«Від Володимира Володимировича марно чекати на очікувані рішення». Російські ЗМІ про Україну

Колишній представник Росії у Тристоронній контактній групі, а нині посол РФ у Білорусі Борис Гризлов виступив на сторінках газети «Известия» з короткою думкою «про нацизм в Україні». Цікаво, що про високий дипломатичний статус Гризлова «Известия» ніяк не вказали, представивши автора лише «почесним членом Російського військово-історичного товариства». Залишається тільки здогадуватися, чому Гризлов вирішив смішно «шифруватися», звинувачуючи Україну у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту в «наявності нацистської ідеології»...

«Солідаризувалися з київським режимом...»

Свої думки на сторінках «Известий» Гризлов назвав «Гіркою необхідністю».

«2005 року Генеральна Асамблея ООН проголосила дату звільнення Освенцима, 27 січня, Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту як застереження для майбутніх поколінь. На жаль, сучасна Україна та її куратори в особі США, НАТО та низки держав ЄС, включаючи Німеччину, зрадили пам'ять про Голокост та Другу світову війну, - не моргнувши оком заявляє Гризлов. - У цьому сенсі показово, що наприкінці минулого року країни «цивілізованого Заходу» відмовилися підтримати щорічну резолюцію Генеральної Асамблеї ООН, яка засуджує героїзацію нацизму. Тим самим вони «на папері» солідаризувалися з київським режимом, який без сорому черпає натхнення в ідеології Третього рейху».

Гризлов знову і знову заводить стару кремлівську пісню про те, як «в Україні без жодної сором'язливості вшановують посібників нацистських карників, які в ініціативному порядку брали участь у масових вбивствах євреїв та представників інших народів - у тому числі білорусів, руських і тих самих поляків».

«Все це, однак, не заважає європейцям, які повною мірою відчули на собі всі наслідки потурання фашизму та «політики умиротворення» у минулому столітті, продовжувати накачувати Україну грошима та озброєннями. Пропагандистські ресурси Заходу кинуті на підтримку «героїчного» іміджу України. Проте, заперечувати наявність нацистської ідеології в Україні стало об'єктивно неможливо. Достатньо прочитати абсолютно фашистські за духом заяви київських політиків і поглянути, на честь кого нині називають вулиці українських міст і споруджують пам'ятники», - марить Гризлов.

«Нагадувати про це у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту гірко, але необхідно», - сльозливо робить висновок він, напевно, чудово розуміючи, наскільки лицемірні та цинічні його звинувачення.

«Це не манера нашого президента»

Один із військових кореспондентів газети «Комсомольская правда» розповів про «нову тактику Росії, серйозне посилення ЗСУ та правду про бої на передовій».

«Давайте виходити з того, що всю радянську техніку ми в України вибили. Вона зазнає снарядного голоду. Ми вирішуємо ці проблеми завдяки своїй військовій промисловості. А Київ такої можливості не має, тому вони змушені переходити на «донати» Заходу. Але залежність від натовського виробника може у якийсь момент виявитися фатальною. Проте масштаб поставок не може не напружувати. Що з ними робити? Найпростіша відповідь – бити ще в тилу супротивника, доки вони не перетнули Дніпро, і рубати мости, що зв'язують два береги. Але, як показали останні 11 місяців, противник не має особливих проблем з логістикою внаслідок наших ударів. Та й усі поставки останнього часу йдуть більш менш потай цивільним транспортом, фурами. Що треба робити для того, щоб обрушити ці мости? Це може зробити, наприклад, стратегічна авіація. Що потрібно зробити, щоби стратегічна авіація працювала над Україною? Потрібно придушити засоби протиповітряної оборони. Але треба прораховувати варіант, що вони таки доїдуть до лінії бойового зіткнення. І чим ми їх там зустрічатимемо – це теж дуже важливо», - робить висновок кореспондент після довгих міркувань.

