Повернення Володимира Путіна з Китаю ознаменувалося новою хвилею ескалації війни. Росія завдала ракетний удар по будівлі Кабміну в Києві, почала активніше бити по тилових регіонах, а її безпілотники досягли території Польщі. Ці атаки супроводжуються майже повною тишею з боку Кремля щодо можливих переговорів. Якщо раніше Москва на рівні заяв чи "сигналів" намагалася обговорювати тему перемовин, то зараз риторика звелася майже до нуля. У той же час активно обговорюється роль Китаю, який фактично отримує вигоду від продовження війни в Україні. Заяви китайських дипломатів відкрито підтверджують: конфлікт відволікає ресурси Сполучених Штатів від індо-тихоокеанського регіону, що на руку Пекіну. Паралельно Росія демонструє готовність воювати далі, намагаючись морально тиснути на Україну та переконати Дональда Трампа, що саме Київ повинен поступитися для припинення вогню. Що стоїть за новою хвилею ударів, чого домагається Москва, яку роль у цих процесах відіграє Китай, як Індія балансує між Москвою та Вашингтоном, що означає "польський сигнал" для НАТО і чому перемовний процес фактично зайшов у глухий кут? Про це та про ілюзії щодо "швидких виборів" і "передвиборчого бюджету" України "ОстроВ" поговорив із політологом Андрієм Городницьким. – Після повернення Путіна з Китаю відчутно збільшилися удари в глиб України – ракета по Кабміну, навіть безпілотники на Польщу. Водночас риторика Росії щодо переговорів майже стихла, навіть у вигляді простих розмов. Якщо все це скласти докупи, що це означає? – У будь-якому випадку те, що зараз відбувається в просторі, воно скомбіновано. Це не лише те, що Путін був у Китаї. Це і те, що він був на Алясці. Тут важливо зрозуміти: Трамп неправильно побудував комунікацію з Путіним і дав йому можливість здійснювати ті кроки, які він здійснює, звичайно ж, також із благословення Сі Цзіньпіна. Ми прекрасно пам’ятаємо інформацію про те, як Ван І заявляв, що війна в Україні вигідна Китаю. І це дійсно так, точніше – продовження цієї війни. – Чому? Тому що вона відволікає всі сили Сполучених Штатів Америки, які мали би концентруватися на Індо-Тихоокеанському регіоні, на питаннях Китаю, а натомість зайняті Україною і Європою. Це дійсно так. На даний момент Росія може собі дозволити ескалацію. Принаймні зараз, бо далі буде складніше. Тобто вони хочуть вийти на певний пік, показати, що максимально не відступатимуть, і морально затиснути Україну. Тим самим вони намагаються переконати Трампа, що тиснути потрібно не на Росію, а на Україну – так буде простіше закінчити війну. Логіка Росії зараз саме така. – Тобто Путін не хоче припиняти вогонь? – Коли кажуть, що Росія не хоче припиняти вогонь – це неправда. Росія хоче припинити вогонь, але є кілька "але". Перше – це капітуляція України. Тобто вогонь припиниться на умовах капітуляції. Друге – як мінімум часткове зняття санкцій з РФ. І третє – не заважати Росії продовжувати політику безкарності не лише в Україні, а й в усьому регіоні. Якщо ці умови виконані – тоді вона припинить вогонь. В іншому випадку їй це не цікаво, бо це означає стагнацію, і варіантів існування в Росії залишиться дуже мало. Вона це прекрасно розуміє і саме це просуває Трампу. Разом з тим і Трамп усвідомлює, що ці умови неможливі. Водночас відкривається ще одна перспектива – припинити вогонь і почати співпрацю зі Сполученими Штатами. Тут є нюанси. Китай цього не надто хоче, але й нічого не робить, щоб цього не відбулося. Він фактично не фінансує Росію в економічному плані, ми не бачимо ніякої підтримки у сфері ресурсів. Натомість у військовій сфері підтримка є – і безпосередньо, і через Північну Корею. Не безкоштовно, але йде. Все інше – поки що "нуль". – Тобто неправильно говорити, що Сі Цзіньпін прямо підштовхнув Путіна? – Казати, що Сі благословив Путіна посилити війну – неправильно. Гіпотетично це можливо: мовляв, радикалізуй ситуацію, у тебе з’явиться більше шансів отримати бажане. Але варіантів у Путіна небагато. Чим слабше він діє на фронті, тим менше шансів отримати припинення вогню на своїх умовах. Логіка проста. Це вигідно і Сі, і Путіну. Сказати, що Сі його підштовхує – складно. Але те, що він не заперечує – це 100%. – До речі, нещодавно Зеленський публічно дорікнув Китаю за відсутність бажання змусити Росію припинити війну. Можна сказати, що в Україні змінюється риторика щодо Китаю? – Дуже повільно. Загалом щодо Китаю все складно. По-перше, це найбільший наш торговельний партнер. По-друге, ми не знаємо, як