Удар по Старобільську: спроба систематизувати й узагальнити інформацію

Тему удару по Старобільску в ніч на 22 травня настільки жорстко "провідмінювали" окупаційні джерела, що аж статтю почати складно. Нагадаємо: йдеться про загибель кількадесятьох студентів внаслідок удару по гуртожитку ЛНУ імені Шевченка, де окупанти розмістили "ЛНРівську" версію коледжу.

Про медійну навалу й емоційну складову

Була ідея порахувати, скільки разів окремі джерела (та хоча б окупаційний "уряд ЛНР" і ще якісь окупаційні Телеграм-канали) згадали цю тему. Однак повідомлення сипалися буквально тисячами й не піддавалися швидкому підрахунку. Частина з них ловила на емоційні гачки, як і ведеться в когнітивній війні, про яку писав "ОстроВ" у статті "Когнітивна війна. Як жертву впливу змушують приймати передумови агресора й добровільно змінювати поведінку".

Звичайних спекуляцій на темі загибелі підлітків і молоді російським пропагандистам здалося замало. Максимально диким стало таке повідомлення, проілюстроване фото: "Увесь морг увішаний весільними сукнями. У них ховатимуть молодих студенток, які загинули під час обстрілу в Старобільську".

Одне з найбільш яскравих повідомлень, націлених ловити читача на емоційні гачки

Тим часом частина повідомлень окупантів всерйоз апелювала до світової спільноти, вже впіймавши її на емоційні гачки. Окупанти вимагали скликати Раду безпеки ООН, Путін записував відеозвернення до українських військових, а російське МЗС заявляло про "переповнену чашу терпіння", обіцяло наносити удари по Києву й закликало дипломатів країн світу покинути українську столицю.

І одночасно українська журналістська спільнота була змушена шукати варіанти висвітлення цієї теми. Адже посилатись на джерела окупантів і колаборантів, аналізувати їхні накази про поселення чи списки загиблих, а також результати експертиз експертів-колаборантів дорівнює легітимізувати окупантів на території Луганщини. Тим не менш, на ці джерела доводиться спиратися – бо на них спирається й світова спільнота, за браком інших. А спиратися на власні джерела в окупації стає все складніше – бо їх стає все менше, і вони все сильніше бояться говорити.

Про фактаж: поселення студентів, тривоги й укриття

Наводимо інформацію від джерел "ОстроВа" – ту, яку ми по можливості узагальнили й систематизували.

Перше. В гуртожитку коледжу, який до окупації регіону входив до структури ЛНУ імені Тараса Шевченка, в ніч на 22 травня дійсно загинули студенти.

І студенти там дійсно жили вперемішку з окупаційними військовими.

Оприлюднений в соцмережах наказ про підселення до гуртожитку військових окупанти назвали фейком

За інформацією джерел "ОстроВа", в гуртожитку дійсно жили окупаційні військові, причому ще з 2022 року (у "приказі", який соцмережі аналізують на предмет "фейковості", йдеться про 2026 рік).

"Сюди заселили військових, і взагалі почали використовувати базу університету для потреб окупаційних військ ще у 2022 році, з початку окупації", – зазначає джерело "ОстроВа" – місцевий мешканець.

Це не було секретом для старобільчан та батьків немісцевих студентів (бо місцеві під час навчання в коледжі проживають у себе вдома).

Джерела наводять такий приклад. На подвір'ї бібліотеки ЛНУ імені Шевченка, у безпосередній близькості від зруйнованого нині гуртожитка, до початку окупації працював магазин де продавалися саджанці декоративних і  плодових рослин. Ворота магазину – тобто місце, де власне йшла торгівля – виходили на вулицю Центральна. У 2022 році в місто прийшли російські військові й одразу зайняли цю територію – з будівлями й подвір'ям. І розселили там військових. Територію спочатку миттєво "закрили" – підприємцям навіть не дозволили забрати звідти товар, і рослини зрештою загинули. А розташування тут військових почало все більше сприйматись місцевими мешканцями як норма – вперемішку зі студентами.

Коледж, який під окупаційною владою працює в Старобільску, підпорядковано клону Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який окупанти перейменували на "Луганський державний університет". Ним, як писав "ОстроВ", керує колаборантка Жанна Марфіна. І багато хто підкреслює, що саме вона відповідальна за розселення місцевих студентів та окупаційних військових у корпусах псевдовишу – як у Старобільську, так і в принципі на Луганщині.  

