Проєкт «Земляки». Донецьк – Люксембург: гуманітарна допомога — справа родинна

Іноземна благодійна допомога українцям асоціюється з великими фондами, відомими гуманітарними організаціями, заможними меценатами та колонами вантажівок із гуманітарними вантажами. Однак у нашій історії канал реальної допомоги налагодили без залучення гучних імен і значних фінансових ресурсів. Ідеться про зареєстровану в Люксембурзі асоціацію Ad Pacem servandam — Pour la Paix et contre la Guerre («За мир і проти війни»).

Хто дає вчасно, той дає двічі

Усе почалося задовго до 2014 року. Викладач ліцею в люксембурзькому місті Еш-сюр-Альзетт Клод (Клаудіо) Панталеоні завжди виявляв глибокий інтерес до України, її історії та традицій. Щоліта він приїжджав до нашої країни з групою своїх учнів. Ці поїздки мали переважно освітній характер. Водночас знайомство з Україною та її людьми поєднувалося з цілком приватною допомогою — від самого викладача та його підопічних — тим, хто її потребував.

Під час однієї з таких експедицій Клаудіо познайомився зі своєю майбутньою дружиною, донецькою історикинею Наталією Шевченко. Молода родина оселилася неподалік кордону з Люксембургом, у невеликій комуні Крюне (Crusnes) на північному сході Франції. Події весни 2014 року на рідному для Наталії Донбасі, звісно, не залишили подружжя байдужим. У Донецьку в них залишалися друзі та знайомі, які через російську агресію в одну мить втратили все: житло, роботу та близьких.

Як розповіла Наталія Шевченко (Панталеоні) «ОстроВу», сьогодні важко сказати, хто в їхній родині першим запропонував організувати постійний канал допомоги її землякам. Вона запевняє, що головним рушієм став Клаудіо. Але, найімовірніше, це було спільне рішення: мати й батько трьох дітей стали співзасновниками приватної ініціативи, у межах якої залучили мешканців своєї та сусідніх комун до збору допомоги для жителів Донбасу. До ініціативи долучилися їхні друзі, знайомі, учні та викладачі ліцею. Перші роки цієї історії не були часом великих гуманітарних програм і масштабних акцій. Ішлося про цілком конкретних людей, яких Наталія знала особисто і які потребували допомоги. Тут і зараз!

Гуманітарний штаб облаштували просто в будинку родини Панталеоні. У лютому 2015 року вони почали організовувати збір коштів для постраждалих від війни на сході України. За пів року вдалося зібрати 7767 євро. Ці гроші безпосередньо передавали родинам, які потребували допомоги, а також використовували для оплати ліків і медичних процедур. Причому допомогу отримували як ті, хто виїхав із тимчасово окупованих територій, так і ті, хто через різні обставини, звісно, не ідеологічні, залишався в захопленому Донецьку. Останнім пропонували не лише невідкладну підтримку, а й допомогу в пошуку виходу зі складної ситуації.

В архіві організації збереглися історії людей, яким допомагали вирватися з «русского мира». Так, співробітниця Донецького обласного краєзнавчого музею Катерина К. у 2014 році не змогла виїхати на підконтрольну Україні територію: на її руках були мати з проблемами із серцем та 89-річна бабуся, яка страждала на хворобу Альцгеймера. Роботу Катерина, природно, втратила. Приватна ініціатива з Люксембургу запропонувала їй допомогу з оплатою медичних послуг, а також оплатила евакуацію із зони окупації.

Упродовж трьох років матеріальну допомогу отримувала донеччанка Юлія Л. — вдова з двома дітьми. Стільки ж часу люксембуржці підтримували Владиславу П. — матір-одиначку із села поблизу Авдіївки. Це була адресна допомога конкретним людям, а не безособове перерахування грошей до спільного фонду.

Крім, так би мовити, точкової благодійності, Наталія та її друзі організували збір одягу й взуття для переселенців. Усе пакували в коробки безпосередньо в будинку родини Панталеоні. У результаті 2015 року до України відправили 28 посилок із зимовими речами загальною вагою 435 кілограмів.

Наші люди в Люксембурзі

У міру розширення масштабів російської агресії збільшувалося й коло тих, хто потребував допомоги. Приватної ініціативи вже було замало. У розмові з «ОстроВом» Наталія Шевченко пояснила, що одна річ — збір речей, інша — грошові надходження від небайдужих європейців: «Не могли ж ми зараховувати ці кошти на власні рахунки». Тому 2017 року робота отримала організаційне продовження — було створено асоціацію Ad Pacem servandam — Pour la Paix et contre la Guerre («За мир і проти війни»). Її президентом став громадянин Люксембургу Клаудіо Клод Панталеоні, а віцепрезиденткою — його дружина Наталія.

