорту Шаннон в Ірландії – малоймовірному місці для випадкової зустрічі. Новий міністр оборони України, Рустем Умеров, мусульманин-кримський татарин, відомий своєю широкою мережею контактів у мусульманському світі”.

На думку автора тексту, “війна генералів”, яка роздирає Судан з квітня 2023 року, дала українцям можливість знову закріпитися на континенті. За словами джерела Le Monde, спецпризначенці ГУР (української військової розвідки) здобули прихильність генерала Абделя Фаттаха аль-Бурхана, провівши дуже складну евакуацію цивільних іноземних громадян наземним шляхом до Єгипту. “Вони продемонстрували свою ефективність і змогли встановити довірчі відносини, що пояснює, чому генерал закликав ГУР протистояти його проросійському супротивнику. Все вказує на те, що українські військові радники досі присутні у Хартумі”, – продовжило джерело”.

Закінчував він твердженням, що “противники російської присутності в Африці тепер знають, що можуть розраховувати на допомогу Києва”.

“На фоні російської армії Іділ виглядає як купка довбаних бойскаутів”

Українцям теж ще є, на чию допомогу розраховувати, хоча таких, здається, стає все менше. Наприклад, як розповіли у The Times, “у Марка Лерда є завдання. Він має намір об’їхати портові міста Шотландії з проханням до рибаків на траулерах пожертвувати Україні рибальські сітки. Це звучить дивно, визнає він, але вони потрібні для захисту електрогенераторів від атак російських безпілотників. 51-річний Лерд, фермер і бізнесмен з Ангуса, був в українському місті Львові минулого тижня: він доставив туди 35 повнопривідних вантажівок, які пожертвували шотландські фермери. Їх використовуватимуть для перевезення поранених солдатів з фронту до польових шпиталів і машин швидкої допомоги. Деякі можна пристосувати для транспортування зброї, яка потрібна для збивання безпілотників. “Наші фермери надзвичайно щедрі, – сказав Лерд. – В цілому вони пожертвували на допомогу Україні 210 вантажівок. Ми звернулися до них у соціальних мережах і реакція була чудова. Що доволі дивно, найбільш щедрими виявилися маленькі фермерства, всього на кілька акрів”.

“Про рибальські сітки спитав голова адміністрації Львівської області, – пояснили у британському виданні. – Вітаючи 65 фермерів, які провезли свої машини Європою, на вечері у місті, він сказав, що справжньою загрозою цієї зими будуть намагання Росії зруйнувати українську енергетичну інфраструктуру, особливо трансформатори і генератори. Сітками їх можна замаскувати і захистити від атак безпілотників”.

“Лерд має давній зв’язок з Україною, – додали там. – Почавши з сільськогосподарської ділянки у Польщі у 1994 році, він дійшов до придбання 200 тисяч акрів в Україні, де він вирощував картоплю. До 2011 року його компанія була зареєстрована на Лондонській фондовій біржі, а у 2013 її придбали саудівці. Ці гроші дозволили йому побудували у Льовві завод, який виробляє картопляний крохмаль, – сировину, яку використовують у всьому світі для виробництва біорозкладної обгортки і дерево-волокнистих плит. Зараз на заводі працюють понад сто людей”.

Сильно підтримують Україну також британські солдати, які пережили російський полон і тортури. Через рік після звільнення Айдена Асліна, Джона Гардінга, Шона Піннера, Ділана Хілі і Ендрю Хілла з полону The Times  розповів історії їхнього подальшого життя. “Британці, яких звільнили, визнають, що їм пощастило, – зазначив кореспондент The Times. – У полоні їх примушували записувати відео, як заручників, з благаннями про визволення. Їх били і годували недоїдками. Вони спали у камерах без вікон по 30 в’язнів. Їх різали ножами і катували електричним струмом. Вони носили вошивий одяг, з них знущалися через відчайдушні спроби їхніх сімей повернути їх додому. Їх піддавали імітованим стратам. Їх змушували співати російський гімн. Їх туалетом була пластикова пляшка. Але вони вижили. 45-річний Пол Урі, британський волонтер, який потрапив у засідку і полон разом з Хілі, помер у в’язниці. Коли його тіло, нарешті, повернули, на ньому були сліди “невимовних тортур”, сказав міністр закордонних справ України”.

