«Російському ведмедю варто було б якнайшвидше вийти з українського конфлікту». Російські ЗМІ про Україну

«Душок Анкориджа». Саме так зневажливо через рік нагадує про ту саму «історичну зустріч» Трампа і Путіна на Алясці російське видання з дивною назвою «Свободная пресса». І намагається знайти відповідь на питання: «Чому про горезвісний «дух Анкориджа» замість великої надії почали говорити з величезним сарказмом». «Чи зазнали з того часу наші відносини зі США якихось змін?», «У чому саме краще шукати точки дотику Москви та Вашингтона в разі наступних переговорів такого роду?», - задається питаннями прокремлівське видання.

«Зробити паузу й почекати»

Якийсь «експерт центру дослідження проблем безпеки Російської академії наук» Костянтин Блохін запевняє «Свободную прессу», що «за минулий рік Вашингтон побачив: київський режим досі тримається на плаву».

«Причому ми, як і раніше, наступаємо, але поступово. У зв’язку з цим Україна поки що не відчуває екзистенційної загрози на свою адресу, хоч і потихеньку втрачає території. Тому держсекретар США Рубіо на останній зустрічі з Сергієм Лавровим і сказав, що «дух Анкориджа» зник. Додавши при цьому, що потрібні, мовляв, якісь нові ідеї. У перекладі з дипломатичної мови це означає, що Київ не хоче йти на жодні поступки, тому Захід чекає їх від нас. І лише наші ультимативні, безкомпромісні перемоги на полі бою здатні стати рушійною силою нового, цього разу більш плідного, раунду переговорів», - розвиває свою глибоку думку «експерт» Блохін.

Він наполягає, що все відбувається так, «бо Україна для США - дуже ласий шматок: вони не для того вкладали в неї кошти довгі роки, щоб віддати нам просто так, «з барського плеча».

«Вони це зроблять, коли побачать, що ЗСУ повністю розгромлені й вкладати в них кошти вже марно», - переконаний прокремлівський «експерт».

Він наголошує, що той факт, що «Трамп не дає ходу ратифікованому законопроєкту про «пекельні санкції» проти РФ, а Джей Ді Венс просить Україну не завдавати ударів по чорноморській інфраструктурі», свідчить «про боротьбу політичних еліт США».

«З одного боку, Маск, Венс та інші реалісти з команди Трампа виступають за нормалізацію наших відносин. З іншого боку, ліберали-неоконсерватори прагнуть посилити тиск на нас. Вважаю, що на все це слід дивитися з обережним оптимізмом, без ілюзій. Бо багато чого з нашого боку пропонується, але не знаходить адекватного відгуку за океаном. Найкраще зробити паузу й почекати, доки у верхівці США не з’явиться справжня політична воля довести наш діалог до реального результату», - радить комусь Блохін.

Він також вважає, що Трампу «зараз банально немає часу на Україну» через війну з Іраном.

Але, впевнений Блохін, Трампу буде «до України», якщо «йому вдасться вгамувати хаос у США, заспокоївши своїх людей, відірвати від себе п’явку-Нетаньяху та вивести війська з Близького Сходу».

Ще один прокремлівський «експерт» - якийсь «президент фонду наукових та історичних досліджень «Основа» Олексій Анпілогов у розмові зі «Свободной прессой» «ризикує припустити, що ставки на переговорах в Анкориджі були набагато вищими, ніж просто завершення російсько-українського конфлікту».

«Ймовірно, насправді перед нами поставили просте запитання: на чиєму боці в новому світовому порядку буде Москва - на боці Пекіна чи Вашингтона? Нам, мабуть, пропонували приєднатися до блокади Китаю, щоб замкнути «облогове кільце» навколо Пекіна», - припускає через рік Анпілогов.

І додає: «З нашого боку озвучувалося багато чого. Були й декларації про спільне освоєння Арктики, інші проєкти. Але США, очевидно, просили багато, а давати хотіли мало. Їх влаштовував горезвісний «вашингтонський консенсус», у якому Росія відігравала роль криптоколонії Заходу. Це поставило хрест на побудові більш-менш рівноправних відносин Росії зі США. У відповідь американці, ймовірно, висловили побажання бачити в нас «молодшого військового партнера», який би взяв на себе основну, можливо - навіть військову, відповідь Китаю у протистоянні зі США».