Звісно, щоб залучити до цієї вже більш ніж родинної справи нових учасників, потрібно було донести до жителів Європи інформацію про те, що насправді відбувається на сході далекої від них України та ще менш відомого Донбасу. Для цього до Люксембургу запрошували популярних на батьківщині громадських діячів. У березні 2019 року спікеркою асоціації стала українська письменниця, докторка історичних наук, професорка Олена Стяжкіна. У 2014 році вона брала активну участь в організації проукраїнських акцій у Донецьку, який уже охопили сепаратистські виступи. Вона провела літературний вечір у книгарні Diderich у місті Еш-сюр-Альзетт, де познайомила люксембуржців зі своїм романом «Мовою Бога» з «Антології Донбасу». У Люксембурзі письменниця в межах Книжкового фестивалю («Salon du Livre et des Cultures») представила документальні свідчення окупації Донецька та Луганська, взяла участь у записі спеціальної програми на радіо ARA. Інтерв'юерами української гості стали учні ліцею Еш-сюр-Альзетт.

Ще переконливішим свідченням того, що «русский мир» — абсолютне зло, став візит до Люксембургу донецького науковця, колишнього в'язня концтабору в окупованому Донецьку Ігоря Козловського в жовтні 2021 року. Про свої 700 днів в «Ізоляції», допити й катування він розповів у комуні Лінтген (Люксембург). Його публічна лекція в парафіяльному будинку в Мон-Сен-Мартені (Франція) була присвячена тоді ще гібридній війні Росії проти України, а також історичним і релігійним аспектам ідентичності Донбасу. Вже перед від'їздом до України Ігор Козловський відвідав благодійний концерт солідарності в церкві Нотр-Дам у французькому Вільрю. Захід організували для збору коштів на підтримку родини біженців із Донбасу.

Лютий

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну поставило перед асоціацією нові, значно масштабніші завдання. Людей, які рятувалися від війни і яких раніше сором'язливо називали внутрішньо переміщеними особами, почали називати біженцями. На відміну від відносно спокійного й організованого виїзду жителів Донбасу після 2014 року, величезна кількість людей тепер справді тікала без речей і документів — у тому, в чому їх застали бомбардування або наближення частин «визволителів». У багатьох не було навіть змінного одягу та взуття.

Розуміючи це, у Люксембурзі розпочали масштабний збір одягу, постільної білизни, ліків, медичних матеріалів та обладнання. В Україні з'явилися центри приймання гуманітарної допомоги асоціації. Перші гуманітарні відправлення організували вже наприкінці лютого 2022 року. Вантажі доправляли до західних областей України, Дніпра, Запоріжжя, Харкова та інших міст. У липні 2022 року до Краматорська передали ліки, перев'язувальні матеріали, термоковдри й дезінфекційні засоби для підрозділів територіальної оборони.

Для харківських медиків закупили та відправили медичні матеріали, спальні мішки, засоби зв'язку…

Робота асоціації вийшла за межі приватних пожертв її членів — до збору коштів долучилися муніципалітети, навчальні заклади, підприємства та звичайні жителі Люксембургу. Лише в березні 2022 року організація отримала від благодійників майже 17 тисяч євро.

Для українських студентів, які втратили домівки, а їхні родини опинилися у скрутному матеріальному становищі, асоціація призначила персональні стипендії. У 2025 році двоє стипендіатів асоціації завершили навчання, а нині організація підтримує ще трьох.

Окрім допомоги тим, хто її потребував в Україні, Ad Pacem продовжувала опікуватися й тими, хто звернувся по тимчасовий захист до ЄС, зокрема до Люксембургу. Тут знову спрацював принцип земляцтва. У найкращому значенні цього слова: Наталія взялася за телефон і почала обдзвонювати своїх однокласників, однокурсників, колишніх шкільних учителів та університетських викладачів. Запрошувала їх до себе, обіцяючи всебічну підтримку.

Уже в березні 2022 року організація прийняла перші родини з дітьми, допомогла їм із розселенням та оформленням документів, організувала збір необхідних речей. Невелика комуна у французькому прикордонні стала точкою, звідки для багатьох біженців із Донбасу почався відлік нового життя.

Для декого це був уже не перший переїзд, спричинений російською агресією. Так, стипендіатка асоціації Сусанна, яка після 2014 року виїхала з окупованої Горлівки до Краматорська, тепер разом зі своєю родиною оселилася в друзів Наталії та Клаудіо. Родина з Донецька — мати з двома маленькими дітьми, бабусею, прабабусею, собакою та котом, яка свого часу переїхала до Павлограда, — знайшла новий дах над головою в будинку свекрухи Наталії. Ще дві жінки — сусідки з колишнього донецького життя, — та їхні четверо дітей оселилися в будинку, який належить місцевій церковній парафії. Родину з трьома дітьми та бабусею, яка двічі змушена була переїжджати — спочатку з Донецька, а потім із Бородянки, — прихистив у себе друг Клаудіо, диякон сусідньої парафії. У власному будинку подружжя також знайшло місце для мами з трьома дітьми та однією кішкою.