"Ректорка" несе повну відповідальність за розміщення в навчальних корпусах і гуртожитках Старобільська Луганської області окупаційного військового контингенту", – написав у facebook про Марфіну професор, доктор філологічних наук Роман Міняйло, який тривалий час викладав у Луганську в ЛНУ імені Тараса Шевченка.

Джерела зазначають, що військовий контингент окупантів розташований і в інших гуртожитках Старобільського району, зокрема по селах, вперемішку зі студентами ще з 2022 року.

Траплялись ситуації, коли батьки привозили дітей-абітурієнтів до закладів, розуміли, що їх поселять разом з окупантами – а окупанти є законною мішенню для ЗСУ – й просто забирали дітей додому, передумували взагалі вступати до таких навчальних закладів. Проте за чотири роки пильність батьків стала слабшою. За словами джерел "ОстроВа", історія з влучанням у гуртожиток стала додатковим уроком для місцевого населення, додатковим приводом казати дітям: "Уникай проживання поруч із російськими військовими, бо по них битимуть".

Друге. У гуртожитку дійсно було укриття, і під час оголошення окупаційною владою так званих "ракетних небезпек" студенти спускались у це укриття.

Як саме дізнається більшість мешканців Старобільска та сусідніх сіл про тривогу, і як саме люди реагують на сигнали тривоги – сказати складно. Через гучномовці вона звучить не завжди, але здебільшого про неї повідомляють канали колаборантів у соцмережах – у тому числі Телеграм-канал окупаційного "голови муніципального утворення Старобільський муніципальний округ ЛНР" Володимира Чернєва.

Скрин з Телеграм-каналу окупаційного "голови муніципального утворення Старобільський муніципальний округ ЛНР" Володимира Чернєва, повідомленні від 22 травня

Чи звучала тривога в ніч на 22 травня – тепер судити складно.  Тим не менш, місцеві мешканці жваво обговорюють цю тему.

Підкреслюють: як правило, дітей змушували під час тривог спускатися в укриття. І саме в ніч на 22 травня, за інформацією одного з джерел "ОстроВа", вказівки спускатись в укриття не просто не було – дітей туди не пускали охоронці. Джерела зазначають, що після удару по гуртожитку студенти буквально ломились в житло місцевих мешканців і просили їх прихистити. І розповідали, що в укриття їх не пустили.

Дні через три після удару окупаційні медіа оприлюднили ролик про укриття під гуртожитком. За версією окупантів, студенти нібито спочатку туди спустилися, а потім піднялися в кімнати – й до них "прилетіло". До речі, це відео окупанти показали вже після того, як апелювали до Радбезу ООН, оприлюднили звернення Путіна й привезли в місто іноземних журналістів.

"Вони так жваво виправдовуються, що змушують думати: по гуртожитку вдарили вони ж, це вигідно лише їм", – підкреслює наше джерело. 

Окупанти демонструють укриття під гуртожитком

Третє. У ніч на 22 травня в Старобільську "прилетіло" й по інших об'єктах – окрім гуртожитка. Окупаційні джерела цю тему ігнорують, повністю відволікши увагу своїх глядачів/читачів емоційною складовою удару по гуртожитку. Як зазначають наші джерела, на всіх відео окупантів оператори й монтажери уникають демонстрації сусідніх із гуртожитком об'єктів. У той же час, з посиланням на Генштаб ЗСУ "ОстроВ" повідомляв,  що в ніч на 22 травня уражено один зі штабів російського підрозділу "Рубікон" у районі міста Старобільськ.

"В російських медіа активно поширюється маніпулятивна інформація щодо нібито ураження Збройними Силами України об’єктів цивільної інфраструктури на тимчасово окупованій території України. Інформуємо, що Збройні Сили України завдають уражень по військовій інфраструктурі та об’єктах, які використовуються у військових цілях, суворо дотримуючись норм міжнародного гуманітарного права, законів та звичаїв війни", – йшлося в цитованому нами повідомленні Генштабу.

Де саме базувався штаб російського підрозділу "Рубікон", Генштаб не уточнює. У той же час, за інформацією джерел "ОстроВа", у ніч на 22 травня було уражено будівлю колишнього пенсійного фонду й медцентру "Гіпократ", а також пошкоджено будівлю районного відділу освіти. Стосовно останньої – побачити її вживу у наших джерел можливість відсутня. Усі зазначені будівлі розташовані досить близько від гуртожитку, в якому загинули діти. І всі їх могли використовувати (й використовували!) у своїх цілях окупанти.

Крім того, є інформація про влучання по об'єктах, віджатих окупантами у агрохолдингу "Нібулон". Це елеватор і суміжна з ним територія на виїзді із Старобільська в напрямку села Чмирівка – на відстані від гуртожитка понад кілометр.

