Верховна Рада ухвалила закон, який передбачає запровадження інституту множинного громадянства в Україні. За задумом ініціаторів, документ має відкрити шлях до легального повернення громадянства для представників діаспори, одночасно зберігаючи запобіжники для захисту національної безпеки. Про необхідність врегулювання питання подвійного громадянства Володимир Зеленський заявляв ще під час президентської кампанії у 2019 році. Пізніше він ініціював перший відповідний законопроєкт, який зазнав критики з боку опозиції. За два роки він знову повернувся до цього питання. "Нас – 65 мільйонів. Вперше українці з усього світу будуть відчувати себе не діаспорою, не просто людьми українського походження, а українського громадянства — рівними українцями", — заявив Зеленський у 2021 році. Але повномасштабне вторгнення РФ в Україну поставило це питання на паузу і тільки 18 червня 2025 року парламент ухвалив це рішення. Документ визначає допустимі випадки множинного громадянства, встановлює спрощені умови набуття та поновлення громадянства України для окремих категорій іноземців, уточнює підстави для набуття громадянства за народженням і територіальним походженням, а також переглядає підстави для його втрати. Закон покликаний врегулювати статус осіб, які мають український паспорт і водночас громадянство іншої держави, а його головною ціллю, згідно з пояснювальною запискою, є створення умов для повернення українців, які вимушено виїхали через агресію Росії, та збереження за ними громадянства України. Адвокаційна директорка Центру прав людини Zmina Альона Луньова в коментарі "ОстроВу" зазначила, що проголосована модель може суперечити принципу єдиного громадянства, закріпленого в Конституції України. "Саме тому ми би дуже хотіли побачити тлумачення цього положення Конституційним судом. Проте тлумачення наразі немає, і, з огляду на обставини, варто визнати: якщо закон відповідає реальності й фактично узаконює те, що давно існує, — це не обов’язково погано. Загалом врегулювання питання множинного громадянства краще, ніж його перебування в сірій зоні. Тому сам підхід до врегулювання ми вважаємо позитивним", - каже правозахисниця. Разом з тим ухвалення Верховною Радою закону про множинне громадянство викликало не лише політичні дискусії, а й низку тривожних сигналів щодо наслідків для мешканців окупованих територій. Попри задекларовану мету — відновити зв’язок із українською діаспорою — документ містить потенційні ризики для тих, хто роками живе під контролем окупаційних адміністрацій і змушений адаптуватися до нав’язаних умов. Низка громадських організацій, які захищають права постраждалих від війни звернулись до президента Володимира Зеленського із закликом накласти вето на закон. За їхніми словами, прийнятий документ може призвести до втрати українського громадянства для тих, хто вимушено залишається в окупації. "ОстроВ" розбирався, які ризики несе закон про множинне громадянство. Основні положення Ключовим елементом документа є нова стаття 5-1 "Визнання випадків множинного громадянства (підданства)", де визначено, коли громадянин України може мати громадянство іншої держави без ризику втрати українського. Громадяни України тепер зможуть отримати громадянство іншої держави без втрати українського, якщо ця держава входить до затвердженого Кабінетом Міністрів переліку (уряд матиме повноваження самостійно формувати та змінювати цей список без участі парламенту). Множинне громадянство допустиме у разі: - набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави; - набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів-іноземців; - автоматичного набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; - автоматичного набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, який підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави; - набуття громадянства України у спрощеному порядку для іноземців, що є громадянами держав, які входять до переліку тих, хто може отримати громадянство у спрощеному порядку; - набуття громадянином України громадянства держав з переліку тих, чиї громадяни набувають громадянство України у спрощеному порядку. Іноземці українського походження та ті, хто служить у ЗСУ, зможуть отримувати громадянство України за спрощеною процедурою. Також передбачено, що громадянин України, який одночасно є громадянином країни зі списку Кабміну, може ініціювати вихід з українського громадянства — навіть перебуваючи за кордоном. Проте вихід не є обов'язковим, якщо йдеться про державу зі списку дозволених. Підкреслимо, що множинність громадянства не допускатиметься щодо людей, які мають громадянство Росії (тобто країни, визнаної Верховною Радою державою-агресором) або держави, яка не визнає територіальну цілісність і суверенітет України. Разом з тим добровільне набуття громадянином України громадянства держави, яка не включена до списку Кабміну, буде підставою для втрати громадянства України (якщо на момент такого набуття людина досягла повноліття). Крім того, закон встановлює інші підстави для втрати громадянства України: Подання неправдивих відомостей або підроблених документів під час набуття громадянства України. Проходження військової служби за контрактом у збройних силах РФ. Наявність вироку українського суду за злочини проти основ національної безпеки, миру та міжнародного правопорядку, або за участь у злочинних організаціях. Факт участі у збройній агресії проти України з боку РФ чи іншої ворожої держави. Разом з тим громадянство РФ не вважається добровільно набутим на тимчасово окупованій території України, у тому числі якщо набуття такого громадянства вимагало звернення із заявою чи клопотанням, а також у разі набуття громадянином України, якого незаконно депортовано з ТОТ, громадянства РФ, крім випадків, коли дії такої особи спрямовані на: - пропаганду війни, - публічну підтримку збройної агресії проти України - створення загрози національній безпеці чи національним інтересам України в розумінні Закону "Про національну безпеку України". Закон про множинне громадянство, ухвалений Верховною Радою, набере чинності через шість місяців з дня його офіційного опублікування. Як зазначається в документі, Кабінет міністрів має до цього часу врегулювати низку питань, пов’язаних із зайняттям посад в органах державної влади, інших державних структурах та органах місцевого самоврядування громадянами України, які одночасно мають іноземне громадянство. Особливу увагу уряд повинен приділити випадкам, коли йдеться про громадянство РФ, – з урахуванням загроз національній безпеці України. Політичний експерт, доктор філософії Андрій Городницький у коментарі "ОстроВу" зауважив, що ідея множинного громадянства — це спроба вибудувати міст між Україною та її діаспорою. Але ключове — не паспорт, а умови, які створює держава. Якщо немає економічної, ідеологічної чи безпекової привабливості — люди не повернуться, навіть із кількома паспортами. "Це складне питання, яке справді потребує глибокої дискусії. Чесно кажучи, складно дати однозначну відповідь. Логіка полягає в тому, що ми повинні не відмовлятися від українців, які з різних причин виїхали за кордон, а, навпаки, створити для них можливість повернення. Тобто — повернути українця, використовуючи такий інструмент, як множинне громадянство. Ідея полягає в тому, що ми формуємо місток між нашими емігрантами — тими, хто виїхав, отримав громадянство в Сполучених Штатах, Німеччині, Франції тощо — і Україною. Вони можуть, відповідно, отримати українське громадянство назад і паралельно зберігати контакт з державою. Можливо, навіть сплачувати податки тут, бути частково інтегрованими в наш соціальний простір. І, можливо, з часом — повернутись, - зазначив він. За його словами, у цьому, безумовно, є своє раціональне зерно, але чи буде це справді ефективно — можна буде побачити лише з часом. Він підкреслив, що потрібно дуже детально вивчити саму стратегію реалізації цього рішення, зрозуміти, яке воно матиме практичне втілення і як впливатиме на інших. "Бо ми всі розуміємо, що повернення громадян не залежить від того, чи мають вони український паспорт. Воно залежить від того, які умови створить держава для їхнього повернення. Якщо їх немає — хоч запроваджуй множинне громадянство, хоч ні — нічого не зміниться. Це буде просто балачка. Без реальних змін люди не повернуться", - вважає Андрій Городницький. Ризики Попри задекларовану мету закону про множинне громадянство — юридичне визнання статусу українців за кордоном і врегулювання давно існуючої реальності — документ містить низку норм, які викликають серйозне занепокоєння правозахисників. Зокрема — щодо мільйонів мешканців окупованих територій, які отримали паспорти РФ. Особливу увагу правозахисники приділяють оновленій статті 19 Закону України "Про громадянство України". Саме в ній визначено підстави для