Спіймати окупанта, або «Сітка» для «орків»

Як сімейне подружжя з Київщини допомогло знищити величезну кількість ворожої техніки, створивши цілу мережу по її виявленню

Російські окупанти, що вдерлись до України 24 лютого, напевно гадали, що українці зустрінуть їх хлібом та сіллю, а ВСУ швидко складуть зброю. Але це була одна з найбільших помилок російської армії. Вояки РФ перейшли український кордон нахабною «парадною ходою», не знаючи ні особливостей місцевості, ні настроїв цивільних і військових. Останнє було головною помилкою, тому що воювати довелось не з «націоналістами», а з усім народом.

Павло та Людмила (імена зміненіС.К). займались до війни аграрним бізнесом, і дуже добре знали місцеве населення у Київській та сусідніх областях. І з самого початку російського вторгнення до них стала поступати інформація про переміщення російської військової техніки, яка на початку дуже швидко наступала. Павло та Людмила систематизували інформацію, та розробили цілу мережу, завдяки чому до ВСУ стала дуже швидко надходити інформація про переміщення та знаходження російської військової техніки. І окупанти завдяки чому зазнали масштабних втрат на півночі України, і відступили, кидаючи на ходу свою техніку…

Про нюанси своєї роботи проти загарбників під час тимчасової окупації деяких районів на півночі України Павло да Людмила розповіли «ОстроВу»

«ОстроВ»: Як у вас виникла ідея розробити цілу мережу по виявленню локацій російських окупантів та їхньої техніки?

П: 23 лютого до нас приїхав друг з Америки. Ми його зустріли, лягли спати, а ранком почало «сипати». Били і по Борисполю, і по Броварах. Йшли колони військових. І з того моменту ми включились у цю роботу. Зі сторони Ніжина почався шум. Я почав телефонувати всім знайомим, друзям. І з‘ясував ситуацію, що там, м’яко кажучи, все дуже складно. До речі, у деяких місцях ворожа техніка не пройшла, бо люди позавалювали деревами дороги. Потім ми якось самоорганізувалися, і домовились, що я буду просити у всіх дані про прохід колон. Мені потихеньку почали інформацію надавати. Всі ми вчилися, ніхто нічого не знав, не знали, куди цю інформацію дівати.

Л: Спочатку ми давали інформацію на чат боти. Вийшли на голову нашої адміністрації. Зателефонували йому, і коли він почув нашу інформацію, то сказав – я з такою інформацією не справлюсь, дав нам номер телефону спеців -далі вже з ними розмовляйте. Це для того, щоб інформація не губилася, і не був згаяний час. І після цього ми вже давали інформацію хлопцям напряму. А додатково ми ще роздавали інформацію територіальній обороні, але це було ризиковано, бо окупанти вже проривалися, зчепились із територіальною обороною, розстріли перші були.

П. До речі, я не міг повірити, що вони просто вбивають цивільних людей. Ми дійсно не такі, як вони, - по суті. Ну і потім вже хлопці-специ нам почали розказувати, як себе вести, що давати, бо казали, що багато шлаку. І я на прийомі інформації був, а потім ми вже разом її обробляли, шоб, якщо термінова, її відразу дати. Але було дуже важко.

Л: Я навчилась ставити «точки» у гугл-картах. В перший тиждень я вчилася, вони говорили: так, не так, будь ласка, так правильніше. Чоловік приймав інформацію, давав, ми обробляли, хлопці корегували. Наприклад, у випадках, коли йшла колонна між селами, тому що не можна було бити по селах. Була умова, щоб наші цивільні не страждали.

Так виглядала цілодобова робота мережі Павла та Людмили по виявленню ворожої техніки та переміщення окупантів

У нас було так. Приміром, людина наша сидить і рахує, скільки було техніки. Вона виходить, і дивиться, що техніка вийшла з одного села, але не дійшла ще до іншого. І я ставила точку- початок колони, і кінець колони. Давала ці дані, і хлопці відробляли по цих даних. Було таке , що люди з тієї ж Чернігівської області, не знали, як техніка називається. Потім уже повивчали все. Якщо не знали назву якоїсь машини або установки, то знаходили в інтернеті.

