"Кремль зазнав поразки": політолог Володимир Фесенко про парламентські вибори в Молдові та перспективи реінтеграції Придністров’я

У неділю в Молдові відбулись чергові парламентські вибори — подія, яку багато оглядачів розглядають як доленосну не лише для внутрішньої політики цієї країни, але й для всього регіону Східної Європи. На кону — напрям зовнішньої орієнтації (проросійський чи проєвропейський курс), питання безпеки в умовах війни в Україні, вплив гібридних загроз, рівень довіри до демократичних інституцій та здатність протистояти зовнішньому втручанню.

Результати голосування виявилися несподіванкою: проєвропейська партія здобула перемогу й отримала більшість у парламенті.

Москва активно намагалася вплинути на виборчий процес – від масових кампаній підкупу до зриву голосування за кордоном. Проте ці спроби виявилися марними. Для Кремля та його союзників у Молдові результат став серйозним ударом і навіть певною мірою деморалізував проросійські сили.

Водночас вибори відкрили новий етап дискусій щодо майбутнього Придністров’я. Поразка проросійських партій послаблює позиції сепаратистського регіону, однак ставить перед Кишиневом складне завдання: розробити виважену й поетапну стратегію реінтеграції, яка б не змінила електоральний баланс на користь Москви і водночас не загальмувала процес євроінтеграції.

Про значення цих виборів, уроки для України та ризики, які залишаються для Молдови, "ОстроВ" поговорив з українським політологом і директором Центру політичних досліджень "Пента" Володимиром Фесенком.

– Як в цілому Ви можете оцінити результати парламентських виборів в Молдові? Що вони показали?

– Безумовно, це позитивний результат. Це той випадок, коли у нас нема розчарування внаслідок завищених очікувань, а скоріше навпаки — коли тривожні очікування не справдилися. Я маю на увазі результат такої повної перемоги — хай з невеличкою перевагою, але перемоги правлячої, проєвропейської партії. Бо більш очікуваними були сценарії або перемоги проросійських сил, або коли ні проєвропейська партія, ні проросійські сили не отримали б більшості в парламенті і виникла б патова, ситуація, що при владі залишився б нинішній уряд, але довелось би знов проводити парламентські вибори. Це створило б політичну нестабільність, яка, певною мірою, могла стати проблемою, зокрема й у процесі європейської інтеграції Молдови.

Ще треба зараз нейтралізувати ризики провокацій і дестабілізації внутрішньої ситуації в Молдові з боку проросійських сил і російських спецслужб, але навіть от цей результат, який отриманий, мені здається, певною мірою деморалізує проросійські сили в Молдові. Я думаю, він став несподіванкою для Кремля.

– Чому такий результат для України є позитивним?

– Для нас це позитив з точки зору забезпечення наших безпекових інтересів — що не буде проблем, пов’язаних з Молдовою, принаймні в найближчій перспективі. І це безумовно позитивно з точки зору логіки європейської інтеграції — як для Молдови, так і для України. Бо перемога проросійських сил у Молдові була б вагомим аргументом для тих європейських політиків, які виступають проти розширення ЄС. І це, безумовно, зіграло б проти і європейської інтеграції Молдови, і проти європейської інтеграції України. Тож, звичайно, оцінка позитивна — для нас це позитивний результат поза сумнівом.

– Чи можна говорити, що Москва програла цю кампанію, чи у неї все ж таки залишаються вагомі важелі впливу на молдовську політику?

– Важелі впливу залишаються, але Москва безумовно програла ці вибори. Я б сказав точніше: йдеться про поразку Росії. Це не свідчення її слабкості чи неефективності. Навпаки — РФ задіяла дуже широкий арсенал гібридної війни, використала різні інструменти впливу на виборчий процес.

– Наприклад?

– Вони вдавалися до телефонних мінувань, щоб зривати голосування за кордоном. Ми добре знаємо цю технологію — самі стикалися з нею раніше. У випадку Молдови метою було перешкодити голосуванню діаспори, адже громадяни, які живуть у країнах ЄС, здебільшого підтримують європейську інтеграцію і проєвропейські партії. Усередині країни проводилася масштабна кампанія підкупу виборців, активно працювали проросійські політичні сили. Росія вкладала великі ресурси, щоб взяти реванш.

Але результат виявився протилежним. Це свідчення перемоги проєвропейських сил, які змогли максимально мобілізувати своїх прихильників. Як і на президентських виборах, як і під час референдуму, вони організували підтримку, зняли ризики зриву голосування і діяли рішуче. Навіть жорсткі кроки влади щодо недопуску окремих проросійських партій до виборів зіграли свою роль.

Важливим фактором стала й допомога України. Наші спецслужби передавали молдовським колегам інформацію про плани російських спецслужб, координували дії з державними інституціями, ділилися досвідом. Це дозволило Кишиневу оперативно реагувати на загрози. Тому ця перемога — не лише успіх проєвропейських сил Молдови, але й частково наша перемога.

У ширшому сенсі це дійсно поразка Росії. Але не тому, що вона "ослабла", а тому що злагоджені дії проєвропейських сил, підтримка ЄС і України нейтралізували її вплив. Це спільна перемога наших союзників у Молдові, Європейського Союзу й України.

– Чи може для України бути корисним цей досвід для майбутніх виборів?