втрати українського громадянства — зокрема у випадку добровільного набуття громадянства держави-агресора. "Від моменту реєстрації законопроєкту й до останнього засідання ми неодноразово наголошували, що дуже важливо враховувати, як ці положення вплинуть на людей, які перебувають в окупації, і як вони вписуються в загальну логіку українського законодавства. Частину наших зауважень було враховано. Ми передавали їх через народних депутатів, зверталися безпосередньо до профільного комітету", - сказала в коментарі "ОстроВу" адвокаційна директорка Центру прав людини Zmina Альона Луньова. За її словами, в підсумку остаточна редакція закону стала кращою. У первинній версії текст був значно небезпечнішим — особливо для жителів окупованих територій. Там передбачалося, що саме набуття громадянства держави-агресора є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Причому факт добровільності такого набуття тлумачився дуже формально — достатньо було подати заяву на отримання паспорта. "В умовах, коли Росія масово примушує мешканців тимчасово окупованих територій до отримання своїх паспортів, ще й змушує їх складати присягу громадянина РФ на камеру — говорити про добровільність узагалі не доводиться. Це створювало серйозні ризики, особливо для людей, які залишаються жити на тимчасово окупованих або нещодавно звільнених територіях. У нинішній редакції частину цих ризиків знято. Але залишаються інші надзвичайно важливі проблеми", - зазначила вона. По-перше, вона наголошує на тому, що втрата громадянства України подається як своєрідний вид покарання, що виглядає майже як альтернатива кримінальному покаранню — поряд із позбавленням волі чи обмеженням права обіймати певні посади. "І хоча закон формально не вносить змін до Кримінального кодексу, сама логіка виглядає саме так: якщо особа засуджена за певні дії, вона може бути позбавлена громадянства. Це подається як додатковий інструмент покарання", - каже Альона Луньова. По-друге, правозахисниця повертається до питання набуття громадянства РФ. Закон формулює норму таким чином: добровільне набуття громадянства РФ є підставою для втрати українського. Разом з тим добровільним не вважається отримання паспорта РФ на окупованих територіях або в разі примусової депортації до Росії — за винятком випадків, коли дії особи демонструють підтримку збройної агресії або пов’язані з пропагандою війни, або становлять загрозу національній безпеці України. "Формально закон наче й передбачає, що в умовах окупації отримання паспорта — це не добровільно і не є автоматичною підставою для втрати громадянства України. Але одразу додається формулювання: "крім випадків, коли дії особи становлять загрозу національним інтересам". І ось ця частина — надзвичайно проблемна. Вона не є чітко окресленою нормою, а швидше схожа на "вікно для довільного трактування". Це серйозно порушує принцип правової визначеності — і саме це нас найбільше турбує", - підкреслила вона. За її словами, це дуже небезпечна конструкція, бо незрозуміло, що саме вважатиметься загрозою. То невже звичайна пенсіонерка, яка проживає в Маріуполі, не причетна до російської армії, не займає жодної посади, може опинитися під загрозою втрати українського громадянства? Адвокаційна директорка Центру прав людини Zmina каже, що основна проблема полягає в тому, що однозначно відповісти на це питання наразі неможливо. "Сьогодні ніхто точно не знає, як саме буде тлумачитися поняття "загроза національним інтересам України". Ми вже поспілкувалися з низкою експертів, і всі вони визнають: ця норма може трактуватися дуже широко. Що саме вважатиметься загрозою? Сплата податків в окупації? Факт проживання там? Робота на підприємстві, яке захопила окупаційна влада? Публічні висловлювання? Ми не знаємо. І ніхто не знає", - сказала вона "ОстроВу". Саме тому правозахисні організації продовжують наполягати на необхідності чіткого формулювання, без цього — дуже легко створити правові підстави для зловживань. Разом з тим Альона Луньова визнає, що є випадки, коли особи на окупованих територіях свідомо й публічно отримували паспорти РФ і використовували їх як інструмент просування в окупаційних структурах — таких фактів достатньо. "Але навіть у цих випадках держава має діяти в межах закону. Має бути чітко встановлено, що паспорт був використаний, наприклад, для пропаганди війни, і це має бути зафіксовано в судовому рішенні. Тобто суд має