Як розповів далі він, “за рік 29-річний Аслін повернувся в Україну на постійне проживання и живе у західному місті Львові з українською нареченою, 33-річною Діаною. Коли його звільнили, Аслін повернувся у Великобританію провести час з сім’єю, яку не бачив чотири роки (у статті зазначається, що він служив в Україні з 2018 року. – “ОстроВ”). “Але навіть тоді я дуже хотів повернутися до нашого життя в Україні, – сказав він. – Я забронював квиток на літак з Лондона до Польщі через три тижні після мого звільнення”. Але він застряг у борократичній невизначеності. Йому було заборонено подорожувати до ЄС через безпідставні побоювання Німеччини , що його паспорт вкрали росіяни, які його допитували. Це означало, що він не міг повернутися в Україну, бо для цього довелося б їхати через Польщу. Аслін відчув себе у пастці у Великобританії, йому не вдавалося пристосуватися до звичайного життя, каже він. “Це було дійсно важко ментально, тому що не було нікого, з ким я міг би поговорити (у Великобританії) про мій досвід, – сказав він. – В Україні у мене багато друзів і ми можемо співвідносити те, про що говоримо, тому що пережили одне й те саме”.

“Рани Гардінга, як фізичні, так і психологічні, досі не загоїлися. Йому важко ходити, він сильно страждає від ПТСР. Гучні звуки, як від потягів, що проїжджають, доводять його до межі, і він домагається допомоги по безробіттю, тому що почувається “досить погано”. Враховуючи, що його камеру постійно моніторили камери, не дивно, що він став страждати на безсоння. У полоні, коли він засинав, до нього присилали охоронця, що будив його ударами. Одне конкретне побиття він відтворює подумки щоразу, як заплющує очі. “Одного дня мене посадили у камеру. Четверо хлопців спустилися, відкрили двері камери, вдягли мені на голову мішок, витягли мене і били 20 чи 25 хвилин. Вони вибили з мене гівно. Вони ні про ще мене не питали. Їм не потрібна була ніяка інформація”. Солдати зламали йому куприк, переламали всі ребра в його грудній клітці і відбили грудну кістку”.

Як йдеться далі в тексті The Times, “Гардінг, який походить з Сандерленду, був медиком у полку “Азов” і одним з тих, хто здалися після їх останнього спротиву на металургійному комбінаті “Азовсталь” у Маріуполі. Він відвідував Україну після звільнення і йому запропонували відвідати Бучу, селище за Києвом, де у підвалі тримали і багаторазово гвалтували жінок. Він досі не може збагнути безсенсовності цього насильства, хоча він, як і Аслін, був добровольцем у курдів, які билися з Іділ у Сирії, до того, як прибув в Україну. “Я би сказав, що російська регулярна армія дикіша за Іділ, – сказав він. – Я воював проти Іділ у Сирії, і на фоні російської армії Іділ виглядає як купка довбаних бойскаутів. Мені знадобився час, щоб це осягнути”.

“Всі п’ятеро залишаються рішучими прибічниками України, хоча і не служать більше на фронті, – зазначив британський журналіст. – Аслін звинувачує Захід у “крапельному постачанні” зброї Україні і закликає негайно надати Україні бойові літаки і ракети великої дальності  ATACMS. Гардінг відкидає критичні зауваження щодо темпу контрнаступу і висміює тих на Заході, хто хоче, щоб війна виглядала, як “Голівуд”. “Окопна війна не швидка, вона повільна, – сказав Гардінг. – Вона до біса важка і люди гинуть”.

“Я більше не буду їхнім м’ясом”

А от цей текст The Times  – про стан українських військовослужбовців, і військової служби загалом. І він ще більш сумний. Герой тексту, 20-річний військовослужбовець, якого автор називає тільки по імені, Андрій, отримав в бою два поранення: снайперською кулею і шрапнелю. Його прооперували в Україні, але лікарі не змогли витягнути з його руки деякі осколки без ризику серйозно зачепити нерви і знерухомити руку. Через це він живе з постійним сильним болем в руці.

