Вижити в окупації
Прифронтовий Донбас
Корисно переселенцям
У публікації під заголовком «Повний провал плану Києва: хитрий блеф проти Путіна з тріском провалився» головне пропагандистське агентство Кремля «РИА «Новости» намагається переконати читачів, що обіцянки Заходу про всебічну допомогу Україні нічим не підкріплені: мовляв, «євроекономіку вразила слабкість», «по всій Європі посилюється криза», а тому «заявлені грандіозні пакети допомоги Україні фактично лише шурхотять»…
«На обід із шампанським ще не запрошували»
«Захід давно усвідомив, що психологічні операції можуть мати не менш руйнівні наслідки, ніж прямі бойові дії. Зовні непов’язані шматочки складної віртуальної мозаїки сьогодні складаються у химерну картину масштабної інформаційно-бойової операції, яку всіма силами намагається провести проти Росії Захід разом із сателітами в Києві… Якщо перемотати плівку назад, то можна простежити, як розвивався і підживлювався західний наратив. Зокрема, починаючи з 2022 року, Захід наполегливо відпрацьовує тезу, що «Росія за жодних умов не зможе перемогти об’єднану Європу, економіка якої вдесятеро більша, ніж російська». Одночасно, як за годинником, аудиторії подавали «абсолютно об’єктивні та чесні» новини про жахливий стан російської економіки, яка ось-ось звалиться, як муха, та про наростаюче невдоволення й втому населення, щоб створити враження надзвичайних ризиків продовження військової операції Росії в Україні та применшити наші успіхи на фронті. Паралельно з цим голосно транслювалася інформація про те, що Європа підтримуватиме Україну «стільки, скільки потрібно», - розкриває «РИА «Новости» західну «підступність».
Кремлівський рупор підкреслює, що «Макрон, Мерц і Стармер зустрілися в Лондоні із Зеленським, щоб обговорити розширення військової підтримки України та посилення економічного тиску на Росію», а «на цьому тлі потоком надходять новини про нові секстильйони військової допомоги і про те, що Європа, по суті, стала для України нескінченним і бездонним тилом - а значить, боротися в завідомо програшній ситуації безглуздо і треба терміново погоджуватися на будь-які умови миру».
«І саме в цей момент, коли, згідно з очікуваннями Заходу, російське керівництво має в паніці бігати по кабінетах, а населення в розгубленості чухати собі скальп, лунають заклики європейців до переговорів і публікується відкритий лист Зеленського, де він пропонує зупинити бойові дії на нинішній лінії розмежування. Підготовка - наживочка - підсічка. Виникає питання: а чому раптом така метушня, панове? На обід із шампанським начебто ще не кликали», - уїдливо іронізує «РИА «Новости».
Кремлівське агентство переконане, що «відповідь на це питання міститься у дуже цікавому документі Єврокомісії від 21 травня цього року під назвою «Економічний прогноз «Весна-2026»: уповільнення зростання на тлі енергетичного шоку та зростання інфляції».
«Ось так: тільки в преамбулі доповіді слово «слабкий» зустрічається 13 (!) разів. Єврокомісари неохоче визнають, що могутню й незламну євроекономіку вразила слабкість, причому в усьому - і в економічному зростанні, і в інфляції, і в цінах, і в робочих місцях, тобто старанне надування щік виявилося, як і передбачалося, талановитим блефом. На цьому тлі цілком логічно виглядають новини про те, що заявлені грандіозні пакети допомоги Україні фактично лише шурхотять: Німеччина в кращому випадку зможе назбирати половину від своїх гучних зобов'язань, Норвегія - 40 відсотків, Швейцарія - 20», - радіє «РИА «Новости», відверто спотворюючи реальні економічні процеси в Європі.
Але саме такий «підхід» і потрібен кремлівському агентству, воно продовжує в тому ж дусі: «Німеччина лише за перший квартал цього року втратила близько 486 тисяч робочих місць - і це лише початок. По всій Європі посилюється криза в сільському господарстві, енергетичному секторі, хімічній галузі, автопромі та машинобудуванні. Ситуацію ж в Україні взагалі можна описати словом «кінець»: економічні та мобілізаційні ресурси стрімко вичерпуються, і, на думку деяких аналітиків, до початку колапсу всієї цієї забігайлівки залишається шість-дев'ять місяців. Нестача солдатів стала такою, що міністри Євросоюзу заявили, що українських чоловіків, які перебувають у ЄС, потрібно терміново повернути в Україну «для участі у війні». Які біженці, права людини та євродемократія - про що ви, Путін на порозі! І тому абсолютно зворушливо звучать такі фінальні рядки у згаданій вище доповіді Єврокомісії: «Очевидним благом як для ЄС, так і для всього світу стало б справедливе і стійке врегулювання агресивної війни Росії проти України». Іншими словами - якщо змусимо Росію зупинитися на Україні, то ми врятовані - і Київ теж».
