Когнітивна війна. Як жертву впливу змушують приймати передумови агресора й добровільно змінювати поведінку

У тій частині нашого життя, де співіснують війна, політика й пропагандистські технології, все змінюється дуже швидко. Набагато швидше, ніж відповідні фахівці встигають все це проаналізувати, донести до журналістів, а журналісти – до суспільства.

Професорка НТУУ "КПІ", докторка політичних наук Лідія Смола зазначає, що станом на зараз те, що прийнято називати інформаційною війною (назвемо це війною за свідомість людей) в Україні перейшло в стан війни когнітивної.

"Дозволю собі зробити передбачення: невдовзі на нас чекає хвиля публічних розмов про когнітивну війну. Словосполучення "когнітивна війна" звучатиме, як то кажуть, із кожної праски, й поступово затреться, втратить свій первинний сенс", – каже Лідія Смола.  

Від занурення в тему стає страшно

Занурюючись у тему когнітивної війни, зауважу: чим більше дізнаєшся про механізми її ведення, тим страшніше тобі робиться. Бо є відчуття, що ти в ній безсилий обєкт, а не особистість.

Почнемо з двох практичних прикладів. В обох випадках через міркування безпеки уникаємо прізвищ.

Приклад перший, чотирирічної давнини. У квітні 2022 року, вибравшись власною автівкою з так званої "тихоокупованої" півночі Луганської області (тієї, яку величезними колонами техніки майже без боїв, за поодинокими випадками, захопили окупанти, прорвавшись через кордон у Міловському, Біловодському, Марківському районах тощо), джерело "ОстроВа" – місцева жінка – розповідала: "Кілька днів мені довелося провести у знайомих неподалік від Білокуракиного. Чекала, поки зі мною зможе виїхати ще одна близька людина… І всі ці дні у житлі, де я ночувала, був ввімкнений телевізор, який "ловив" канали окупантів, їхні новини й ток-шоу. Так ось… На певному етапі я раптом спіймала себе на тому, що я починаю мислити так, як хочуть вони! Я починаю сприймати реальність саме так, як хочуть вони! І це я – людина з досвідом, вищою освітою, людина начитана… Людина з критичним мисленням! Принаймні, як мені здавалося".

Це слова жінки у віці 40+, досвідченої лікарки, матері, переселенки з 2014 року, людини з активною громадянською позицією.

Приклад другий, зовсім свіжий. Так само історія людей покоління 40+, які виїхали у 2022 році з півночі Луганської області. Тоді чоловік свідомо сів за кермо автівки, де на пасажирських сидіннях були двоє молодших дітей та дружина, і вивіз родину – через території держави-агресорки та  кількох країн Європи – на підконтрольну Уряду України. Зробив так через патріотизм,  тому, що мав саме такий світогляд. …І ось пару місяців тому його затримали правоохоронці: той самий чоловік, який з великим ризиком і за великі кошти вивозив родину під український прапор, "зливав" ворогу позиції українських захисників! І на допитах цього не приховував!  Пояснював це правоохоронцям так: "У мене там старі батьки, і я хотів додому…". До речі, пояснював він все це автоматично українською мовою – бо все життя спілкується саме нею. Члени родини розповідають, що останнім часом, перед затриманням, йому "підтягувалися" в інтернеті якісь дивні відео – у тому числі під час ігор в умовні "танчики" чи "доту". Показово, що про страх мобілізації тут не йдеться – чоловік мав бронь, бо працював на підприємстві критичної інфраструктури. Проте дивився оті відео й вірив їм, вірив... А далі – спілкувався із куратором з ФСБ, і теж вірив йому.

"Чомусь нам з тобою такі відео не "підтягуються", – прокоментувала цю історію "ОстроВу" ще одна людина того ж покоління з тієї ж Луганської області.

"Когнітивна війна використовує підходи рефлексивного управління Володимира Лефевра (філософ, професор Каліфорнійського університету. – "ОстроВ"), змушуючи жертву впливу прийняти передумови агресора та добровільно змінювати свою поведінку", – каже професорка Смола.