Аналізуючи відеосюжети окупантів, наше джерело підкреслює: перш ніж пустити на територію гуртожитка своїх пропагандистів, іноземних журналістів і взагалі людей з камерами, окупанти ретельно прибрали на території все, включно з уламками дронів, якими нібито били по об'єкту. Жодного кадру з уламками дрона окупаційні джерела не оприлюднили.

І знов про емоційну складову

Медійний розголос щодо удару по Старобільську спровокував на емоції чиновників і журналістів з Луганщини – бо ми ще й просто люди.

До уваги наших читачів – пост у facebook очільниці Старобільської МВА Яни Літвінової – людини, яку до окупації місцеві мешканці неодноразово обирали на посаду міської голови і яка з 2022 року працює в релокації. Окрім іншого, пані Яна ставить питання: "Хто приймав рішення, коли підселяли до студентів військових під час ротації? Чому, якщо була відома небезпека, студенти не опинилися в укритті? Чому, за словами окремих студентів, їх в укриття не пустили? Чому не було сигналу тривоги, який раніше регулярно лунав містом? Чому поранені після удару були змушені самотужки у крові пересуватися вулицями? Чому місцеві, які хотіли допомагати розбирати завали і рятувати, говорять про те, що їх туди не пускали? Чому не вистачало медичних препаратів для надання допомоги?"

"Як свідома людина, я розумію де є представлення фактів, а де є використання інформації та людей для маніпуляції. Гидко коли бачу, як цю трагедію починають використовувати, у тому числі і на найвищих міжнародних площадках. Як нею пояснюють, виправдовують так зване "СВО", – пише Літвінова.

Ось що пише у facebook про удар по Старобільську журналістка з Луганщини, представниця Інституту масової інформації у Луганській області Валентина Троян: "Колись хтось з колег мене спитав, що я відчуваю, коли прилітає в Луганськ. Та нічого я не відчуваю. Думаю про те, що у всього є ціна. Але, як на мене, вона необґрунтовано висока як для заважання мені потрапити додому. …Сьогодні прилетіло у будівлю колишньої жіночої гімназії у Старобільську. Шкода будівлю. Але така ціна визволення".

"Немає і, головне, не може бути ніякої "дискусії" з приводу Старобільська. Ну, хіба що "дискусією" назвати хайп", – пише історик, краєзнавець, автор книги "Старобільське відлуння Катинської трагедії", старший викладач ЛДУВС полковник Валерій Снегірьов.

Крім того, Снегірьов аналізує інформацію про удар по "Рубікону" й допис очільниці Старобільскої МВА Яни Літвінової.

І мені, авторці статті – як людині з Луганської області – хочеться, як і згаданим вище землякам, відрефлексувати.

Перше. Коли ворог ударив по селу Гроза на Харківщині, я працювала на новинній стрічці. У правому кутку монітора вспливло повідомлення з Телеграм-каналу Володимира Зеленського про те, що в селі на поминках загинуло (на той момент) 49 людей. І я всерйоз подумала, що хтось зламав Телеграм Зеленського!!! У це було легше повірити, ніж в удар по поминках! Згодом виявилось, що це правда, і що загиблих – 59. І згодом виявилось, що серед загиблих – дівчина, яка вчилась у коледжі з моєю донькою. Вона вийшла заміж у те село Гроза й прийшла на поминки разом із свекрами, вагітною. І загинула разом із свекрами. І коли я почула бідкання з приводу удару по Старобільську, мені хотілося кричати: "А ви пам'ятаєте про село Гроза???" Але це було б надто,  я все-таки на роботі…

Друге. Перед так званою великою війною, початок якої прийнято називати повномасштабним російським вторгненням, я була місцевою координаторкою прес-турів Харківського прес-клубу на Луганщину. Локальні журналісти з усієї України тоді завітали до імама Сіверськодонецької мечеті Темура Берідзе. Це дуже знана й авторитетна на Луганщині людина з абсолютно чистою репутацією. Імам був капеланом. Один із колег тоді сказав йому приблизно наступне: "Так це ж на тій стороні, у "ополченців", капелани кажуть комбатантам те саме, що й ви…" І імам на це відповів: "Так, кажуть. Але треба мати власну голову й завжди пам'ятати, хто на кого напав. Ані Україна, ані Грузія на Росію не нападали".

Імам Темур, напевно, вже й забув, що казав це в тій ситуації. Проте я дуже часто його цитую: треба завжди пам'ятати, хто на кого напав.