Політолог Костянтин Матвієнко: Це не мирні перемовини, а намагання РФ у союзі з США примусити Україну до капітуляції

Україні нав’язують "мирний план", який насправді не має нічого спільного з рівноправними переговорами. Нинішня дипломатична активність навколо американського плану – це спроба Сполучених Штатів у союзі з Російською Федерацією примусити Київ погодитися на вкрай невигідні поступки, зокрема вихід Збройних сил України з усієї території Донецької області та прийняття фактичної втрати контролю над іншими територіями.

В інтерв’ю "ОстроВу" політичний експерт Костянтин Матвієнко пояснює, чому реалізація сценарію добровільного виходу ЗСУ з Донеччини запустить підготовку до нової війни, а не до стійкого миру. Він детально аналізує роль Дональда Трампа і його оточення, інтерес США до російських ресурсів, позицію Китаю та Індії, а також показує, як корупційні скандали й втрата морального авторитету української влади посилюють зовнішній тиск на Київ.

— Якщо можна узагальнити та підсумувати: чим закінчилася нинішня дипломатична активність щодо цього нового американського "мирного плану"?

— Вона не закінчилася, а ще активно триває. Зараз між Україною і Сполученими Штатами існує жорстка домовленість абсолютно не оприлюднювати хід переговорів, не оприлюднювати, про що йдеться. Але ж "шило в мішку не втаїш" — цілком можливо реконструювати, про що вони, власне кажучи, говорили.

Передусім це території. Росія жорстко наполягає на тому, щоб Україна пішла з усієї території Донецької області. Причому дуже туманно говориться про те, що РФ готова нам повернути частину Запорізької області. Ми розуміємо, що коридор у Крим вона не поверне. Тому цей обмін територій для України буде вкрай невигідним. Питання Запорізької атомної електростанції теж проблемне. Там є варіанти розподілу 50 на 50. Але Україна має просто взяти і погодитись на те, що в неї забирають — на очах усього світу.

Далі — гарантії з боку Сполучених Штатів, які вони не готові нам надати. Оце три–чотири пункти і є каменями спотикання.

Є речі, з якими не можна не погодитися — обмін полоненими "всіх на всіх", повернення викрадених дітей. Всього десь у Росії утримується 35 000 громадян України, які в різний спосіб опинилися в російській неволі: чи це викрадені діти, чи полонені, чи силоміць переміщені громадяни.

За дужки абсолютно виводиться таке питання, як право власності. От, окупанти відібрали у громадян України домогосподарства — квартири, будинки, підприємства — і намагаються примусити Україну з тим погодитися. Це саме стосується амністії за військові злочини. Тобто Україна зараз по цих пунктах перебуває у вкрай невигідному становищі.

Разом з тим, росіяни домоглися того, щоб Сполучені Штати фактично заборонили Європі видавати репараційний кредит за рахунок арештованих російських активів. Європа не хоче далі фінансувати Україну в тих обставинах, у яких вона це робила до цього. Немає ні грошей, ні бажання. І тут нас заганяють у глухий кут.

— На вашу думку, Україна може дійсно піти з Донеччини? Чи розглядає українська влада такий сценарій?

— Дивіться, якщо це відповідальна серйозна влада, то вона не може ігнорувати жодного сценарію, який має якусь імовірність. Але ми знаємо, що це вкрай небезпечно з точки зору наступної війни. Росіяни прямо говорять, що вони не залишать у спокої Україну. Тобто це фактично відкриває їм дорогу на Харків, Дніпро, Запоріжжя. Це дуже небезпечно.

З того, що я знаю про настрій у Збройних силах — на нижньому й середньому рівні — попри неймовірну важкість, попри проблему самовільного залишення частин, тим не менше, значна частина вмотивованих захисників проти того, щоб залишати Краматорсько-Костянтинівську агломерацію. Хоча там уже лишилися самі руїни. Тому Зеленському на це буде вкрай складно погодитися. Дуже важка ситуація.

— Те, що зараз відбувається, можна назвати реальними мирними перемовинами?

— Це не перемовини. Це не механізм переговорів двох рівноправних сторін. Це намагання Сполучених Штатів у союзі і змові з Російською Федерацією примусити Україну до капітуляції. Бо після капітуляції теж настає мир, але це вкрай небезпечний мир з точки зору подальшої війни. Ми вже побачили, чим закінчився Будапештський меморандум.