«Зверніть увагу, - продовжує Анпілогов, - дії США на Близькому Сході, як і в усьому підчерев’ї Євразії, та й, власне, в Україні, стають дедалі більш вимушеними. Тож Росії, на мій погляд, треба просто почекати, коли у США почне тріщати по швах їхній контроль над усією околицею євразійського континенту. І вже тоді відроджувати «дух Анкориджа». Американцям же рано чи пізно за нинішніх обставин знадобиться якийсь партнер, максимально незалежний від Китаю, якому вони можуть дозволити грати з ними на рівних. Тож, образно кажучи, російському ведмедю непогано було б цієї зими пересидіти у своїй берлозі, не витрачаючи сили даремно. При цьому з українського конфлікту йому, на мій погляд, варто виходити якомога швидше, закріплюючи позитивні для себе результати. І пам’ятати, що для його завершення можна йти на певні поступки Заходу, тільки вони не повинні зачіпати наші стратегічні інтереси. З Китаєм, на мій погляд, у нас зараз спільного більше, ніж з Україною, і псувати відносини зі Сходом нам зовсім не на руку».

«Вихід із конфлікту з Україною має бути таким, щоб наш суверенітет справді зміцнився, і ми стали не «третім зайвим», а «третім необхідним» у світовій архітектурі безпеки. Я думаю, що американці, яких поки що влаштовує «холодна війна» з Росією через Україну, все-таки прийдуть до розуміння цього моменту. Правда, не зараз, а пізніше, коли Вашингтон благополучно втратить частину своїх сателітів, таких як Південна Корея, Японія та інші», - сподівається прокремлівський «експерт».

«Упоротість Зеленського»

Якийсь «військовий експерт» Борис Джерелієвський розмірковує в газеті «Известия» про те, «чи довго Європа зможе фінансувати удари українських БПЛА по території Росії».

«Після того як анонсована Зеленським 40-денна атака, як і очікувалося, не змусила Москву прийняти вимоги Києва та Заходу щодо замороження конфлікту, нелегітимний глава України висунув новий термін реалізації своїх планів. «Україна прагнутиме змусити Росію завершити війну до зими», - заявив він. Інструмент, за допомогою якого він має намір це зробити, залишається тим самим - терор, як той, що здійснюється за допомогою далекобійних дронів, так і в «традиційному виконанні»: вибухи саморобних вибухових пристроїв у російських містах. Подібні методи, як розраховує ворог, дестабілізують наше суспільство, викличуть паніку серед населення, яке вимагатиме від влади капітулювати на будь-яких умовах. Але наполегливість Зеленського має цілком природні обмеження - фінансові», - міркує «військовий експерт».

«…Якщо, виходячи з українських джерел, взяти середню вартість українського далекого дрона літакового типу у розмірі 120 тис. доларів, то липневі безрезультатні атаки обійшлися ЄС у 747 млн доларів лише за ті дрони, що були збиті в небі Росії. А якщо до цього додати витрати на розвідку, управління, логістику та врахувати тут дрони, знищені на складах і під час транспортування, то сума може зрости в півтора-два рази. Продовжуючи цю арифметику, зазначимо, що в липні над усією Росією було збито 9,8 тис. дронів, орієнтовна вартість яких - $1,2 млрд. З урахуванням решти витрат загальна вартість повітряних атак - не менше $2 млрд», - підбиває свою «арифметику» Джерелієвський.

При цьому він запевняє, що «ці витрати лягають важким тягарем на громадян країн ЄС».

«Щоб забезпечувати Зеленського зброєю, скорочуються соціальні програми. І це на тлі згортання виробництва, зростання безробіття та тривалої кризи, яка має тенденцію посилитися у зв’язку зі зростанням цін на енергоносії через війну на Близькому Сході. Підземні сховища газу країн ЄС сьогодні заповнені лише на 57% - такого ще не було, і «чорна зима» може чекати не тільки на українців, а й на їхніх європейських покровителів», - закидає «військовий експерт».

І запевняє, що «обіцянка припинити фінансування війни в Україні стає однією з найвигідніших передвиборчих позицій у більшості країн ЄС».

«Сукупність цих факторів - фінансові обмеження, зростання невдоволення в країнах ЄС, невисока ефективність українських атак, побоювання щодо негайного початку війни з Росією - змушує наших європейських супротивників висувати жорсткі часові рамки київському режиму. Спочатку це були «сороковини», озвучені Зеленським, потім, коли стало ясно, що домогтися хоч якогось результату в цей термін у нього не виходить, Туск заговорив про 100 днів, «протягом яких усе вирішиться 50 на 50». Втім, не факт, що польський прем’єр був уповноважений консорціумом українських спонсорів продовжувати часові рамки «примусу Росії», - філософствує «військовий експерт».