Росіяни по-максимуму використали методи ведення когнітивної війни саме в розрізі Луганської й Донецької областей. До появи загальноукраїнських наративів про "звірства ТЦК", "людоловів" і "мігрантів – індусів" (на які, з досвіду "ОстроВа", "ведуться" навіть досвідчені українські військові й люди після рашистського полону) більшість емоційних гачків у когнітивній війні апелювали саме до теми цих двох областей, і ті ж наративи об'єднали словом Донбас (ніби винісши за дужки донецьке Приазов'я чи луганську Слобожанщину). Це і славнозвісний розіп'ятий хлопчик із Слов'янська, і "Росія – мирний посередник у громадянській війні на Донбасі, де люди мають свою окрему ідентичність" (тут навіть перемішано кілька наративів), і "8 лєт бамбілі Донбас", і ще, і ще… Якісь із цих наративів працюють і досі, якісь трансформувались у щось нове – з урахуванням нових реалій.

Близька людина згаданого нами вище чоловіка з Луганщини, який "зливав" позиції українських захисників, бо "хотів додому", погодилась обговорити свою власну історію в контексті теми когнітивної війни. Зрештою вона сказала "ОстроВу": "Думаю, треба більше писати про когнітивну війну в українському медіапросторі. Може, таких випадків було б менше".

Але навіть при підготовці цієї статті з жахом думаєш: більше про це писати – і що то дасть? Такі складні дефініції, така теорія – це потребує певної підготовки. Усе це вкрай складно донести до людини, яка просто відкрила свій гаджет, щоб почитати новини, або аналітику, або поради психологів, чи гастроентерологів… Або просто подивитися короткі відео в Тік-тоці. Безперечно, з великою вірогідністю така людина в Україні знає слова на кшталт пропаганда, ІПСО, фейки… Проте, споживаючи контент для розваги, розслаблення чи заспокоєння, людина все одно "ловиться на гачки".

Елементарне порівняння кількості переглядів під Тік-ток-відео про "звірства ТЦК" й під матеріалами про аналіз специфіки когнітивної війни – чудовий приклад того, який контент для більшості насправді комфортніше споживати.

Проте існує таке явище, як когнітивна стійкість. Його, напевно, добре ілюструє наведена вище фраза "Чомусь нам з тобою такі відео не "підтягуються".  Когнітивна стійкість лежить в іншій площині, ніж більш звичне для нас поняття критичне мислення. Про неї – нижче. Після того, як розберемося з теорією когнітивної війни – наскільки це можливо в одній статті.

Про когнітивну війну – на рівні словника й підручника

Багатьом складно розібратися в дефініціях, якими перенасичений сучасний український інформаційний простір, тому наводимо визначення Тлумачного словника української мови: "КОГНІТИВНИЙ, -а, -е. Пізнавальний, пізнаваний, який відповідає пізнанню (когнації). ...Когнітивна психологія – загальний підхід в психології, в якому основна увага приділяється внутрішнім мислительним процесам. Когнітивний апарат людини – центральна нервова система і органи почуттів, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ і самого себе. ...Когнітивний маркер – гіпотетичне уявлення про психічні процеси індивіда. ...Когнітивний процес – процес пізнання людиною навколишньої дійсності".

Термін "когнітивна війна" (Cognitive warfare) у сучасному значенні почали використовувати в США у 2017 році для опису способів дій, доступних державі або впливовій групі, яка прагне "маніпулювати механізмами пізнання ворога або населення, щоб послабити, впливати підпорядкувати й зруйнувати його". У звіті NATO (Cognitive Warfare by François du Cluzel) її називають "шостою сферою війни" (після суходолу, моря, повітря, космосу та кіберпростору).

Отже, на стадії когнітивної війни пропаганда діє на людину не просто на рівні інформації, а на рівні "ловлі на гачки", напряму пов'язані з мислиннєвими процесами. І зрештою деформує, змінює мислення людини.

Як зазначається у брошурі Українського кризового медіацентру (УКМЦ) "Інструменти стійкої України в умовах когнітивної війни", у когнітивній війні головною "зброєю" є не брехня, а наші власні нейромедіатори.

"Ми звикли думати про фейки, але справжня мета когнітивних атак - викликати потужний викид дофаміну (через злість або сенсацію) або кортизолу (через страх). Коли мозок затоплений цими гормонами, префронтальна кора (відповідальна за критичне мислення) буквально "вимикається". Агресор не переконує – він просто паралізує вашу здатність міркувати, змушуючи реагувати на рівні інстинктів",  –  зазначається в брошурі УКМЦ.

В УКМЦ також зазначають, що когнітивна війна – це стратегія, спрямована на зміну того, як цільова аудиторія думає, і, як наслідок, як вона діє.

