Бути українцем в РФ… Чи зацікавлена наша держава у підтримці етнічних українців в країні-агресорці?

Влада Радянського Союзу вміла майстерно перемішувати національності різними методами: розподілом на роботу, ротаціями військових, строковою службою, "будівництвами віку" – розкидаючи людей практично по всій Євразії. Таким чином, етнічні українці до 1991 року могли опинитися де завгодно: служити у Казахстані, працювати у якому-небудь закритому Нєфтєюганскє, вчитись у Москві…

За такою "схемою" уродженець Дніпродзержинська (після перейменування Кам'янське) Дніпропетровської області професійний військовослужбовець, артилерист Геннадій Артеменко, якому зараз 57 років, опинився в місті Дзержинськ Нижегородської області РФ. До того в силу професії встиг послужити по всьому Радянському Союзу – Далекий Схід, Таджикистан,  Ніжегородська область, навіть Німеччина … Мав громадянство РФ – бо саме в Росії його застав розпад Радянського Союзу.

Геннадій завжди позиціонував і позиціонує себе як українця. Він має посвідчення закордонного українця за етнічним походженням та наявністю коренів, його мама мешкає на Дніпропетровщині.

До речі, Артеменко разом з дружиною Ольгою Леоновою у травні 2021 року оформив дозвіл на міграцію, щоб доглядати за його літньою мамою на Дніпропетровщині, але Україна відмовила.

Посвідчення закордонного українця Геннадія Артеменка

"Усі ми так чи інакше схильні до когнітивних спотворень. От і Геннадій, напевно, думав: Та що такого буде, якщо я на вулиці в Росії поспілкуюся з мамою по телефону українською мовою… Це вже після початку повномасштабної війни. І спілкувався", – розповідає "ОстроВу" друг родини Геннадія Владислав Черкашин.

На думку дружини Геннадія Артеменка Ольги, саме через це виник перший донос на її чоловіка – розмову українською мовою почула очільниця ТСЖ (товариство співвласників житла в РФ. – "ОстроВ") і "настучала" на сусіда в ФСБ.

Розмови з матір'ю рідною для них мовою й запити в держструктури України щодо видачі візи завершилася вироком суду: 18 років колонії за державну зраду й заклики до тероризму (Ст. 222.1 ч1, ст. 275, ст.205.2 ч.2 КК РФ)

"Державна зрада й заклики до тероризму", якщо коротко, виглядали таким чином: у подружжя вдома за батареєю "знайшли" порох (припускаючись думки, що офіцер-артилерист здатен за батареєю тримати порох), листівки з написом "Остановим войну вместе", а також інкримінували читання Телеграм-каналу "Атеш".

Фрагменти тексту звинувачення

Два завдання, перше: в'їхати в Україну

"Я дуже хочу врятувати свого чоловіка, я готова все для цього зробити. І розумію, що врятувати його може тільки обмін", – каже пані Ольга.

Перед нею наразі стоять два завдання.

Перше, яке на поверховий погляд здається простішим – в'їхати в Україну на Дніпропетровщину до мами Геннадія. Літній жінці досі не сказали, що сталось з її сином: вона думає, що він покинув територію РФ, перебуває у фільтраційному таборі в Європі і невдовзі приїде до неї. Ольга Леонова зараз перебуває у Вірменії, в Єревані. Докладає шалені зусилля, щоб отримати дозвіл на в'їзд в Україну, оббиває пороги консульства й буквально бомбить запитами безліч інстанцій.

"У Вірменії в мене є законна підстава для проживання – це реєстрація за місцем проживання, і, в принципі, я маю право подавати тут документи на візу. Але у консульстві мене постійно відправляють до Грузії, Білорусі або Казахстану. Мовляв, лише там можуть подаватися з метою в'їзду в Україну громадяни, які не мають права проживання ніде, крім РФ. Ось цю відписку мені надіслали через консульство України в Єревані. Мене туди запросили і вручили особисто", – розповідає Ольга Леонова.

Здавалося б, очевидно, що мандрувати по всій Євразії (де Вірменія, а де Білорусь!) дорого й складно, але…

Відповідь – відписка від консульства

Відвідування консульства супроводжуються принизливими розмовами. "А що ви хочете, ваші співвітчизники щодня обстрілюють Україну", - сказав якось консул.