П. Ми завжди були із зв’язком. І мобільним інтернетом, і дротовим. На першому етапі, ми давали інформацію на декілька джерел, в тему числі теробороні. Але потім хлопці-специ сказали: більше нікому не давайте, бо ваша інформація якимись чином потрапляє до ворога.

«ОстроВ»: Це хтось зливав, напевно, чи як?

П: Так, зливали…

Л: Виходила яка ситуація. Наприклад, ми даємо: там-то стріляють. Тут же, протягом п’яти хвилин, поки ми це обробили, передали – техніка ще ж не встигне переїхати і можна по ній бити. Але вони раптом починали тікати в той момент. І тому хлопці вже потім нам казали – тепер залишається лише одна людина, якій ви даєте інформацію. Бо коли ми починали, проходив чималий відрізок часу до ударів по ворожим колонам. А в останній час – вже йшли хвилини. Тобто, ми даємо інформацію, пара хвилин, і вони б’ють.

П: Бувало, що інформатори наші потрапляли під свій обстріл.

Л: Так, була одна жіночка. Каже , я думала, буде як раніше… Хоча їй казали – поховайтесь… Та каже - поки вони там ударять, я встигну. Ну і потрапив осколок, робили операцію, вже нормально, слава Богу жива.

П: Потім окупанти прорвались у нашу сторону, і тут взагалі було складно. Ми розуміли, якщо вони розв’яжуться через Козелець, де були таємні дороги, і через Бровари, то Київ реально буде оточений. І цей напрямок треба було реально тримати.

Л: Я побачила в мережі пост хлопця, який писав про те, що «орки» зайшли. Я йому написала, зв’язала його з нашими. І я йому вже перетелефонувала – а він каже, я вас не знаю, мені більше не дзвоніть. Тобто, хлопці його зорієнтували и прикріпили до нього іншу людину. Я йому кажу – молодець, і інформацію більше ніде не виставляй. Ну і скажу, що коли росіяни заходили в села Чернігівської області, вони вже мали на руках списки людей, які давали інформацію нашим хлопцям.

«ОстріВ»: Як ви справлялись з тим, що у ваших інформаторів міг пропадати зв’язок? Не секрет, що окупанти глушили зв’язок, а через те, що у багатьох населених пунктах не було світла, був відсутній і дротовий інтернет.

П: У всіх наших людей був дротовий інтернет. Якщо він не працював, то в них було по два оператора, і один з них точно працював. Але був момент, коли глушили зв'язок. І тоді кидали повідомлення. Все було лаконічно. Того стільки, того стільки. Час такий, напрямок такий. І це взагалі дуже спростило роботу. Ми їх навчили. Люди теж розділялись – один рахує, другий пише… Але, якщо відверто, то були й такі, навіть наші друзі, хто просто боявся нам допомагати, хоча вони й патріоти.

Л: Ми сиділи вдома, навпроти було бомбосховище, але ми не могли туди ходить. 24 на 7 тут у столовій удвох з чоловіком, я з комп’ютера, він з телефона. Скрізь листочки з інформацією. Листочки відразу спалювали. Специ давали нам спеціальні коди, щоб наші розмови не можна було прослуховувати. Дітей садили в коридорчик, там дві стіні. Самі діти намагались нічого не говорити. І ми їм не давали сюди заходити.


Основна мета була – тільки б окупантів сюди не пустить. Це жах - коли знаєш інформацію, скільки їх сюди іде, то це в голові не вкладається. І ми не могли поїхати нікуди. Нам казали, що ми у дуже великій небезпеці. Але ми боялись, що в той момент, коли будем їхати, при тому, що був поганий зв'язок по Україні, то втратим багато часу, і вони можуть зайти. І ми сиділи до середини березня, коли вже добре була налагоджена інформація, нам хлопці сказали – їдьте.