"На відміну від інформаційної війни (боротьба за контроль над інформацією), когнітивна війна – це боротьба за те, як мозок обробляє цю інформацію. Тобто інформаційна війна бореться за те, що ми знаємо, а когнітивна – за те, як ми думаємо. По суті когнітивна війна використовує сукупність знань про психологію та нейротехнологію для того, щоб не просто маніпулювати фактами, а змінити саму здатність людини сприймати реальність – змінити процес мислення", – пише УКМЦ.

Свої напрацювання в аналізі когнітивної війни – зокрема, тієї, яка відбувається в Україні – професорка Лідія Смола доносить до своєї професійної спільноти (політологів з усього світу), до студентів КПІ та до українських журналістів під час тренінгів. 

Окрім професорки Смоли, над темою когнітивної війни в Україні працюють і інші фахівці – зокрема, публіцист та викладач Валерій Пекар. Охопити усі викладки на цю тему в одній статті – означає перевантажити читачів. Тим більше що погляди фахівців на когнітивну війну співпадають.

За словами професорки Смоли, когнітивна війна передбачає боротьбу за пізнання і право встановлення істини. Мета тих, хто її веде (у нашому випадку країни-агресорки) така:

- переформатувати сприйняття людей;

- змінити спосіб мислення;

- змінити спосіб конструювання картини світу;

- зруйнувати когнітивну стійкість та раціональність мислення.

Ключові відмінності пропаганди й методів когнітивної війни – у фрагменті з презентації професорки Смоли

Когнітивна стійкість як базове налаштування  протистояння у війні

Отже, якщо завдання ворога – зруйнувати нашу когнітивну стійкість, то наше завдання – її "накачати".

Когнітивна стійкість (cognitive resilience) – це здатність психіки та інтелекту зберігати автономність, критичне сприйняття та функціональність під інтенсивним тиском ворожих операцій. Інструменти когнітивної стійкості базуються на психологічному "щепленні" та цифровому "імунітеті" для зниження вразливості до маніпуляцій, тобто на вивченні цих механізмів. Таке формулювання дають експерти Українського кризового медіацентру.

"...Замість аналізу тексту підозрілого сайту, необхідно дізнатися, хто є власником ресурсу та що про цю новину пишуть незалежні джерела. Необхідно формувати звичку свідомого обмеженого споживання новин. Пам’ятати, що перевантажений мозок автоматично вимикає аналітичне мислення і переходить на емоційні реакції", – пише Український кризовий медіацентр.

Дослідження Кембриджського університету підтверджують, що перегляд коротких роликів про методи дезінформації підвищує стійкість до них на 21%.

Когнітивні атаки завжди спрямовані на ізоляцію людини, тому соціальна згуртованість може діяти як захисний "панцир" для споживачів інформації. Усвідомлене підтримання зв'язків із реальною спільнотою (сім’я, волонтерські групи, професійні спільноти) може допомогти "тестувати реальність" та виявляти ворожі операції, що покликані створити ілюзії масової підтримки ідеї через ботоферми (людина схильна підлаштовуватися під "думку більшості"). Звернення до професійних фактчекінгових ресурсів (StopFake, StratCom) як до "фільтра", що бере на себе первинну обробку "інформаційного шуму", може допомогти у переході від реактивного спростування (відповіді на чужі закиди) до проактивного створення власних сенсів є реальним проявом когнітивної стійкості.

Когнітивна стійкість – це не просто риса характеру, а результат фізичної адаптації мозку. Регулярна інтелектуальна діяльність та критичне мислення буквально "нарощують" нейронну тканину в критично важливих зонах, зміцнюючи ваш захист від когнітивних атак.

Рекомендації від Українського кризового медіацентру

***

P.S. Від авторки

Підготовка статті співпала з ударом по окупованому з 2022 року Старобільську на Луганщині і з серією російських маніпуляцій на цю тему: "З під-завалів витягали тіла дітей", "Українські військові, "оберніть зброю" проти української влади!", "Росія звертається до Совбезу ООН" тощо. За інформацією "ОстроВа", в гуртожитках колишнього педінституту в Старобільську окупаційна влада свідомо селила вперемішку студентів і своїх військових. І удар по локації став просто шикарним підґрунтям для медійної активності окупантів. Тему того, хто саме наніс удар, наразі не обговорюємо. Проте тема удару як такого й резонансу від нього варта окремого дослідження – в контексті когнітивної війни.

У статті використано матеріали Українського кризового медіацентру (УКМЦ)