— У неділю Кіт Келлог заявив, що лишилося врегулювати лише приналежність ЗАЕС та Донецької області. А з безпековими гарантіями вже впоралися?

— Ні, не впоралися. США просто їх ігнорують.Коли Штати йдуть на те, щоб обговорювати приналежність абсолютно української власності — на підставі того, що її силою захопили — це абсурд. Це так само, якби у людини відібрали годинник, а потім обговорювали, він належить злодію чи тому, в кого його вкрали.

Ви ж знаєте, що Кіт Келлог іде, на жаль, тому він не дуже орієнтується в цих перемовинах. Тому, з усією повагою, думаю, там значно більше питань, ніж він озвучує. Якихось речей він може не знати, якісь — ігнорувати.

— Як, на Вашу думку, надалі діятиме Трамп?

— Я всім, хто активно цікавиться політикою, раджу подивитися оновлену Стратегію національної безпеки Сполучених Штатів. Там перше, що впадає в очі: Російська Федерація не названа потенційним противником. Ну, слава Богу, вона ще не названа союзником, але як потенційного противника вони її вже не розглядають.

Тож як буде діяти Трамп? Трамп буде тиснути у Венесуелі. Ви помітили, що Марко Рубіо фактично самоусунувся від переговорів щодо російсько-української війни, хоча це його прямий обов’язок, але натомість він дуже активний у медіаційних процесах щодо Венесуели.

Чому він так поспішає? Бо в нього наближаються проміжні вибори. Є високий шанс, що республіканці втратять принаймні нижню палату. Відповідно, Трамп хоче показати своїм виборцям хоча б якийсь успіх із тих питань, які він обіцяв ще під час кампанії. Російсько-українська війна — одне з таких питань. Він хоче продемонструвати бодай якийсь прогрес.

Але він сильно помиляється з точки зору американської громадської думки: абсолютна більшість виборців США підтримують допомогу Україні. І коли він викрутить руки Україні — і це не вдасться приховати — виборець буде ще більше розчарований. У нього і так рекордний антирейтинг.

Трамп буде діяти хаотично. Він зачарований оцією ідеєю двох трильйонів доларів, які нібито обіцяють російсько-американські бізнес-проекти. Чому росіяни так б’ються за Покровськ? Бо там поклади рідкісноземельних металів - гіпотетичні, не доведені, але є.

Тож Трамп і надалі тиснутиме на Україну, на американську громадську думку, на ліберальну частину американського суспільства, будуватиме Сполучені Штати як диктатуру майже за зразком Російської Федерації — така в нього мрія. Недарма він носиться з цими "коронами".

При цьому в нього очевидні когнітивні проблеми. Він не зовсім розуміє, що відбувається. Але за нього це чудово розуміють його оточення і ті, хто стоїть за ним. Вони використовують Трампа як фінансовий і кар’єрний проєкт.

— Тобто нових санкцій проти Росії найближчим часом ви не очікуєте?

— Звичайно, ні. Він відтермінував санкції щодо "Лукойлу" і "Роснефти" лише для того, щоб їхні активи не впали в ціні — щоб американські компанії могли їх привласнити.

Трамп навіть тисне на Бельгію та відкрито виступає проти репараційного кредиту Україні. Щоб у України не було грошей, щоб вона не могла воювати.

— Тобто будь-якою ціною змусити Україну піти на поступки, лише б завершити війну?

— Лише щоб зробити вигляд, що він "усе вирішив".

— Коли Путін буде готовий до реальних перемовин хоча б щодо припинення війни?

— Його мета — знищення України. Він ніколи прямо не піде на перемовини щодо припинення вогню. Будь-які мирні перемовини починаються з припинення вогню. А до чого нас змусила Америка? До того, щоб ми вели мирні перемовини, а по нас у цей час били.

— Тобто навіть практичні важелі не можуть змусити Путіна піти хоча б на паузу?

— Зараз — ні. Потрібне повне ембарго, заборона доларових операцій, блокада тіньового флоту, висилка дипломатів, визнання РФ спонсором тероризму. На ці кроки Захід не йде. Не йде, бо він ледачий, боязкий, як вони кажуть, прагматичний, а частіше — просто жадібний. Тому важелі є, але задіювати їх ніхто не збирається.