правильно будувати відносини. Деякі українські політики досі вірять, що ми можемо перекинутися на співпрацю з Китаєм – сидіти на двох стільцях. Так воно не працює. Завжди потрібно обирати. І в реальності Китай – наш ворог. Але в дипломатії не існує чорного й білого. В ідеальному світі все було б так: якщо ти ворог – ми з тобою не співпрацюємо і не даємо тобі заробляти. У житті все інакше. Є війна, Росія хоче нас знищити, але ми й далі купуємо через треті країни величезну кількість її ресурсів. Наприклад, через Індію. Бо останнім часом 15% нафти, що йшла з Індії, фактично була російською. Тому питання Китаю дуже складне. Але ми маємо ставити жорсткіші дипломатичні умови. Бо економічно ми для Китаю не становимо жодної ваги, а дипломатично можемо вимагати більшого. Китай грається там, де не треба, і цим користується. – Щодо Індії, про яку ви згадали. Вона несподівано приєдналася до військових навчань "Захід-2025" у Білорусі. І навіть іноземні ЗМІ написали, що це виглядає як перетин "червоної лінії". На Вашу думку, це сигнал для Сполучених Штатів, чи у Росії з’являється новий союзник? – Ні, Індія точно не союзник Росії. Це просто ще один черговий медійний реверанс – показати, що ми самостійні, що ми можемо самі вибирати, що нам робити, і так далі. Проте нещодавно, Нарендра Моді заявив, що буде повністю підтримувати всі дії Дональда Трампа щодо припинення війни в Україні. Це нещодавня новина. Так само й з іншими питаннями – вони знайдуть спільні знаменники. Це публічна гра, з якої Індія не може вийти. Вони завжди намагалися сидіти на кількох стільцях. Це дуже часто дає результат, як і Туреччині, до речі. То чому б не використовувати таку стратегію? Їм ніхто цього раніше не забороняв. А зараз, коли почали накладати певні заборони, вони реагують як підлітки – протестують. Але це надовго не затягнеться. Якщо побудувати правильний тиск на ці країни, співпраця з Росією припиниться. І це буде корисно для всіх. Європейські країни теж не союзники РФ, але торгівля проводилася на тому ж рівні. Індія, наприклад, торгує з Росією приблизно на 69 млрд, а Європейський Союз – на рівні близько 65 млрд. Чому тоді не називають Європейський Союз союзником РФ? Це дуже специфічне питання. Тут немає чорно-білої дипломатії. Треба або всі разом припиняти співпрацю з Росією, накладати торговельне ембарго – перш за все нашим партнерам. І тоді вже вимагати того ж від Індії чи Китаю. – Щодо російського "нальоту" дронів на Польщу: пристрасті вже трохи вщухли, пройшов деякий час. Які сухі висновки можна зробити – яка була мета Росії і чи досягла вона її? – По-перше, це лише початок. На жаль чи на щастя – не знаю. Можливо, навіть на щастя, бо нарешті європейці відчують, що таке справжня війна, і перестануть займатися дурницями. По-друге, мета Росії – підняти ставки. Чим менше вони можуть дозволити собі ескалацію на фронті, тим слабша їхня позиція у перемовному процесі з Україною і всередині країни. Згадайте: коли починалася внутрішня криза, економічна чи політична, коли падав рейтинг Путіна, він одразу ухвалював радикальні рішення. Після падіння рейтингу до 50–70% він вирішив захопити Крим. Потім знову все "пішло в космос". У них немає інших методів. Це дикунська країна, яка діє загарбницькими методами. І вони готові починати якісь бойові дії навіть на території ЄС. Хоча логіки в цьому мало, як і в нападі на Україну. Вони не переможуть Україну, але так само не зможуть перемогти країни НАТО. Це 100%. Але вони хочуть показати нібито свою потужність. – Ви думаєте, що на цьому все й зупиниться? – Я впевнений: піхотної операції вони точно не почнуть – немає чим. Фізично немає ресурсів. Але запускати ракети, проводити кібератаки чи спецоперації вони будуть – і вже роблять. Наприклад, їхні системи РЕБ на кордонах глушать сигнали – це відомий факт. Це лише підготовка до майбутніх дій. Крім того, вони перевіряють боєздатність країн НАТО. І вже показали, що ті нікчемні. Командувач Сил безпілотних систем "Мадяр" на пресконференції прямо сказав: чотири наші бойові групи безпілотників можуть перетворити базу НАТО на Перл-Гарбор за 15 хвилин. І він мав підстави так заявити. Подивіться: залетіло 20 дронів – і що? Вони, як перелякані дядьки, бігали й нічого не змогли зробити. Це продемонструвало безпомічність сучасних систем оборони НАТО. Вони готувалися до війни 30–40 років тому: танки, літаки, F-35. Польща закуповує купу озброєнь, але війна тепер інша – це війна дронів. І вони до цього не готові. Вони