Один з лікарів попросив хабар у $1500 за визнання хлопця непридатним для продовження служби. Андрій відмовився платити, бо хотів надалі воювати, щоб помститися за загиблих товаришів. Хлопець дізнався, що йому могли б зробити більш якісну операцію в Німеччині і зібрався їхати на лікування туди, але його не випустили з України. Натомість, військово-лікарська комісія визнала його достатньо здоровим для повернення на фронт. За його словами, він звернувся по допомогу до командира, але той дав зрозуміти, що йому байдуже на проблеми пораненого військовослужбовця. Це остаточно розчарувало хлопця і він відмовився повертатися на фронт, фактично дезертирував. “Я раптом зрозумів, що з шести друзів, з якими я пішов воювати, живим залишився тільки один. Мою руку скалічено, мій дім втрачено. Деякі лікарі хотіли грошей, яких я не мав, щоб дозволити мені піти. Інші наполягали, що я можу воювати, не зважаючи на мої поранення. То ж чому я буду повертатися на фронт? Мені стало байдуже. Вони знають, де я. Нехай приходять по мене. Я більше ніколи не воюватиму. Я більше не буду їхнім м’ясом”, – процитував Андрія The Times.

Далі у тексті зазначено, що “активісти-борці з корупцією, які розслідували військово-лікарські комісії після арешту (воєнкома Одеської області Євгена) Борисова, були вражені тим, що виявили. Валерій Болган, співробітник Центру публічних розслідувань, антикорупційної неурядової організації в Одесі, сказав The Times, що підконтрольні Борисову комісії видали понад 50 тисяч білих квитків, які звільняють чоловіків від призову за станом здоров’я. “Ми не знаємо, скільки з них було видано незаконно або скільки було видано у зв’язку зі справжніми проблемами зі здоров’ям”, – сказав Болган, додавши, що корупція в Одесі не була винятковою. “Поки не вибухнів скандал і не почалося розслідування, ціна за незаконний білий квиток для когось, хто хотів би уникнути мобілізації, була від $7000 до $8000. Відтоді як влада почала чинити тиск, ціна зросла до понад $20 тисяч”. 

“Пороки українських військово-медичних комісій і військоматів – двоїсті, – наголосили також у британському виданні. – З одного боку, корумповані чиновники беруть гроші, щоб дозволити чоловікам уникнути призову, з іншого, прагнучи зберегти досвідчених військовослужбовців, вони часто ігнорують або намагаються нажитися на справжніх медичних проблемах таких поранених солдатів, як Андрій, або інших, які мають законні підстави для демобілізації. “Цю систему настільки пронизано проблемами, що ми виявили багато випадків, коли солдатів, яких мали звільнити через їхні поранення, просили про хабарі за це, – сказав Болган. – У деяких випадках чоловіки, які хотіли воювати, але не були достатньо здоровими, платили хабарі, щоб їх взяли до армії”.

Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”

Статті

Країна
20.02.2024
15:30

Спротив системи, спроби і помилки: Кілька актів української антикорупційної драми

Успіхи дій влади важче доносити до суспільства, аніж негатив, – тим більше, коли влада втрачає популярність, а її окремі представники продовжують потрапляти в корупційні скандали
Світ
20.02.2024
08:36

«Україна переходить до нової фази бойових дій. Вони становлять для нас реальну загрозу». Російські ЗМІ про Україну

"Твердження про те, що всі військові конфлікти завершуються миром, далеко не завжди відповідає дійсності. Війни можуть також завершитися "гіршим миром", який лише перенесе зіткнення держав у майбутнє"
Донбас
18.02.2024
18:06

"Два роки перебіжками ходили, малюки два роки дитинства втратили". Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Без сумніву, ТОП темою ЗМІ окупованого Донбасу минулого тижня було взяття російськими військами того, що залишилося від багатостраждальної Авдіївки, колись процвітаючого міста-супутника Донецька. Очевидно, що окупанти мають право сурмити перемогу,...
Всі статті