— І все одно лунають заяви, що війна може закінчитися вже наступного року. Нещодавно нардеп від "Слуги народу" Федір Веніславський сказав про можливе завершення бойових дій у першій половині року. На вашу думку, чи є передумови?

— Ніяких передумов для цього я не бачу. Я взагалі не дуже слідкую за заявами депутатів від "Слуги народу", тому що вони робляться не з огляду на реальні події чи реальну інформацію, а для того, щоб привернути до себе увагу, пропіаритись, створити уявлення про свою значущість і таке інше.

— Нещодавно МЗС Німеччини заявило про можливий референдум щодо "болючих поступок". Чи допускаєте ви такі сценарії і чому взагалі могла з’явитися така заява?

— Незрозуміло, про який референдум йдеться? Про всеукраїнський чи місцевий? Це перше питання. Нагадую, що місцеві референдуми з питань територіальної цілісності не допускаються. Про що тут далі говорити? Знову-таки — дурна заява.

Якщо йдеться про "болючі поступки", то, я так розумію, це про територіальні питання, плюс Запорізька АЕС, плюс відмова від репарацій і компенсацій, плюс амністія військовим злочинцям, плюс зняття санкцій із Російської Федерації. Але ці питання України не стосується. Із цього всього нам стосується лише територія. Санкції — це добра воля Заходу.

Тобто одна "болюча поступка" означає максимально несприятливі умови для України щодо завершення війни. І тільки це.

— Останнім часом помітна активність Китаю. На Вашу думку, він зараз зацікавлений реально вплинути на Москву?

—Китай не зацікавлений у поразці Росії. Він зацікавлений у тому, щоб Європа боялась, але водночас купувала китайські товари, щоб європейський ринок не був зруйнований. Китай тримає російського ведмедя на короткому повідку: нападати на Європу чи не нападати, загрожувати чи не загрожувати — це вже інструмент впливу.

У російського ведмедя свої інтереси: прагнення відновити Російську імперію, бо РФ може існувати лише як імперія. Нещодавно почув одного російського емігранта: "Росія може бути або демократичною, або єдиною. Демократичною й єдиною одночасно вона бути не може". І я не можу з цим не погодитися.  Тож найближчим часом від Китаю нічого очікувати не варто.

— Не можу не запитати про візит Путіна до Індії, де його дуже тепло зустрів індійський прем’єр. Російські ЗМІ особливо акцентували, як Моді зустрічав його біля літака, як вони обіймались. Це сигнал Трампу?

— Моді — такий самий фашист, як і Путін. Це певною мірою сигнал і Трампу, і Путіну.  Індія зменшує обсяги закупівлі російської нафти, відмовилася від закупівлі російської зброї через її низьку якість. Те, що Путін — убивця дітей, для індійської громадської думки не має значення. На відміну від США, в Індії ця війна не викликає емоцій. Стосунки з Путіним не токсичні для Моді, як вони токсичні для Трампа.

Зверніть увагу: Путін почав активно їздити світом — Киргизстан, Індія, Китай. Після зустрічі з Трампом він зрозумів, що йому нічого не загрожує і що він може робити все, що завгодно.

— Тоді, на Вашу думку, навіщо Путіну була ця поїздка? Економічно ніяких важливих новин не прозвучало, Індія точно не погодилася купувати більше нафти…

— Ми цього не знаємо. Путін точно їздив до Індії з проханням купувати російську нафту. Іншого сенсу в поїздці немає. Я думаю, він там "на колінах стояв", щоб Індія збільшила закупівлі. І навіть якщо Індія не оголосила про це публічно, це не означає, що вона не погодилася. Ми не знаємо реальних домовленостей між Путіним і Моді.

— Чи можна сказати, що Україна зараз перебуває в глибокій політичній кризі?

— Якщо брати класичні параметри глибокої політичної кризі, то майже так — за одним винятком: державний бюджет на наступний рік проголосований. Так, "Слуги народу" вже не мають монобільшості, але за рахунок проросійських колег у парламенті вони отримали можливість проголосувати бюджет. Тож зараз подивимось, як відбуватимуться призначення нових міністрів.