Звісно, асоціація організовувала не лише «зустріч земляків». Приймали всіх, але жителі Донбасу за ментальною близькістю опинилися серед пріоритетних груп.

У наступні роки географія та напрями діяльності організації розширилися. Адресна допомога з Люксембургу почала надходити до лікарень, реабілітаційних і соціальних закладів, центрів для внутрішньо переміщених осіб, притулків для жінок і дітей. Так, у 2023 році асоціація підтримувала чернівецький центр «Місто добра», який приймає дітей-сиріт, матерів із дітьми та родини, змушені залишити небезпечні райони. Для закладу придбали дитячі ліжка, обладнання й очищувачі повітря. Допомогу отримала й психіатрична лікарня у Ворзелі.

У 2025 році організація відправляла вантажі до Харкова, Дніпра, Івано-Франківська та інших міст, підтримувала лікарні, притулки й освітні проєкти. У 2026 році серед отримувачів допомоги варто відзначити військовий госпіталь у Києві, добровольчу медичну організацію «Госпітальєри», діагностичний центр у Бучі та притулок для матерів і дітей в Івано-Франківську. Для київського госпіталю передавали перев'язувальні матеріали, шприци, ліки, дезінфекційні засоби, ортези та інше медичне приладдя. «Госпітальєри», які працюють безпосередньо поблизу лінії фронту, отримали портативні зарядні пристрої та вітамінні препарати.

Для Бучі люксембуржці придбали апарати магнітотерапії та лімфодренажу для відділення комплексної реабілітації в діагностичному центрі, зруйнованому під час окупації. В Івано-Франківську допомогли відремонтувати водогін і встановити нові двері в притулку.

Окремий напрям діяльності Ad Pacem — підтримка людей, які пройшли через російський полон і катування. У липні 2024 року Наталія Шевченко-Панталеоні відвідала Україну, де на підконтрольній території зустрілася з колишніми в'язнями тюрми «Ізоляція» в окупованому Донецьку. Серед них були Андрій Кочмурадов, Віталій Соколов і Валерій Матюшенко. Для асоціації це не лише гуманітарна тема, зазначає віцепрезидентка організації, а й можливість розповідати європейській аудиторії про долі цивільних, які постраждали від російської агресії.

Мала лепта...

Отже, невелика організація, яка за визначенням не є великим гуманітарним фондом, уже тринадцятий рік у міру своїх сил і можливостей допомагає українцям, які постраждали від російської агресії. Її робота складається з безлічі невеликих, але завжди адресних добрих справ: відправленої посилки, оплаченого лікування, обладнання для лікарні, допомоги родині біженців, стипендії студентові.

Для цього активісти асоціації проводять благодійні концерти. У перервах між виступами Наталія особисто виходить до європейської публіки й розповідає їй неприкрашену правду про долі українських цивільних бранців, про біженців, про реальну ситуацію на її батьківщині. Уже кілька років Ad Pacem випускає та продає власні календарі. Вони інформують про події в Україні, популяризують асоціацію, а виручені кошти також поповнюють фонд допомоги.

Нині до асоціації входить 121 учасник. Це громадяни Люксембургу, Франції, Німеччини, Італії та України. Організація не отримує державних субсидій: адміністративні й організаційні витрати покриваються членськими внесками — 15 євро на рік, для студентів — 5 євро. Усі пожертви спрямовуються виключно на благодійність.

До речі, активну допомогу надають і діти Наталії та Клаудіо. Маленькі громадяни Люксембургу мають усі підстави вважати себе українцями… Від самого початку діти в усьому допомагали батькам та їхній дорослій команді — від пакування коробок із гуманітарною допомогою до таких відповідальних доручень, як організація благодійних концертів, фотографування для календарів і продаж самих календарів із жовтня до січня.

Асоціація пробує себе й у великій політиці. Так, восени 2026 року завдяки активній та жорсткій позиції Ad Pacem у французькому місті Тіль церемонія відкриття монумента радянським жінкам-підпільницям втратила пропагандистський пафос, а Росія та Білорусь не змогли узурпувати пам'ять про них. Ідеться про жіночий партизанський загін, до якого входили уродженки СРСР, що втекли з фашистського концтабору та приєдналися до руху Опору.

Через протести української громади, асоціації Ad Pacem та офіційну ноту посольства України французька влада зажадала від мерії Тіля скасувати або перенести офіційну частину заходу. У результаті замість урочистої церемонії за участю високопоставлених дипломатів із Росії та Білорусі біля монумента на день раніше від запланованої пропагандистської акції відбулося скромне неофіційне покладання вінків. До речі, зазначає Наталія, навіть місцеві жителі Тіля не знали точного часу цього заходу.

Крім того, організація дружить з асоціацією SEMA Ukraine — об'єднанням українських жінок, які пережили сексуалізоване насильство під час російської окупації та перебування в полоні. Спільні проєкти передбачають психологічний супровід, допомогу в реабілітації та адвокацію їхніх прав у судах і різних організаціях.