Фінансові проблеми місцевої пропаганди та глибокий песимізм у соціальних мережах. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня ЗМІ окупованого Донбасу спіткала серйозна втрата — 21 жовтня раптово оголосили про призупинення роботи дві редакції пропагандистського медійного проєкту «Блокнот Новороссии». Нагадаємо, російська мережа міських порталів «Блокнот» у першій половині 2023 року запустила на окупованих територіях чотири підрозділи, зокрема «Блокнот Донецк» і «Блокнот Луганск». Їхні публікації час від часу потрапляли до оглядів «ОстроВа». Однак, скажімо відверто, ні оперативністю, ні оригінальністю, а тим паче опозиційністю вони не вирізнялися…

Причина їхнього закриття, словами класика, проста й банальна: «Грошей немає!» Луганська редакція чесно визнала фінансові труднощі, донецка ж — поетично повідомила, що «до „Блокнот Донецк“ (як і до нашого улюбленого Донецька) прийшла осінь» і пообіцяла повернутися… До речі, «Блокнот Херсон» і «Блокнот Запорожье» закрилися ще 28 вересня…

Ніхто нікому не допомагає…

Тим часом джерела інформації, що залишилися, особливо приватні telegram-канали, поринули в песимізм. Довгий час численні блогери раділи ударам по українській енергосистемі, але, як з’ясувалося, у цю гру можна грати вдвох. Популярна в «ДНР» блогерка Євгенія Мартинова в серії публікацій змалювала практично апокаліптичну картину життя у «столиці республіки».

«На Донецьк знову опускається темрява… Що вам сказати, друзі: поки особливих змін зі світлом навколо не видно… Наскільки сягає око — густа темрява і тріск генераторів… У темряві встала, відчинила двері. Собаки виходити відмовилися, показавши, що їхня тривога за долі людства — це одне, а за власну шкуру — зовсім інше. Тому хутко забилися по своїх горах і під сходи… Донецький ранок у мене побив рекорди за весь воєнний час. Електроенергії немає. Стаціонарного інтернету немає. Мобільного інтернету немає. Втім, мобільного зв’язку теж немає… У коментарях мене доповнили, що радіо теж вийшло з чату… Вразили безлюдні вулиці в моїй частині міста вранці в понеділок… Багато світлофорів не працюють. На трасі тиша. Усі в шоці сидять по домівках… Обнадійливих прогнозів поки немає», — перелічує вона здобутки «русского мира».

«Вмикаєш телевізор (на генераторі) — там усе порожньо. Не знаю, на лихо чи на добро, але хоч не „Лебедине озеро“», — усе ж знайшла пані Мартинова бодай якийсь позитив у ситуації, що склалася.

За межами центральних районів Донецька ситуація ще гірша… «Живу в Київському. Там уже 3 тижні немає світла. Дають на 3–4 години на день, буває, взагалі не вмикають кілька днів, у дитсадках також немає ні світла, ні генератора, у школах те саме, учора нарешті дали на 4 години, але напруга завжди 150, не зарядишся, люди виживають, але мало хто про це знає і пише», — скаржаться люди. Авторка одного з дописів обурилася роботою журналістів місцевого телебачення. «Побіжно у своїх каналах згадали про Київський район… Сюжет не про те, що люди у відчаї, а подали все так, ніби люди згуртувалися, об’єдналися, допомагають. Ніхто нікому не допомагає», — так блогер оцінив не лише роботу «республіканських» ЗМІ, а й настрої в суспільстві.

Зрадивши раз…

Минулого тижня в окупованому Донецьку призначений Кремлем «суд» засудив колишню українську правозахисницю, блогерку й адвокатку Тетяну Монтян, яка перейшла на службу до окупантів, до 1,5 року колонії. Нібито за заклики до екстремізму. Для місцевих колаборантів доля зрадниці Батьківщини стала ще одним нагадуванням: для Росії місцеві донецькі й луганські іуди залишаються українцями, схильними до зради, яких можна легко позбутися після використання.

