Юрий Билак – фотохудожник. Он украинский француз или французский украинец. Его родители – родом из Западной Украины. В годы Второй мировой войны их угнали на работы в Германию. После победы семья Билаков осела во Франции. Один из дальних родственников Юрия был французским шахтером, поэтому Юрий всегда мечтал познакомиться с жизнью горняков на своей исторической родине - в Украине. В ноябре этого года мечта Юрия Билака исполнилась – он посетил города Донецк и Угледар, познакомился с шахтерами шахты «Южнодонбасская», побывал в их семьях. Своими впечатлениями от поездки по Донбассу Юрий рассказал «Острову» и, учитывая, что лучше один раз увидеть, чем семь раз услышать, сопроводил свой рассказ серией фотографий. Що ти знав про Донбас перед тим, як відвідав цей регіон? Що казали про Донбас у Франції та взагалі у Західній Європі? Перед тим, як відвідати Донбас, я знав про цей регіон тільки те, що бачив по французькому телебаченню: що там люди говорять російською і дуже мало українською, що ця область в більшості підтримала Януковича. Але перше, що мені було відомо, що це дуже промислова область, що там є багато шахт та металургійних заводів. Я думав, що люди там з досить твердим характером, що у Донбасі негативно сприймають українців із західної України. Ось що я думав раніше. У мене було враження, що західна і східна Україна – це як дві країни, бо вони підтримували різних кандидатів: Ющенко та Януковича, та що східна Україна більше підтримує Росію. Це те, що я уявляв до мого приїзду. Я думав, що коли я буду говорити українською мовою, то люди будуть негативно мене сприймати і будуть непривітними зі мною. Чи виправдалися твої очікування, коли ти приїхав до Донецька? Але коли я приїхав в Донецьк, то мав приємну несподіванку, мої побоювання були даремними. Коли ти приїжджаєш кудись, то перше, що бачиш, то не люди, а те, що їх оточує. Я переконався, що це дійсно індустріальне місто. Отже, перше враження від будівель: Донецьк був таким, як я його уявляв, - це нове місто, збудоване за радянським стилем. Коли я почав говорити з людьми, вони дивувалися, що я не розмовляю російською, бо це дуже близька мова до української. Справа в тому, що я ніколи не вивчав російську мову. Я думаю, що вони переконані в тому, що коли знаєш українську, то автоматично розумієш російську і навпаки. Справді, ці мови близькі між собою, але вони різні. На яке європейське місто, на твій погляд, схожий Донецьк? На мій погляд, та беручи до уваги міста, які я знаю, Донецьк схожий на місто Лонгві, яке знаходиться на сході Франції, біля Мецу, або на німецькі міста в околицях басейну Рур. Що тебе більш за все здивувало під час твого візиту до Донецька? Під час мого візиту в Донецьк, я був зворушений тим, як мене приймали. Це було більше, ніж я уявляв. Мене тепло приймали, так, як це вміють українці скрізь в Україні. Ти хотів познайомитися із життям українських шахтарів. Які були перші враження, коли ти відвідав справжню шахту? Я хотів більше дізнатися про життя українських шахтарів і був дуже радий нагоді побачити справжню шахту. Це справило на мене глибоке враження. Це місце не для людини. Там темно, багато шуму і пороху. В кожну хвилину щось може статися, і всі можуть загинути. Я не знаю, чи читачам відомо про умови праці шахтарів. Буває, що вони працюють у дірах висотою 0,7 метра та довжиною до 300 метрів у темряві та бруді. Крім того, у цій шахті є газ. Це небезпечна робота. Для мене ці люди, шахтарі, не є робітниками, вони – герої. Вони ризикують своїм життям за для нашого комфорту, щоб ми мали світло та тепло. Яке враження залишило керівництво шахти: Михайло Бугара та його команда? З керівництвом шахти ми бачились дуже короткий час, але я відчув батьківське відношення Михайла Бугари до робітників. Я дуже вдячний йому за запрошення відвідати шахту, і що він допоміг організувати цей візит за такий короткий час. Як зустріли тебе працівники-шахтарі? Шахтарі зустріли мене просто чудово. Я відчував український дух: коли приходять гості, все робиться, щоб вони почувалися як найліпше. Настільки було приємне відношення до мене, що мені було тяжко поїхати. З особливим теплом мені хочеться тут згадати Геннадія Григоровича Грицая, його дружину Лілію та їх родину. Я хотів би подякувати їм за гостинність, за кімнату, що вони мені запропонували. Це звичайні люди із надзвичайним життям. Я був здивований, що Геннадій та його родина дуже добре розмовляють українською мовою. Він знає українські народні пісні, козацькі пісні та грає на гітарі. Його донька дуже гарно грає на піаніно. Мені приємно, що ми залишилися друзями. Я дуже гонорний мати такого друга, якого я вважаю героєм. Я тобі дуже дякую, Геннадій. Як змінилися твої уявлення про Донбас і що ти будеш розповідати про Донецьк своїм друзям та знайомим? У мене склалися приємні враження від цього міста (Вугледар) та його людей. Вдома вони як і інші прості українські люди. Навіть якщо ці люди політично думають інакше і не говорять українською мовою, вони почувають себе українцями. Це дуже приємні люди, які вміють приймати гостей. Це я і буду розповідати про Донецьк. Смотри так же фоторепортаж Юрия Билака о пребывании Виктора Ющенко и Юлии Тимошенко в Париже Фотографии Юрия Билака