П: Так у той момент наші «насипали» їм тут вже по дорослому. Ми це чули, і бачили, як відпрацьовують нашу інформацію. Тоді ми вже трошки розслабились.

Л: Але ми за 12 годин доїхали до Західної України. І коли приїхали в Тернопіль, то вже звідси працювали й далі. Там вже був гарний зв'язок, ми жили в друзів з нормальним інтернетом. Вони правда, боялись, питали, чи не прилетить по ним. (сміється)..

«ОстроВ»: Скільки взагалі людей було у вас, з ким ви працювали?

П. Основний бойовий склад тих, хто нам давав інформацію – десь 15 чоловік. Хтось заходив, хтось відходив…


 

Л. Одна людина жила у місці, де проходить дорога. Мимо неї проходила вся ця техніка. І від неї ми знали повністю все. Були й задіяні такі люди, яким по 85 років. Це , коли окупанти стояли неподалік від Броварів, та «лупили» по Києву. І людині 85 років, вона нам дала інформацію, і по росіянам успішно було все відпрацьовано.

«ОстроВ»: Ну а взагалі, по вашим прикидкам, яка була ефективність відсоткова відпрацювання по вашій інформації?

Л: Хлопці казали, що коли ми давали інформацію, то спочатку нас перевіряли, потім уже не перевіряли, тому що достовірність була стовідсоткова. Переважна більшість - були попадання. Деякі моменти були, що не попадали. Тобто, ми подавали інформацію, а росіяни вже знали. Таке відчуття, що хтось десь таки «зливав».


П: Ми потім їздили по тих всіх місцях, і місцеві казали, що там стояла техніка, і все було відпрацьовано. Тобто, по тій інформації, шо ми давали, - місцеве населення підтверджувало. Хлопці били по тих координатах, шо ми давали. Ми самі перевіряли інформацію, бо хотіли, щоб хлопці цим менше займались, бо їм теж треба перевіряти.

Л: Були такі господарства, де «орки» заганяли техніку до складів. І там дуже багато техніки було відпрацьовано.

П: Ми знали, що якщо вони дійдуть до нашого села, то в нашому будинку будуть точно. І ми б самі поставили точку на наш будинок, я вам відверто кажу. Морально до цього ми були готові.

«ОстроВ»: Тобто в окупантів була така тенденція – ховатись по домівках, прикриватись мирними мешканцями?

Л: Якщо проїхати по Чернігівській області по тих селах, що постраждали, то там дуже гарно видно, як вони танком просто зносили хвіртки і ставали у дворі. Вони знали, що наші бити не будуть по хатах та людях. І там собі ховались. Артилерію ставили під хати і з них били.

П: Ракетними установками заїжджали.

Л: Взагалі звірствували сильно. Дівчину в одному селі розділи, наділи їй на шию поводок, та водили по селу два дні зовсім голу. Хлопців зганяли – заставляли робити їм підкопи під техніку. Прямо у дворах людей. Ми бачили біля всіх цих стояків купа шприців з голочками. Їх там дуже багато накидано. Хати розстріляні.

«ОстроВ»: А коли вони відходили, відступали, ваша група теж займалась моніторингом їхніх пересувань?

П. Займались. Логістику колон ми давали і як вони сюди заходили, і як виходили. Але вони при відході логістику поміняли. Вийшло через Биков тільки 1200 одиниць техніки назад. А скільки зайшло, і порахувати неможливо. Вони, щоб переїхати річку, топили свої танки, і по танках переїжджали.

Л: Місцеві сказали, що дуже багато техніки залишилось цілою. Наприклад, у тому ж Бикові наші витягли з води їхні два потоплені танки. І вони цілі, нічого їм не зробилось. Нам наші хлопці розповідали, що вистроювали стратегію – бити по бензовозах, щоб їм не було чим заправитись. І вони тоді просто кидали техніку.

