Війна - в усій Україні

[B]Київ живе спокійно. Артилерія не гримить, військова авіація не піднімається. І тільки інколи про те, що десь далеко, на якомусь незрозумілому Донбасі, іде війна, нагадують люди у камуфляжі та скриньки із допомогою армії.[/B]

[IMG ID=209]

Києву хочеться думати, що свою частину роботи він уже виконав на Майдані, а тепер Донбас має відбиватися самостійно, як може. Невтямки киянам, що Майдан ні разу за свої три місяці не був навіть у приблизно такому стані, в якому зараз живуть Донеччина і Луганщина. Вони - поки що - знаходяться у зоні комфорту, і щиро вірять, що виходити з неї не доведеться. Але, як Майдан не був справою суто київською, так і війна не є справою суто донбаською. Війна на Донбасі - це війна в Україні. 

Можна бути безтурботним львівським студентом, але війна наздожене тебе, коли прийде повістка твоєму другу дитинства.

Можна бути аполітичним миколаївським підприємцем, але війна наздожене тебе, коли повз твій офіс ітиме колона людей, які прощаються із черговим полеглим героєм.

Можна бути вічно невдоволеним сумським робітником, але війна наздожене тебе, коли у своєму розрахунковому листі побачиш півторавідсотковий військовий збір.

Можна зрештою посісти посаду голови Донецької ОДА і перенести свою резиденцію із прифронтового Маріуполя у нібито спокійний і мирний Краматорськ, але війна знайде тебе і там, коли московські терористи вирішать випробувати на новому центрі області "Смерчі".

Війна завжди знайде, як до тебе добратись, ким би ти не був і в якому б закутку України не жив. Більше того - чим довше ти від неї ховаєшся, тим сильніше вона вдарить, коли справа таки дійде до удару. Саме тому Маріуполь, який уже майже рік живе боротьбою, після обстрілів не знітився, а мобілізувався і зміг фактично зусиллями волонтерів відновити нормальне життя, а Краматорськ, де навіть військові не мають статусу учасників АТО, потребує одночасної присутності Головнокомандувача, начальника Генштабу і керівника обласної міліції, щоб заспокоїти ситуацію.

Власне, можна говорити і глобальніше. Війна в Україні - це війна у Європі, тому і європейці, зокрема глави держав, мають активно підтримувати українську армію. Але мобілізувати Європу і світ - це задача Президента, із якою він справляється на відмінно. Задача ж українців - мобілізувати самих себе. Щоб інтервенція зупинилася на Кальміусі і відкинулася до Дону, а не пішла до Дніпра чи Збруча. Щоб участь у війні обмежилася волонтерством, а не партизанщиною на Поліссі. Але, на жаль, розуміння приходить дуже повільно і найчастіше - болісно.

Тішить інше. На відміну від "пересічних громадян", які так люблять з дивану лаяти Президента, сам Порошенко - як і Муженко, як і Турчинов - від війни не втікає. І якщо правда, що народ має таку владу, на яку заслуговує, то, мабуть, є надія, що ми все-таки доростемо до того, що свою щосекундну причетність до війни усвідомлять усі 40 мільйонів.

[IMG ID=210]

[IMG ID=211]

Статьи

Страна
27.04.2024
09:00

Театр во время войны: восстановление и новые сцены

Как театры, несмотря на все трудности, работают, гастролируют и создают новые сценические площадки, рассказываем в материале.
Донецк
26.04.2024
16:00

Восстановление Донетчины: пока даже не в проекте, но...

Отношения власти и общественности никогда не были исключительно конструктивными, в Донецкой области в частности, прежде всего, из-за взаимного недоверия, нехватки опыта, несовпадения представлений о сотрудничестве и просто нежелания власти быть...
Страна
26.04.2024
10:51

Украинский металл: кажется, есть надежда

"Производственные результаты по итогам года могли быть выше, если бы импортная продукция из Китая не заходила в больших объемах на отечественный рынок, особенно когда в Украине производятся аналоги".
Все статьи