Навіщо Ахметов перервав мовчання?

Найбагатший українець Рінат Ахметов дав перше від початку повномасштабної війни в Україні інтерв'ю. І хоча The Guardian розмістила його у спортивному розділі, як діалог з президентом футбольного клубу «Шахтар», найбільший «розбір польотів» викликали політичні заяви Ахметова.

Він говорив про три сценарії завершення російсько-української війни, і, не дивлячись на жорсткий конфлікт, який 2021 року спалахнув у нього з Володимиром  Зеленським, похвалив президента за те, що 2022-го той не втік із країни.

Особливо резонансно прозвучала інформація про підтримку у дні оборони «Азовсталі» бійців «Азова» та його телефонні розмови з їхнім командиром Денисом Прокопенком. Це сприйнялося і як політична позиція, і як суто людське ставлення до героїчних захисників Маріуполя.

Одним словом – це було більше, ніж інтерв'ю про футбол, а скоріше нагадувало політичний маніфест Ахметова та його заявку на участь у повоєнному політичному житті.

"Якщо зірки запалюються - значить - це комусь потрібно"

Колишній генпрокурор України Юрій Луценко також побачив в інтерв'ю Ахметова заявку на участь у політичних процесах повоєнної України. За його словами, під час війни великий бізнес або мовчав, або лише хвалив Зеленського. Тепер він почав подавати виразні сигнали, що має намір робити ставки на наступного переможця президентських виборів.

Нагадаємо, Ахметов говорив про три можливі формати завершення війни. Перший – справедливий мир, за якого Україна повертається до міжнародно визнаних кордонів 1991 року, а Росія виплачує репарації. Другий – тривалий стійкий мир, результатом якого має стати вільна успішна, демократична європейська Україна. Третій варіант – фальшивий мир, до якого РФ намагається нас схилити.

Ще один важливий момент, про який говорив Ахметов - це поступовий рух до миру і те, що РФ у безвиході.

Подібні тези через день після виходу інтерв'ю Ахметова «The Guardian» озвучив на форумі «Архітектура безпеки» глава Офісу президента Кирило Буданов.

Про неможливість Росії продовжувати війну через критичну ситуацію в економіці говорив в ефірі телеканалу «Еспресо» і екс-прем'єр Арсеній Яценюк.

Цей «загальний хор» голосів про швидкий миро і глибоку кризу Кремля, очевидно, не був простим збігом. Юрій Луценко вважає, що після суттєвого зниження рейтингу Валерія Залужного, спричиненого його переходом на дипломатичну роботу, як на «дрожах» став зростати рейтинг іншого генерала, який асоціюється з воєнними успіхами України – нинішнього глави офісу Президента, колишнього голови ГУР Кирила Буданова. Саме він став новим центром тяжіння для політиків та бізнесменів, які замислюються про свою участь у повоєнних політичних процесах. Арсеній Яценюк – не виняток.

За словами Луценка, після того, як поїздки Яценюка у Лондона до Залужного не дали потрібних результатів, Арсеній Петрович вирішив зосередитися на «підгортанні» Буданова.

Щоправда, навколо нього з кожним днем ​​стає дедалі тісніше. Свої види на нього має і Сергій Тігіпко, який нещодавно став позаштатним радником глави Офісу президента. Віктор Пінчук також давно надає Буданову майданчик свого форуму YES (Ялтинська європейська стратегія).

Напевно в міру наближення до миру і майбутніх президентських виборів ми дізнаємося чимало нових імен, які схочуть політично «притулитися» до глави Офісу, який стрімко набирає вагу.

Нагадаємо: у роки прем'єрства Арсенія Яценюка, з 2014 до 2016 рр., ЗМІ називали Ріната Ахметова головним закулісним союзником прем'єра. Взаємовигідний союз будувався на тому, що уряд ухвалював необхідні для бізнес-імперії Ахметова рішення в обмін на медійну та політичну підтримку. Політики регулярно проводили закриті зустрічі, а медіаресурси SCM тривалий час надавали Яценюку медійний простір, допомагаючи утримувати політичний рейтинг навіть після відставки.

Тому для Яценюка тісні стосунки із найбагатшою людиною України – це не лише серйозний актив, а й конкурентна перевага серед тих, хто має свої види на Буданова.

Втім, яких би планів не виношував Арсеній Яценюк, Ахметов у своєму політичному виборі буде вкрай обережний. Навряд чи він публічно виступить на підтримку того чи іншого кандидата. Рінат Леонідович уже мав свій непростий досвід походу в політику, коли двічі, в 2006 і 2007 роках, ставав народним депутатом України, пройшовши до парламенту за списками Партії регіонів.

Пізніше Ахметов неодноразово наголошував, що зробив помилку, прийшовши до Верховної Ради. Його депутатська діяльність запам'яталася не законотворчістю чи політичними заявами, а систематичними прогулами пленарних засідань.

