“Князь”: Хочеш вижити і перемогти – навчись штурмувати!

В Навчальному центрі Сухопутних військ ЗСУ серед кількох військовослужбовців, якими інструктори та командири пишаються найбільше, називають молодшого сержанта з позивним “Князь”. Курсанта запам’ятали, бо готувався він цілеспрямовано та рішуче, з теорією не дружив, але практичні заняття відпрацьовував на всі 200%.

Мова про 31-річного уродженця міста Донецька Дмитра Князєва

Розуміючи  нюанси проходження військової служби представниками Донеччини, пов’язані з окупацією регіону, одразу уточнюємо: чи варто з огляду на безпекові заходи вказувати у відкритому доступі його ім'я та прізвище?

- А чого мені боятися? Нехай окупанти нас бояться! – відповідає молодший сержант.

Отже, він мобілізувався на Рівненщині 16 березня 2024 року. Потім проходив базову загальновійськову підготовку, сержантські курси.

30 червня в якості командира відділення 128 Окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Дмитро Князєв був вже на передовій на Запорізькому напрямку.

А ще через 4 доби здійснив справжній подвиг, за який згодом був нагороджений почесною відзнакою Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського “Золотий хрест”. 

Отже, молодший сержант із побратимами захищали ВОП (взводний опорний пункт – ред.). Раптом по рації чує: на фланзі окупанти зуміли проникнути у нашу траншею. На сусідній ділянці цей маневр зійшов їм із рук, бо українці розгубилися та відступили, тому рашисти вирішили повторити. Але не на тих нарвалися! Хоча ситуацію ускладнила суттєва обставина: було поранено єдиного офіцера на позиції. “Князю” довелось брати ініціативу на себе.

- І на БЗВП (Базова загальна військова підготовка – ред.), і на сержантських курсах на всіх навчаннях я записувався у групи, які штурмували, а не оборонялися. Скажу вам, що це дуже важливий досвід, якщо хочеш вижити і перемогти, – пояснює він.

«Князь» вирішив вибити рашистів із нашої траншеї. Для початку він закидав ворожих штурмовиків ручними гранатами. Потім почув по рації, що серед них є поранені, а ще четверо причаїлися неподалік траншеї. Дмитро вирішив їх повністю знищити. І це притому, що ніхто не знав, скільки конкретно росіян поруч. Віддав побратимові свій автомат і кинув в ймовірне місце перебування окупантів ще певну кількість гранат. Потім із бійцем на позивний “Мурчик” почали просуватися і зачищати позицію від ворога.

А далі ситуація розгорталася за непередбачуваним сценарієм.

- Я помітив, що як мінімум один росіянин уже задвухсочений. Тому знову віддав «Мурчику» свій АК, щоб ще попрацювати гранатами. І раптом – автоматна черга пройшла майже між нами, але трохи вище! Де він заховався?! Здогадка була правильною: в польовому туалеті. Звідти й лупив із калаша. Ну, «Мурчик» дав у відповідь. Кричу: «Здавайся!». А той: «Я свой!». Ще щось волав… Але чую, якийсь акцент навіть не російський, а кавказький… До речі, згодом виявилося, що всі знищені нами штурмовики були саме представниками етнічних народів Кавказу, давно окупованого ще царською росією… Так от, кинув я в туалет, де засів пі…р, ще одну гранату, він затих. Біжу траншеєю далі, без автомата, який у напарника залишився. І раптом: вибух… Це вже їхні штурмовики по нас гранату застосували… Чую біль у спині, відчуваю, як кров біжить… Бачу, що і “Мурчик” поранений… Падаю біля російського трупа. Намацав російський автомат, але він виявився розбитим і стріляти не міг… А над головою вже рій якихось дронів: не розбереш, свої чи чужі… Розумію, що от-от почнуться скиди, і мені кінець. Тому з останніх сил підриваюся і біжу до своїх. А хлопці вже назустріч пробивалися, не кинули мене гинути! За якийсь час і свою траншею ми відбили та зачистили, і тих чотирьох, які залягли неподалік, також ліквідували. А потім мене відправили на евакопункт, далі лікування, тепер я повернувся і знову воюю.

Якщо в багатьох українських бійців у тилу є рідний дім, де живуть їхні сім'ї, то Донецьк, де жив і працював в одній з охоронних структур “Князь”, окупований російськими загарбниками. Тому дім для нього – вся вільна від ворожого чобота Україна. А з найрідніших називає маленьку донечку…

Втім, “Князь”  воює, щоб колись таки повернутися в рідний Донецьк переможцем. А в ці дні він отримав короткий перепочинок: відпустку…

Для охочих детальніше дізнатися про умови військової служби у цьому військовому з’єднанні та поповнити лави сталевих воїнів у 128 ОГШБр подають контактний номер телефону: +380 68 645 6224.

Матеріал підготовлений Відділом зв’язків з громадськістю управління комунікацій Оперативного командування “Захід”