«На ці благі побажання чітко відповів у своєму виступі на ПМЕФ президент Росії Володимир Путін: переговори з кривавим клоуном безглузді; російська армія йде вперед; Донбас буде звільнено; усіх військових цілей досягнемо військовими засобами; жодних загроз для російської економіки немає «ні зараз, ні в найближчій перспективі», - пафосно підсумовує кремлівське агентство.
«Без претензії на однозначний прогноз»
Офіційна «Парламентская газета» опублікувала розлогі міркування якогось Бориса Подопригори - «члена експертно-аналітичної ради при комітеті Держдуми у справах СНД, євразійської інтеграції та співвітчизників».
Уже з перших рядків міркувань кремлівського «члена ради» зрозуміло, про що йтиметься: «Гасло «Україна – не Росія» поступово «переформатувалося» в «Україна – це Антиросія». Звідси було рукою подати до війни. Спочатку – всередині України, хоча й за нашої підтримки Донбасу-Луганщини, потім – між Росією та Україною. На Заході вважають, що все почалося з Криму…».
Далі – більше: «Але основний мотив майже 100-відсоткового голосування кримчан «за Росію» полягав у ностальгії за Радянським Союзом. У їхньому народному уявленні «Росія живе як за часів СРСР, а Україна – незрозуміло як». Власне антиукраїнського знаменника, на чому наполягає Київ, у подіях весни 2014 року не було. Не тільки в Росії, але й серед мешканців півострова визрівала думка: ми вам двічі, у 54-му та 91-му роках, віддали Крим, а що ви з ним зробили? Адже тут живуть наші спільні нащадки… З березня по вересень 2014 року на Україну переїхали лише 1249 цивільних мешканців Криму з майже 2 мільйонів — здебільшого з ділових та сімейних причин. Ну і як тут бути з міжнародним правом та іншою демократією?».
Автора хвилює «питання, що з кожним днем загострюється: «Що далі?», яке наводить на роздуми без претензії на однозначний прогноз. Над полем бою домінує велика політика. Як нею розпорядитися, повинні вирішувати не тільки ми із Заходом, але насамперед український народ, якого поки що не чути. Він обдурений, змучений, розлючений і перебуває на роздоріжжі. За п’ять років війни надія на всесильність Заходу та крах Росії не підтвердилася. Тепер важливо те, хто раніше вичерпається. Україні доведеться обирати одне з трьох».
«По-перше, продовжити війну чи її завершити? Головне тут - наскільки Київ, з огляду на сукупність внутрішніх обставин, зможе домовитися зі своїми кураторами?.. По-друге, чию сторону зайняти - Європи чи США, якщо їхні погляди розійдуться? При тому, що потенціал Європи недостатній для перемоги України, а у США можуть з’явитися інші пріоритети… По-третє, визначитися зі своїми післявоєнними потребами-ресурсами і вирішити, наскільки їм стратегічно заважає чи сприяє Росія?», - заявляє Подопригора.
І наводить «на користь примирення» відверто безглузді кремлівські «аргументи»: «Це, насамперед, багатовікова спільність більшості мешканців Незалежної з нами, їхніми умовно східними сусідами. Не менше 40 відсотків громадян України мають російських родичів. З багатьма з них зв’язок не втрачено й сьогодні. Відмінність між харків’янином і ростовчанином (тим більше кубанцем) не більша, ніж між дончанином і помором. Вдумайтеся в етимологію типових прізвищ: Ковальов - у росіян (від українського слова «коваль», тобто «кузнец») і Кузніченко - у українців. За однією з версій, мій смоленський предок на прізвище Іванов породився із запорожцем Подопригорою і з якоїсь причини взяв його прізвище».
На переконання Подопригори, далі на Росію та Україну чекають «два гіпотетичні варіанти: або мирне закінчення війни на сьогоднішніх рубежах і під гарантії її невідновлення, або просування вздовж чорноморського узбережжя до Придністров’я».