Тобто бюджет проголосований, уряду поки що відставка не загрожує, парламент так чи інакше працює та ухвалює якісь рішення. У цьому сенсі — класичної кризи немає. Те, що вже більше тижня не призначають керівника Офісу президента, — це технічна посада. Це точно не ознака політичної кризи.

Але якщо дивитися глибше — бренд "Слуги народу" мертвий. На наступних парламентських виборах їм нічого ловити. Тому саме вони перебувають у глибокій політичній кризі й мусять формувати новий бренд.

Що стосується змісту державного бюджету — він не підлягає виконанню. Його неможливо виконати за тими параметрами, які в ньому записані. А я нагадаю: державний бюджет — це закон України. Отже, це теж важка ситуація для всього суспільства.

Крім того, не забувайте про постійні корупційні скандали, що є також ознакою кризи.  Я думаю, цей серіал з НАБУ та САП буде розгортатися далі.

Тож формально кризи нема, але за реальними ознаками змісту політики — так, це глибока, хронічна, давня політична криза.

— Заміна керівника Офісу президента і умовне перезавантаження уряду можуть знизити градус напруги та послабити цю кризу?

— По постаті новопризначеного керівника ОП я зможу відповісти на питання, чи йтиме Зеленський на другий президентський термін, чи ні. Якщо буде призначений Михайло Федоров, то з високою ймовірністю Зеленський іде на другий термін. Якщо буде обрана інша особа, то цілком може бути, що вона займатиметься завершенням політичного проєкту "Володимир Зеленський".  І це величезною мірою залежатиме від результатів переговорів — від їх стану на початок року.

Зеленський зараз фактично обирає своє майбутнє — політичне чи неполітичне. Тому це відтермінування, його нерішучість прямо зав’язані на ситуацію з переговорами, ситуацію на фронті та інші фактори.

— Наскільки внутрішня нестабільність України сприяє тиску США щодо переговорних умов?

— Згадайте, як зустрічали президента і пані Олену Зеленську в Конгресі США — стоячи, тривалими оплесками. Ці люди мали величезний моральний авторитет. У кризових умовах війни, за загрози життю, вони блискуче виконували свої обов’язки. Значною мірою так і було.

А потім почалися всілякі сумніви. Першим дзвінком була спроба позбавити повноважень НАБУ і САП, поставивши їх під контроль СБУ та Генеральної прокуратури. Це викликало сильну реакцію українського суспільства. Рейтинги Зеленського вперше за роки війни пішли вниз, що підірвало і його міжнародний авторитет.

Тож корупційна криза створила сприятливі передумови для посилення тиску з боку Трампа, який і так хотів тиснути.

Хтось влучно сказав, що Зеленський був оточений "пірамідою некомпетентності". Я до останнього не хотів у це вірити, але якість цієї команди виявилася набагато нижчою, ніж навіть я міг собі уявити.

— Прийнятий державний бюджет: як Ви його оцінюєте?

— Це бюджет виборів. Людей намагаються "умиротворити" дрібними маніпуляціями — наприклад, кешбеком, який тепер навіть не можна використати для транспорту. На цьому тлі — відмова підвищити грошове утримання військовим бодай у межах інфляції, при тому що депутати підвищують утримання собі. У мене це викликає просто обурення — не лише як у експерта, а як у громадянина. Це не просто дурниця — це ідіотизм. Це та сама проблема кваліфікації та компетентності, про яку я вже говорив.

— Яким, на Вашу думку, буде наступний рік?

— Він буде важчим, ніж 2022-й. У всіх сенсах важчим. Це може бути рік виборів — хоча не факт. Якщо Україні викрутять руки і змусять провести вибори, то одразу після них може початися новий цикл бойових дій.

Енергетично — буде важко, економічно — буде важко. Ці некомпетентні громадяни, про яких ми говорили, прагнуть знищити малий і середній бізнес новими податками. Дуже контрпродуктивна, дурна ініціатива.

Моральний авторитет президента і його оточення практично втрачений, і це мені особисто дуже прикро. Втратити такий потужний ресурс — це питання кваліфікації радників, оточення тощо. Тому наступного року я мало чого хорошого очікую.