2012 року Ахметов вже не балотувався. Однак у Верховній Раді були фракції чи великі групи народних депутатів, які діяли на користь олігарха. Не бракувало і лояльних до нього чиновників у виконавчій владі – включаючи президентів, прем'єрів та міністрів. При цьому Рінат Ахметов залишався одним із головних спонсорів Партії регіонів.

Багато що змінив 2014 рік. Після Революції гідності «почила у бозі» Партія регіонів. У Верховній раді VIII скликання з ім'ям Ахметова асоціювалися одразу дві фракції. Перша – Опозиційний блок, створений у партнерстві з групою РосУкрЕнерго (Дмитро Фірташ – Юрій Бойко – Сергій Льовочкін). Кажуть, що саме завдяки Ахметову повз список ОБ «пролетів» тоді кум Путіна, який мав намір повернутися в політику, – Віктор Медведчук.

Другим політичним активом Ахметова у ВР стала Радикальна партія Ляшка. Її лідер із 2014 по початок 2019 року практично прописався у Маріуполі і навіть отримав у 2017 році звання «Почесний Іллічівець». Саме на Олега Ляшка зробили ставку на старті президентської виборчої кампанії 2019 року сили, близькі до Ахметова.

Паралельно «Опозиційний блок», який орієнтувався на Ріната Ахметова та Дмитра Фірташа, просував Юрія Бойка. Однак у грудні-2018 стався розкол Оппоблоку, за підсумками якого довелося терміново робити ставку ще на одного кандидата — екс-топ-менеджера Північного ГЗК та ТОВ «Метінвест Холдинг» Олександра Вілкула. В результаті ні Ляшко, ні Вілкул не потрапили навіть до топ-6 рейтингових кандидатів на президентство.

Тому до парламентських виборів 2019 року Ахметов практично відійшов від прямого партійного спонсорства. «Опозиційний блок», вірніше та його частина, яка відкололася від «Опозиційної платформи» Бойка-Льовочкіна-Медведчука та йшла на вибори під лозунгами українського «промислово-економічного патріотизму», набрав лише 3% і до парламенту не потрапив.

«Пролетіла» повз Верховну Раду та Радикальна партія Ляшка, співпраця з якою, після провалу головного радикала на президентських виборах, була зведена до мінімуму.

За підсумками виборів видиме лобі Ріната Ахметова у Верховній Раді України IX скликання склали сім депутатів-мажоритарників. Щоправда, потім до його орбіти, за повідомленнями ЗМІ, потрапила «група чернігівського бізнесмена Іллі Павлюка», яка складалася з 30-40 депутатів «Слуги народу» та кількох депутатів «Батьківщини».

Після звільнення у жовтні 2021р. з посади голови Верховної Ради Дмитра Разумкова, до «обіймів» Ахметова потрапило і його міжфракційне об'єднання «Розумна політика».

Екс-спікер парламенту після відходу в опозицію швидко набирав політичного значення, і міг би стати гарною альтернативою Зеленському, відносини з яким у Ахметова дуже загострилися. Причиною конфлікту став Закон про деолігархізацію та удар по бізнес-інтересах олігарха, що просувалися Офісом президента: блокування виплат за «зеленим тарифом», підвищення тарифів на вантажні залізничні перевезення та ренти на видобуток залізняку.

Кульмінацією конфлікту стала прес-конференція Зеленського, де він заявив, що отримав від спецслужб дані про причетність представників Ахметова до підготовки «держперевороту». У відповідь бізнесмен назвав звинувачення президента "повною брехнею".

Повномасштабна агресія Росії проти України 24 лютого 2022 року примирила ворогуючі сторони. Як зазначав Forbes–Україна в январі 2023 року, Зеленський оцінив, що бізнесмен не залишив країну і серйозно допомагає ЗСУ. Сам Рінат Ахметов висловився про стосунки з владою у своєму стилі: «З мого боку ніколи не було конфронтації. Це не моя політика. А з 24 числа ми з президентом дивимося в один бік – у бік нашої перемоги».

В інтерв'ю The Guardian Рінат Ахметов заявив, що востаннє бачився з Зеленським 23 лютого 2024 року під час зустрічі президента з представниками бізнесу. Проте, за інформацією Forbes–Україна, вони контактували в телефонному режимі.

Похвала Зеленському в інтерв'ю Ахметова сприймається як бажання продемонструвати президенту, що до закінчення війни він дотримуватиметься політичного нейтралітету, публічно не підтримуючи нікого з можливих конкурентів Зе, які мають президентські амбіції.