викочують очі й дивляться один на одного. Тому Росія намагається показати: ми сильні, ми круті, ви нас не здолаєте. А значить, поки ви слабкі – домовляйтеся з нами. – Щодо переговорного процесу, який останнім часом, здається, значно забуксував. Розмови про нього майже стихли. Чи варто очікувати найближчим часом пожвавлення? – Ні. Ніяких перспектив у цьому напрямку поки що немає. Немає передумов. Якщо не буде радикального підняття ставок з однієї чи іншої сторони, то змін у перемовному процесі ми не побачимо. Має статися якась радикальна подія – наприклад, накладання суперпотужних вторинних санкцій. Але й це малоймовірно. Потрібен дуже сильний удар по економіці РФ. Його поки що немає. Економіка Росії вже стоїть на одному коліні, м’яко кажучи, але її треба добити. Трамп робить усе, щоб її врятувати, а не знищити. Чому – не розумію. Він образився, що Путін послав його на три букви, але знищувати економіку РФ до кінця він теж не хоче. Принаймні самостійно цього робити він не буде. Те, що він зараз вимагає від НАТО – накладати економічні санкції чи тарифні обмеження на країни, які співпрацюють з Росією, – теж малоймовірно. Є ще одна цікава ідея – законопроєкт Ліндсі Грема про визнання Росії спонсором тероризму. Якщо він буде ухвалений, тоді не потрібно жодних тарифів: усі країни, які співпрацюватимуть із Росією, автоматично підпадатимуть під санкції. І це стосуватиметься навіть Європейського Союзу. Вони точно не захочуть потрапити під дію цього закону. До того ж він автоматично вирішує безліч питань – включно з конфіскацією 300 млрд доларів російських активів. Поки що є певні заготовки, але все розкручується дуже повільно. Можливо, щось готується кулуарно і це згодом обернеться лавиною. Або ж триватиме повільна, перманентна боротьба – поступово, по сходинці. Зараз буде 19-й пакет санкцій, потім – якісь тарифи, але це навіть не місяці, а довгий процес. – Деякі народні депутати від "Слуги народу" пишуть, що війна найближчим часом може закінчитися і незабаром почнеться передвиборча кампанія. Як Ви оцінюєте такі заяви? – Це особиста думка, яка не має підґрунтя. Той самий депутат (народний депутат від "Слуги народу" Дмитро Чорний заявив, що каденція чинного парламенту добігає кінця, - ред.) потім сам пояснив у коментарях, що це його особиста думка, яка не має жодного підґрунтя. Він сам придумав цю ідею і сам її почав розкручувати. Логіки немає. Я завжди прошу: наведіть факти, що схилило вас до цієї думки. Їх немає. Єдина підстава – це економічна ситуація в Росії. Але я одразу дав контраргументи, чому саме зараз це неможливо. – Тобто у Вас немає підстав вірити у "швидкий мир"? – Абсолютно немає. Якщо просто говорити, що "війна має завершитися", то в цьому немає сенсу. Путін виходить і говорить, що війна має завершитися? Ні, він цього не робить. Навпаки, він починає ескалювати ситуацію. Подивімося на бюджет. Росіяни шукають гроші, на наступний рік закладають свій військовий бюджет, готові продавати ОВДП, продавати собі в мінус, але будуть закривати діри. Вони не готуються до зменшення військових витрат. Вони не оптимізують нічого. Вони збираються воювати далі – вбивати, вбивати й ще раз вбивати. На фронті ми теж не бачимо ніяких ознак послаблення. Як Путін штурмував, так і штурмує щодня, ще більше й більше. Чи зменшуються бомбардування України? Ні. Навпаки – вони готують нові виробничі плани. Виробництво дронів, "шахедів" та інших систем збільшують. Там уже закладають плани на 4 тисячі дронів на місяць. Вони лише нарощують можливості. Я не бачу підґрунтя для слів про швидке завершення війни. Разом з тим ми бачимо в українському бюджеті на 2026 рік популістичні кроки: збільшення стипендій, зарплат, фінансування доріг. Цей бюджет більше схожий на передвиборчий, ніж на воєнний. Це абсурд – 10 млрд на стипендії під час війни. Я розумію, що це потрібно, але яка логіка? Так само було з виплатами "тисячі від Зеленського" – 15 млрд гривень просто "викинули". – Для чого це робиться? – Щоб підтримати рейтинг. Люди отримали по 1 000 грн і витратили 80% на поповнення телефонних рахунків. Це маячня. При цьому у нас величезна заборгованість за комуналку – понад 100 млрд грн. Але гроші викидають на популізм. У наступному році в бюджеті закладений дефіцит у 300 млрд грн. Минулого року так само була діра у 400 млрд. Це повторюється щороку. І тому питання: чим займається влада? Ми воюємо чи ми граємося у політику і вибори? Це відкрите питання. Владислав Булатчик, "ОстроВ"