Соціальні мережі наповнилися сумними дописами про те, що «Тетяна Монтян іде слідом за Ігорем Гіркіним „Стрєлковим“, і з цього вже відверто регочуть українці».

Цілком справедливо автори зазначають, що в Україні «відкрито підколюють колишніх громадян України, які підтримали РФ. Мовляв, дивіться, що з вами роблять ті, за кого ви пішли у 2014 році! Зрадників ніде не люблять! Та вас за людей, навіть із паспортом РФ, не вважають! Терпіть, терпили… Росія буквально створила собі антирекламу, щоб умовні Харків та Одеса не те що не воювали за неї, а ще й узагалі ощетинилися, аби тільки її не підтримувати. Ви ж буквально всіх лідерів громадської думки, хто топить за Росію з 2014 року, але „по-своєму“, пересаджали до в’язниць (а когось і взагалі вбили)».

«Уявіть людину, яка щиро хоче підтримати свою державу, що перебуває у складній ситуації, і бачить, що людям, яким слід вклонитися в ноги й подякувати за подвижництво, дають строк у колонії-поселенні… Що має подумати така людина і якого висновку дійти?» — застерігають одне одного автори від надмірної довіри до «русского мира».

«Суд не взяв до уваги волонтерську й гуманітарну діяльність блогерки, не задовольнив жодного клопотання сторони захисту»; «Півтора року для Монтян за надуманим політичним обвинуваченням — плювок в обличчя всім тим, хто чекає на Росію там, у тилу ворога, і щиро прагне їй допомогти… Плювок в інститути та практику правозастосування, який доводить, що будь-кого можна зламати через коліно, не зважаючи на об’єктивні заслуги перед Батьківщиною», — небезпідставно побоюються вони.

«І з цим неможливо буде сперечатися, бо так вирішили донецькі силовики, які зварганили цю ідіотську справу, і суддя, яка винесла цей чудовий вирок. Ідіоти? Повні. І це в найкращому разі», — підсумовує автор telegram-каналу під ніком «Товарищ Артем».

«Дякуємо товаришу Путіну за наше щасливе дитинство…»

Ще одним сюжетом ЗМІ окупованого Донбасу стала сентиментальна розповідь про те, як десятирічна Софія з окупованих кварталів Костянтинівки, яка втратила всіх рідних, знайшла дядька, що раптово з’явився в Москві й заявив про родинні зв’язки із сиротою. До доброї казки репортажі про «возз’єднання сім’ї», що сочаться сиропом і патокою, не дотягують. У них принципово відсутній звичний початок: «Жила-була дівчинка Соня, її будинок був цілий, усі її рідні та близькі були живі… Потім почалася СВО, і дівчинку почали звільняти…» Історія «порятунку» дитини починається з того, що «10-річну дівчинку російські бійці знайшли навесні в підвалі одного з будинків… Мама померла, бабуся й дідусь загинули через пряме влучання безпілотника в будинок». Що сталося, чому загинула її родина, чому було зруйновано її будинок, залишається за кадром…

Протягом кількох місяців російська та донецька пропаганда запевняла, що дитина — кругла сирота. І раптом з’ясувалося, що в Москві в неї є дядько й тітка, які «пройшли школу прийомних батьків і за допомогою омбудсменів ДНР і РФ підготували всі документи».

Показово, що «добрий дядько» з’явився фактично нізвідки. У липні 2024 року Міноборони РФ, коли телеканал «Звезда» та Z-блогери почали активно розганяти постановний фейк про «порятунок дівчинки з підвалу в Костянтинівці», стверджувало, що дитина залишилася абсолютно сама. Пропагандистські ЗМІ повідомляли, що дівчинку планує удочерити й узяти під опіку дружина одного з російських військових, який нібито її «рятував». У жовтні раптово з’явилася інформація про рідного дядька. Про нього нічого не відомо — його обличчя не показали, імені не назвали.

Хто він і чим займається, теж невідомо. Залишається вірити на слово донецьким журналістам, що «Софія їде до теплого й затишного будинку, де в неї буде власна кімната. А головне — рідні люди поруч…»