Фейкові перемоги російської армії, морська піхота під Покровськом, та енергетична криза — Іван Ступак про плани РФ

Росія входить у чергову фазу війни проти України з парадоксальним поєднанням гучних заяв і дедалі менш переконливих реальних результатів на полі бою. На тлі зимової кампанії російське Міністерство оборони знову звітує про "захоплення" населених пунктів, які, за даними українських військових та незалежних аналітиків, не перебувають під контролем РФ. Одним із таких прикладів стала заява про нібито взяття Куп’янська-Вузлового — попри відсутність підтверджень просування російських підрозділів до цього району.

Про те, що відбувається на фронті сьогодні, чому Кремль робить заяви, які не відповідають реальності, і якою є нинішня стратегія російської армії — в ексклюзивному інтерв’ю "ОстроВу" розповів воєнний експерт, колишній співробітник СБУ Іван Ступак.

— Днями начальник Генштабу РФ Валерій Герасимов заявив про захоплення Куп’янська-Вузлового, до якого росіяни навіть не дійшли. За даними моніторингового проєкту DeepState, від Куп’янська-Вузлового до території, яку контролюють російські військові, не менше 10 км. Навіщо робити такі об’єктивно неправдиві заяви? Що за цим стоїть?

— Ви знаєте, це питання ставлять собі й  російські z-блогери. Я бачив, мабуть, п’ять різних воєнкорів, які буквально обурювалися тим, що відбувається. Вони так само кажуть: навіть близько там немає жодного контролю. Вони свої мапи малюють, показують, де перебувають українські військові і де, максимум, можуть бути присутні російські підрозділи.

Цю доповідь зробив російський генерал-полковник Сергій Кузовлєв, і там остаточно зафіксували, що нібито все, Куп’янськ-Вузловий узятий, усе захоплено. По суті, це є звичайним "флаговтиком". Якщо не помиляюся, саме аналітики DeepState першими ввели цей термін.

Росіяни так і не змогли нормально пояснити, навіщо це робиться. Але якщо дивитися зверху, то це виглядає як постійна спроба демонструвати позитивні результати. Бо на горі їх чекають. У них логіка проста: ні дня без результату, ні дня без захоплення. Потрібно весь час показувати ефективність, а вже потім на землі намагатися підтягнути реальний результат під те, що пішло у звітах вищому керівництву.

Але це працює проти них самих, і вони це визнають. Вони кажуть: є ділянки, де на 8–10 кілометрів на мапах зафарбована територія як нібито російська, але по факту вона не контролюється. Російських військових там немає.

І от до чого це призводить. Територію, яка нібито вже "захоплена", вони не можуть накривати авіацією. Не можуть викликати авіаудар, не можуть запросити удар безпілотниками. Бо, якщо говорити просто, пілоти крутять пальцем біля скроні і кажуть: "Вы нормальные? Вы больные или что? Это же наша территория". Як вони можуть скидати ФАБи чи КАБи на "свою" територію?

У результаті вони змушені працювати на землі буквально на колінах, своїми двома, без авіапідтримки. І це реально б’є по них.

— Як Ви загалом сьогодні оцінюєте ситуацію на фронті? Чим характеризується зимова кампанія з боку Росії?

— Росіяни змінили стратегію. Якщо раніше ми пам’ятаємо штурми групами по 10 осіб, то наприкінці року це вже були двоє-троє. А зараз ми дедалі більше приходимо до одиночних штурмів.

У росіян навіть є свій термін — "заливаться". Вони кажуть: "заливаются в город". Тобто заходять по одному, максимум по двоє. Все. Є, звісно, винятки — окремі, дуже в лапках "талановиті" російські військові намагаються організувати масований штурм технікою. Але 95% — це одинаки. Ось ці "хлопчики в трусиках", які намагаються зайти на наші позиції. Оце зараз їхня стратегія. Це ключова зміна.

КАБи залишаються, артилерійські обстріли залишаються, але їхня кількість вже менша. Якщо не помиляюся, на піку вони зараз випускають близько 20 тисяч снарядів. І плюс оці "флаговтики" — швидко показати результат, показати свою корисність.

— Чи можемо ми говорити про зниження активності росіян останнім часом?

— Ні, не можемо. Я тут дуже обережний. В історії цієї війни вже були періоди, коли здавалося, що кількість захоплених квадратних кілометрів зменшується, а потім ставався різкий сплеск — і вони знову рухалися вперед.

Наскільки я знаю, зараз вони накопичуються на кількох напрямках. Через Маріуполь тягнуть колони техніки в бік Гуляйполя, також іде накопичення в районі Покровська. У зруйнованих будівлях вони можуть ховатися від дронів — і вони цим користуються.

Я припускаю, що вони накопичаться і знову підуть у бій. Зараз під Покровськом у них морська піхота — зведені, докомплектовані підрозділи. Вони там і концентруються.

— Тобто Покровський напрямок залишається для них пріоритетним?

— Швидше за все, так. Але завжди складно вгадати напрямок головного удару. Ми всі часто виходимо з того, що для них пріоритет — Костянтинівка. Але вони мають достатньо резервів, щоб у певний момент діяти одразу на кількох напрямках.

Я б не скидав з рахунків і інші ділянки — зокрема Сіверськ. Це, на мій погляд, дуже небезпечний напрямок.

— Є думка, що росіяни розраховують дотиснути Україну на переговорах і що Україна добровільно вийде з неокупованої частини Донбасу. Мовляв, саме тому вони знизили активність на цій ділянці. Ви поділяєте таку думку?

— Першу частину — так. У них дійсно є таке бачення, і це підтверджується опитуваннями громадської думки. Я сьогодні якраз бачив одне дослідження: пересічні росіяни покладають великі надії на Трампа і його адміністрацію, що вони натиснуть на Україну, і Україна зробить усе "необхідне", щоб війна закінчилася.

