"Документи оформили швидко, а далі почалися питання". Як держава (не) підтримує цивільних після російського полону

Повернення з російського полону не означає повернення до звичного життя. Для цивільних українців, які роками перебували в незаконному ув'язненні, справжні випробування часто починаються вже після обміну. Потрібно відновити документи, пройти лікування, оформити державні виплати, знайти роботу та житло, а також заново навчитися жити на свободі.

Самі звільнені визнають: якщо перші дні після повернення організовані достатньо добре, то згодом вони нерідко залишаються сам на сам із проблемами, які потребують довготривалого вирішення.

За даними дослідження Фундації захисту громадянського суспільства Civis Fortis, основними проблемами звільнених цивільних залишаються житло, лікування, відновлення документів, отримання офіційного статусу та фінансова підтримка. Автори дослідження зазначають, що в Україні досі відсутня комплексна система довготривалого супроводу людей після звільнення з полону, через що багато хто змушений самостійно шукати допомогу та вирішувати побутові й медичні питання. 

Керівник благодійного фонду "Цивільні в полоні" Костянтин Давиденко у коментарі "ОстроВу" зазначив, що найболючішим питанням залишається житло. Попри державні та регіональні програми підтримки, підходи в різних областях суттєво відрізняються, а обіцянки не завжди перетворюються на реальну допомогу.

"Це одна з найгостріших проблем, особливо для тих, хто був звільнений з окупованих територій. Повернутися туди люди не можуть, а жити десь потрібно. Держава могла б хоча б тимчасово забезпечити таких людей житлом або компенсувати орендну плату. Я навіть не говорю про передачу житла у власність - хоча б надати можливість орендувати його без додаткового фінансового навантаження. Більше того, механізм компенсації оренди формально існує, але на практиці він теж не працює.

У результаті людина після звільнення залишається сам на сам зі своїми проблемами. Вона щойно повернулася з полону, роботи ще немає, адже потрібен час на лікування й адаптацію. Якщо до того ж людина не отримала офіційного статусу, то вона не має і державних виплат. Фактично вона може залишитися без будь-яких засобів до існування і навіть без даху над головою", - розповів він.

Історія колишнього цивільного полоненого Кирила Єрмішева, який провів у незаконному ув'язненні майже шість років, показує, що навіть після успішного повернення додому боротьба не закінчується. "ОстроВ" поспілкувався з ним, а також проаналізував, яку допомогу сьогодні гарантує держава звільненим цивільним, чому частина цих механізмів досі працює лише частково і з якими проблемами люди стикаються найчастіше.

Полон

Кирило Єрмішев потрапив у полон у жовтні 2019 року. Чоловіка затримали в окупованому Донецьку та одразу звинуватили у шпигунстві на користь Служби безпеки України.

Після затримання розпочався тривалий процес так званого "слідства" та незаконного "суду", який тривав майже два роки. Зрештою окупаційний "суд" засудив його до десяти років позбавлення волі.

Загалом у полоні він провів майже шість років. Увесь цей час утримувався в Макіївці, тоді як сам "судовий процес" проходив у так званому "Донецькому суді".

Очікування обміну, каже співрозмовник, стало чи не найважчим випробуванням за весь час ув'язнення.

"Ми ловили кожну новину, кожен натяк на можливий обмін. Будь-яка згадка давала нам надію", — розповідає він.

Щоб хоч якось отримувати інформацію про події в Україні, чоловік, за його словами, організував перегляд українських телеканалів у слідчому ізоляторі.

"Я домовився, заплатив гроші, і нам зробили українське телебачення. Для нас це було дуже важливо, тому що російські канали про можливі обміни практично нічого не повідомляли. А по українському телебаченню хоча б регулярно згадували полонених", - каже він.

Про майбутній обмін чоловік дізнався ще до офіційного повідомлення. За його словами, приблизно за два тижні до звільнення всіх майбутніх учасників обміну змусили підписати документи про заборону в'їзду до Росії протягом десяти років.

"Для мене це вже було очевидною ознакою, що нас найближчим часом обміняють", — згадує співрозмовник.