– Так, безумовно. Але насамперед хочу підкреслити: головне — не розслаблятися. Для Молдови перемога на виборах відкриває новий етап — формування уряду й запуск роботи нового парламенту. Однак електоральна ситуація там дуже крихка, фактично "50 на 50". Це ми бачили і на минулих виборах, і зараз. Подібні приклади були й у нас — у 2004 році. Такий баланс сил завжди означає ризик реваншу. Тому проєвропейським силам Молдови треба не лише радіти перемозі, а й забезпечити реальні результати: продемонструвати поступ у євроінтеграції, у боротьбі з корупцією, в економічній і соціальній політиці. Якщо цього не буде, розчарування суспільства знову може зіграти на користь проросійських сил.

Щодо України. Є кілька важливих моментів, які нам варто врахувати. Передусім — треба вивчити досвід того, як Росія намагалася впливати на вибори в Молдові. У нас відверто проросійські сили вже не матимуть шансів у прямій формі, але Москва шукатиме інші шляхи: дестабілізацію через онлайн-кампанії, через "нейтральні" політичні проєкти, через фінансовий підкуп. У Молдові підкуп виборців застосовувався масово. З’явилася навіть нова тенденція — так званий "онлайн-підкуп". І до цього ми повинні бути готові.

Другий важливий урок — це організація голосування за кордоном. Для Молдови голоси діаспори стали ключовим чинником на користь проєвропейських партій. Їхні дипломатичні установи вже не вперше забезпечили активне голосування своїх громадян. У нас ситуація значно складніша: за кордоном перебувають мільйони українців, і поки що ніхто не знає, наскільки активно вони голосуватимуть і які політичні сили підтримають. Це велика невизначеність. Але досвід Молдови — як організаційний, так і технічний — нам обов’язково треба вивчити, бо він може бути корисним для розбудови нашої системи голосування за кордоном.

– Чи може влада Молдови змінити політику щодо Придністров’я після виборів?

– Зараз дуже важливо не робити різких рухів і не впадати в крайнощі. Так, певні зміни неминучі, але вони повинні бути тактичними та виваженими. Найбільший виклик для Кишинева сьогодні — це вироблення нової, чіткої й поетапної стратегії реінтеграції Придністров’я.

Ситуація складається так, що Придністров’я фактично опинилося в ізоляції. Поразка проросійських сил на парламентських виборах у Молдові суттєво послабила його позиції, а війна Росії проти України відрізала більшість каналів прямої підтримки. Якщо Кремль не зможе досягти успіху у війні, Придністров’я у колишньому вигляді просто не виживе. Вже зараз очевидно: модель, яка діяла десятиліттями, вичерпала себе.

Разом із тим, відкрите питання — якою має бути інтеграція. Росія раніше активно просувала сценарій швидкої "реінтеграції на російських умовах", що нагадував оновлений "план Козака". Ідея полягала в тому, щоб формально об’єднати Молдову й Придністров’я, але фактично створити в країні потужний проросійський анклав, який би зсередини блокував європейський курс. Кремль навіть розраховував використати це як аргумент у міжнародних переговорах, мовляв, "ось приклад мирного врегулювання". Для Молдови і України такий варіант був би катастрофічним. Сьогодні у Росії менше ресурсів, але не можна виключати, що спроби використати тему Придністров’я знову будуть.

Тому нова стратегія має будуватися поетапно. Перший крок — економічна інтеграція. Частково вона вже відбулася, але потрібні глибші зміни: нова модель торгівлі, перехід підприємств Придністров’я у правове поле Молдови, поступова зміна економічної структури регіону. Другий крок — політична трансформація. У Придністров’ї багато років існував авторитарний або напівавторитарний режим. Його треба демонтувати й створювати умови для демократичних інститутів. Тут важливо шукати союзників усередині самого регіону: суспільні групи, молодіжні ініціативи, політичні осередки, які могли б підтримати курс на європейську інтеграцію. Вони повинні стати партнерами Кишинева.

Ключове питання — безпека. Російський військовий контингент у Придністров’ї має бути виведений. Без цього говорити про реальну реінтеграцію неможливо. І лише після того, як будуть вирішені економічні та політичні проблеми, можна піднімати питання участі мешканців Придністров’я у виборах на загальнонаціональному рівні. Це має бути фінальний етап, а не відправна точка.

Є ще один принциповий момент, який важливий і для нашого досвіду: у виборах не мають права брати участь люди з російськими паспортами. Це питання національної безпеки. Такі обмеження можуть виглядати жорсткими, але вони необхідні, щоб не допустити втручання Кремля у політичне життя країни.

– Що Ви скажете про військовий сценарій?

– Час від часу лунають ідеї про введення українського контингенту до Придністров’я. Це була б стратегічна помилка. На думку серйозних експертів — і наших, і молдовських, які підтримують європейську інтеграцію — це була б велика помилка. Такий крок одразу ж викликав би негативну реакцію суспільства в Молдові, спровокував би новий розкол громадської думки й подарував би аргументи проросійським силам. До того ж, це відволікло б частину наших військових ресурсів, які сьогодні критично потрібні на інших напрямках.

Вирішувати проблему Придністров’я треба виключно політичними методами. Україна має бути активним партнером Молдови у цьому процесі, але допомога повинна здійснюватися через дипломатію, координацію з європейськими колегами, участь у розробці та реалізації довгострокової стратегії. Це шлях, який дозволить одночасно зберегти стабільність у регіоні й мінімізувати вплив Росії.