І продовжує: «Абрамси» - це не якесь вундерваффе, яке забезпечить Україні безкровний поступ територіями, які контролює російська армія. Але й поблажливо до цих поставок теж ставитись не можна. Це все ж таки серйозне, високотехнологічне озброєння. Рано чи пізно нам із ними доведеться зіткнутися. Як і з величезною кількістю нової артилерії. А це означає, що нам треба за два місяці удосконалити контрбатарейну боротьбу. Це, звісно, складне завдання. Не можна передавати в піхоту вже підготовлених артилеристів та протитанкові дивізіони. Адже саме вони мають через 2-3 місяці палити американську, британську, німецьку та іншу техніку. А брати їх нам буде просто ні звідки».

Кор «КП» запевняє своїх російських читачів, що «ми зараз нав'язали свою ініціативу противнику».

«У нас одразу кілька точок, де він почувається зовсім некомфортно... Українські війська не мають можливості концентрувати великі сили на якомусь одному напрямку. Вони змушені то туди, то сюди висилати «пожежні команди». Це, напевно, та сама заготівля, під яку було проведено рокіровку у командуванні спеціальної військової операції. Думаю, що якраз підготовчі заходи провів колишній командувач Сергій Суровікін, після чого кермо правління передав начальнику Генштабу Герасимову, який тепер відповідає за все - і успіхи, і поразки, якщо вони будуть. Але, можливо, це і є те саме розширення формату спецоперації, поряд з постачаннями танків, про яке нам говорило Міноборони, коли пояснювало перестановки у командуванні», - послужливо припускає кореспондент «КП».

«Так, у ході цього конфлікту розкрилися й проблеми у нашій військовій машині. Але добре, що ми про них дізналися зараз. Хтось каже, що «напевно, у Верховного головнокомандувача немає всієї картини». Є, і я це точно знаю. Люди не юні, а які живуть довго в нашій країні, чудово знають, що від Володимира Володимировича марно чекати на різкі кадрові рішення. Та й загалом очікуваних рішень. Комусь може й хотілося б полетів голів та зірваних погонів. Але це не манера нашого президента», - хвалькувато заявляє кореспондент.

Але робить висновок туманно: «Список того, чого не вистачає, у нас є. Розуміння, де що потрібно – теж. Треба дивитися, як із цим справлятиметься промисловість та керівництво Міністерства оборони».

«Леопард» дещо застиг у своєму розвитку»

«Аргументы и факты» теж вирішили подумати-зважити, чи «допоможуть Україні іноземні танки».

«АиФ» одразу запевняє, що «якийсь резерв по танках в української армії ще, може, і залишився, але основна частина виведена з ладу».  

«Втративши і без того незначне танкове озброєння, Київ почав наполегливо просити саме танки... Україна вимагала дедалі більше нової броні – німецьких «Леопардів» та американських «Абрамсів». Після довгої впертості Берлін і не особливо активний у постачанні танків Вашингтон дали слабину... Загалом у перспективі як ближньої, так і далекої Україна може отримати майже 300 іноземних танків. Основну їх частину – 139 одиниць, готовий модернізувати концерн Rheinmetall. Найближчий термін постачання – кінець 2023 – початок 2024 року. Поки що тільки 22 танки. Інші - у міру проведення модернізації...», - повідомляє «АиФ».

І наполягає, що «загальна тенденція Заходу у постачанні військової техніки та озброєнь Україні, на яку звернули увагу навіть західні військові експерти – дозованість».

«Це як підкидати в багаття по гілці, аби теплився вогник і було багато диму. Зеленський вимолює танки? На, візьми, але не відразу й потроху, воюй на одному місці, головне – довше. І танки зараз Україні дають тому, що її армія втрачає позиції на лінії зіткнення і вже готова здригнутися і відступити. А цього дозволити зовсім не можна, тому необхідне підкріплення, але не для «рішучого» наступу, а аби утримати позиції та затягнути агонію, яка неминуче призведе до поразки», - сам себе переконує «АиФ».

Газета впевнена і в тому, що «як і всі попередні постачання західних озброєнь, нові «пакети», які тепер включають уже й важкі озброєння - шлях до затягування конфлікту в Україні».

Проте, заспокоює «АиФ», «поява на передовій німецьких танків Leopard чи американських Abrams факт неприємний, але не катастрофічний».