«Недарма ж китайці вважають ключовим фактором «європейської кампанії» контроль над Чорним морем. Вибір на користь першого або другого варіанту доведеться робити не тільки Москві з Києвом, але й розширеному колу країн. Наша опора на Китай - головний обнадійливий фактор. Дипломати уточнять», - про всяк випадок нагадує «член ради».
І продовжує: «Київ періодично висловлює готовність до завершення конфлікту на лінії зіткнення без юридичного визнання втрачених територій: а що буде після цього? Характерним є звинувачення на адресу глави президентського офісу (визнаного нами терористом) Буданова у зриві мирних переговорів з Росією, а також щодо ТЦК: розмір хабара за звільнення від мобілізації перевищив 20 тисяч доларів. Чи багато там таких багатих? Та й побиттям мобілізованих хлопців війну не виграєш. На нашу користь - два мільйони громадян України, багато з яких переїхали до Росії після 2022 року. Хотілося б почути їхній голос. А поки що робиться ставка на патронаж України з боку Заходу при розміщенні на її території натовських контингентів. Вельми логічна опора на Анкоридж, про який почали забувати. Тобто міжнародне визнання Криму та ЛДНР територією РФ, зняття з Росії санкцій і конкретизовану демілітаризацію України. Це мінімум того, що дозволяє уникнути продовження війни».
«Закінчимо вимушено сумбурну розмову на обнадійливій ноті. Тим більше що щоденне зростання напруженості мало що додає… Невже близький нам народ не хоче миру? Повторимо те, на що розрахований цей публіцистичний експромт: сьогодні головна ставка - на український народ», - лицемірно підсумовує кремлівський «член ради».
«Лист, що провокує роздратування»
Газета «Известия» опублікувала думку якогось московського «політолога» Олексія Вагіна, який запевняє, що «Відкритий лист» Володимира Зеленського до президента Росії був чим завгодно, тільки не спробою наблизити реальну мирну угоду».
«Це, здається, розуміють уже не тільки критики Києва, а й прихильники України. Питання лише в тому, кому саме було адресовано це послання і яке завдання воно мало вирішити. Одна версія лежить на поверхні: «лист» написано не Путіну, а Трампу. Його сенс - створити формальний політичний документ, після якого можна поставити галочку: Київ хоче миру, пропонує зустріч і готовий до переговорів, а перешкода - виключно Москва. За цією логікою «лист» мав бути написаний так, щоб отримати негативну відповідь. Тому воно й виглядає не як дипломатичне запрошення, а як виклик, що майже гарантовано провокує роздратування. Тоді подальша аргументація Києва перед Вашингтоном стає гранично простою: не Зеленський заважає угоді, як раніше давав зрозуміти Трамп, а це Росія стоїть на заваді мирної угоди», - міркує «політолог» Вагін.
«Є й друга версія: «лист» адресований російській аудиторії, - продовжує він. - У ньому перераховані слабкі місця Росії такими, якими їх бачать з Києва, і окремо підкреслюються можливості України в далекобійних ударах. Такий текст можна читати як спробу вплинути на суспільний настрій: не стільки переконати більшість, скільки додати тривоги, показати, що небезпека ближче, ніж здається. Третя версія - «лист» написано насамперед для українців. Це проговорювання тих наративів, які щодня транслюються через нескінченний телемарафон: ми праві, ми сильні, ворог втомився, союзники з нами. Коли такі речі говорить президент країни, це має особливе значення. Владі важливо, щоб громадяни знали: вони не лукавлять, а дійсно вірять у те, що говорять. У цьому сенсі «лист» вписується у стратегію так званої когнітивної війни. Зіштовхуючись із труднощами на лінії фронту, Україна має демонструвати рішучість - своїм громадянам, союзникам і противнику».
«І все ж видається, що не варто шукати в цьому «листі» настільки тонкого розрахунку. Воно дійсно написане тому, кому адресоване - Володимиру Путіну. Це спроба публічно спровокувати емоційну реакцію. Зеленському було важливо показати: ось він, який відкидає пряму розмову, а ось ми, які пропонуємо зустріч. Причому зробити це потрібно було не в закритому дипломатичному каналі, а на весь світ… «Лист» продовжує попередню лінію публічних жестів Зеленського на кшталт погроз/обіцянок не атакувати Красну площу дронами під час параду Перемоги. Звичайно, це аж ніяк не дипломатія, а політичний перформанс. Важливо й те, що Путін вкотре не піддався на виклик і відповів загалом так, як відповідав і раніше. Не закрив теоретичну можливість зустрічі, але заявив, що не бачить сенсу «переливати з пустого в порожнє» без попередніх домовленостей. Тому провокація не вдалася», - із задоволенням зазначає «політолог».