П: Найбільше озброїла Україну поки що Росія (сміється)

«ОстроВ»: А коли вони відступали, то йшли організованими групами, чи хто як?

П. В них сталась така ситуація, що були проблеми з провіантом і з боєприпасами. Тому вони підчищали бензовози і вантажні автомобілі. Тому й танки позалишали, бо були без солярки. А з деяких танків навпаки зливали соляру до вкрадених КАМАзів, грузили туди пральні машини, і тікали. У Чернігівській області якийсь полковник їхній, щось забарився, і наші спеці їх якраз накрили. Били так, що аж вежі від танків відлітали.

«ОстроВ»: Ви не боялись, що якщо так, станеться, не дай Боже, що окупанти зайдуть, що їм хтось розкаже про вас, і чим ви займаєтесь?

Л: Про нас знала лише людина з Тероборони, яка до нас приходила. Він нам давав інформацію, ми - йому.

П: Але люди здогадувались, звичайно. Бо коли треба було комусь надати допомогу, борошно і таке інше, ми цим теж трохи займались, допомагали старості нашій.

Л: Ми бачили, що стоять наші хлопці, і думали, що вони окупантів не пустять. Ну а якщо було б все таки треба виїхати, то ми б поїхали іншою дорогою.

П: Але на той час навкруги вже йшли бої. Неподалік розстріляли хлопчинку, дев’ять років. Росіяни пустили по дорозі чотири сім’ї, і потім розстріляли з БТР. Ми хотіли виїхати 12 березня, але наші хлопці сказали- ми не можемо вас випустить, дуже небезпечно.


Л: Дівчата, які були в окупації, робили так – видаляли повідомлення через дві хвилини після відправки нам. Бо окупанти ходили по хатах, та перевіряли по десять разів. Наші люди, звичайно, герої для нас. Ходили перевіряли потім, чи «відпрацювали» наші по їх інформації. Розказували потім, як про бальзам на душу. Казали, що гарно відпрацювали. І росіяни далі не підуть. Ми потім їздили по всіх цих місцях: трупи висіли на висоті п’ять метрів, розтрощені танки, САУ.

Страху до них не було. Кожна секунда, відправляєш і ні про що не думаєш. Думаєш про те, щоб все зробити як тільки можна швидко. Перші дня два взагалі, не пам’ятаю, чи їли ми – все на адреналіні. Ми блокували, звісно , локації, бо люди були різні. Наприклад, деякі говорили – яка різниця, під ким нам жити. Я такого не розумію. Наші хлопці воюють, і як можна пустити ворога до нас?

В нас село допомагало нашим чим могло – звозили і подушки , бо був холодний час, спальники, овочі, консервацію. Ми їздили на млини, брали борошно. Я вам скажу – люди стали спина до спини, і всі образи забулися. Але ми цим і сильні.

Сергій Кузін, «ОстроВ»

Статьи

Страна
18.04.2024
09:14

Закон об усилении мобилизации: основные положения

"Это было очень неожиданно. Пока мы на всех эфирах и в соцсетях рассказывали, что это закон о справедливости, о демобилизации, главную норму просто решили убрать. Говорят, что это был четкий ультиматум от Генерального штаба. В частных разговорах они...
Страна
17.04.2024
10:00

Формирование вооруженных сил и мобилизация в Украине. Как это было в прошлом

Битва за Украину была выиграна в значительной степени благодаря победе большевиков на идеологическом и информационном фронтах. Именно это, вместе с мобилизационными возможностями Красной Армии, непревзойденной жестокостью противника, способность...
Мир
16.04.2024
10:17

«Энергичный контрудар может стать джокером в рукаве Сырского». Российские СМИ об Украине

«Общая оценка украинских резервов приводит к выводу: имеющихся сил и средств командованию ВСУ не хватит для проведения стратегического наступления. Но их достаточно для энергичного контрудара оперативного масштаба на одном направлении».
Все статьи