Але сказати, що росіяни розслаблені — ні. Абсолютно не схоже. Якби це було так, вони зменшили б кількість обстрілів. Але ми бачимо, що дрони, ракети — все це продовжується без змін.

— Які перспективи переговорів, особливо в територіальній частині?

— На моє переконання, до кінця березня жодних реальних переговорів не буде. Зустрічі — так. Розмови — так. Але нас цікавить момент, коли з’являються новини, що Україна і Росія сформулювали текст майбутньої мирної угоди. Ось це означає фінішну пряму.

З боку Росії таких заяв поки що немає. Це означає, що щонайменше до кінця березня бойові дії триватимуть. Росіяни користуватимуться погодними умовами, морозами, щоб тиснути на Україну і робити нашу позицію більш податливою.

Що стосується територій, я дуже далекий від думки, що Україна готова просто так "відписати" Донбас Росії. Але можливий проміжний варіант. Наприклад: українські війська виводять важке озброєння з територій Донецької області, які зараз під контролем РФ. Вивозять гармати, гаубиці, HIMARS, усе важке озброєння. Українських військових там більше немає, ми виходимо на адмінкордони області.

Але ця територія залишається під повною українською юрисдикцією: український прапор, українське законодавство, вибори за українськими законами, призначення посадовців Україною, українські комунальні та сервісні служби, податки — в Україну, патрульна поліція, українські правоохоронні органи. Без важкого озброєння, тільки стрілецька зброя.

І водночас на лінію розмежування заходять миротворці. Але миротворці мають бути "збірною солянкою". Якщо це будуть тільки європейці — Росія цього не прийме. Єдиний реальний варіант — рішення Ради Безпеки ООН і багатонаціональна місія: європейці плюс представники країн, до яких Росія не має жорсткого ідеологічного відторгнення — Казахстан, Індія, Китай, а також країни, які традиційно активно беруть участь у миротворчих місіях: Бангладеш, Руанда, Шрі-Ланка.

Такі змішані групи могли б реально контролювати лінію розмежування. Інше питання — кількість і гроші. Йдеться про сотні мільйонів доларів на рік.

— Чи можливе припинення бойових дій без вирішення територіального питання Донеччини?

— Судячи з того, як росіяни ведуть справи, я думаю, що в будь-який момент вони справді можуть просто перестати згадувати вимогу щодо передачі їм всієї Донеччини. Відверто кажучи, такий сценарій цілком можливий.

Росіяни вже фактично перестали згадувати Запорізьку і Херсонську області. Раніше на цьому наполягали, постійно про це говорили — а зараз ця тема зникла. У російському сегменті інтернету знайти згадки про ці вимоги вже практично неможливо.

Тому цілком імовірний варіант, що в якийсь момент — умовно кажучи, якщо Путін ухвалить таке рішення — він просто погодиться на лінію розмежування як на даність. І тема Донбасу зникне з публічного простору взагалі. Про це не говоритимуть ані в новинах, ані в медіа — просто перестануть згадувати.

— Росія продовжує бити по Києву та інших містах. Люди не виходять на протести, риторика влади не змінюється, але удари тривають. Ракети коштують немалих грошей. На що російська влада розраховуює?

— От уявіть собі піраміду — таку, яку всі малювали в школі.

Внизу цієї піраміди — військові цілі, які переслідує Російська Федерація. Передусім це суто мілітарні об’єкти. Йдеться про атаки по підприємствах, залучених до виробництва дронів, снарядів, комплектуючих. Логіка проста: немає дронів, немає боєприпасів — військовим немає чим стріляти, і Росія може просуватися вперед та захоплювати територію України. Сюди ж належать і об’єкти інфраструктури. Немає електрики — не працюють 3D-принтери, не виготовляються дрони. Це теж мілітарна ціль, усе доволі прямолінійно.

Наступна сходинка цієї піраміди — економіка. Росія б’є по рухомому складу. Ми ж розуміємо, що наш рухомий склад практично не відновлюється. У нас ширина колії — 1520 міліметрів, у європейців — 1435. Замінити знищені вагони ми не можемо, їхня кількість лише зменшується.

До чого це призводить? Немає можливості вивозити продукцію, яка виготовляється або переробляється в Україні. Вона не експортується, не надходить валюта, не наповнюється бюджет, не фінансуються оборонні потреби. Це класична схема — знищення економічного потенціалу держави.

Рухаємося вище. Тут уже йдеться про вплив на суспільство. Мета — зробити українське суспільство більш "гнучким" за рахунок ударів по теплу, по електроенергії. Щоб суспільство стало м’яким, як розплавлений пластилін.

Щоб українці почали вимагати від влади: "Та віддай уже той Донбас, дай нам просто спокійно жити, дай тепло, світло, інтернет, Netflix, а на той Донбас уже начхати". І другий елемент на цій сходинці — спроба спровокувати соціальний вибух. Умовний "Майдан 3.0", щоб Зеленський тікав до Варшави чи Берліна, а замість нього прийшов хтось інший. Я думаю, ця ціль для росіян залишається привабливою, але вони не знають, як її досягти.

А на самому верху піраміди — умовна "вишенька на торті", це сатисфакція за все, що відбувається в Росії. Бо після кожного удару по Україні ми бачимо сотні коментарів у російських соцмережах: про те, як "вжарили українцям", як "довбанули", як вони "замерзають". Вся ця риторика — це каналізація внутрішнього невдоволення. Вона дозволяє російському суспільству не помічати власних проблем: зростання цін, дефіцит окремих продуктів, зникнення брендів з ринку.