Український поет і письменник Сергій Жадан опублікував вірш, який написав свого часу про вокзал Костянтинівкі, по якому роіяни завдали удару 25 лютого, зруйнувавши приміщення. "Позавчора росіяни знищили Костянтинівський залізничний вокзал. За останні десять років, власне, за десять років війни ми з друзями зупинялися на цьому вокзалі десятки разів - когось зустрічали, когось проводжали. Такий собі портал у мирне життя. Зараз цього порталу немає. Та й мирного життя теж немає. Є пам‘ять і віра. Свого часу написав вірш про цей вокзал", - написав він. Їй п’ятнадцять і вона торгує квітами на вокзалі. Кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід. Потяги завмирають на мить і рушають далі. Військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід. Ніхто не зупиняється в її місті. Ніхто не хоче забрати її з собою. Вона думає, стоячи зранку на своєму місці, що навіть ця територія, виявляється, може бути бажаною і дорогою. Що її, виявляється, не хочеться лишати надовго, що за неї, виявляється, хочеться чіплятись зубами, що для любові, виявляється, достатньо цього вокзалу старого і літньої порожньої панорами. Ніхто не пояснює їй, у чому причина. Ніхто не приносить квіти на могилу її старшому брату. Крізь сон чути, як у темряві формується батьківщина, ніби хребет у підлітка з інтернату. Формуються світло й темрява, складаючись разом. Літнє сонце перетікає в зими. Все, що діється нині з ними всіма, називається часом. Головне розуміти, що все це діється саме з ними. Формується її пам’ять, формується втіха. В цьому місті народилися всі, кого вона знає. Засинаючи, вона згадує кожного, хто звідси поїхав. Коли згадувати більше немає кого, вона засинає.