Він упевнений і в тому, що «спроби провокувати Москву на емоційну відповідь будуть і надалі тривати».
«І тут стикаються два різних розуміння міжнародної політики. Для Путіна це класична дипломатія: за закритими дверима, без тиску з боку громадської думки. Для Зеленського політика - це сцена. Він ніби весь час викликає російського лідера на якісь публічні дебати… Образи та звинувачення не ведуть до миру, а починають війни. І чим довше деякі політики поводитимуться так, ніби головне - це виграти інформаційну дуель, тим вищим буде й ризик, що одного дня емоції все ж виявляться сильнішими за розрахунок. А у світі, де є ядерна зброя, такий ризик просто неприпустимий», - грізно підсумовує Вагін.
«Приповзе, намотуючи кишки…»
Улюблена путінська «Комсомольская правда» знову у нестямі від люті. Цього разу кремлівську газетку розлютила ситуація в Криму: «Київ анонсує удари по Кримському мосту. Київський режим намагається перетворити півострів на острів — посилюючи удари по логістиці…».
За відповіддю, «що цьому протиставити?», газета звернулася до такого ж кремлівського «експерта» - головного редактора журналу «Национальная оборона» Ігоря Коротченка.
Той видає «рецепт» одразу: «У ситуації, в якій ми сьогодні перебуваємо, є один швидкий і ефективний шлях виправити становище – удари по електрогенерації України. Усі хвилі ударів, які ми там проводимо, з великою кількістю дронів і ракет, вони розмазуються тонким шаром по території. Критичний вузол вразливості київського режиму – електрогенерація. Не буде світла – зупиниться військова промисловість, настане колапс системи військового та державного управління України. Має бути так: один удар – немає 2-3 електростанції. Вони не повинні підлягати відновленню після таких ударів».
При цьому Коротченко запевняє, що «нинішній сценарій нав’язаних нам бойових дій нам не потрібен».
Він наголошує, що «прийнятими сьогодні рішеннями у низці європейських країн НАТО закладається виробництво дронів великої дальності – приблизно через 8–9 місяців Україна отримуватиме сотні тисяч ударних безпілотників літакового типу».
«Жодна ППО у світі не зможе виконати свої завдання в таких умовах у повному обсязі. Тому є тільки один шлях – вимкнути їм світло. Зараз літо, ніякої гуманітарної катастрофи з населенням не станеться. А ближче до осені мільйонів 10 громадян України виїдуть до країн Євросоюзу. І нехай ЄС їх годує, забезпечує, облаштовує, це буде їхній головний біль», – «гуманно» повчає Коротченко.
І нарікає, що «такі удари треба було завдавати ще 3 роки тому, але не було політичного рішення».
«Зеленський – міжнародний терорист, ми ніколи з ним ні про що не домовимося. І його ліквідація – одне із завдань, яке має вирішуватися», – проголошує Коротченко.
І суворо попереджає, що якщо сьогодні «не встигнемо у те вікно можливостей, яке поки що існує, ми опинимося в цій ситуації вже через рік – коли Зеленський ударами європейських дронів відключатиме нам світло».
На запитання про «можливість застосування тактичної ядерної зброї по об’єктах, які іншим способом не знищити в Україні», Коротченко відповідає по-господарськи: «Це може стосуватися системи підземних газосховищ. І залізничних тунелів у Закарпатті, через які відбувається трансфер зброї та військової техніки з території країн НАТО в Україну. Мінімізувати ризики великої війни ми можемо, лише зламавши хребет противнику. А робити це треба всіма засобами, які є, не озираючись на те, хто і що скаже».
«Я думаю, що домовлятися можна тільки після того, як режим Зеленського здохне, або, намотуючи кишки, приповзе підписувати мирну угоду на наших умовах», - діловито підсумовує «експерт» Коротченко.
Ви можете обрати мову, якою в подальшому контент сайту буде відкриватися за замовчуванням, або змінити мову в панелі навігації сайту