«Втім, у київського режиму, найімовірніше, є певні ресурси та ще якийсь проміжок часу, щоб спробувати домогтися хоча б чогось, що можна буде представити європейцям, хай не як перемогу, але як певне досягнення. Але вже й у Києві, і в Брюсселі розуміють, що жодних серйозних результатів від літньої ескалації досягти не вдасться. Продовжувати її дорого, проблематично й дуже небезпечно, і, головне, допомога київському режиму з боку європейців буде вимушено скорочуватися. Зеленський уже почав готувати до цього українське суспільство, публічно скаржачись на союзників, що вони не надають йому засобів ППО, тим самим прирікаючи українську промисловість та інфраструктуру на знищення», - намагається переконати прокремлівський «експерт».

Він упевнений також у тому, що «Київ хотів би піти на певну деескалацію до зими, щоб знизити інтенсивність російських дальніх ударів, однак там розуміють, що зробити це буде вкрай непросто».

«Методичність дій ЗС РФ щодо знищення логістики, інфраструктурних об’єктів та залишків військового виробництва у поєднанні з блокадою портів свідчить про те, що до демонтажу нацистського режиму підійшли серйозно і працюють у цьому напрямку системно. Тому, найімовірніше, буде здійснено провокацію, щоб спробувати створити ситуацію, подібну до Карибської кризи, яка змусить сторони знизити напругу, що стрімко наростає. Про підготовку саме такого сценарію свідчить недавня заява литовської розвідки про те, що Росія нібито має намір атакувати критично важливу інфраструктуру Прибалтики з використанням дронів ЗСУ», - попереджає «військовий експерт».

«Найсильніший удар буде завтра, а потім післязавтра»

«Військовий експерт» урядової «Российской газеты» - якийсь Василь Фатігаров, цинічно заявляє, що «Росія завдала чергового потужного удару по підприємствах ОПК України і, судячи зі стогонів з того боку та спроб звинуватити нас у ударах по цивільних об’єктах, удари повністю досягли своєї мети».

«Хотів би зазначити два моменти: українська ППО на сьогодні не становить для наших ракет і ударних дронів жодної серйозної загрози. Судячи з відсутності спроб перехоплення, — її вже практично не існує. Крім того, ми методично вбиваємо в землю ті заводи, які продовжують спроби виробництва дронів та компонентів до них. Зараз силу цих ударів відчув на собі Криворізький металургійний комбінат… Зупинка заводу призведе до того, що будуть зірвані експортні контракти, які київський режим уклав із країнами Євросоюзу. Тобто ми перекриваємо великий валютний клапан України й послаблюємо українську армію», - пафосно проголошує «експерт».

І лицемірно повторює: «Заяви з боку Києва про те, що російська армія завдає ударів по цивільних об’єктах, не відповідають дійсності. Ми цілком чітко вражаємо лише військову інфраструктуру. Ці удари є прямим наслідком терористичних атак противника, включаючи так звані «40 днів пекла», які оголосив Росії Зеленський. Раніше Росія утримувалася від подібних дій, однак терпіти терор проти мирного населення нашої країни ми більше не можемо».  

«Київський режим навмисно розміщує військові склади та підприємства з виробництва ударних безпілотників у житлових районах, використовуючи власних громадян як живий щит. Раніше російські війська виявляли надмірну обережність, утримуючись від ударів по таких цілях. Тепер цей підхід переглянуто. Життя наших громадян для нас дорожче. Якщо в результаті вторинної детонації складів боєприпасів гинуть мирні жителі України, - відповідальність за їхню смерть несе особисто Зеленський, який розмістив смертоносний вантаж серед житлових будинків. Точно так само відбувається під час знищення залізничних ешелонів: якщо до пасажирського поїзда причіплюють вагони з військовою технікою, цей поїзд стає єдиною законною ціллю. Ці життя на совісті тих, хто змішує військове та цивільне», - так само цинічно повчає «військовий експерт».