«Зламати ситуацію вони не в змозі, як мінімум через свою нечисленність. І розраховувати на ефект, що від однієї їх назви російську армію кине в тремтіння - просто безглуздо... 14, 20, навіть 140 «Леопардів» не здатні діяти на оперативному просторі, а лише допомогти організувати локальний успіх. До того ж вони не котитимуть як на параді, а отримають потужну вогневу протидію всіх сил і засобів російської армії. Та й Київ берегтиме ці машини і кататиме їх Хрещатиком, щоб не зруйнувати в бою репутацію своїх постачальників. Особливої погоди німецькі танки точно зробити на передовій не встигнуть», - переконує «АиФ».

«Нашим танкістам теж на чомусь треба тренуватися, - заявляє газеті генерал Хрульов, оцінюючи можливість появи в Україні німецьких танків Leopard. - Потрібно до них пристрілятися, подивитися з якої позиції краще бити, в який борт, з якої дистанції... Загалом, німецький танк «Леопард» не такий уже й поганий, принаймні на рівень початку 90-х років. Але він трохи завмер у своєму розвитку, а більш досконалі модифікації існують у незначній кількості. Є ще такий нюанс, що ці німецькі танки "не нюхали пороху великої війни" і не брали участі у великих битвах».

«Зараз їм представиться така можливість спробувати всі протитанкові засоби російської армії, які є. І горіти “Леопарди” в Україні будуть нітрохи не гірше за німецькі “Тигри” під час Великої Вітчизняної, яких підбивали навіть із протитанкових рушниць», - пишномовно переконує російський генерал.

«Вас щось не влаштовує?»

Газета «Московский комсомолец» у подробицях розповіла сумну історію, як «п'ятсот вивезених до Росії донецьких біженців з дітьми закликали про допомогу».

«Майже 600 біженців із Донецька практично зависли у підмосковній глушині в дитячому санаторії без грошей та документів. Людей поселили у федеральному дитячому будинку відпочинку у підмосковному Непеціному під Коломною. Найпершу групу завезли ще наприкінці вересня 2022 року, і з того часу було три «дозаїзди». Загалом тут зараз перебувають близько 500 осіб. Говорять, що скоро прибудуть ще. Але ті, хто вже приїхав, досі не мають офіційного статусу, не можуть влаштуватися на роботу, їм припинили виплати. Фактично, вони тут на пташиних правах і не знають, що буде завтра», - повідомляє «МК».

Газета поспішає запевнити, що «ні, люди не скаржаться - їх годують, є де спати, діти відвідують школу, снаряди над головою не літають...», але відразу обурюється: «Але хіба це нормально? Жити одним днем? Не отримувати відповіді на елементарні питання – про роботу, зарплату, про майбутнє...».

«Я зустрілася з мешканцями поза територією будинку відпочинку, – переказує кореспондент «МК». - Вони без таємниці розповіли про своє життя, попросили тільки не називати прізвища. Мало що... Коли ми ще сюди збиралися, у нас у більшості були рожеві окуляри. Увечері з'явилася інформація, що є можливість виїхати до Росії начебто б на оздоровлення, і відповідь треба дати до 10 ранку наступного дня... Два тижні була тиша. Раптом різко зателефонували та повідомили, що виїзд дітей заплановано вже наступного дня з одним із батьків. Для багатьох це був вихід, тим більше, що з квітня-травня почалися обстріли Донецька... З кожним днем ситуація загострювалася».

«МК» розповідає, як нещасних донецьких біженців привезли із «ДНР» звичайними автобусами на залізничний вокзал у російському Таганрозі, завантажили у два вагони і так вони опинилися у підмосковній Коломні.

«Зустрічали новоприбулих урочисто, з помпою. Чиновники, силовики, волонтери. Говорили гарні слова. Аж сльози на очах наверталися. Але коли вже пожив і спробував щось вирішити, то розумієш, що просто б'єшся головою об стіну - скрізь відфутболюють. «Ми з дому взяли із собою теплі речі, нам казали, що нічого не беріть, все нове дадуть. Але в результаті теж нічого», - переказує газета слова біженців.