Фактичним початком свого звільнення він вважає 13 серпня 2025 року, коли стало відомо про включення його до списків на обмін. Уже наступного дня, 14 серпня, він повернувся на підконтрольну Україні територію після майже шести років незаконного ув'язнення.

Після повернення

Після обміну всіх звільнених цивільних доставили до Чернігова. Перші дні, за словами Кирила, були добре організовані: до звільнених постійно приходили представники різних державних служб, оформлювали документи, консультували, пояснювали подальші процедури.

"Чесно кажучи, я був приємно здивований. До нас постійно приходили різні служби, документи оформлювали дуже швидко, практично всі питання вирішувалися на місці", — згадує він.

Водночас уже тоді стало зрозуміло, що система працює нерівномірно. Якщо з харчуванням проблем не виникало, то медична допомога, за словами чоловіка, фактично обмежувалася первинним обстеженням.

"Нам привезли молочні продукти, йогурти, кефір, холодильники були заповнені. З харчуванням усе було нормально. А ось щодо медицини — була повна тиша", — каже він.

Згодом всіх звільнених направили до Київської обласної лікарні для комплексного медичного обстеження. За словами співрозмовника, сам процес діагностики був організований якісно.

"Нас обстежили повністю. Провели всі аналізи, оглянули спеціалісти, перевірили практично все", — розповідає він.

Втім, на цьому, стверджує чоловік, допомога фактично завершилася.

"Обстеження було. А лікування — ні. Виявляли проблеми, але далі нічого не відбувалося. Нам просто казали, що ось є така проблема, і все", — додає він.

Схожа ситуація, за його словами, була і з фінансовою підтримкою. Передбачені законом виплати він зрештою отримав (допомагали також благодійні організації), однак між поверненням додому та надходженням перших коштів минуло кілька тижнів.

"Усі казали: зараз отримаєте виплати. Але минув тиждень, потім другий, а грошей ще не було. Тоді я зателефонував знайомим, і вони привезли мені п'ять тисяч гривень, щоб я мав за що жити перші дні", - згадує він.

Для людини, яка роками перебувала в полоні, навіть кілька тижнів без грошей можуть стати серйозною проблемою. Більшість повертається практично без особистих речей, без роботи та без можливості одразу забезпечити себе найнеобхіднішим.

Чому підтримка не завжди працює

Історія Кирила - далеко не виняток. У перші тижні після повернення з російського полону багато цивільних стикаються з однаковою проблемою: вони вже вдома, але ще не можуть скористатися більшістю державних гарантій. Попри звільнення, люди нерідко змушені чекати на виплати, самостійно вирішувати питання лікування чи житла, а також проходити процедури, без яких неможливо отримати повноцінну державну підтримку.

Саме тому наприкінці 2025 року уряд ухвалив постанову №1775, яка запровадила механізм невідкладної допомоги для звільнених цивільних. Документ передбачає, що людина може отримати підтримку одразу після повернення, не чекаючи рішення спеціальної комісії про встановлення факту позбавлення особистої свободи.

Зокрема, постанова передбачає одноразову виплату в розмірі 50 тис. грн, допомогу з відновленням документів, медичну, психологічну та реабілітаційну допомогу, соціальний супровід, безоплатну правову допомогу, а за потреби - тимчасове житло.

Водночас, як зазначає керівник благодійного фонду "Цивільні в полоні" Костянтин Давиденко, на практиці цей механізм поки що повноцінно не працює.

"Поки що ні. Там також передбачено рішення спеціальної комісії, але вона досі не сформована. Закон набрав чинності ще з 1 січня, однак уже минуло пів року, а механізм досі не запрацював", - говорить він.

Втім, навіть механізм невідкладної допомоги не скасовує іншої ключової процедури - офіційного встановлення факту незаконного позбавлення особистої свободи. Саме від рішення спеціальної комісії залежить, чи зможе людина отримати більшість державних гарантій, передбачених законом.

Після встановлення такого факту звільнений має право на одноразову допомогу в розмірі 100 тис. грн, а також по 100 тис. грн за кожен рік перебування в неволі відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи". Однак без рішення комісії скористатися цими гарантіями неможливо.