«Збитки, яких ми завдали київському режиму, не можна порівняти з тими ударами, якими він намагається зачепити територію Росії. Київський режим може намагатися давати відсіч, але йому слід розуміти: найпотужніший удар ще не було завдано. Заяви про «найсильніший удар сьогодні» - неправда. Найсильніший удар буде завтра, а потім післязавтра, до повного виконання всіх завдань спеціальної військової операції, поставлених Верховним Головнокомандувачем», - погрожує «військовий експерт» урядової газети.

«На конях чи на свинях»

Прокремлівський «Московский комсомолец» радісно повідомляє, що «Збройні сили РФ, окрім ударів по портах, ключових підприємствах оборонного комплексу, НПЗ та автозаправних станціях, виводять з ладу в Україні також локомотиви, які ЗСУ використовують для транспортування озброєння, військової техніки та матеріальних засобів».

«В умовах гострого дефіциту сучасного тягового рухомого складу українська влада ухвалила рішення ввести в експлуатацію законсервовані радянські паровози, які зберігалися в резерві протягом десятиліть», - повідомляє «МК» і просить «голову міжрегіональної профспілки залізничників Росії» Євгена Куликова пояснити, «чи зможуть паровози замінити в Україні тепловози та електровози».

Той поспішає підтвердити, що використання Україною паровозів – «це, скоріше, жест відчаю, що демонструє критичний стан залізничної системи».

«Паровоз, звичайно, сам по собі хороший, цікава машина, але там дуже багато нюансів. Перший - це паливо. Паровози можуть працювати на вугіллі, на мазуті, в крайньому випадку - на дровах. Таких моделей залишилося небагато, але в принципі їх можна переобладнати. Але, знову ж таки, для цього немає інфраструктури, немає заготовок. Якщо в Україні зараз не вистачає звичайного дизельного палива, то де вони візьмуть мазут? Також у них великі проблеми з вугіллям», - діловито пояснює профспілковий діяч.

І продовжує: «Окрім палива, паровоз, щоб рухатися, потребує води… Наприклад, для паровоза серії «Л» при повному завантаженні 28 тонн води, в ідеальних умовах, її може вистачити приблизно на 120 кілометрів шляху. Але через складний рельєф місцевості та важкі потяги воду доводиться набирати набагато частіше - у середньому кожні 30–40 кілометрів. На станціях уже немає необхідної інфраструктури, немає водозаправних колонок, які раніше входили до стратегічного запасу. Заправні колонки для паровозів були практично на кожній залізничній станції, стояли прямо біля колій. Не думаю, що вони залишилися в Україні».

Куликов виявив і ще одну «паровозну проблему»: «Машиніст паровоза - це не машиніст тепловоза чи електровоза, це зовсім інший фахівець. А де їх зараз взяти?.. Не думаю, що в Україні збереглися такі бази, готувати паровозові бригади не так уже й просто. Це питання не одного місяця, а, можливо, й року. Відповідно, потрібно готувати й помічників машиніста».

Куліков також нагадує, що «паровози не обладнані сучасною системою сигналізації - на сучасних магістралях використовується автоматична локомотивна сигналізація безперервної дії».

«Як паровози 1950-х років будуть пересуватися по коліях? Переобладнати їх зараз під нове сучасне обладнання з використанням бортової електроніки практично неможливо. Тому нехай возять усе на конях або запрягають свиней», - цинічно зауважує профспілковий діяч.

На його думку, «офіційного реєстру всіх збережених паровозів в Україні сьогодні немає».

За його даними, в Україні «загальна кількість паровозів усіх категорій оцінюється приблизно в 100 одиниць», і тому «паровози з резерву не можуть стати рівноцінною заміною втраченим електровозів і тепловозів, істотної ролі в перевезенні вантажів вони не відіграють».

«На одному з паровозів, що вже підготовлені до експлуатації, збереглася червона зірка - символ, який суперечить офіційній політиці декомунізації, що проводиться в Україні. Це навісне обладнання, яке знімається. У роки Великої Вітчизняної війни, коли фашисти окупували західні території СРСР і захопили наші паровози, вони знімали радянську символіку й вішали свою. Нехай в Україні тепер вішають український тризуб. Їхні паровози, як і будь-які інші локомотиви, що перекидають резерви, техніку, боєприпаси та пальне в прифронтову зону, стануть пріоритетною ціллю для наших ударів. Тим більше, що швидкість паровозів невелика, вони помітні (через дим), що робить їх вразливими для російських безпілотників», - войовничо підсумовує профспілковий діяч.