визнати, що конкретна особа використовувала своє громадянство Росії для дій, спрямованих проти України. Це має бути чітко зафіксовано в рішенні суду", - підкреслила вона. Лише після цього, зазначила правозахисниця, можна говорити про початок процесу позбавлення громадянства України. "Тоді ми розуміємо логіку: є вирок суду, є підтвердження вчинення злочинних дій, є обґрунтоване рішення, що паспорт був використаний як інструмент агресії. У такому випадку я особисто могла б прийняти цю логіку — вона виглядає чіткою і обґрунтованою. Але наразі нічого з цього не передбачено. У нинішній редакції закону незрозуміло, хто саме і на яких підставах буде тлумачити, що є загрозою національним інтересам", - вважає вона. За її словами, ці механізми можуть бути використані не лише проти мешканців окупованих територій, вони можуть бути застосовані й проти політичних опонентів. "Попереду — вибори. І цілком імовірно, що хтось із кандидатів матиме друге громадянство — зокрема російське. Ми можемо припустити, що факти, які наразі залишаються поза юридичною оцінкою, можуть бути використані вибірково — і в політичних цілях. Звісно, ми не підтримуємо, щоб у публічному секторі працювали люди з російськими паспортами. Але це — завдання для люстраційних механізмів, а не підстава для автоматичного позбавлення громадянства", - зазначила Альона Луньова. Тим більше, що більшість злочинів проти основ національної безпеки стосуються саме громадян України, а громадянство є ключовою умовою для того, щоб певні дії могли бути кваліфіковані як злочин проти держави. "І от тут виникає небезпечна логіка: нібито якщо особа вчинила злочин проти нацбезпеки — то її слід позбавити громадянства, і вона вже "не наша". Але це суперечить самій ідеї правової держави. Бо тоді втрачається і сам механізм відповідальності. І ставиться під сумнів профілактична функція держави: тобто замість того, щоб запобігати злочинам проти основ національної безпеки, ми просто будемо позбавляти людей громадянства і, умовно кажучи, "викреслювати" їх. Це — хибна й дуже небезпечна тенденція. Тому, з усіх точок зору, на наш погляд, положення статті 19 мали би бути уточнені ще до підписання закону президентом, а не залишені в тій редакції, в якій вони є зараз", - вважає вона. Альона Луньова звернула увагу, що сьогодні ми чуємо багато позитиву про закон, є активна підтримка з боку народних депутатів, йде просування президентської ініціативи, звучить риторика про захисників, про повернення громадянства тощо. Разом з тим з гарною ідеєю під назвою "множинне громадянство" просунули й інші норми, які, щонайменше, викликають занепокоєння. "І тут проблема полягає в тому, що спеціально уповноважені органи просунули суперечливі норми в пакеті з хорошою ідеєю. Тобто, як то кажуть, "паровозом" за ідеєю, яка багатьма сприймається позитивно, зайшли положення, які, м’яко кажучи, можуть мати негативні наслідки. Або, як мінімум, ці положення можуть бути вибірково застосовані до громадян України. Це дуже тривожний тренд. Особливо — для мешканців тимчасово окупованих територій. Бо зараз на території, підконтрольній Україні, немає активного захисника їхніх інтересів у владних структурах", - зазначила вона. В цілому ж Альона Луньова зазначає, що останнім часом державна політика по відношенню до мешканців окупованих територій України викликає тривогу. "Ми займаємось темою окупованих територій уже не перший рік, і якщо спробувати скласти в єдину картину всі дії держави, то складається навіть тривожна картина. Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій ліквідовано, а Міністерство з розвитку громад та територій де-факто не займається безпосередньо окупованими територіями. Відверто кажучи, минуло вже понад пів року, а ми не бачимо жодної реальної активності в цьому напрямку", - каже вона. За її словами, складається враження, що ні держава на рівні стратегії, ні відповідальні органи не займаються проблемами мешканців окупованих територій, в публічному просторі відсутнє системне представлення інтересів цих людей. "Усі ці міграційні зміни, які запроваджує Росія, тиснуть на українців в окупації. Люди змушені виїжджати — але жодної чіткої підтримки з боку держави вони не отримують. І якщо аналізувати це з позиції цілісного бачення, то ігнорування інтересів жителів окупованих територій — це вже не виняток, а сумна системна тенденція", - підкреслила директорка Центру прав людини Zmina.