Саме ця процедура, за словами керівника благодійного фонду "Цивільні в полоні" Костянтина Давиденка, сьогодні залишається однією з найбільших проблем.

"За нашими даними, близько 80% цивільних заявників отримують відмову. Найчастіше через те, що вони нібито не змогли довести свою проукраїнську позицію", - зазначає Давиденко.

Він також стверджує, що комісія фактично встановлює додаткові вимоги, яких немає в законодавстві, зокрема вимагає нотаріально посвідчені свідчення очевидців, що суттєво ускладнює отримання статусу та пов'язаних із ним державних гарантій.

"Чому так відбувається, ми достеменно сказати не можемо. Чи це позиція керівництва держави, чи окремих членів комісії — невідомо. Але, на нашу думку, найбільш імовірною причиною є бажання зменшити видатки державного бюджету. Це наше припущення, а не встановлений факт", - каже він.

Окремо діють і регіональні програми підтримки, однак вони суттєво відрізняються залежно від області.

Найскладніше питання - житло

Попри появу нових механізмів підтримки, питання житла для більшості цивільних, звільнених із російського полону, залишається найскладнішим. Саме про нього Кирило говорить як про проблему, яка після повернення так і не була вирішена.

Під час реабілітації зі звільненими зустрічалася заступниця керівника Офісу президента Ірина Верещук. За словами співрозмовника, тоді прозвучали заяви про намір забезпечити цивільних полонених житлом.

"Є програма, я вам про неї вже трохи говорила, але не так детально. Це програма Міністерства розвитку громад та територій для ВПО, жителів ТОТ і учасників бойових дій. За нею будуть видавати сертифікати на 2 млн грн для купівлю житла… Учора на Конгресі я публічно порушила це питання, і пан Кулеба пообіцяв, що звільнені з полону цивільні та військові також підпадатимуть під цю програму", - сказала тоді пані Верещук звільненим з полону.

Тоді ці слова багато хто зі звільнених сприйняв як обіцянку швидкого вирішення житлового питання.

"Ми навіть аплодували, бо нам здавалося, що питання нарешті буде вирішене", - згадує Кирил.

Однак минуло кілька місяців, а реалізувати цю ідею так і не вдалося. Як з'ясував "ОстроВ", ішлося про програму житлових ваучерів для ВПО, однак наразі її фінансування ледве покриває потреби внутрішньо переміщених осіб із числа учасників бойових дій, тому розширення програми на нові категорії поки що не відбулося. 

"Напевно, пані Верещук мала на увазі цю програми. Але навіть якщо звільнених з полону цивільних чи військових додали в цю програму, це не означає автоматичне отримання житлового сертифікату на 2 млн, там дуже багато нюансів та бажаючих. Я вважаю, що пані Верещук не мала розкидатися такими обіцянками, тим більше, що вона цю програму не курує", - каже "ОстроВу" джерело в уряді.

Для самого Кирила це питання досі залишається відкритим.

"Я телефонував до представників Донецької обласної адміністрації й запитував, на якому етапі перебуває питання, адже тоді озвучували наші прізвища. Мені відповіли, що все перебуває на тому самому етапі, що й раніше", - говорить він.

Особливе нерозуміння у нього викликає різниця між регіональними програмами підтримки.

Сьогодні підхід до житлової підтримки цивільних, звільнених із російського полону, значною мірою залежить від регіону, до якого належить людина. Загальнодержавної програми забезпечення житлом для цієї категорії наразі немає, тому кожна область фактично самостійно визначає механізми допомоги. Найпоказовішим є приклад Луганської та Донецької областей.

За словами Кирила, цивільні полонені з Луганщини отримали можливість придбати житло за спеціальною обласною програмою, тоді як жителі Донеччини - одноразову матеріальну допомогу в розмірі 150 тис. грн.

"Для цього нас навіть змусили їхати до Краматорська, щоб оформити довідку ВПО саме там. Потім ще кілька тижнів чекали на виплати", - згадує він.