Донецькі біженці продовжують скаржитися газеті: «Гроші, які привезли з собою, хто 20 тисяч, хто 30, швидко закінчилися... Влаштуватися на роботу неможливо. Нікуди не беруть, окрім продавців у мережеві супермаркети. Навіть із вищою освітою. У магазинах зміни допізна. А на самій території Будинку відпочинку пропускний режим і о 22:00 КПП закривається. Запізнишся – де ночувати? Громадський транспорт є, але до найближчої зупинки сорок хвилин пішки по хорошій погоді, а зараз, коли ожеледь та вітер, йти десь годину... І найголовніше, що люди не можуть зрозуміти, на яких підставах вони тут живуть. Як евакуйовані? Біженці? Переселенці?».

І ще: «З січня 2023 року донецьким пообіцяли виплачувати єдину допомогу, яка для Московської області становить 16 тисяч рублів. Але для того, щоб її оформити, потрібно підтвердити прибутки на колишньому місці роботи. Офіційно таку довідку, щоб її було написано за формою, з Донецька отримати неможливо. Оскільки загальної електронної бази з Росією ЛДНР не має досі. Тому більшості у допомозі просто відмовляють».

«Щойно ми починаємо писати листи і вимагати, щоб на нас і наші проблеми звернули увагу, влада відразу починає дивуватися: типу, а що, вас щось не влаштовує? Але тут не бомбять. Так, не бомбять. Але це теж не життя... Ми немов бомжі тут... без реєстрації, без доходів, які у нас були в Донецьку, але довести їхню наявність ми не можемо», - нарікають донецькі біженці.

«МК» уточнює, що при в'їзді в РФ «у багатьох жителів ЛДНР на руках вже були оформлені на батьківщині паспорти Російської Федерації».

«Тобто біженцями вони вважатися за будь-якого розкладу не могли. Але на що вони могли б розраховувати? Вже тоді вимальовувалися досить невиразні перспективи їхнього майбутнього: адаптуватися до російської реальності виявилося досить складно. Райдужно зустріти із хлібом-сіллю на вокзалі – це одне, розселити у пунктах тимчасового розміщення та регулярно годувати на виділені бюджети – друге, а допомагати людям реально облаштувати своє життя, вирішити їхні соціальні проблеми – третє. І тут інтереси чиновників можуть не співпадати з інтересами тих, хто приїхав. Влада вважає, що їм мають бути вдячні за все і не вимагати більшого. Але самі люди так не рахують. Зрештою приїхати сюди не було їх добровільним вибором», - констатує «МК».

«Ще з середини минулого року влада деяких регіонів почала намагатися повертати біженців і вимушених переселенців додому. Оплачувати проїзд назад, допомагати перевезти багаж, отримати гуманітарну допомогу... Так, уряд Псковської області в середині серпня організував перевезення до Маріуполя перших 57 біженців, які проживали в пунктах тимчасового розміщення (ПТР)... Організовано повертаються до місць постійного проживання» і біженці, які розмістилися у Волгоградській області... Повертаються з Ленінградської області, Курської, Володимирської, Костромської… Головною причиною реевакуації регіональна влада найчастіше вбачає у бажанні людей возз'єднатися з родичами, а також у відновленні стабільності в регіоні», - повідомляє «МК».

Але одразу не приховує: «Самі ж біженці чесно зізнаються, що виїхати їх змушують проблеми в отриманні документів, проблеми з пошуком роботи та житла, проблеми проживання в ПВР...».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»

Статті

Країна
15.06.2024
10:31

Кадрові проблеми Офісу президента: лояльних дедалі менше

"Подивіться, скільки міністрів перебуває у статусі «тимчасово виконуючий обов'язки». Коли кажуть, що багато хто хоче піти, але їх не відпускають, це більш ніж правда. Ідеться і про уряд, і про парламент"
Країна
14.06.2024
11:00

Курс гривні: Нацбанк "хлюпнув кисню" на $5,5 млрд

Ми хочемо, щоб наша нинішня магічна реальність враховувала перспективи того, що так може бути не завжди. І нам, можливо, потрібно зараз уже думати, готуватися, що на нас чекає у другому півріччі 2024 р., що чекає на нас у 2025 р.
Світ
13.06.2024
08:28

"Якщо війна йтиме так, як зараз, очевидно, що Україна програє". Огляд західних медіа

Тоді в майбутньому Росія розв'яже війну. Росія воюватиме з українськими технологіями, українськими солдатами, з іншого географічного положення. Тоді ми будемо у 1939 році. Зараз ми у 1938.
Всі статті