Ну, а коли настане час, Ахметов свій вибір, безумовно зробить. Диверсифікуючи ризики та розкладаючи «політичні яйця» у різні кошики. Інше питання - чи забуде він колишню образу? Або діятиме за принципом: «Помста – це страва, яку подають холодною»…

Сьогодні для Ахметова важливо увійти до нового повоєнного політичного життя з бездоганною репутацією, як на Заході, так і всередині країни. І треба сказати, що в цьому він, схоже, досяг успіху. В його інтерв'ю The Guardian західний читач побачив бізнесмена-патріота, який просуває український футбол і допомагає Україні у відбитті агресії РФ. У рамках проекту «Сталевий фронт» він серйозно вкладається у допомогу ЗСУ. Компанія ДТЕК стала символом героїзму українських енергетиків, які під обстрілом відновлюють енергопостачання.

Однак усередині країни не всі сприймають Ахметова так лінійно.

Претензії до Ахметова…

Після виходу інтерв'ю Ріната Ахметова "The Guardian" деякі коментатори побачили у матеріалі банальне бажання "обілити" себе. Не секрет, що українська громадськість мала чимало претензій до Ахметова щодо подій 2014 року. Тоді йому закидали підтримку режиму Януковича, спробу використати проросійські протести для тиску на нову владу, а також нездатність або небажання запобігти захопленню регіону. В інтерв'ю Ахметов зазначає: «Коли 2014 року розпочалася окупація, я виступав на «Донбас Арені», звертаючись до кремлівських маріонеток: «Ви ні на що не придатні, ви терористи. Вас треба вигнати, ви дурите народ. Ви несете Донбас у могилу». Ми розвішали по всьому регіону плакати з гаслом: «Щасливий Донецьк та щасливий Донбас можуть бути лише частиною єдиної України». Люди запитують, що б я сказав сьогодні тим, хто перебуває в окупованих регіонах, і я б відповів так само…».

Відома українська журналістка Марина Данилюк-Ярмолаєва в інтерв'ю «Еспресо» заявила, що у 2014 році в Донецьку від Ахметова чекали більш рішучих дій, а натомість отримали мем «Донбас-загудів». Нагадаємо, - після початку російської агресії на Донбасі, у квітні 2014 року, Рінат Ахметов закликав працівників своїх підприємств і мешканців регіону вийти на попереджувальний страйк проти терористів «ДНР», який мав розпочатися з гудка.

Проте, головною причиною появи інтерв'ю в «The Guardian» окремі коментатори все ж таки вважають покупку Рінатом Ахметовим у Монако п'ятирівневої квартири в найпрестижнішому житловому проекті князівства за 554 мільйони доларів. Першим про це повідомило у квітні 2026 року агентство Bloomberg.

Величезна сума угоди, яка стала рекордною в історії світового ринку нерухомості, викликала різку критику у соціальних мережах та ЗМІ. На тлі повномасштабної війни, зруйнованих міст і мільйонів українських біженців, купівля житла за пів мільярда доларів багатьма була сприйнята як недоречна і цинічна.

Великі українські видання та експерти активно коментували цю подію. Зазначалося, що такі колосальні витрати олігарха за кордоном ускладнюють пошук зовнішньої фінансової допомоги для відновлення України, змушують західних донорів ставити незручні питання: чи справді Україна потребує зовнішньої підтримки, якщо її еліта має такі потужні власні ресурси? Про це писав колишній міністр закордонних справ Вадим Пристайко. Крім того, в соціальних мережах іронізували, що можливо, з панорамних вікон цього об'єкту нерухомості краще видно масштаби відновлення…

Щоправда, у холдинговій компанії Ахметова SCM наголосили, що угода була оформлена ще до повномасштабного вторгнення — у 2021 році. А сам бізнесмен та його структури активно фінансують ЗСУ, спрямовуючи на ці цілі сотні мільйонів доларів.

Одним словом, негативний резонанс, який піднявся навколо купівлі Ахметовим дорогої нерухомості в Монако, цілком міг спонукати оточення олігарха до антикризу у вигляді інтерв'ю The Guardian. В цьому випадку якраз політична позиція, а не футбольна частина матеріалу несла на собі головне смислове навантаження і переключала увагу зі скандальної покупки.

Загалом, схоже, що цим інтерв'ю Ахметову вдалося вирішити два головні завдання. З одного боку, зробити серйозну заявку на участь у повоєнному політичному житті. Сформульована ним позиція щодо війни проти України - кордони 1991 року, демократична країна, членство в ЄС та виплата РФ репарацій – близька українцям. Така позиція з урахуванням фінансових можливостей Ахметова робить його вельми привабливим партнером для майбутніх політичних гравців та проєктів.

З іншого боку, - Рінату Леонідовичу, схоже, вдалося усунути негатив від купівлі дорогої європейської нерухомості. Принаймні, він забив Google позитивом про себе на роки вперед.