Дійсно, у Луганській області для звільнених із полону діє окрема програма пільгового кредитування, яка передбачає компенсацію майже повної вартості житла (99,5%) та звільнення від сплати першого внеску. За словами начальника Луганської ОВА Олексія Харченка, у 2025 році за цією програмою власне житло придбали 176 родин, із яких 46 - люди, звільнені з російського полону.

Натомість у Донецькій області підтримка має інший формат. У Департаменті соціального захисту населення Донецької ОВА у відповіді на запит "ОстроВа" повідомили, що після звільнення людям допомагають із тимчасовим проживанням, а також виплачують одноразову матеріальну допомогу в розмірі 150 тис. грн.

Наразі, за інформацією Донецької ОВА:

- 23 особи розміщені за сприяння Київської ОВА в модульних містечках Київської області;

- 23 особи самостійно вирішили питання проживання;

- одна особа проходить тривале лікування в закладі охорони здоров'я.

Фактично сьогодні люди, які пережили однаковий досвід російського полону, можуть отримувати зовсім різний обсяг житлової підтримки лише через те, до якої області вони належать.

"Луганська ОВА забезпечує житловими сертифікатами мешканців Луганщини, які повернулися з полону. Київська область допомагає внутрішньо переміщеним особам, які залишаються жити в регіоні. На Херсонщині також формується відповідна програма. Але це окремі регіональні рішення. Загальнодержавної системи наразі немає", - говорить керівник благодійного фонду "Цивільні в полоні" Костянтин Давиденко.

Що стосується Кирила, то наразі він живе у квартирі знайомої своєї матері. Альтернативою держава пропонувала місце в модульному містечку, аде від цієї пропозиції він відмовився: "Після майже шести років полону модульне містечко для мене дуже нагадує СІЗО. Я психологічно просто не зможу там жити".

Повернення триває

За останні роки держава зробила кілька важливих кроків для підтримки цивільних, звільнених із російського полону. З'явився механізм невідкладної допомоги, передбачені грошові виплати, соціальний супровід, відновлення документів, медична та психологічна допомога. Водночас історії самих звільнених показують, що між задекларованими гарантіями та їхньою реалізацією досі залишається значний розрив.

На думку керівника благодійного фонду "Цивільні в полоні" Костянтина Давиденка, одна з головних причин такої ситуації полягає у відсутності єдиного державного органу, який би відповідав за комплексний супровід цивільних після звільнення.

"Якщо повертається військовослужбовець, ним займається Міністерство у справах ветеранів. Є центральний орган виконавчої влади, який відповідає за реабілітацію, лікування, житлові питання, відновлення документів та інші аспекти адаптації. У випадку з цивільними такого органу немає. Різні державні установи займаються окремими питаннями, але немає одного органу, який би координував цей процес і ніс за нього відповідальність", - зазначає він.

За словами Давиденка, саме тому після звільнення люди нерідко стикаються з однаковими проблемами незалежно від того, коли вони повернулися з полону.

"Саме через відсутність відповідального центрального органу виникає ситуація, коли фактично ніхто ні за що не відповідає. Лікарня може не забезпечити належне лікування, соціальні служби - затягувати оформлення документів, а інші установи - перекладати відповідальність одна на одну. Зараз це дуже добре видно на прикладі крайнього обміну. Люди повернулися з полону, у лікарнях і стикаються з тими самими проблемами. Вони скаржаться на відсутність належного медичного забезпечення. Просять хоча б вітаміни, крапельниці, допомогу при болях, а у відповідь чують лише: "Зачекайте, зараз, зараз, зараз". Але і станом на сьогодні вони продовжували лежати в лікарні й чекати", - наголошує він.

Історія Кирила Єрмішева свідчить, що повернення з полону не закінчується в день обміну. Після оформлення документів людина стикається з набагато складнішими викликами - необхідністю пройти тривале лікування, знайти житло, відновити втрачені соціальні зв'язки та повернутися до звичного життя.

"Нам публічно пообіцяли допомогу. Ми навіть не очікували такого. Потім частина людей ці обіцянки отримала в реальності, а інша частина - ні", - підсумовує він.