Коли Ольга розповідала це журналістці "ОстроВа", виникло обурення. Адже НАШІ співвітчизники так само щодня наводять ті ракети, якими росіяни нас обстрілюють, і, здавалося б, логіка мала б бути десь в іншій площині.

"Довго йому вдавалось вивести мене з себе такими розмовами, я плакала… Але згодом припинила це", – каже пані Ольга.

З урахуванням того, що для в'їзду в Україну потрібна законна підстава для проживання у Вірменії, а реєстрацію за місцем проживання у цій самій Вірменії вперто відмовляються признати законною підставою, Ольга як варіант ще одного узаконення розглядає відкриття індивідуального підприємництва. Воно може бути номінальним, з "нульовими" звітами.

"А можу дійсно надавати послуги клінінгу й няні", – зазначає Ольга. По суті, вона це й робить: в Єревані жінка заробляє на життя прибиранням і доглядом за дітьми. В РФ працювала начальницею планового відділу на підприємстві, але в іншій країні робота за фахом неможлива: інше законодавство, інша мова тощо.

"Нещодавно ми з Владом Черкашиним запустили процедуру визнання й мене етнічною українкою по батьківській лінії. Не знаю, що з цього вийде", – каже жінка.

Тим часом вона залишається в Єревані й робить все можливе й неможливе, щоб витягти Геннадія з ув'язнення.

Два завдання, друге: врятувати чоловіка

Ольга Леонова  переконана: врятувати її чоловіка може лише обмін. У віці під 60 вийти з колонії живим через 18 років дорівнює лотереї з дуже малим шансом на виграш. Вона просить, щоб Україна включила його до відповідних списків. Принаймні, це дасть йому надію, а російські тюремники будуть знати, що він в полі зору офіційних органів України та міжнародних структур.

Тим більше, що українське законодавство починає враховувати проблеми етнічних українців, які мешкають на території РФ. Зокрема, 22 січня 2024 року набрав чинності Указ Президента України Володимира Зеленського №17/2024 "Про історично населені українцями території Російської Федерації".

Попри назву Указу,  мова в документі не тільки  про Кубань, Стародубщину, Північну та Східну Слобожанщину в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородську, Брянську, Воронезьку, Курську, Ростовську області. «Наголошуючи на необхідності дотримання Російською Федерацією міжнародних зобов’язань щодо забезпечення українцям, що проживають на її територіях, у тому числі історично населених етнічними українцями, прав на отримання освіти українською мовою та її вільне використання, громадянських, соціальних, культурних та релігійних прав, доступу до україномовних засобів масової інформації…» - йдеться в Указі.

Зазначеним Указом Президент дає відповідні доручення Кабміну та МЗС України щодо дотримання прав етнічних українців.

Таким чином, держава в цілому ніби рухається в правильному напрямку щодо дотримання прав закордонних українців. Проте, коли йдеться про долю конкретної людини – як у даному випадку Геннадія Артеменка – наступає ступор. Хоча, бути відкритим українцем в РФ – це вже саме собою героїзм. Принаймні, позиція, варта поваги.

Тим часом кількість запитів, листів та інших документів, які Ольга, Владислав Черкашин, друзі та однокласники Геннадія Артеменка надіслали в українські інстанції, вже напевно обчислюється сотнями. Кількість отриманих відповідей, які нічого не вирішили – так само.

"Я цілком усвідомлюю, що в нас із чоловіком ще довга боротьба попереду", – каже дружина Геннадія Артеменка.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець, Міністерство закордонних справ України, СБУ, Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими – далеко не повний список інстанцій, з якими Ольга та друзі Геннадія ведуть переписку. Описати її всю в одній статті неможливо. Просто в голові не вкладається – як Ользі це все вдається, з урахуванням навантаження на двох роботах у чужий країні.

Одна з відповідей Ользі Леоновій від СБУ

Про історію Геннадія Артеменка йшлося також в ООН у Нью-Йорку 16 вересня цього року у Звіті Спеціальної доповідачки з питань ситуації з правами людини в Російській Федерації Маріани Кацарової "Правило страху: придушення інакомислення та антивоєнних висловлювань у Російській Федерації в ім'я національної безпеки".

До чисельних листів, запитів, заяв тощо додалися інформаційні запити "ОстроВа", направлені омбудсмену Лубінцю та СБУ. Коли будуть отримані відповіді, ми продовжимо цю тему.